Хто прав: Лопахін чи Петя Трофімов? Характеристика образів (За п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад»)
Так вже склалося в суспільному розкладі поколінь, що люди, які живуть сьогодні, можуть реально судити, що стояло за поглядами на життя і суспільство двох протилежних героїв п’єси А. П. Чехова «Вишневий сад» — Лопахіна і Трофімова. Яким уявлявся їм завтрашній день? І що вийшло? У п’єсі передана атмосфера розброду, нечіткості бажань. У будинку поміщиці Раневської тільки купець і Петя Трофімов, колишній учитель її сина Гриші, який потонув, упевнені в собі і, здається, знають, що їм належить робити в житті.
Лопахін «позичає» гроші власникам маєтку і пропонує їм продати вишневий сад під дачі, вбачаючи в цьому єдиний вихід з положення, що створилося. Він вважає, що немає рації тримати сад тільки заради краси. До того ж це просто невигідно: таку кількість вишні важко продати.
Лопахін і Трофімов намічають кожен свій шлях у житті. Роль Лопахіна — центральна. Лопахін — купець, але порядна людина у всіх сенсах. Він хоче стати кращим, чистішим, розумнішим, мріє: «Ми самі повинні бути велетнями». Трофімов називає Лопахіна майбутнім мільйонером і «хижим звіром, що з’їдає усе на своєму шляху». Сам Трофімов передчуває щастя в далекому майбутньому і кличе йти дорогою безперервної праці, дорогою шукань і страждань. Намічені життєві дороги не для власників вишневого саду. Вони залишаються на роздоріжжі.
Лопахін не може зрозуміти прихованих страждань цих дорослих дітей — Гаєва і Раневської, їхню наївну безпорадність і вперту непрактичність. Ми бачимо покоління, що йде, і не відчуваємо особливого жалю з приводу їхнього відходу. Правда, у п’єсі є ще молоде покоління. Але в молодих людей поки лише слова. У той час як сокира Лопахіна вже стукає по деревах…
Найбільш вражаюча сцена в п’єсі — це повідомлення Лопахіна про те, що тепер він хазяїн вишневого саду. Раневська гірко плаче після цієї звістки, а Аня вмовляє матір не журитися, обіцяє насадити новий сад, «розкішніший за цей». Вона начебто продовжує думку Трофімова: «Уся Росія — наш сад». На прохання Раневської Лопахін наказує припинити рубання саду. Але щойно колишні власники залишають маєток, сокира знову стукає. Новий власник поспішає!
У рецензії на спектакль Художнього театру писалося: «Учора панахидний дзвін театру дзвонив урочисто і скорботно: відспівували в «Вишневому саду» російського інтелігентного, але збіднілого дворянина, …поставили пам’ятник над могилою симпатичних білоручок…» У чомусь рецензент мав рацію, але багато чого не врахував: «Ті, кого відспівали, все-таки дещо залишили світові. Хоча б духовно багате потомство, що мріє насадити нові сади. У той час як сила, яка йшла на зміну дворянству, була здатна лише на вирубування.
Єрмолай Лопахін ніяк не може забути, що він мужик. Пройде час, і Лопахін знову повернеться до цієї теми: «…от багатий, грошей багато, а коли подумати і розібратися, то мужик мужиком…» Це добре чи погано, що Лопахін пам’ятає свої корені? Думаю, добре. Сам Лопахін вважає, що дії і вчинки його викликані і виправдані прагненнями високими і шляхетними. Для нього нове життя — це дачі, які він буде продавати. Але вирубаний вишневий сад, якого не хочуть простити Лопахіну естети, — це дріб’язок у порівнянні з тим, що чинять сьогоднішні ділки, які поставили метою свого життя гасло «Усе на продаж!»
Вибачте, Єрмолаю Олексійовичу, ви до цього не дійшли, але, вирубавши вишневий сад, відкрили дорогу до свавілля, зміцнили принцип пана Лужина зі «Злочину і кари» Достоєвського: що хочу, те і роблю. Людині з грішми багато чого можна — сьогодні ми відчуваємо це на собі. Лопахін ще і приказує: «За все можу заплатити!» Він і тепер не до кінця зрозумів, що не все в житті вимірюється грошима, але в душі в нього немає більше ні радості, ні спокою…
Що стосується Петі Трофімова, то на нього серйозні надії покладати, я думаю, не варто. Його заклики, слова про майбутнє носять абстрактний характер. Відмовляючись узяти гроші, запропоновані Лопахіним, він говорить: «Я вільна людина. Я сильний і гордий. Я йду в перших рядах за щастя на землі…» Лопахін запитує його: «Дійдеш?» Трофімов: «Дійду. Дійду або вкажу іншим шлях, як дійти». Багато риторики, але слабко віриться, що Петя здатний щось серйозне зробити, побудувати… ні Лопахіни, ні Трофімови не виправдали надій народу.
Тому на питання теми важко відповісти. Після «перебудови», або «перерозподілу» багатств народу пройшло більше десяти років, а змін на краще не помічається. Може, хтось знову почне все спочатку?! Думаю, це буде не Петя Трофімов, тому що хотіти і могти — різні поняття.
Хто прав: Лопахін чи Петя Трофімов? Характеристика образів (За п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад»)
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»