Характеристика образу Раневської (за твором «Вишневий сад», А. П. Чехов)
Лише ті твори залишаються жити у віках і стають загальнолюдським надбанням, у яких найбільш точно та глибоко відтворено письменником його час, розкритий духовний світ людей свого покоління, свого народу. Саме до таких творів і належить п’єса А. П. Чехова «Вишневий сад», яка створена автором у 1904 році. Вона й донині користується неабиякою популярністю.
Одним із найбільш яскравих образів п’єси «Вишневий сад» є образ Любові Андріївни Раневської. З нею ми зустрічаємося вже на початку п’єси: всі чекають її приїзду з Парижа. Але причина її повернення зовсім нерадісна: ось-ось мають продати за борги її рідний дім з чарівним вишневим садом. Вишневий сад для Любові Андріївни — це символ дитинства, щастя, батьківщини. Це врешті-решт — її життя. Все рідне й дороге було в неї пов’язане з домом і вишневим садом. І раптом все це повинно зникнути. «Моє життя, моя молодість, щастя моє, прощай», — схвильовано говорить героїня. І по-людському її можна зрозуміти. Навіть пожаліти, бо гірка й безвихідна її доля. Любов Андріївна страждає, адже, втрачаючи вишневий сад, вона втрачає країну свого дитинства, материну ласку, красу, поезію. Але ставлення до героїні не є однозначним. Так, вона добра, чуйна, делікатна жінка. Її люблять і цінують. Але разом із тим Любов Андріївна дуже легковажна: розкидає гроші на вітер, тримає біля себе нахлібниць та лакеїв, покохала злу й безтурботну людину, якій від неї потрібні лише гроші. Ніжна, турботлива, самовіддана у коханні, вона все ладна зробити для коханого. Прекрасні поривання! Але чому б їй не потурбуватися про своїх дітей — Аню й Варвару, життя яких зовсім не влаштовано. Я розумію її і співчуваю з приводу загибелі її сина Гриші. Прагнучи забути цю страшну трагедію, вона вирушає до Парижа. Але ж за який кошт? Гроші, які дала їй бабуся Ані — колишня свекруха Любові Андріївни, — вона витрачає не на дочку, не на сімейні потреби, а на коханця, який обікрав її й кинув. Чи розумне це рішення для жінки, яка має дітей і несе відповідальність за їх майбутнє?
Настрій Любові Андріївни змінюється щохвилини: вона швидко переходить від сліз до сміху, від суму до веселощів, від розуміння загрози втратити маєток до безґрунтовних надій на чудесний порятунок. Але ж сама нічого конкретного, щоб врятувати становище, зробити не хоче, ще й відмовляється від корисної поради, яку надає їй купець Лопахін. Скориставшись нею, вона могла б досить-таки легко поліпшити своє матеріальне становище й зберегти свій родовий маєток, щоправда, сад довелося б таки вирубати. Але аристократичні звички заважають їй прийняти пропозицію. Любов Андріївна ніжна, лагідна, сентиментальна. Повернувшись із Парижа, вона з теплотою й ніжністю звертається до своїх речей, шафи, але, коли їй повідомляють про смерть няні, в неї не знайшлося теплих, лагідних слів, щоб пом’янути цю людину, і вона переводить розмову на інше. Отже, доброта й щирість поєднуються в ній з паразитизмом, байдужістю та бездушністю.
І втрачаючи вишневий сад, чи розуміє вона, що в цьому і її провина: адже вона несе відповідальність за все, що діялося навколо. З одного боку, Любов Андріївну я сприймаю як носія прекрасних традицій, високої духовної культури, а з іншого боку цілком очевидно, що загибель вишневого саду на її совісті, адже завдяки її марнотратству, бездіяльності, амбіційності вона втрачає своє родове гніздо.
Чи могла б її доля скластися по-іншому?
Думаю, що могла б. Якби вона не була такою легковажною, безвільною, безвідповідальною. Тоді б вона не заплуталася і в своєму особистому житті, і, можливо, родовий маєток вдалося б зберегти. Але тоді, звичайно, це була б не та чеховська героїня Любов Андріївна Раневська, в якій уживаються разом добро і зло, чуйність і байдужість, жертовність і егоїзм.
Характеристика образу Раневської (за твором «Вишневий сад», А. П. Чехов)
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»