Ставлення до бездуховності в оповіданнях А. Чехова
Відомий російський письменник Антон Павлович Чехов написав багато оповідань. Та я хочу розповісти про «маленьку трилогію» — не три оповідання А. Чехова, які написані в 1898 році: «Людина в футлярі»., «Аґрус», «Про кохання». Вони пов’язані між собою загальною ідеєю, сюжетом, персонажами.
Головний герой оповідання «Людина в футлярі» вчи гель Бєліков смішний своїм страхом перед життям, намаганням заховати в футлярі і себе, і свої речі: «Він носив темні окуляри., фуфайку, вуха загуляв ватою і, коли сідав на повозку, то наказував піднімати верх». Думку свою він теж ховав.
Хворобливий страх Бєлікова отруює також суспільну атмосферу і стає активною силою. Він завжди повторює: «Як би чого не сталося». Він ходить по вчительських квартирах, сидить там не одну годину. Це називалося у нього «підтримувати добрі стосунки з товаришами». У країні, де владарюють поліцейське шпигунство, донос, судова розправа, де переслідуються жива думка, добре почуття, одного виду Бєлікова було досить, щоб залякати людей.
Бєліков помер від страху перед життям, і ховати його було «великим задоволенням», як вважає оповідач цієї історії — вчитель Буркін. Хоча життя після поховання залишилось таким, як і було, — «не забороненим циркулярно, але і не забороненим цілком».
Оповідання все ж не залишає почуття безнадії. Тут є і сили, ворожі бєліковщині. Це і вчитель-демократ Коваленко, і Буркін, і старий ветеринар Іван Іванович Чимша-Гімалайський.
Іван Іванович — герой оповідання «Аґрус» — розповідає про іншого футлярного чоловіка, свого брата Миколу Івановича, який мріяв більше за все на світі мати свою ділянку землі і їсти «не купований, а свій власний аґрус».
Це був дрібний чиновник. Колись він одружився заради грошей і своєю скнарістю загнав у могилу дружину. Під старість, наскладавши грошей, купив маєток, вирощував свій аґрус і насолоджувався ним. Він роз’ївся, вважав себе «благодетелем мужиков»,бо лікував їх від всіх хвороб касторкою і содою, в день свого народження ставив їм піввідра горілки, і вони п’яні кричали «ура», кланяючись «барину» в ноги.
Іван Іванович розповідає про брата з посміхом, гнівом і тугою. Він каже: «Человеку нужно не три аршина земли, не усадьба, а весь земной шар, вся природа, где на просторе он мог бы проявить все свойства и особенности своего свободного духа».
Про розбите щастя, про тс, як загинула «тихая, грустная любовь», та й усе життя милого, інтелігентного чоловіка, говорив Чехов в оповіданні «Про кохання». Герой твору — поміщик Альохін, людина непогана і розумна — опустився, погрузнув у дріб’язкових хазяйських клопотах.
Він вчинив благородно: присвятив себе турботам про маєток, щоб розплатитися з боргами батька. Та хазяйські турботи стають ще одним варіантом футляру. Замкнуте життя героя в колі сільськогосподарської комерції втрачає сенс. Він духовно гине сам і мимохіть губить життя чарівної жінки — Анни Олексіївни. Вони кохають одне одного ніжно, вірно, вони ніби створені одне для одного. Ганна Олексіївна заміжня, але її чоловік, людина добродушна і все ж обмежена, настроєна реакційно, — чужа їй людина.
Однак Альохіну нікуди — не в побутовому, а в моральному розумінні — покликати з собою кохану жінку. «Куда бы я мог увести ее? Другое дело, если бы у меня была красивая, интересная жизнь, рассуждает он, — если бы я боролся за освобождение родины или был знаменитым ученым, артистом, художником, а то ведь из одной будничной обстановки пришлось бы увлечь ее в другую такую же или еще более будничную».
Мені здається, що в світі Бєлікових нема простору для людських прагнень і поривань. Читач робить висновок, який звучить в словах Івана Івановича: «Видеть и слушать, как лгут… и тебя же называют дураком за то, что ты терпишь эту ложь; сносить обиди, унижения, не сметь открыто заявить, что ты на стороне честных и свободных людей…»
Трилогія Чехова кличе нас до діяльного, духовно багатого життя, вчить, що треба жити інакше, ніж ці герої.
Ставлення до бездуховності в оповіданнях А. Чехова
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»