А. Чехов — видатний прозаїк і драматург. Життя і творчість. Біографія

А. Чехов — видатний прозаїк і драматург. Життя і творчість. Біографія

А. Чехов — видатний російський прозаїк і драматург, який підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і сказав нове слово у драматургії.

Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860р. у м. Таганрог в сім’ї дрібного крамаря. Його батько, Павло Єгорович, захоплювався церковним співом, керував церковним хором, грав на скрипці. Його здібності передалися і його п’ятьом дітям: Олександр і Антон стали письменниками, Микола — художником, Марія — викладачем, Михайло — актором світового рівня.

Хоча його дружина була проти, Павло Чехов віддав синів до Царекостянтинівської школи, звідки дітей невдовзі прийшлося забрати, оскільки ніяких знань вони там не здобули.

У 1876 р. батько Чехова розорився і переїхав із сім’єю до Москви. Антон залишився в Таганрозі сам, оскільки потрібно було закінчити гімназію. Проте особливих здібностей Антон не виявляв і в гімназії, де восьмирічний курс пройшов за десять років, затримуючись в третьому і п’ятому класах на два роки. Але причиною цього була не бездарність. Він просто не мав часу навчатися. Хлопець був зайнятий в батьківській лавці і церковному хорі. Але не будь в житті Чехова церковного хору і співів — не було б його чудових оповідань “Художество”, “Архієрей”, “Студент”, “Святий вночі” з дивовижною красою простих віруючих душ, з блискучим знанням церковних служб, давньоруської мови. Та й втомливе сидіння в лавці батька не минуло для Чехова безслідно: воно дало йому, за словами Буніна, “раннє знання людей, зробило його дорослішим, оскільки лавка батька була клубом таганрозьких жителів, місцевих селян, афонських монахів”.

Важкі враження дитинства і юності найдуть пізніше відображення в оповіданнях Чехова про дітей. Згадати хоча б такі оповідання, як “Ванька”, “Спати хочеться”. Є в нього також своєрідна серія оповідань про вчителів — “Людина у футлярі”, “Аґрус”. В роки навчання в гімназії майбутній письменник багато читав, писав нариси для гумористичного гімназіального журналу, де він проявляв себе і як професійний критик, яскраво і образно розказуючи про прочитане і побачене.

Проте своє майбутнє Антон Павлович вирішив присвятити медицині. В 1879 р., закінчивши гімназію, він отримав невелику стипендію і переїхав до сім’ї в Москву, де й поступив на медичний факультет московського університету. Проте грошей на життя не вистачало, і Чехов починає активно співпрацювати в журналах: пише невеликі оповідання і посилає їх в різні видання. В 1880 р. в журналі “Бабка” з’являються його перші публікації гумористичних оповідань, які швидко здобували популярність. Він публікує свої гуморески під різноманітними, смішними псевдонімами: Балдастов, Брат мого брата, Людина без селезінки, Антонсон, Антоша Чехонте.

Літературні заробітки Чехова часто є єдиними прибутками в сімї. Саме тому не всі написані Чеховим твори однаково рівнозначні в художньому відношенні. Він пише різні за жанром твори: починає з пародій, від яких переходить до гумористичних нарисів і сценок.

Друкують Чехова у різних виданнях. Але він надає перевагу журналу “Осколки”, де для нього був створений спеціальний розділ під назвою “Осколки московського життя”. Деякі його оповідання дістали схвальні відгуки, і серед них — “Анюта”, “Аптекарша”, “Муж”. За перші 5 років Чехов написав близько 400 таких оповідань, відтворивши у них людей різних професій і соціальних верств: акторів, лікарів, військових, купців, учителів, літераторів, священиків, чиновників та багато інших. Усі сторони життя ставали об’єктом художніх зацікавлень Чехова. Письменник висміював обивачів, тому комізм та іронія склали головну особливість його творчості.

У 1884 р. виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова, позитивно оцінений критикою, — “Казки Мельпомени”, в який ввійшли шість оповідань з життя людей театру.

1884 р. видався надзвичайно вдалим для Чехова. Закінчуючи університет, він вже створив такі чудові творів, як “Хірургія”, “Хамелеон”, “Жалобна книга”, “Смерть чиновника”, “Товстий и тонкий”. Всі вони виросли із невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і по суті перетворилися в сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, в яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.

