Аналіз твору Чехова «Дама з собачкою». Характеристика образів Дмитра Гурова і Ганни Сергіївни
В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визволення людини від вульгарності, обивательських уявлень.
Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курортний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє ялтинською набережною з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання. Залишається таємницею, чому саме цій нічим не примітній жінці вдалося заволодіти серцем колишнього циніка, стати його горем і радістю, переконати в тому, що існують і «вищі цілі буття».
У цьому оповіданні Чехов звертається також до проблеми сім’ї. Нещасливі родини сприймаються автором як одним із проявів загальної невлаштованості, вони є частинкою офіціозного світу, в якому люди живуть нудно, безглуздо. Гурова оженили в ранній молодості, дружину він ніколи не любив. А Ганна Сергіївна вважає свого чоловіка «лакеєм». Про любов, навіть про звичайну повагу тут і не йдеться. Сім’ї їхні лише формально можуть вважатися сім’ями, бо справжнього, освяченого коханням і взаємною повагою родинного союзу тут немає. Герої твору просто терплять родинні пута, доки не отямилися і не зрозуміли, як безглуздо вони живуть. Він усвідомив, що ніхто його не розуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Ганною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя». На поверхні — служба в банку, клубні зустрічі, візити з дружиною, а під оболонкою — те, що було «зерном його життя» — зустрічі з коханою, сильне і щире почуття, яке вперше прийшло до нього, болючі роздуми про неможливість щастя.
Кохана Гурова, Ганна Сергіївна, виросла в Санкт-Петербурзі, вийшла заміж рано, без особливого кохання і приязні. Їй просто «хотілося пожити». Але не справдилися її сподівання на цікаве, осмислене життя — вона приречена сидіти у провінції. Чоловік героїні, за її словами, чесний, добрий, але по натурі — лакей. Поїздка в Ялту та початок роману з Гуровим — це втеча від нудної повсякденності. Ганна Сергіївна без особливих вагань віддається курортному знайомцеві, потім починає каятися, врешті справді закохується в нього, адже він вигідно відрізняється від її чоловіка-лакея, а коли настає час розлучатися, сумує. Дмитро Гуров — москвич, за освітою — філолог, колись мав намір співати у приватній опері, але давно вже «постатечнів», розбагатів. До знайомства із дамою з собачкою він жив як забезпечений здоровий чоловік, не схильний до філософських роздумів.
Що ж з ним врешті відбулося? Із радісного, безтурботного донжуана він перетворюється на людину, глибоко незадоволену своїм існуванням. Перед ним постають трагічно нерозв’язані питання, він мучиться, шукає виходу. Але Чехов показує, що, втративши свою безтурботність, Гуров став духовно багатшим, справжнє велике кохання облагородило його, пробудило в ньому духовність, чуйність, очистило від пошлості.
В останньому епізоді твору герої, змучені постійною брехнею, необхідністю приховувати від світу свої почуття, міркують, як позбутися нестерпних пут і об’єднати свої долі. Кохання немовби підносить героїв над світом, схожим на божевільню, пробуджує в них приховані доти духовні багатства — й водночас викликає біль, страждання і сльози. Відкритий фінал твору психологічно достовірний.
Але зображення «трагізму повсякденності» не робить твори Чехова абсолютно песимістичними і безпросвітними: герої не втрачають надії на щастя, не припиняють пошук шляхів до кращого майбуття. Поєднати свої долі двом сімейним людям в той час було нелегко. Автор свідомо не згадує про ті проблеми, які мусили б вирішувати герої, вирішивши змінити своє становища. Адже головне в оповіданні — не проблема шлюбних пут, які треба розірвати Гурову та Ганні Сергіївні, а проблема свободи від пут повсякденного беззмістовного життя, що нівечить людські долі. Лише звільнившись від гніту пануючих у їхньому середовищі відносин, герої могли б здобути щастя.
