Характеристика головних героїв п’єси Чехова «Чайка»
У п’єсі «Чайка» Чехов вперше відверто висловив свою життєву й естетичну позицію, змалювавши в ній людей мистецтва. Ця п’єса про молодих художників і про самовдоволено-сите старше покоління, що охороняє завойовані позиції. Це п’єса про любов («Мало дії, п’ять пудів любові», — жартував Чехов), про нерозділене почуття, про взаємне нерозуміння людей, жорстоку невпорядкованість особистого життя . Нарешті, ця п’єса і про болісні пошуки щирого сенсу життя, загальної ідеї, мети існування, певного світогляду, без якого життя — «суцільна мука, жах».
Прем’єра «Чайки» відбулася 17 грудня 1896 р. в Олександрійському театрі в Петербурзі. Із самого початку п’єси стає зрозуміло, що вона сприймається публікою по іншому, а не так, як планував автор.
На інший день після прем’єри всі ранкові петербурзькі газети повідомляли про провал спектаклю; рецензенти відзначали грандіозність і скандальність провалу.
У літературі про Чехова поширилось твердження, що причини провалу «Чайки» насамперед полягали в невдалій постановці Олександрійського театру. Провал був неминучий, тому що вся система художніх засобів Олександрійського театру, яка відповідає стійким, трафаретним формам драматургії, була далека від художньої тенденції й матеріалу нової п’єси.
Постановка «Чайки» Московським художнім театром у 1898 р. відкрила публіці мистецтво Чехова-драматурга. Спектакль пройшов з неймовірним успіхом.
П’єса розвивається як поліфонічний, багатоголосий добуток, у якому звучать різні мотиви, перехрещуються різні теми, сюжети, долі, характери. Всі герої співіснують рівноправно: немає доль головних і не головних. Або один, або інший герой виходить на перший план, щоб потім піти в тінь. Ймовірно, тому, неможливо виділяти головного героя «Чайки». Були часи, коли героїнею, безсумнівно, була Ніна Зарєчна, пізніше героєм став Трепльов. Інколи вперед висувається образ Маші, інколи всіх собою затьмарюють Аркадіна й Тригорін.
Акторка Аркадіна переживає роман з письменником Тригоріним, холостяком у солідних роках. Вони приблизно однаково розуміють речі й однаково професійні — кожний у своїй сфері мистецтва. Інша пара закоханих — син Аркадіної Костянтин Трепльов, який сподівається стати письменником, і дочка багатого поміщика Ніна Зарєчна, яка мріє про кар’єру акторки. Потім йдуть як би хибно побудовані пари закоханих: дружина керуючого маєтком Шамраєва закохана в доктора, старого холостяка Дорна, дочка Шамраєвих Маша закохана в Трепльова. яка від розпачу виходить заміж за нелюбиму людину. Навіть колишній статський радник Сорін, хворий старий, зізнається, що він симпатизує Ніні Зарєчній.
Раптовий зв’язок Тригоріна й Зарєчної багато що змінив у житті героїв п’єси. Зрада коханої людини, вірного друга, уразила Аркадіну й принесла нестерпну біль ще одній людині — Трепльову, який щиро кохав Ніну. Він продовжував її любити і коли вона пішла до Тригоріна, і коли народила від нього дитину, і коли була покинута ним і бідувала. Але Зарєчна зуміла ствердити себе в житті й після дворічної перерви знову з’явилася в рідних місцях. Трепльов радісно зустрів її, вважаючи, що до нього повертається щастя. Але Ніна була як і раніше закохана в Тригоріна, благоговіла перед ним, однак не шукала з ним зустрічі й незабаром раптово виїхала. Не зумівши винести випробувань, Трепльов застрелився.
Любов, що охопила майже всіх героїв, становить головну дію «Чайки». Але сильніше любові виявляється відданість мистецтву. В Аркадіної, обидві ці якості, — жіночність і талант — зливаються воєдино. Тригорін, цікавий саме як письменник. У всьому іншому він безвладна істота і повна посередність. По звичці він волочиться за Аркадіною, але кидає її, коли випадає можливість зійтися з молоденькою Зарєчною. Можна пояснити собі таку мінливість почуттів тим, що Тригорін — письменник і нове захоплення — свого роду нова сторінка життя, яка має шанс стати новою сторінкою книги. Частково так воно і є. Ми спостерігаємо, як він заносить у записну книжку думку, що майнула у нього, про «сюжет для невеликого оповідання», який повторює життя Ніни Зарєчної: на березі озера живе молода дівчина, вона щаслива й вільна, але випадково прийшла людина, побачила її і за так згубила. Символічна сцена, у якій Тригорін показував Зарєчній на чайку, убиту Трепльовим. Трепльов убив птаха — Тригорін вбиває душу Ніни.