1886 рік став переломним у творчості Чехова. Випустивши в світ книгу “Строкаті оповідання”, він немовби підбив підсумок зробленому, щоб перейти на новий, вищий щабель творчого розвитку.

В своїй літературній діяльності Чехов не забував про те, що він лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх персонажів він описує з чисто медичною ретельністю. Навіть незнайомим з біографією Чехова читачам стане зрозуміло, що письменник, який створив такі твори, як “Палата № 6”, “Випадок із практики”, “Нудна історія”, “Припадок”, — лікар за професією. Інші оповідання письменника — “Чорний монах”, “Людина у футлярі”, “Іонич”, “Дама з собачкою”, — також стали шедеврами, в яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.

Медична практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що в чеховських творах зустрічаються різні характери і соціальні верстви. Проте критики часто звинувачували Чехова у тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, в якому немає місця “живій людині”, ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив сестру і братів.

Антон Павлович з роками і досвідом стає все більш вимогливим до себе. Тепер він вже не прагне того, щоб відразу опублікувати свої твори, і довго працює над кожним новим оповіданням. Поступово у письменника з’являються ідеї більш об’ємних творів, і він починає писати повісті — “Степ”, “Мужики”, “Моє життя”.

Наприкінці 80-х років Чехов відчуває незадоволення своїми “малими справами”, медичною практикою в провінції, будівництвом шкіл і бібліотек. А після смерті брата він відчуває внутрішнє спустошення. Йому починає здаватися, що він зупинився у своєму розвитку і не бачить ніяких подальших перспектив. Під впливом цих песимістичних настроїв Чехов, вже важко хворий на туберкульоз, вирушає в поїздку на Сахалін — місце царської каторги, щоб в подорожуючи набратись нових вражень.

В квітні 1890 року письменник через Казань, Пермь, Тюмень і Томськ вирушив до берегів Тихого океану, долаючи на конях чотири з половиною тисячі верств, і лише під кінець липня він прибув на Сахалін. Те, що він побачив по дорозі на Сахалін і на самому острові, глибоко вразило письменника. Існування тамтешніх людей навіть важко було назвати життям. Ніколи раніше письменнику не доводилось ще зустрічатися з такими безпросвітними злиднями, дикістю і повним свавіллям представників місцевої влади. Всі ці враження Чехов передав в книгах “Із Сибіру” і “Острів Сахалін”.

Відразу після поїздки на Сахалін Чехов здійснює велику заграничну подорож. Він відвідує Європу, а потім — Гонконг і Сінгапур. Можливо, контрастність вражень допомогла письменнику ще глибше відчути проблеми острову Сахалін і Росії загалом.

Незабаром після цієї поїздки, у 1892 році, Чехов перестав займатися лікарською практикою і купив маєток Меліхове під Москвою. Сільський викладач, він на свої кошти збудував школу, допомагав голодуючим. Під час епідемії холери письменник працював як дільничний санітарний лікар.

Проте він відмовився від будь-якої винагорода за свою працю, щоб не зв’язувати себе якимись обов’язками.

Тепер А. П. Чехов вже всеросійськи визнаний письменник; одна за другою виходять збірки його оповідань — “Невинні оповіді”, “В сумерках”.

1888 року він стає лауреатом Пушкінської премії, а в 1900 році — почесним академіком. Це звання письменник дістав одночасно з Л. М. Толстим. Проте невдовзі Чехов виходить з академії разом з В. Г. Короленком на знак протесту, коли туди за розпорядженням Миколи ІІ відказалися прийняти М. Горького.

Новий етап в творчості Чехова пов’язаний із його заняттями драматургією. Чехов був не тільки майстерним художником прози, але й великим драматургом-новатором. Новаторство Чехова-драматурга полягає перш за все у створенні ним нового типу драматичного конфлікту, де на зміну зовнішнім конфліктам прийшла глибинна конфліктність сюжетів і ситуацій. Драматургію Чехова вирізняє і уповільнений темп розвитку подій, відтворення потоку подій, зовнішньо між собою не пов’язаних (замість традиційної “єдиної дії”. Спочатку він перероблює деякі свої оповідання на п’єси, проте вони не мали великого успіху, як це сталося з його пєсою “Іванов”.

