РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА (Уривки). УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР. Скорочені твори з зарубіжної літератури

    РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА (Уривки). УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

     

    ПРОЛОГ

    Шляхетні рівно, знатні дві сім’ї
    В Вероні пишній, де проходить дія,
    Ведуть запеклі і тяжкі бої,—
    Аж враз кривава сталась там подія.
    Коханців двоє, з роду ватажків, Ворожі ті утроби народили;
    І тільки смерть трагічна юнаків
    Криваву ворожнечу припинила.

    Життя коротке їх, сумну любов,
    їх смерть і мир запеклої родини,
    Як змила ту ненависть чиста кров —
    Ми вам покажемо за дві години.

    Пробачте нам недоліки пера,
    Всі хиби виправить старанна гра.

     

    ДІЯ ПЕРША

    Бенволіо
    Ось він іде. Прошу вас, відійдіть.
    Я розпитаю й все з’ясую вмить.
    Кузене, з добрим ранком!

    Ромео
    Ранком? Що ти!

    Бенволіо
    Годинник вибив дев’ять.

    Ромео
    Та невже?.. Як довго тягнуться години смутку!
    То батько мій так спішно звідси вийшов?

    Бенволіо
    Так, батько твій. Але який же смуток
    Так здовжує години для Ромео?

    Ромео
    Нудьга за тим, хто б міг їх скоротити.

    Бенволіо
    Ти любиш?

    Ромео
    Нудьгую без взаємного кохання.

    Бенволіо
    На жаль, кохання чарівне на вигляд,
    А в дійсності — жорстоке й деспотичне!

    Ромео
    На жаль, сліпе кохання манівцями
    І без очей веде й керує нами!
    Де ми обідаємо? Що тут сталось?..
    Не говори про сварку… Я все чув.
    Ненависть ця страшна, любов страшніша!
    З ненависті любов! О гнів кохання!
    З нічого — все: і розквіт, і буяння!
    О легкості тягар! Сенс пустоти!
    Безформний хаос пречудових форм!
    Свинцевий пух і полум’я холодне,
    Цілюща слабість і блискучий дим…
    Безсонний сон, єство, що не існує!
    Не маю радості, а все ж люблю я…
    Ти не смієшся?

    Бенволіо
    Ні, я швидше плачу.

    Ромео
    Сумні всі ті, хто так, як я кохав!
    Мене гнітить моя тяжка печаль,
    Твоя ж — удвоє збільшує мій жаль.
    Ти співчуття до мене виявляєш.
    І, мов ножем, мені ти серце краєш.
    Любов — це дим, що в’ється від зітхання;
    В очах коханців — це вогонь бажання!
    Коли ж закохані в тривозі, в горі —
    Сльозами можуть затопити й море!
    А ще?.. Безумство мудре — це любов:
    Воно отруює й зціляє кров!

     

    Зала в будинку Капулетті.

    Ромео
    (до свого слуги)
    Хто синьйорина та, що подає Свою прекрасну руку кавалеру?

    Слуга
    Не знаю я, сеньйоре.

    Ромео
    Всі факели померкли перед нею!
    Вона сіяє вродою своєю
    На щоках ночі, як діамант безцінний
    У мавра в вусі; скарб занадто цінний,
    Занадто дорогий він для життя
    І для землі! Вона — любов моя!
    Її оточують прекрасні дами,
    Вона ж між них — голубка між галками!
    Як закінчать танок — я підійду,
    За ніжну ручку я її візьму,
    І щастя неземне тоді відчую…

    Тібальд
    По голосу це мусить бути Монтеккі. —
    Мою рапіру, хлопче! — Як цей раб
    Наважився прийти в блазенській масці,
    Щоб глузувати з нашого бенкету?
    Ні, честю роду я клянусь, за сміх
    Убити його, вважаю я,— не гріх!

    Ромео
    (до Джульєтти)
    Коли торкнувсь рукою не достойно
    І осквернив я цей олтар святий,
    Уста — два пілігрими — хай пристойно
    Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

    Джульєтта
    О пілігриме, в тім гріха немає —
    З молитвою торкатись рук святих;
    Такий привіт нам звичай дозволяє.
    Стискання рук — то поцілунок їх.

