ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА. ОЛЕКСАНДР ПУШКІН. Скорочені твори з зарубіжної літератури

    ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА. ОЛЕКСАНДР ПУШКІН. Скорочені твори з зарубіжної літератури

    Збирається віщий Олег-войовник
    З хазарами знов воювати:
    За напад — мечам і пожарам прирік
    Він ниви хазарські і хати.
    Із військом своїм, в царгородській броні,
    Князь їде полями на вірнім коні.
    Із темного лісу старий чарівник
    Виходить назустріч поволі,
    Перунові1 тільки покірний старий,
    Провісник він людської долі.
    В мольбах, в ворожбі все життя він провів
    І князь біля нього коня зупинив.
    «Повідай, улюбленцю наших богів,
    Чи скоро я землю покину?
    Чи скоро, на радість моїх ворогів,
    Мене покладуть в домовину?
    Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —
    Баского коня подарую тобі».
    «Волхви 2 не бояться міцних владарів,
    Волхвам — за пророче їх слово —
    Не треба багатих князівських дарів,—
    Правдива і вільна їх мова.
    Хоч роки майбутні таяться в імлі…
    Та бачу я долю твою на чолі.
    Послухай, що скаже тобі ворожбит:
    Ти славний своїми боями,
    І твій ворогами не здоланий щит
    Царграда оздоблює брами 3;
    І хвилі, і землю скорив ти в бою,
    І недруги заздрять на долю твою.
    І моря бурхливого зрадницький вал
    Твої не пошкодив вітрила 4,
    Тебе не поранив лукавий кинджал,
    Ворожа стріла не вразила…
    Не відаєш ран ти у грізній броні,
    Бо є охоронець у тебе в борні.
    Твій кінь бойових не лякається діл,
    Він, лановій волі покірний,
    То смирний стоїть попід хмарами стріл,
    То скаче, товариш твій вірний.
    Його не лякає жорстока борня;
    Але від свого ти загинеш коня 5».
    Олег усміхнувся; одначе чоло
    Прорізала дума журлива.
    Він, спершись рукою на бранне сідло,
    Злізає з коня мовчазливо.
    І вірного друга князівська рука
    Голубить і пестить, прощальна й легка.
    «З тобою, мій друже, мій вірний слуга,
    Пройшов я походи великі;
    В стремено твоє вже не ступить нога,
    Нам час розлучитись навіки.
    Прощай, утішайся у лузі щодня!
    Ви, отроки-друзі, візьміть-но коня.
    У луг одведіть, де трава запашна,
    Попоною спину вкривайте,
    Добірного другові дайте зерна,
    Водою з джерел напувайте».
    І отроки миттю з конем одійшли,
    І князю нового коня підвели.
    Гуляє з дружиною князь-войовник
    На славній слов’янській могилі.
    З ним — гості і друзі,— як ранішній сніг
    Сьогодні їх кучері білі…
    Дружинники згадують юність свою,
    Коли з ворогами рубались в бою.

    «Та де ж мій товариш, де кінь мій баский?
    Промовив Олег своїм слугам,—
    Скажіть, чи здоровий, чи досі легкий
    Розкішним він бігає лугом?»
    І чує слова: на крутому горбі
    Давно відпочинок знайшов він собі.
    І голову буйну Олег похилив
    І думає: «Що ж чарування?
    Коли б не послухав брехливих я слів,
    Відкинув дурне віщування,
    Носив мене б кінь до останнього дня!»
    І хоче він бачить останки коня.
    Ось їде могутній Олег до ріки,
    З ним гості його посивілі,
    І бачить: коня благородні кістки
    Лежать на дніпровому схилі;
    Їх миє негода, їх порох вкрива,
    Над ними шумує шовкова трава.
    І тихо ступивши на череп німий,
    Князь мовив: «Спи, друг одинокий!
    Тебе пережив твій хазяїн старий,
    І от як скінчу свої роки,—
    Не ти на траву упадеш запашну
    І кров’ю мою там омиєш труну 6!»
    І мовив Олег тоді друзям своїм:
    «Чи кістка страшна мені тлінна?»
    Із жовтого черепа тихо між тим
    Гадюка 7 повзла домовинна;
    Круг ніг його чорним кільцем обвилась,
    І крикнув раптово ужалений князь.
    Схиляються гості над тілом в журбі,
    У келихах піняться вина;
    Князь Ігор і Ольга сидять на горбі 8;
    Хмільна бенкетує 9 дружина.
    Дружинники згадують юність свою,
    Коли з ворогами рубались в бою.

    1 Пєрун — у давньослов’янській міфології бог грози (грому).
    2 Волхви — у давніх слов’ян: чародії, віщуни, жерці язичеських богів.
    3 У давньоруських літописах є оповідь про те, як князь Олег, пішовши війною на греків у 907 році, взяв в облогу могутнє місто Царгород (давньоруська назва Константинополя, столиці Візантійської імперії) та здобув перемогу. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Царгорода.
    4 Відомо, що в Давній Русі було розвинене кораблебудування і Олег здійснив славетний похід на Візантію Чорним морем.
    5 Цікаво, що кінь на Русі вважався символом добра та доброзичливого ставлення до людини.
    6 Олег має на увазі обряд поховання. Разом з померлим князем ховали і його коня, вважаючи, що так князеві буде легше дістатися до раю. Очевидно, Олег хотів бути похованим саме з цим вірним бойовим конем.
    7 Образ змії, а також образ змія (в інших міфологіях: дракона) у слов’янській дохристиянській міфології є втіленням злої сили, загрози для людини та всього світу. Згадайте українські народні казки (наприклад, «Кирило Кожум’яка» й інші) та давньоруські билини.
    8 Літописи свідчать, що над могилою вельмож робили високий земляний насип, на якому справляли своєрідні поминки, тризну. Тут же проводили різні ігри, а на тризнах по князях — і військові бої. Вважали, що душа померлого ще перебуває поряд з живими й радіє іграм. Давні слов’яни спалювали померлих або ховали у землю. Наші предки вірили, що під час спалення душа швидше відокремлюється від тіла і їй легше потрапити на той світ.
    9 Язичники-русичі вважали, що під час тризни не можна сумувати, треба радіти за померлого, який потрапив на той світ.

    Переклад Ю. Камського

    ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ОЛЕГА. ОЛЕКСАНДР ПУШКІН. Скорочені твори з зарубіжної літератури

    Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)

    Комментарии закрыты.