Важливою подією в житті Чехова стало зближення з Московським художнім театром. 17 грудня 1898 року там сталася перша постановка “Чайки”. Спектакль пройшов з величезним успіхом, він виявився історичною подією в житті театру. Відтоді чайка стала емблемою театру.

“Чайка” (1895—1896) різко відрізняється від попередніх п’єс Чехова своїм ліризмом, символікою і яскраво змальованим зіткненням різних концепцій мистецтва, концепцій життя. Головна тема п’єси — служіння мистецтву, значення мистецтва в суспільному житті, тема долі талановитого художника.

Трепльов не задоволений традиційним мистецтвом і прагне створити драму яскраву, сильну та самобутню. Проте він не йде далі традиційних мрій. Холодна риторика, абстрактність образів гублять його п’єсу. Пошуки Трепльовим нових форм не підкріплені пошуками великих ідей, не мають під собою світоглядних основ.

Другий письменник в п’єсі — Тригорін виступає за правдиве, реалістичне мистецтво, Він висловлює багато правильних думок про нього, проте його не надихає велика ідея, мета. Процес творчості для Тригоріна болючий.

Якостями справжнього художника наділена Ніна Зарєчна. В її уявленні служіння мистецтву — подвиг, який вимагає всього життя. На такий подвиг здатна Ніна. Якщо цього немає, якщо талант не проявляється — людина гине, як гине, не розкривши свого талану, Трепльов. Чехов перевіряє своїх героїв на їх вірність почуттю, на їхню здатність підпорядковувати своє життя мистецтву.

Якщо прислухатися уважніше до автохарактеристик героїв, в означення, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов надає деяку перевагу життєвій позиції Трепльова. Життя Трепльова багатше і цікавіше в порівнянні із тим сірим, буденним життям, яке ведуть решта героїв, навіть найодухотвореніші — Аркадіна і Тригорін.

В “Чайці” багато кохання, тобто показано, як це могутнє почуття заполонило всіх героїв.

Особливості п’єси визначив сам Чехов: “Комедія, три жіночих образи, шість чоловічих, чотири акти, пейзаж…; багато розмов про літературу, мало дії, п’ять пудів любові”. Ослабленість сюжету (“мало дії”), лірична наповненість, використання пейзажу з метою розкриття філософського змісту і звукове оформлення, перевід дії у підтекстовий план-все було новим для театру. Важливим нововведенням Чехова було те, що побут і повсякденне життя героїв подані в такій складності, суперечності, що за зовнішньою малозначністю читач і глядач відчувають великі думки. Для означення цього глибинного життя, що протікало за зовні незначними подіями, видатний режисер Станіславський ввів термін “підводна течія”.

Новим етапом в ідейно-творчому розвитку письменника стали п’єси “Три сестри”(1901) і “Вишневий сад”(1904), в яких ще більше відчувається художній підтекст (“підводна течія”) і реалістична символіка з їхньою центральною ідеєю: все пробуджується до нового життя і все збільшується ненависть в людях до обивательщини. Ці п’єси були схвально зустрінуті глядачами і критикою. Невдовзі вони були перекладені на іноземні мови.

Чеховська драматургія справила значний вплив на світове театральне мистецтво. “В плеяді великих європейських драматургів, — зауважував Бернард Шоу, — Чехов сяє як зірка першої величини навіть поряд з Толстим і Тургенєвим”.

В останні роки свого життя (з осені 1898 р.) Чехов за станом здоров’я змушений був переселитися в Ялту, де й жив, з невеликими перервами, до самої смерті.

В 1901 році Антон Павлович одружився з актрисою Московського Художнього театру Ольгою Кніппер, але насолодитися своїми творчими успіхами і подружнім щастям йому не судилося. В зв’язку із загостренням туберкульозу стан його здоров’я різко погіршився. За порадою лікарів він відправився на лікування в курортне німецьке містечко Баденвейлер. Тут 2 липня 1904 року Антон Павлович Чехов помер.

В історії світової культури Антон Павлович Чехов залишився як майстер короткого оповідання і нового типу п’єси — трагікомедії. Його вміння знайти точну художню деталь, талант відображення тонких душевних переживань завоювали йому популярність в багатьох країнах світу.