    Ромео
    Але, крім рук, ще дано й губи їм…

    Джульєтта
    Так,— для молитви, любий пілігрим…

    Ромео
    О, то дозволь мені, свята, й устами
    Молитися побожно, як руками!
    (Цілує її)
    Твої уста очистили мій гріх…

    Джульєтта
    Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

    Ромео
    Мій гріх? В твоїх словах я докір чую! Верни ж мій гріх…

    Джульєтта
    Мов з книги, ти цілуєш…

    Хор
    Стара любов лежить на ложі смерті —
    Натомість юний пломінь запалав;
    Готовий був він через неї вмерти,—
    І над усе Джульєтту покохав.
    Ромео любить, ця любов взаємна,—
    Напевне, те кохання чарівне!
    Він ворога блага, вона ж таємно
    Принаду з згубного гачка краде.
    Як ворог давній, він ввійти не сміє
    З вітанням ніжним до коханки в дім.
    Не має також жодної надії
    Й вона на те, щоб бачитися з ним.
    Та час зведе їх, сили дасть кохання,
    Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.

    ДІЯ ДРУГА

    Сад Капулетті.

    Ромео
    Та тихо! В тім вікні блиснуло світло!
    О, там — мій схід, Джульєтта — ясне сонце!
    Зійди ж, прекрасне сонце, і убий
    Своїм яскравим сяйвом заздрий місяць!
    Уже й без того зблід він, занедужав
    Від прикрості, що ти — його служниця,
    А все ж затьмарила його красою.
    О, не служи богині заздрій цноти!
    Безбарвний і блідий весталки одяг
    Лише безумці носять. Скинь його!
    О, ти моя богиня і любов! —
    Коли б вона те знала…

    Джульєтта
    Ромео мій! О, нащо ти Ромео?
    Зміни своє ім’я, зречися батька;
    Як ні,— то присягни мені в коханні,
    І більше я не буду Капулетті.
    Лише твоє ім’я — мій ворог лютий;
    А ти — це ти, а зовсім не Монтеккі…
    О, вибери собі нове ім’я! Та що ім’я?
    Як не назвеш троянду —
    Не зміниться в ній аромат солодкий!
    Хоч як назви Ромео — він Ромео,
    Й найвища досконалість все ж при ньому,
    Хоч би він був і зовсім безіменний…
    О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!
    Взамін того, що й не твоя частина,
    Візьми мене, всю, всю!

    Ромео
    Ловлю на слові!
    Назви мене коханим — і умить
    Я вдруге охрещусь і більш ніколи
    Не буду зватися Ромео.

    Джульєтта
    Хто показав тобі сюди дорогу?

    Ромео
    Моя любов! Вона мене навчила
    Й дала мені пораду…

    Джульєтта
    Скажи, якщо ти любиш, щиру правду.
    Коли ж вважаєш ти, що переміг
    Мене занадто швидко — я нахмурюсь
    Й скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.
    Інакше — ні, нізащо в світі! Ні!
    Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
    І, може, легковажною здаюсь.
    Повір мені — і я вірніша буду,
    Ніж ті, що хитро удають байдужість.
    І я могла б байдужою здаватись,
    Якби зненацька не підслухав ти
    Любов мою й слова мої сердечні…
    Пробач мені, мій любий, і не думай,
    Що мій порив палкий — це легковажність
    Мою любов відкрила темна ніч.

    Ромео
    Клянусь цим місяцем благословенним,
    Що сріблом облива верхи дерев…

    Джульєтта
    Не треба зовсім. Або, як хочеш, поклянись собою —
    Душі моєї чарівним кумиром,—
    І я повірю.

    Ромео
    Без нагороди так мене покинеш?

    Джульєтта
    Якої ж нагороди хочеш ти?

    Ромео
    Повинна ти в коханні присягти.

    Джульєтта
    Три слова ще, Ромео, й на добраніч!
    Якщо любов твоя до мене щира
    І хочеш ти зі мною взяти шлюб,
    То завтра сповісти мене про це,—
    І я пришлю по відповідь когось,—
    Де і коли ти хочеш повінчатись;
    І я судьбу складу тобі до ніг
    Й з володарем піду хоч на край світу

    Ромео
    Люба!

    Джульєтта
    Милий, завтра ранком
    В котрій годині присилають до тебе?

    Ромео
    Найкраще о дев’ятій.

    Джульєтта
    Не спізнюсь.
    Мов двадцять літ, чекати тих годин!
    Забула я, чого тебе вернула…

    Ромео
    Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.

    Джульєтта
    Не буду згадувати, щоб ти зостався;
    Та не забуду, як з тобою любо!
    Світає… Хтіла б я, щоб ти пішов.
    Але не далі, аніж птах отой,
    Який літає на шовковій нитці.

