Проблема історичної долі Росії (за п’єсою А. Чехова «Вишневий сад»)
Ось так у комедії Чехова розкрито символічний зміст великого родинного маєтку, де зібралися ще поки не колишні і ще поки не майбутні господарі. «Вся Росія — наш сад», і наприкінці літа вирішуватиметься доля саду, доля Росії. Проте вже на початку п’єси нам ця доля відома: саду не буде.
Очевидне банкрутство «старих» господарів вишневого саду: Гаєв і Раневська хай би і хотіли зберегти родинне «дворянське гніздо», проте далі балаканини і приреченого чекання не підуть. Не дозволить виховання, яке повністю переключало життєві сили на романи (любов і книжки). Не дасть широка натура: на чай треба офіціантові дати не копійки, а рублі, а перехожому жебраку — золотий. Не дозволять покоління Гаєвих, що давали «три бала ежегодно», але ніколи не працювали ніким, лише за працю кріпаків прикрашали свої маєтки, народжували там граціозну і дещо хворобливу культуру, не відірвану від національних витоків тільки тому, що справжніми творцями цієї культури ставали ті ж самі кріпаки, панською волею приречені до театру, або малярства, або музики…
Отже, поспівчуваємо колишнім господарям саду, бо вони все ж таки не злі, не пихаті, не дурні… Тобто вад немає так само, як і достоїнств…
Нове покоління роду не дуже побивається за старим. Це Аня, свіже й романтичне дитя старого дому. Вона вже не скаже Лопахіну: «А тут пачулями тхне», покоївка їй подружка. Вона вже готова піти звідси й посадити новий сад, прекрасніший від старого, вона кличе у своє майбутнє матір… Вона не знає за віком своїм, як то садити і будувати, а в усьому покладається на Трофімова. І тут ми розуміємо, що якщо до справи стають такі, як оцей «облезлый барин», то діла не буде. Балаканина на політичні теми, повна непідготовленість до реального життя. Трохи цинічно, але тонко підмічає його непристосованість пані Раневська: «Чоловікові ЗО років, а він не має коханки!» Отже, покиньте сподівання, далі чекати на нову дворянську Росію так само безглуздо, як і на збереження старої.
Серед тих, хто ходить на кону і виголошує різні розумні й дурні промови, є ще Лопахін. Його ідея проста і зрозуміла кожному, хто тримав у руці хоча б десять карбованців і метикував, як їх витратити. Сад — це простір, який не дає прибутку. Все, що не дає прибутку, повинно піти під сокиру. При цьому не дуже важливо, хто отримуватиме прибуток, тільки б він був. У нього тонка душа, і заради минулого він згоден залишити цей прибуток за колишніми «хазяями», але втратити його, коли той пливе до рук, не може.
Під акомпанемент сокир виїздять колишні господарі. їхня доля залежить від того, на скільки вистачить грошей, які вони одержали. Залишається новий господар. Що він побудує, не відомо, але старого саду, старої Росії більше не буде.
Проте серед дійових осіб не було людей, у яких був свій план щодо історичної долі Росії. І оскільки їх виведено не було, то на цьому припинимо наші роздуми щодо історичної долі Росії у комедії А. Чехова «Вишневий сад». Тим більше, що історія розсудила по-своєму. Тоді Лопахін нічого не побудував. Не встиг.
Проблема історичної долі Росії (за п’єсою А. Чехова «Вишневий сад»)
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»