Зв’язок образів п’єси «Вишневий сад» із сучасністю. Аналіз твору
«Вишневий сад» був останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті у 1904 році, коли передчуття змін у суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, невпевненість моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого і майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати свої думки лише через створені у ньому образи. Тому персонажі »Вишневого саду« пов’язані з різними тимчасовими шарами. Ні в одному іншому творі немає стільки символічного навантаження образів, як в цій п’єсі.
Минуле в п’єсі презентують собою Раневська і Гаєв. Як завжди, Чехов не поділяє своїх героїв на «позитивних і негативних» — усі вони мають як привабливі риси, так і негативні. В цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв. Чехов висвітлює моменти часів, які минули. Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але в той самий час її натура чуйна і поетична, їй властиво відчуття прекрасного і витонченість. Гаєв теж морально вільний від матеріальних розрахунків. Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через безрозсудність і непрактичність вони і втрачають вишневий сад, який був для них не майном, а ідеєю. Минулому належить і Фірс, підкреслено старий навіть за віком. У фіналі п’єси його, хворого, не помічаючи, забувають у будинку…
Сад купує Лопахін, «тимчасово прив’язаний» до сучасності. Для нього вишневий сад — звичайна власність, а викликані його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін — прагматик і реаліст. На думку Трофімова він навіть хижак, хоча і корисний: «от як в розумінні обміну речовин потрібний хижий звір, який з’їдає усе, що потрапить йому на шляху, так і ти потрібний». Тут йдеться не про особу, швидше про соціальну роль: в черствості чи у бездушності пред’явити звинувачення Лопахіну неможливо. Він щиро співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає непереборним бар’єром для розуміння. Він хоче як краще, але зміст цього «кращого» у героїв п’єси дуже різний, як різний зміст самих епох.
У листах, пов’язаних з постановкою «Вишневого саду», Чехов підкреслював, що роль Лопахіна центральна, «Оскільки це не купець у банальному розумінні… Це м’яка людина… порядна людина в усіх значеннях». Меркантильний дух сучасності зробив Лопахіна мимоволі обмеженим відносно відсторонених від практичних справ ідей. Символічно, що формальна перемога не приносить Лопахіну жодного задоволення, він несподівано відчуває сором: «О, швидше б усе це пройшло, швидше б змінилася наша нужда, наше нещасливе життя». Ідея майбутнього втілена в образах Петі Трофімова і Ганни. Їй лише сімнадцять, зрозуміло, що вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість в завтрашній день свідчать про не реалізований потенціал. Так само «вічний студент» Трофімов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що і образи ці створені контурно, вони самі по собі несуть в собі «недовтіленність» майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська і Гаєв у відчаї; а Лопахін усвідомлює моральний програш, молоді весело біжать вперед — у майбутнього власна дорога. «Здрастуй, нове життя»! — звучить сповнений оптимізму голос.
Отже, три тимчасові шари зібралися навколо вишневого саду. «Уся Росія — наш сад», — написано у Чехова. Саме за неї і йде боротьба між трьома епохами. «Вишневий сад» є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього. А ще ця п’єса стала своєрідним поетичним заповітом «Шекспіра XX століття» прийдешнім поколінням.
Зв’язок образів п’єси «Вишневий сад» із сучасністю. Аналіз твору
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»