    Ромео
    Як я хотів би бути твоїм птахом!

    Джульєтта
    І я, мій любий, теж цього хотіла б,
    Та ласками замучила б тебе…
    Прощай, прощай! Тяжкий час розставання..
    О, стільки в нім солодкого страждання,
    Що все прощалися б, хоч і світає!
    Келія брата Лоренцо.

    Ромео
    То слухай же: я присягнув Джульєтті,—
    Люблю дочку сеньйора Капулетті.
    Вона все серце в мене узяла
    Й мені своє навіки віддала.
    Ми вирішили, отче, що робити,
    Та мусиш ти союз наш освятити,
    Навік з’єднати шлюбом.

    Брат Лоренцо
    Ну, юний вітрогон, рушай в дорогу!
    Подам тобі для того допомогу,
    Щоб через шлюб ваш та родинна злоба
    У дружбу обернулася до гроба.

    Сад Капулетті.

    Джульєтта
    А як наш шлюб? Що він сказав про нього?

    Maмка
    Чи маєте ви дозвіл йти на сповідь?

    Джульєтта
    Так.

    Мамка
    То до отця Лоренцо йдіть мерщій:
    Там в келії чекатиме жених,
    Щоб взяти нині вас собі за жінку.

    Джульєтта
    Спішу до щастя! Нянечко, прощайте!

     

    Келія брата Лоренцо.

    Джульєтта
    Добривечір, духовний отче мій!

    Брат Лоренцо
    За вас обох подякує Ромео.

    Ромео
    Моя Джульєтто! Як в твоїх грудях
    Від щастя серце б’ється, так як в мене,
    Й ти можеш краще виявити радість,—
    Знайди слова, яких мені бракує,
    І всолоди повітря навкруги
    Своїм диханням ніжним.
    О, нехай Мелодія чудова слів твоїх
    Змалює те блаженство чарівне,
    Яке ми відчуваємо в цю хвилину.

    Брат Лоренцо
    Ходімо! Святий обряд Благословить вас.
    Я ж бо вас тепер На самоті нізащо не покину,
    Ах доки не зіллю вас в плоть єдину.

     

    ДІЯ ТРЕТЯ

    Міський майдан.

    Тібальт
    Ромео, я ненавиджу тебе,
    Й для тебе слова іншого й вітання
    Не можу я знайти, окрім «падлюка!».

    Ромео
    А я, Тібальт, проте, причину маю
    Любить тебе; вона тобі прощає
    І лють твою, й образливі слова.
    Я не падлюка; отже, прощавай!

    Тібальт
    Хлопчисько! Пробачити не можу
    Образ тяжких, що ти мені вчинив!
    Вернися ж і ставай мерщій до бою!

    Меркуціо
    Тібальте! Щуролове! Гей, виходь!

    Тібальт
    До ваших послуг!
    Б’ються. Меркуціо
    Поранено мене…
    Чума, чума обом родинам вашим!
    Кінець мені… А він так і утік?
    Невже він викрутивсь і зовсім цілий?..

    Ромео
    Тібальт живий! Меркуціо — немає!..

    Тібальт
    Гидкий хлопчисько! Тут ти з ним братався,
    То й вирушиш з ним разом!

    Ромео
    Ще побачим!
    Б’ються. Тібальт падає.

    Бенволіо
    Тікай мерщій, Ромео!
    Збігається народ! Тібальта вбито!
    Тікай, бо князь тебе на смерть засудить,
    Якщо тебе захоплять! Геть! Тікай!

     

    Кімната в будинку Капулетті.

    Мамка
    Тібальт сконав. Ромео ж — на вигнання;
    Ромео вбив його, а він — на вигнання.

    Джульєтта
    Тібальта кров пролив Ромео?! Боже!

    Мамка
    Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив!

    Джульєтта
    Та чи мені засуджувати дружину?
    О бідний муж мій! Хто ж твоє ім’я,
    Крім мене, приголубить, коли я,
    Твоя жона не більш як три години,
    Вже так його пошматувати встигла?..
    Живий мій муж, хоча його Тібальт
    Убити хтів. Тібальта вбито, хоч
    Хотів убити він мужа. Все гаразд!
    «Ромео — на вигнання» — словом цим
    Убито всіх відразу! Батька й матір,
    Тібальта, і Ромео, і Джульєтту!
    Всі, всі загинули відразу! Всі!

