Переправа. З ПОЕМИ «ВАСИЛЬ ТЬОРКІН». ОЛЕКСАНДР ТВАРДОВСЬКИЙ. Скорочені твори з зарубіжної літератури

    Переправа. З ПОЕМИ «ВАСИЛЬ ТЬОРКІН». ОЛЕКСАНДР ТВАРДОВСЬКИЙ. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

    Переправа, переправа!
    Берег лівий, берег правий.
    Сніг, ріка, льодок лама…
    Кому пам’ять, кому слава,
    А кому — вода, пітьма,—
    І сліда ніде нема.

    Ніччю, першим із колони,
    Обламавши з краю лід,
    Перший взвод спустив понтони.
    Навантажився як слід,
    Навантажився, відчалив.

    Другий взвод слідом за ним.
    За хвилину від причалу
    Рушив третій за другим.

    Мов плоти, пішли понтони.
    Покотилось в піч глуху
    Басовим, залізним тоном,
    Наче йшов хто по даху.

    І пливуть, куди — не знати,
    На війну, а не з війни.
    І цілком свої хлоп’ята
    Зразу — паче не вони,
    Зразу паче трохи інші
    Від отих, своїх. Чому?
    І дружніші, і строгіші,
    Наче всі тобі миліші,
    Ніж годину ще тому…

    Так подивишся — солдати!
    А насправді — малюки,
    Нежонаті, чи жонаті
    Стрижені ці вояки.

    Але вже ідуть хлоп’ята,
    Приготовивши штики,
    Як давно, іще в двадцятім,
    В бій рушали їх батьки.

    Йдуть бійці грізним походом
    Там, де двісті літ назад
    З кременівкою проходив
    Руський труженик-солдат.
    Мимо їх чубів вихрястих,
    Невгаваючи й на мить,
    Смерть в бою летіла часто,
    Чи й на цей раз пролетить?

    Тишина. Лише хлюпочуть
    Дружно весла за бортом,
    Та вода внизу клекоче
    Під підірваним мостом.

    Ось уже й на середині,
    їх односить, кружеля…

    А вода реве в тіснині
    І крижинами жбурля.
    Між погнутих балок ферми
    Б’ється, піниться вона…

    Перший взвод уже напевне
    Дістає мілкого дна.
    А позаду шум і клекіт,
    Навкруги — чужа пітьма.
    І уже він так далеко,—
    А можливо, що й нема…
    Непідступний, непочатий
    3-попад чорної води —
    Ліс чорніє там зубчатий,
    Загадковий, як завжди.

    Переправа, переправа!
    Берег правий, мов скала…

    Ночі цеї слід кривавий
    В море хвиля понесла.

    Сталось так: із того боку
    Спалахнув прожектор десь,
    Перекраявши протоку.
    Освітив десант увесь.

    Вмить снаряд поставив воду
    Стовпищем. Понтони — вряд.
    Густо там було народу —
    Наших стрижених хлоп’ят.

    Хто з солдатів те забуде!..
    Не забудеться воно:
    Ще живі, ще теплі люди
    Йшли на дно, на дно, на дію.

    Спалах, темінь, знов заграва,
    Де свої, чужі, хто зна?

    І зірвалась переправа,—
    І запала тишина.

    Ще про те немає мови —
    Хто герой, хто боязкий,
    Хто там хлопець пречудовий —
    А напевне ж був такий.

    Переправа, переправа…
    Темінь. Холод. Ніч, як год,
    Та вчепивсь у берег правий,
    Залишивсь там перший взвод.

    І мовчать про це солдати,
    Хоч нема тут їх вини,
    Ніби в чомусь винуваті,
    Що на лівому вони.

    І нема кінця нічлігу,
    Ранок теж не звеселя.
    З льодом пополам та снігом
    Перемішана земля.

    Натомившись у походах.
    Хай там що, завжди — жива,
    Обляглась, дріма піхота,—
    Гріє руки в рукавах.

    Обляглась, дріма піхота,
    Ліс та ніч, глуха пора,
    Пахне чобітьми та потом,
    Забиває дух махра.

    Чуло дише берег лівий.
    Разом з тими, що пластом
    Там, на правім, під обривом
    Гріють землю животом.
    Ждуть світанку, ждуть підмоги,
    Та не журиться солдат.

