ОДІССЕЯ КАПІТАНА БЛАДА. РАФАЕЛЬ САБАТІНІ. Скорочені твори з зарубіжної літератури

ОДІССЕЯ КАПІТАНА БЛАДА. РАФАЕЛЬ САБАТІНІ. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

Пітер Блад, бакалавр медицини, запалив люльку і заходився поратися коло вазонів герані, Блад, у якому текла гаряча, безстрашна кров морських волоцюг Сомерсетшіру, предків його матері, лишався спокійним у той час, коли навколо запалала страшна фанатична пожежа повстання. Для нього це були охоплені шалом безумства дурні, що поспішають назустріч власній загибелі. Як і більшість людей із самостійними поглядами, Блад не співчував заколотникам. Суворе життя навчило його мати власну думку. Людина з м’якшою вдачею, можливо, й знайшла б підстави для смутку, спостерігаючи, як біжать на бойню ці наївно запальні вівці — протестанти. Захоплені ілюзією, що захищають права, волю й віру, вони йшли до плацу перед замком із своїми дружинами, дочками, матерями й коханими. Блад, як і всі у місті, знав, що Монмут збирався дати бій цієї ночі…

… У середині грудня «Ямайський купець» кинув якір у Карлайській бухті. Сорок два засуджених бунтівники, що зосталися живими, висадилися на берег.

Якщо ці нещасні думали, що вони їдуть у дику, нецивілізовану країну, то досить було глянути на те, що постало перед їх очима, щоб від таких думок не лишилося й сліду. Вони побачили велике місто з будинками європейської архітектури, тільки без тієї метушні, яка характеризує європейські міста.

На широкій брукованій набережній засуджених зустрів загін поліції у червоних мундирах, що прибув для охорони в’язнів.

На огляд засуджених приїхав губернатор Стід, низенький, товстенький, червонопикий чоловічок, одягнений у камзол з товстого блакитного шовку. Він трохи припадав на одну ногу й важко спирався на масивну палицю з чорного дерева. За ним у формі полковника барбадоської поліції перевальцем ішов огрядний чоловік на цілу голову вищий за губернатора. На його м’ясистому жовтуватому обличчі відбивався вираз неприхованої зловтіхи. Поруч із ним, дивно контрастуючи з його огрядністю, йшла сповнена юної грації струнка дівчина в елегантному костюмі для верхової їзди. Обличчя її, замість звичайного для дівчини виразу пустотливої задерикуватості, виражало глибоке співчуття.

Пітер Блад спіймав себе на тому, що зачудовано дивиться на це чарівне обличчя. У відповідь дівчина пильно подивилася на нього, і бранець неспокійно переступив з ноги на ногу, усвідомлюючи свій жалюгідний вигляд. Немитий, неголений, у лахмітті, що залишилося від колись розкішного камзола, в якому його арештували, Блад вважав себе негідним того, щоб його розглядали такі гарні очі. А проте ці очі дивилися на нього з майже дитячим подивом і жалістю.

У цей час до них підійшов губернатор, і кілька хвилин усі троє радилися.

— Мій дорогий полковнику Бішоп, вам надається право першого вибору з цього розкішного квітника. Ціну призначите ви самі. Решту продамо з торгів.

— Ваша світлість дуже милостиві. Але, присягаюся честю, ці арештанти так охляли, що з них мало буде користі на плантації.

Проглянувши список арештантів, Бішоп підійшов до засуджених повстанців. Біля молодого сомерсетшірського шкіпера Бішоп зупинився і на якусь мить замислився. Обмацавши м’язи на руках молодого моряка, він звелів йому відкрити рота, щоб оглянути зуби.

— За цього — п’ятнадцять фунтів,— не повертаючи голови, сказав він Гарднеру, що йшов слідом.

— П’ятнадцять фунтів? — невдоволено скрикнув капітан. — Це вполовину менше того, що я хотів заправити за нього.

— Це вдвічі більше того, що я мав намір дати,— буркнув полковник.

— Але ж і тридцять фунтів дешево, ваша честь.

— За таку суму я можу купити негра. Ці білі свині не живучі і не годні працювати.

У Пітера Блада ця мерзенна торгівля викликала почуття глибокої відрази.

Полковник Бішоп крутнувся на каблуках, наміряючись іти далі.

— Двадцять фунтів — : ні пенсу більше.

Капітан Гарднер, зрозумівши з тону покупця, що це його остаточна ціна, зітхнув і погодився. А Бішоп уже простував далі вздовж шеренги засуджених, тільки мимохідь презирливо глянувши на Блада. Проте чоловік, що стояв за ним,— велетень середніх років на ім’я Волверстон, який втратив око під Седжмуром, привернув його увагу, і торгівля почалася знову.