    Мамка
    Іди до спочивальні! Я знайду
    Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.
    Ти чуєш? Приведу його. Чекай!
    Вночі він буде тут, твій чоловік.

    Джульєтта
    Так, так! І перстень цей йому віддай.
    Хай прийде він,— ми простимось навік!
    Кімната Джульєтти.

    Джульєтта
    Ти хочеш йти?.. До ранку ще далеко:
    То світло ще не денне…
    Не треба поспішати! Залишись!

    Ромео
    Нехай мене захоплять, хай уб’ють!
    Я буду радий, як цього ти хочеш.
    Мені зостатись легше, ніж піти. —
    Приходь же смерть! Джульєтта так бажає.

    Джульєтта
    Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!
    Іди! Мерщій тікай!
    О, йди мерщій! Ясніє день, ясніє!

    Ромео
    Ясніє день? А лихо все темніє!
    Прощай, прощай! Один лиш поцілунок —
    І я спущусь.

    Мамка
    Ромео ваш — вигнанець;
    Б’юсь об заклад, що не посміє він
    З’явитись тут, щоб вимагати дружину;
    Гадаю я, вам краще йти за графа.
    О, він чудовий кавалер!
    Ромео перед ним — лише ганчірка.
    Цей шлюб вам більше щастя принесе,
    Багато кращий він. А хоч і ні —
    Той муж помер чи все одно, що вмер:
    Хоч він живий, але для вас він мертвий

    Джульєтта
    Пекельна згубниця! Старий диявол!
    Який страшніший гріх? Навчать мене,
    Щоб зрадила я мужа і присягу,
    Чи ганити й принижувати його.
    Іди собі, пораднице гидка!
    Моїй душі віднині ти чужа! —
    Піду ще до ченця по допомогу;
    Коли ж рятунку жодного нема,
    Я заподію смерть собі сама!

     

    ДІЯ ЧЕТВЕРТА

    Келія брата Лоренцо.

    Брат Лоренцо
    Ах, знаю я твою біду, Джульєтто!
    Що діяти — я раду й сам не дам…
    Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись
    І шлюб отой відкласти неможливо.

    Джульєтта
    О краще, ніж виходить за Паріса,
    Звели мені стрибнути з тої башти;
    Або до злодіїв мене пошли;
    Або штовхни мене в кубло гадюче…
    Все, все, про що я й слухати не можу,
    Щоб не тремтіти з жаху,— все зроблю
    Без страху й без вагання, щоб зостатись
    Незрадною дружиною Ромео!

    Брат Лоренцо
    То слухай же, іди тепер додому,
    Весела будь і згоду дай на шлюб.
    Візьми оцей фіал. Як ляжеш в постіль,
    Усю до краплі випий рідину.
    І вмить тобі по жилах піде холод,
    І летаргічний сон тебе скує.
    І ось в такій подобі смерті ти
    Пролежиш рівно сорок дві години
    Й прокинешся, як від солодких снів.
    Коли ж уранці прийде наречений.
    Щоб розбудить тебе,— ти будеш мертва.
    Я сповіщу про все листом Ромео;
    Він з’явиться сюди — і разом з ним
    Ми будемо ждати пробудження твого.

    Джульєтта
    Любов, дай сили! Сила дасть рятунок!
    Прощай, мій отче!

     

    ДІЯ П’ЯТА

    Ромео
    Звістка з Верони! — Що там, Балтазаре?
    Ну, як Джульєтта? Вдруге я питаю.
    Лихого бути не може, як їй добре.

    Балтазар
    О, добре їй — лихого бути не може.
    Спить плоть її в гробниці Капулетті.
    Душа ж її у янголів на небі.
    Я бачив сам, як в склеп її несли.
    І поскакав, щоб сповістити вас.

    Ромео
    Іди мерщій! Найми ж скоріше коней.
    Я зараз теж прийду. Не забарюсь.
    З тобою ляжу нині я вночі,
    Моя Джульєтто! Засіб лиш знайти…

    Входить аптекар.

    Аптекар
    Чого вам треба?

    Ромео
    А йди сюди. Ти бідний, бачу я.
    Бери! Ось маєш, сорок тут дукатів.
    За них отрути дай мені такої,
    Щоб враз вона всі жили отруїла…

    Аптекар
    Цей порошок змішайте з рідиною
    І випийте; й хоч би ви мали сили
    Ще більш, ніж двадцятеро чоловік,—
    Отрута ця вас стратить за хвилину.