Трепльов значно молодший за Тригоріна, він належить до іншого покоління й у своїх поглядах на мистецтво виступає як антипод і Тригоріна. і своєї матері. Він сам вважає, що програє Тригоріну в усьому: як особистість він не відбувся, улюблена від нього йде, його пошуки нових форм були висміяні як декадентські. «Я не вірую й не знаю, у чому моє покликання», — говорить Трепльов Ніні, яка, на його думку, знайшла свій шлях. Ці слова безпосередньо передують його самогубству.
Таким чином, правда залишається за акторкою Аркадиною, яка живе спогадами про свої успіхи. Незмінним успіхом користується й Григорій. Він самовдоволений і в останній свій приїзд у маєток Соріна навіть приніс журнал з оповіданням Трепльова. Але, як Трепльов помітив, все це в нього показне: «Свою повість прочитав, а моєї навіть не розрізав». Тригорін поблажливо сповіщає Трепльова при всіх: «Вам шлють уклін ваші шанувальники… У Петербурзі й у Москві взагалі зацікавлені вами. І мене запитують усі про вас». Тригорін хотів би не випускати зі своїх рук питання про популярність Трепльова, хотів би сам відміряти йому міру: «Запитують: який він, скільки років, брюнет чи блондин. Думають всі чомусь, що ви вже старі». Так і бачаться тут дами з оточення Тригоріна, це їхні розпити він постарався ще більше знебарвити. Тригорін буквально ставить надгробну плиту над людиною, яку до того ж пограбував і в особистому житті.
Тригорін вважає, що і невдале письменство Трепльова — зайве підтвердження того, що Трепльов не гідний іншої долі: «І ніхто не знає вашого теперішнього прізвища, тому що ви друкуєтеся під псевдонімом. Ви таємничі, як Залізна Маска». Іншої «таємничості» він у Трепльова не припускає. Якщо вдивитися у характеристики героїв, у визначення, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов надає деяку перевагу життєвій позиції Трепльова. Життя Трепльова більш багате й цікавіше від того млявого, рутинного життя, що ведуть інші герої, навіть самі одухотворені — Аркадіна й Тригорін.
Вочевидь, що всі симпатії Чехова на стороні молоді, яка тільки входить у життя. Хоча й тут він бачить різні шляхи. Молода дівчина, яка виросла в старій дворянській садибі на березі озера, Ніна Зарєчна, і недоучений студент у порваному піджаці Костянтин Трепльов — обидва прагнуть потрапити в дивовижний мир мистецтва. Вони розпочинають разом: дівчина грає в п’єсі, яку написав закоханий у неї талановитий юнак. П’єса дивна, відверта, у ній говориться про споконвічний конфлікт духу й матерії. «Потрібні нові форми! — проголошує Трепльов. — Нові форми потрібні, а якщо їх немає, то краще нічого!»
У вечірньому саду наспіх збита сцена. Можливо тут народжується новий витвір мистецтва… Але п’єса залишається недограною. Мати Трепльова, знаменита акторка Аркадіна, демонстративно не бажає слухати «декадентське марення». Так оголюється несумісність двох світів, двох поглядів на життя й позицій у мистецтві.
У цьому конфлікті проступає кризова ситуація в російському мистецтві та у житті кінця XIX століття, коли «старе мистецтво розладналося, а нове ще не налагодилося». Старий класичний реалізм, у якому наслідування природі перетворилося на самоціль («люди їдять, п’ють, люблять, ходять, носять свої піджаки»), виродився лише в спритне технічне ремесло. Мистецтво нового, прийдешнього століття народжується із зернятка, і шляхи його ще не відомі. «Треба зображувати життя не таким, яким воно є, і не таким, яким повинно бути, а таким, як воно виглядає у мріях» — ця програма Трепльова звучить поки як мрячна й претензійна декларація. Він зі своїм талантом відштовхнувся від старого берега, але ще не пристав до нового. І життя без певного світогляду перетворюється для молодого шукача в ланцюг безперервних іспитів.
Втрата «загальної ідеї» роз’єднує людей перехідної епохи. Контакти порушуються, кожний існує сам по собі, поодинці і не здатен до розуміння іншого. Тому так особливо безнадійно тут почуття любові: усі люблять, але всі неулюблені й усі нещасні.
Вся п’єса перейнята томлінням духу, тривогами взаємного нерозуміння, нерозділеного почуття, загальною незадоволеністю. Навіть сама, здавалося б, благополучна людина — відомий письменник Тригорін — і він таємно страждає від невдоволення своєю долею, своєю професією, і в сутності й він нещасливий і самотній.
Чому ж у такому випадку п’єса названа «Чайка»?
Характеристика головних героїв п’єси Чехова «Чайка»
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»