Трагізм «дрібниць життя» в оповіданнях А. Чехова
Іноді стає страшно, коли замислюєшся над життям, його плином і побудовою. Аналізуючи день, який завершується, несподівано доходиш висновку, що життя порожнє. Справді, що ти зробив за ці неповторні години свого існування? Прокинувся, навів ранковий марафет, поснідав, пообідав, повечеряв, скільки-то часу чепурився перед дзеркалом, скільки-то теревенив зі знайомими, щось там робив. Нічого не відкрив, нічого не винайшов. День минув у дрібницях, таких самих як вчора, і таких самих, які будуть завтра. Людина прикута до дрібниць.
Саме цей трагедійний аспект життя і стає для Чехова, так би мовити, головним персонажем його оповідань.
Розкриємо навмання його збірку.
Ось «Дама з собачкою». «Прозаїчний» випадок подвійної подружньої зради, де інтимні стосунки знаходяться поруч із з поїданням кавуна, поки жінка поплаче з незвички. А потім довгий і звичний зв’язок зі звичними вже і навіть ритуальними пошуками на словах виходу із ситуації, що склалася. Господи, і оце і є новітні Тристан та Ізольда?!
«Дев’ятирічний хлопчик Ванька Жуков, відданий на навчання до шевця Алякіна у ніч перед Різдвом не лягав спати». Хлопчик пише листа до свого дідуся на село, а в тому листі знов перелік низки дрібниць, які пожирають людське життя і надії на краще майбутнє. Найстрашніше те, що притіснителі Ваньки свого часу зазнали такої самої науки і, здавалося б, повинні були дійти певних висновків, згадати свої болі…
Дарма!
З дня на день повторюється страшна дріб’язковість Бєлікова. Чому він став «людиною в футлярі»? Що спотворило його особистість? Адже не народився він таким, а ставав протягом багатьох років. Не вбачаю причин занепаду цієї людини в остраху перед державою. Часто мені здається, що то була спроба втечі від остогидлого життя, яке приманювало обіцянками радості, а потім перетворювало все на ланцюг банальностей і брехні. А в давньогрецькій літературі були герої, що повставали проти самої долі, якій підкорялися безсмертні боги.
І Бєліков помер, і на обличчі в нього був вираз радості. Тепер він, нарешті, був вільний від повсякденності, дяка Богові, нарешті вільний…
Справді, все життя кожної людини на дев’яносто дев’ять відсотків складається з отих дрібниць. З повсякденних і звичних дій. Це може бути джерелом трагедії, а може бути запорукою щастя. Дозвольте мені пояснити цю думку стародавньою притчею.
«Мандрівник зустрів на шляху чоловіка, який з прокльонами штовхав уперед свою тачку, наповнену камінням.
— Що ти робиш, добрий чоловіче?
— Хіба ти не бачиш? Я вожу це трикляте каміння — нещастя мого життя.
І чоловік з каменем рушив далі важкою ходою. А трохи згодом мандрівник зустрів другого чоловіка, який теж віз каміння.
— Що ти робиш, добрий чоловіче?
— Хіба ти не бачиш? Мені казково поталанило: я будую Кельнський собор, величнішого за який не буде в жодній країні».
Чеховські персонажі не знали, чого й куди вони тягнуть свій вантаж — і кожен день ставав марнуванням життя і сил. Чи знаємо ми, куди ми тягнемо свій візок?
Трагізм «дрібниць життя» в оповіданнях А. Чехова
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»