     

    Кладовище. Склеп родини Капулетті.

    Ромео
    О ти, любов моя! Моя дружино!
    Смерть випила мед дихання твого,
    Та не змогла краси твоєї взяти
    І не перемогла. І стяг краси
    Ще на устах, на щоках багряніє,
    Ще смерть не підняла свій стяг блідий! —
    Чому і зараз ти така прекрасна?
    Подумати можна, що безплотна смерть
    У тебе закохалась, що паскудний
    Кістяк огидний тут тебе замкнув,
    У темнім склепі для утіх любовних!
    Боюсь за тебе й через те зостанусь
    З тобою тут. Ніколи я не вийду
    З цього похмурого палацу ночі.
    Милуйтесь очі,— це в останній раз!
    Ви, руки, пригорніть її востаннє!
    Ви, брама дихання мого, уста,
    Зміцніть навіки правним поцілунком
    Мій договір з корисливою смертю! —
    За тебе п’ю, моя любов! О чесний Аптекарю!
    Швидка твоя отрута… Отак я з поцілунком умираю!..

    Джульєтта прокидається

    Джульєтта
    О мій отче!
    Порадник мій! А де ж моя дружина?
    Я знаю добре, де я маю бути;
    Я там тепер. А де ж Ромео мій?..
    Що любий мій в руці стискає? Склянку?
    О, бачу я, що передчасну смерть
    Йому подіяла страшна отрута…
    Який скупий! Все випив! Не лишив
    Й краплини благодатної для мене,
    Що помогла б мені піти за ним!..
    Хтось іде!.. Мерщій, мерщій!..
    О щастя! Ось кинджал!
    (Вихоплює кинджал Ромео з піхов.)
    Сиди у піхвах!
    (Заколює себе.)
    Зостанься в них і дай мені умерти!..

     

    УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР

    Шекспір — найвідоміший з драматургів минулого. Соціологи твердять, що наші сучасники називають Шекспіра серед найвизначніших людей усіх часів і народів, які мали найсильніший вплив на західну цивілізацію. Водночас уже понад сто років не вщухають суперечки з приводу того, чи існував Шекспір взагалі… Чимало дослідників воліють знайти його геніальним п’єсам іншого, більш гідного, як на їхній погляд, автора. Що ж нам відомо про Шекспіра і чому знову й знову постають ці питання?

    Уїльям Шекспір народився в квітні 1564 р. у невеличкому англійському місті Стратфорді-на-Ейвоні. Його батько Джон Шекспір був заможним ремісником і торговцем.

    Уїльям здобув найкращу освіту, яку тільки можна було здобути в Стратфорді. Він відвідував граматичну школу, де давали непогану філологічну освіту: латина, грецька мова. Завдяки цьому Шекспір міг вільно користуватися давньоримськими та італійськими першоджерелами для своїх п’єс. Проте юнак не міг закінчити школи, оскільки на той час фінансове становище його родини значно погіршилося. Майбутній драматург мусив сам заробляти собі на прожиття. Одні усні джерела роблять з нього підмайстра, інші — вчителя, проте достеменно про все це нічого не відомо. Відомо лише, що у 18 років Уїльям одружився з Енн Хетуей, дочкою заможного фермера, набагато старшою за нього.

    На цьому всі письмові відомості про Уїльяма Шекспіра закінчуються, аж доки в 1592 р. в одному з літературних памфлетів не з’являється прозорий натяк на актора, який, мовляв, наважується писати п’єси, відбираючи хліб у професійних літераторів. Проте невдовзі з’являються перші видання п’єс Шекспіра. Ім’я його знову починають згадувати. У той час Шекспір — професійний актор у найкращій лондонській трупі, він автор кількох п’єс, що мають у лондонців просто-таки шалений успіх. Протягом наступних 20 років життя Шекспіра тісно пов’язане з трупою «Слуги лорда — камергера», з акторами цієї трупи, під яких він писав конкретно кожну велику роль (Гамлет, Отелло, Лір тощо), нарешті — з лондонською публікою, чиїм незмінним улюбленцем він був. Лондонський простий люд розумів досить складну Шекспірову мову, новаторську побудову його п’єс і глибокі психологічні розробки характерів краще за деяких критиків прийдешньої доби.