Але як це зробити? Автор не обіцяє, що «нове, прекрасне життя» настане без страждань і зусиль персонажів. «Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньому Чехов просто і сильно показує сенс і значення цього великого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подружня зрада) до одвічних питань людського буття. Чехов повторював, що «стислість — сестра таланту», його оповідь завжди лаконічна, сконденсована. На кількох сторінках він зумів зобразити цілий пласт дійсності — долю людини, її взаємозв’язки з оточенням, характерні особливості суспільного середовища. Він покладався на читацьку активність і багато уваги надавав художнім деталям, які могли видаватися випадковими і дрібними, але натякали на щось важливе, суттєве, характерне. Такими є, наприклад, лорнетка в руці Ганни Сергіївни, дами з собачкою, або чохли в оповіданні «Людина в футлярі». В оповіданні «Дама з собачкою» мистецтво використання деталей досягає справжніх вершин. Іноді деталі набувають глибокого символічного значення. Гуров згадує, що Ганна Сергіївна називала свого чоловіка «лакеєм», коли спостерігала за ним у театрі й помітила, що «в петлиці в нього блищав якийсь учений значок, мов лакейський номер». Згадка про подібні значки на мундирах провінційної театральної публіки стає влучним засобом її характеристики: тут зібралися такі самі нудні, нецікаві людці, лакеї за манерами і за покликанням. Ще одна цікава особливість: сірий колір залежно від контексту набуває різного значення. Сірий паркан навколо будинку, в якому живе героїня; сіра, неначе лікарняна, ковдра у готельному номері Гурова — все це стає засобом влучної характеристики реалій нікчемного, «безкрилого» життя. А от в останній сцені сірий колір — колір улюбленої Гуровим сукні Ганни Сергіївни — символізує спокій, домашній затишок, про який герой мріє. В оповіданнях Чехова деталі, як бачимо, складно взаємодіють між собою, доповнюють одна одну. Оскільки Чехова цікавив передусім розвиток «внутрішнього сюжету», тобто еволюція душі героя, в його зрілих творах майже не знаходимо напруженої дії, інтриги, зовнішньої привабливості. Трагізм багатьох його творів полягає саме в тому, що з героями нічого не відбувається. Чехов по-новому розуміє трагічне — не як страшне, виключне або несподіване, а як повсякденне, рутинне, звичне. Трагічне і комічне поєднуються нерозривно у його художньому світі; в його гуморі — не лише сміх, а й іронія, сарказм і смуток водночас. У творчості його майже немає романтичних образів, піднесеного тону — Чехов не вважав, що слід прикрашати дійсність. Його стиль прозорий, стислий, не перевантажений тропами.
Однією з новацій Чехова-художника є підтекст, тобто максимальне розширення тексту сказаного, коли слова виражають більше, ніж безпосередньо означають. «Ось тобі й дама з собачкою», — говорить Гуров. За цією фразою стоїть усвідомлення героєм того, що роман з Ганною Сергіївною не просто ще одна пригода, а справжнє, глибоке кохання. В одному із записників Чехова є нотатка: «Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є». Ця установка на правду художнього зображення зумовила загальні риси творчої манери митця: стриманість, об’єктивність, відстороненність від надмірного пафосу, сентиментальності, дидактизму, будь-якої літературної «косметики». У своїх творах Чехов часто зображував людей, які живуть без надії, без мети, у розладі з навколишнім світом і з самими собою. Митець викривав ницість, зрадництво, тупість, плазування перед чинами і багатством, душевне змертвіння. Водночас у його творах відчувається і біль за людину, приречену на жалюгідне існування, і надія на її пробудження, духовне звільнення, надію на краще життя. У невеликому оповіданні письменник зумів показати долю людини, її духовну драму, шукання сенсу буття, та нездійсненність сподівань та мрій.
Аналіз твору Чехова «Дама з собачкою». Характеристика образів Дмитра Гурова і Ганни Сергіївни
Перейти на головну сторінку розділу «Зарубіжна література. Чехов»