    Ніч мина, нема дороги
    Ні вперед, ані назад…
    А можливо, що з півночі
    Порошить сніжок їм в очі,
    І уже давно
    Він не тане в їх очицях,
    І лежить сухий на лицях —
    Мертвим все одно.
    Обняла їх вічна тиша,
    Смерть по смерті не страшна,
    Хоч пайок іще їм пише
    В першій роті старшина.

    Старшина пайок їм пише,
    А по пошті десь, мабуть,
    Саме так, як і раніше,
    їх листи додому йдуть,
    Що недавно на привалі
    їх солдати, при вогні
    Один в одного писали
    Десь у лісі на спині…

    Із Рязані, із Казані,
    Москвичі, сибіряки —
    Сплять бійці. Своє сказали
    І вже праві на віки.
    Шелюга рости там буде,
    Де застигли їх сліди…

    Може, так, а може — чудо?
    Хоч би звістку рідним людям —
    І біда за півбіди.
    Довгі ночі в листопаді,
    Йде зима десь навпрошки.

    Два бійці сидять в засаді
    У кущах, біля ріки.
    Щось неначе бовваніє,
    А можливо, хлопець спить,
    А чи іней то на віях,
    А чи й справді маячить?

    На воді маленька цятка,
    Зір напружили бійці:
    Ніби цурка, може, й кладка
    Пропливає по ріці.
    —• Ні, не цурка і не кладка,
    На очах немов сльота.
    — Чоловік либонь, хлоп’ятка!
    — Ні, навряд. Вода не та!
    — Да, вода. Подумать страшно,
    Риба, мабуть, засина.

    — Чи не з наших учорашніх
    Випливає хто із дна?..

    І замовкли знов солдати.
    І сказав один боєць:
    — Наш би виплив з автоматом
    І в шинелі, хоч і мрець. —

    І дрижать, до питки змоклі,—
    Перший випадок такий.

    Підійшов сержант з біноклем,
    Придивився: — Ні, живий.
    — Ні, живий. Без гімнастьорки.
    — Може, фриц у тил до нас?
    — Ні. А може, Вася Тьоркін? —
    Хтось жартує. В добрий час!

    — Стій, не квапиться, солдати
    За понтон дарма взялись.
    — Може, велите спускати?
    — Що спускати!
    — Він — дивись!

    Крижану, різучу корку
    Біля берега пробив,
    Він, Василь, звичайно,
    Тьоркін, Став живий,— добувсь, доплив;
    Зовсім голий, сипі губи,
    Похитнувсь, як у диму,
    Засивів мороз у чубі,
    Зуби зціпило йому.

    Підхопили, обв’язали,
    Ще і валянки дали,
    І пробігтись наказали.

    Потім хлопця завели
    В затишну штабну кімнату,
    В ліжко вклали спочивать.
    Вклали хлопця просихати,
    Спиртом стали розтирать.
    Розтирали груди, спину…

    Раптом каже паче в сні:
    — Доктор, може, зсередини
    Ще б погрітися мені,
    Щоб не все на спину, значить?..

    Випив стопку, і ожив,
    А що хлопець був гарячий,—
    То підвівсь і доповів:

    — На погибель ворогам
    Взвод увесь на правім там!
    Лейтенант велів прохати
    Вогоньку туди піддати,
    А вже слідом за вогнем,
    Встанем, ноги розімнем.
    Пособіть нам тільки дечим —
    Переправу забезпечим…
    Доповів про все чин чином,
    Мов збирався знов назад.

    А полковник:
    — Молодчина,
    Молодець, спасибі, брат…
    Повернувся, ліг на спину,
    Усміхається боєць:

    — Чи не можна б те чарчину.
    Через те, що молодець?

    А полковник на солдата
    Глянув, строгий на лиці:
    — Молодець, а не багато
    Зразу дві?
    — Так два ж кінці…

    Переправа, переправа!
    Крізь гармат глухе виття
    Бій гримить святий і правий,
    Смертний бій, не ради слави,
    Ради мирного життя.

    Переклад С. Воскрекасенка

    Переправа. З ПОЕМИ «ВАСИЛЬ ТЬОРКІН». ОЛЕКСАНДР ТВАРДОВСЬКИЙ. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

    Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)

    Комментарии закрыты.