    Щоправда, для Шекспіра ця любов публіки мала дещо гіркуватий присмак. На той час театри в Англії щойно з’явились і як новий вид мистецтва викликали не лише захоплення, а й недовіру, навіть презирство, як, скажімо, на початку зародження кіно чи рок-музика. Драматургія вважалася нижчим, несправжнім видом мистецтва, професійні літератори ставилися до неї зневажливо. До речі, і авторські гонорари за п’єси були сміхотворно мізерні.

    Шекспір мав нагоду полишити драматургію і зайнятися «справжньою» літературою. В 1592—1594 pp. під час страшної епідемії чуми театральні вистави були заборонені. За цей час він написав дві поеми — «Венера і Адоніс» і «Лукреція», які мали успіх не менш гучний, аніж драми. І все-таки любов до театру перемогла. Тільки-но вистави відновилися, Шекспір повернувся до своєї трупи.

    Становище Шекспіра в трупі було своєрідним. Його шанували, він мав прибутки нарівні з провідними акторами, але, мабуть, завдячував цим своїм п’єсам. Як актор він успіху не мав і грав другорядні ролі. В багатьох п’єсах Шекспіра з’являється якийсь принц чи герцог, аби в кінці все справедливо розсудити чи принаймні заспокоїти героїв. Дуже ймовірно, що ці ролі Шекспір писав для себе. Вони підходили до його зовнішності та вдачі. Сучасники описують його як дуже гречаного й статечного чоловіка, високого на зріст, надзвичайно дотепного, завжди доброзичливого. Всі сходилися на тому, що Уїльям Шекспір — дуже достойна людина, «Благородний Уїльям» — називали його ще. З іменем Шекспіра не пов’язано жодних бурхливих пригод чи скандалів. Урівноважене, спокійне життя, яке завершується роками, проведеними в тихому рідному Стратфорді, в будинку, придбаному на прибутки з акторського ремесла, і смертю в 1616 р. Навіть народні перекази не приписують Шекспірові нічого романтичнішого, ніж браконьєрське полювання на оленів. Це особливо вражає, якщо врахувати, наскільки бурхливим було життя багатьох його сучасників.

    Сучасники сприймали Шекспіра таким, яким він є, не маючи жодних сумнівів щодо його авторства. Однак у XIX і XX ст. уява читача почала вимагати від геніального літератора не лише непересічних творів, а й неординарних вчинків. Контраст між бурхливим драматургічним світом Шекспірових п’єс і його розважним життям вражав тим більше, що той час висував скільки завгодно колоритних постатей вельмож, учених, вояків, красенів, бешкетників, заколотників. Дехто з учених вирішив, що Шекспір надто непоказний, почали підшукувати для його п’єс більш цікавого й «достойного» автора.

    Насправді складне, навіть трагічне духовне життя Шекспіра відбито в його п’єсах. Дослідники поділяють його творчість на три періоди. Протягом першого драматург писав переважно комедії, часом грубувато веселі, як, скажімо, «Приборкання непокірної», часом тонко ліричні, меланхолійні, як «Дванадцята ніч». У другий період творилися уславлені трагедії «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Коріолан». Добре сказав про них Ґете: «Це — не поетичні твори. Читаючи їх, з жахом бачиш перед собою книгу людських доль і чуєш, як бурхливий вітер гортає її сторінки».

    Третій період Шекспірової творчості становлять лише чотири п’єси, зокрема «Зимова казка» і «Буря». Це романтичні казки, які завжди завершуються щасливо, проте тут панує легка меланхолія і автор не приховує, що дія відбувається в дещо умовному світі, створеному його уявою.

    Уїльям Шекспір був найулюбленішим письменником Шевченка з авторів доби Відродження. Шевченко часто звертався до Шекспірових творів, зробив малюнки-ілюстрації до «Короля Ліра», близько товаришував з Айрою Олдріджем, негром — актором, виконавцем ролі Отелло.

    Перші українські переклади з Шекспіра було здійснено в XIX ст. Вони були надто пристосовані до українських реалій. Проте до перекладів і переспівів з Шекспіра зверталося чимало діячів української культури (Костомаров, Свенціцький, Грабовський, Федькович, Куліш, Старицький, Леся Українка, Вороний, та ін.). Значний внесок в українську шекспіріану зробив Іван Франко (переклади, статті, передмови). На сьогодні в Україні видано шеститомне зібрання творів Шекспіра, куди включено фактично всі відомі твори великого англійця.

    РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА (Уривки). УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

    Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)

    Комментарии закрыты.