А. П. Чехов. Людина у футлярі. Скорочено. Стислий виклад. Переказ
Кінець XIX ст. Сільська місцевість в Росії. Ветеринарний лікар Іван Іванович Чимша-Гімалайський і вчитель гімназії Буркін, полювавши весь день, розташовуються на ночівлю у сараї старости. Буркін розповідає Іван Івановичу історію вчителя грецької мови Бєлікова, з яким вони викладали в одній гімназії.
Бєліков був відомий тим, що «навіть в гарну погоду виходив у калошах і з парасолькою і неодмінно в теплому пальто на ваті». Годинники, парасолька, складаний ніж Бєлікова були покладені в чохли. Він ходив у темних окулярах, а вдома закривався на всі замки. Бєліков прагнув створити собі «футляр», який захистив би його від «зовнішніх впливів». Зрозумілими для нього були лише циркуляри, в яких що-небудь заборонялося. Будь-які відхилення від норми викликали в ньому сум’яття. Своїми «футлярними» міркуваннями він переслідував не тільки гімназію, але й усе місто. Але одного разу з Бєліковим сталася дивна історія: він мало не одружився.
Так трапилось, що до гімназії призначили нового вчителя історії та географії, Михайла Савича Коваленко, особу молоду, веселу, із хохлів. З ним приїхала його сестра Варенька, років тридцяти. Вона мала гарну зовнішність, висока, рум’яна, весела, без кінця співала і танцювала. Варенька зачарувала всіх в гімназії, і навіть Бєлікова. Тут і прийшла в голову думка вчителям одружити Бєлікова і Вареньку. Бєлікова стали переконувати в необхідності одружитися. Варенька стала надавати йому «явну прихильність», а він ходив з нею гуляти і все повторював, що «шлюб річ серйозна».
Бєліков часто бував у Коваленків і врешті-решт зробив би Варенькі пропозицію, якби не один випадок. Якийсь бешкетник намалював карикатуру на Бєлікова, де той був зображений з парасолькою під руку з Варенькою. Екземпляри картинки були розіслані усім вчителям. На Бєлікова це справило дуже важке враження.
Незабаром Бєліков зустрів на вулиці Коваленків, які каталися на велосипедах. Він був вкрай обурений цим видовищем, оскільки, за його поняттями, вчителю гімназії та жінці їздити на велосипедах не пристало. На другий день Бєліков відправився до Коваленка «полегшити душу». Вареньки не було вдома. Брат же її, будучи людиною волелюбною, з першого дня незлюбив Бєлікова. Не стерпівши його повчань щодо катання на велосипедах, Коваленко просто спустив Бєлікова зі сходів. У цей момент в під’їзд входила Варенька із двома знайомими. Побачивши Бєлікова, який котився сходами, вона розсміялася. Думка, що про те, що сталося дізнається все місто, призвела Бєлікова до такого жаху, що він пішов додому, ліг у ліжко і через місяць помер.
Коли він лежав у труні, вираз обличчя у нього був щасливий. Здавалося, він досяг свого ідеалу, «його поклали у футляр, з якого він вже ніколи не вийде. Ховали Бєлікова з приємним відчуттям звільнення. Але через тиждень життя йшло як завжди — «втомливе, нетямуще життя, не заборонене циркуляром, але й не дозволене цілком».
Буркін закінчив розповідь. Розмірковуючи про почуте, Іван Іванич вимовляє: «А хіба те, що ми живемо в місті в задусі, у тісноті, пишемо непотрібні папери, граємо в гвинт — хіба це не футляр?»
А. П. Чехов. Людина у футлярі. Скорочено. Стислий виклад. Переказ
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»