Твір на тему Символи Кохання і Смерті в романі Е. Золя «Кар’єра Ругонів», зарубіжна література

    Твір на тему Символи Кохання і Смерті в романі Е. Золя «Кар’єра Ругонів»

    Роман французького письменника Еміля Золя «Кар’єра Ругонів» — роман на- пралістичний, із психологічним дослідженням таємних рухів душі його героїв. Однак символи у ньому використані письменником для поглиблення ситуацій, її ія підсилення і виокремлення як головного, так і деталей. Емоційна піднесе­нь іь, романтика, патетика революції мають інші виміри, барви, символи, ніж то­нальність міщанського побуту, ницість буржуазного буття.

    Кохання і Смерть — дві великі рушійні сили, немов злилися у тексті роману t нишуканий візерунок. Кольори червоного і чорного з давніх-давен у більшості п.іродів означають одне й те саме. Червоне — кохання, кров, революція. Чорне — місто, доля, смерть.

    Чарівні чорні очі в М’єтти, червоні її вуста. Золя закоханий у свою героїню, він милується цією дужою сільською дівчинкою, яка не боїться ніякої роботи І має чесну і добру душу. Ось на М’єтті великий червоний плащ, у нього загортаї дівчину коханий Сільвер і сам вкривається його полою. Так само кохання обгор­тає їх, немов той плащ, поєднує чистим молодим почуттям. І ось уже не тільки червоний плащ на М’єтті. У натовпі повстанців, серед великої кількості чоловіків М’єтта іде однією з перших і несе червоний прапор: «М’єтта взяла прапор, при тулила держак до грудей і отак стояла, випроставшись, під цим криваво-червоним знаменом, що майоріло над нею…» Золя описує цей епізод так яскраво, як худож­ник Ежен Делакруа, який написав свою «Свободу на барикадах» — жінка із черво­ним знаменом кличе вояків революції до бою. Сам Золя пише про свою героїню «В цю мить вона здавалася уособленням незайманої Свободи…»

    В іншому епізоді солдати, ті, що прийшли розстрілювати повсталих, побачив­ши М’єтту, кажуть: «Дивіться, он дівчина у червоному.,. Яка ганьба! Вони попри­водили із собою своїх повій…» Трохи пізніше, коли М’єтта стоятиме серед повста­лих, у плащі і’з прапором у руках, вона здаватиметься великою кривавою раною, а потім впаде від смертельного пострілу. «Під лівою груддю він розгледів малень­кий рожевий отвір; тільки одна краплина крові витекла із рани…» — так опису» Золя останні хвилини життя своєї маленької героїні. Остання картинка вражаї своєю патетикою і натуралізмом. Сільвера забирають від тіла дівчини, немов со­бача, а вона лежить, «незаймано прекрасна на червоному прапорі…» Так коханий і смерть переплітаються між собою — червоне і чорне.

    Кладовище, могили, надгробки — містичні символи смерті, якими починаєть­ся і закінчується роман Золя. На початку його закохані Сільвер і М’єтта зустріча­ються на старому кладовищі. Тут, у спокої, де поховані усі небіжчики міста Плае- сан, народжується їхнє кохання, молоде і чисте, немов весняна яскрава трава. Осі. М’єтта сідає на каміння, а воно виявляється надгробком померлої колись жінки Так до цих юних закоханих уперше приходить привид смерті. Холод і темрява, чорна міська безодня — саме тут зростають Сільвер і М’єтта — химерні, нікому ні’ потрібні квіти самозакоханого міста.

    Хвіртка, зроблена у паркані Маккаром і Аделаїдою, є символом їхнього забо­роненого кохання. Після смерті Маккара Аделаїда закриває її на ключ і молодим Сільверу і М’єтті доводиться довго шукати його, щоб відчинити хвіртку. Відчине­на через багато років хвіртка означає повернення почуттів, відродження коханий, відродження надій. Та лише на короткий час вона буде відчиненою, а потім буде вже зачинена навіки: немає у цього кохання майбутнього. Іще нічого не трапило­ся із цими дітьми, проте читач вже розуміє: зачинена хвіртка — це вирок, і перед­чуття смерті героїв вже невідступно веде до фіналу роману.

    Колодязь на межі двох володінь, до якого кожного ранку юні М’єгта та Сіль­вер квапляться, аби зустрітися одне з одним — символ їхнього чистого коханни, яке потрібне обом, немов жива колодязна вода. Ми бачимо, як у колодязі, немоп у дзеркалі, відображуються небо, листя плюща, який в’ється над муром, і обличчи хлопця і дівчини, зачарованих одне одним.

    Іще один символ у романі — жовта вітальня Ругонів, у якій народжуються зра- да, пожадливість, ненависть. Перемога змовників із жовтої вітальні — це перемог» темних сил над світлими, зла над добром, контрреволюції над революцією. Жовти вітальня — символ буржуазного достатку, мета, до якої йде родина Ругонів. Жовта вітальня — це все, про що вони мріють, матеріатьне відображення матеріальнії» статків. Після розстрілу повстанців на іншому боці майдану, у вікні світить вог­ник поминальної свічки — гам оплакують покійника — і вогонь цієї свічки ста* символом — останнім відблиском великого вогнища революції, незламного на­родного духу. Тим самим Золя наголошує: народ можна винищити фізично, однак духовний вогник лишиться живим.

    Уся ця символіка, яку гак охоче використав Золя в романі, притаманна швид­ше романтизму і навіть готичному роману, ніж натуралізму, однак виглядає тут дуже органічною, з огляду на романтизм самого революційного дійства, описа­ного Золя.

    Червоні кольори кохання і революції, колодязь із чистою водою, хвіртка як нхід (абр вихід) у новий світ, свічка як символ революційного вогню — цілком на­лежать до романтичних сторінок роману. Кладовище, страшне і темне, зі знище- ними могилами і надгробками, жовта вітальня, у якій сидять буржуа — живі мер­ці із пустими душами — втілення Смерті. Так Червоне і Чорне, Кохання і Смерть пюрять у романі Еміля Золя свій неповторний малюнок…

    Твір на тему Символи Кохання і Смерті в романі Е. Золя «Кар’єра Ругонів», зарубіжна література

    Повернутися на сторінку Зарубіжна література

    1. Життя і творчість Еміля Золя. Аналіз творчості і творів Еміля Золя

    2. Символіка червоного кольору в романі Золя «Кар’єра Ругонів»

    3. Символи Кохання і Смерті в романі Е. Золя «Кар’єра Ругонів»

    4. Від генерації до генерації (за твором Е. Золя «Кар’єра Ругонів»)

    Комментарии закрыты.