Сенс назви розповіді А. Чехова «Хамелеон»
А. П. Чехов — визнаний майстер розповіді. Його ранні оповідання повні авторського гумору. Проте у багатьох творах того періоду звучить не просто гумор, а їдке кепкування. Письменник нещадно висміює вади людей і сучасної йому дійсності. До таких творів відноситься і розповідь «Хамелеон». Простежимо за одним із головних її героїв — поліцейським наглядачем Очумєловим.
На самому початку розповіді Очумєлов з’являється перед читачем у супроводі городового, у якого в руках решето, наповнене конфіскованим аґрусом. Цей аґрус дуже красномовно говорить про діяльність поліцейського наглядача, а то, що під час його ходу пустіє площа,— ще красномовніше. Грізний місцевий охоронець порядку.
Випадок продемонструвати свою суворість надається Очумєлову по відношенню до особи собаки. Біжить вона, «стрибаючи на трьох ногах і озираючись», а, опинившись в оточенні натовпу, виглядає не менш жалюгідно: тремтіння в усьому тілі, туга і жах в очах, що сльозяться. З’ясувалося, що вона укусила за палець напівп’яного Хрюкіна, золотих справ майстра.
Безумовно, Очумєлов повинен по усій суворості покарати цуценя. Поліцейський наглядач швидко виносить беззастережний вердикт: «А собаку знищити треба. Негайно! Він, видно скажений…». Очумєлов швидкий на розправу. Але несподівано хтось із натовпу повідомляє, що собачка-то, ймовірно, належить генералові Жигалову. «Бродяча худоба» миттєво перетворюється для Очумєлова на милу беззахисну тварина. «Вона маленька…» — зовсім іншим тоном тут же говорить він.
Очумєлов спритний. Не можна осоромитися перед генералом. Але, на його нещасті, натовп має нове припущення: у генерала таких собак немає, у Жигалова все більше «вижли». І як Очумєлов цього не зрозумів? Насправді, адже перед ним не собака зовсім, а «чортзна-що! Ні тобі шерсті, ні вигляду… підлота сама тільки…». І тварину неодмінно потрібно провчити! Даремно Очумєлов так хвилювався. Але, видно, йому судилося похвилюватися знову. Городовий говорить, що він бачив такого собаку на генеральському дворі. Очумєлов і тут не розгубився. Собака — це не «підлота сама тільки», а «собака — тендітна тварина…», а Хрюкін — не законослухняний громадянин, а «йолоп» і отримав він за заслугами.
Зібрався поліцейський наглядач заспокоїтися, та ба. Довелося ще раз «змінити колір»: генеральський кухар Прохор заявив, що «зроду-віку не бувало» у Жигалова таких собак. «Бродячий!»,— торжествує Очумєлов.
Але тут же перед ним знову виникає необхідність змінити своє відношення до песика, тому що вона виявляється улюбленкою генеральського брата, Володимира Іванович.
Так розвінчує Чехов дволикість і лицемірство Очумєлова, який за рекордно короткий час кілька разів встигає змінити власну думку. Чи є вона у нього взагалі? У цьому виникає глибокий сумнів.
Хамелеон — ящірка, що міняє свій колір в залежності від зовнішнього оточення. Підбираючи назву розповіді, Чехов вибрав друге значення цього слова: «Безпринципна людина, що легко міняє свої погляди залежно від обставин». Такий Очумєлов. Його кілька разів кидає в жар із-за боязні не догодити генералові. Заради його задоволення він забуває власне «Я» і готовий хоч самого біса визнати богом. Міняється Очумєлов так швидко і так уміло, що читач ледве встигає стежити за ходом його думок. Мабуть, така поведінка давно увійшла у поліцейського наглядача.
Хамелеоном показує себе в цій розповіді не лише Очумєлов. Багатоликий натовп, навколо собаки, Хрюкін.
Не переводяться, на жаль, хамелеони і у наш час, а саме слово, винесене в назву розповіді, давно стало прозивним.
Розповідь Чехова смішна. Але авторський сміх — це сміх крізь сльози.
Сенс назви розповіді А. Чехова «Хамелеон»
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»