До них підходили інші покупці, розглядали і йшли далі. Блад не звертав на них жодної уваги. Гарднер щось голосно роз’яснював юрбі покупців, що чекали, поки полковник Бішоп повибирає собі людського товару. Коли Гарднер замовк, Блад, подивившись у його бік, помітив, що дівчина про щось говорила з Бішопом і срібною рукояткою хлиста вказувала на шеренгу засуджених. Бішоп глянув туди, куди вона показувала, потім повільно рушив уздовж шеренги.

— Оце той чоловік, якого я мала на увазі,— мовила дівчина.

— Пхе! Лантух з кістками! Що я з ним робитиму? — мовив Бішоп і повернувся назад, але тут втрутився Гарднер:

— Він може й худий, але міцний, міцний і здоровий. Коли половина з них занедужала, я друга мала ось-ось захворіти, цей бусурман тримався на ногах і лікував своїх товаришів. П’ятнадцять фунтів за нього, полковнику, це навіть дешево.

Губернатор Стід захихотів:

— Чуєте, полковнику? Довіртеся своїй племінниці. Жінка одним поглядом оцінить чоловіка.

— Я даю вам за нього десять фунтів,— промовив нарешті полковник.

Пітер Блад благав Бога, аби ця пропозиція була відхилена. Він сам не зміг пояснити, чому його так образила думка, що він може стати власністю саме цієї брутальної тварини і якоюсь мірою власністю цієї кароокої дівчини. Та одним почуттям образи годі змінити власну долю. Раб то є раб. Пітера Блада продали полковникові Бішопу за мізерну суму — десять фунтів стерлінгів…

Якось вправляючи з допомогою негра зламану ногу одному з іспанців, Блад почув знайомий хрипкий голос:

— Ти що тут робиш?

— Вправляю зламану ногу,— відповів Пітер.

— Бачу, дурню,— різко проказав полковник. — Так само, як бачу й те, хто цей негідник. Хто дозволив тобі лікувати іспанців?

— Я лікар, пане полковнику. Не моя справа дошукуватися відмінностей між пораненими. Я виконую свій обов’язок.

— Обов’язок! Якби ти шанував його раніше, то не потрапив би сюди.

— Навпаки, саме через те я тут…

Зненацька, підвівшись після перев’язки одного з поранених, він, на превеликий подив, побачив, що якась дама поклала банани і жменю цукрових тростин на плащ, який слугував ковдрою одному з його пацієнтів. Це була Арабелла Бішоп.

— Цей чоловік іспанець,— сказав Блад.

— Я це знаю, але він теж людина.

— Ваш дядько, полковник іншої думки,— сказав Блад. — Він вважає, що це черва, яку слід полишити на муки й смерть.

— А ви, напевне, вважаєте, що думка мого дядька має бути й моєю думкою? — В карих очах дівчини спалахнув лиховісний вогник.

— Пробачте, але як я міг здогадатися, що племінниця полковника Бішопа — янгол? — вирвалось у Блада…

Приблизно через годину після зустрічі з Арабеллою до Блада підійшов Вакер, молодший з двох лікарів Бріджтауна.

— Хіба я не бачу, з якою тугою ви дивитесь на море? Хіба я не знаю, про що ви думаєте? Коли б вам пощастило втекти з цього пекельного рабства! Крім англійських колоній, є ще чимало інших. Звідси зовсім недалеко до голландської колонії Кюрасао, який би став перекидним містком до великого світу.

— У мене немає грошей. А для цього потрібна красненька сума.

— Хіба я не сказав, що хочу бути вашим другом?

Блад уже не слухав, що говорив Вакер. Поки той божився, що його серце обливається кров’ю за свого колегу, який знемагає у рабстві, Пітер Блад відразу ж збагнув справжню причину такої гуманності: Вакер і його колега бажали спекатися того, хто ніс їм розорення.

— Розумію,— сказав він, удаючи, що вірить у щирість Вакера. Це дуже благородно з вашого боку.

— Гроші будуть. Це буде позичка, яку ви повернете нам… коли зможете…

— Не гроші мені потрібні, — сказав Блад,— а сама шлюпка…

Зважившись стати піратом, Блад енергійно почав готуватися до піратського життя. Д’Ожертон — найлюб’язніший з усіх губернаторів, позичив йому грошей для відповідного обладнання «Сінко Льягос», перейменованого тепер на «Арабеллу». Блад дав фрегату це ім’я не без вагань, боячись відкрити свої почуття.

Наприкінці грудня, коли закінчився сезон штормів, Блад вийшов у море з добірною командою, і за короткий час слава про нього розійшлася по Карибському морю, мав гнані вітром хвилі.

Відгомін цієї слави докотився й до Європи. Іспанський посол при англійському дворі вручив роздратовану ноту, на яку йому відповіли, що капітан Блад не тільки не перебуває на королівській службі, а ще й засуджений бунтівник і збіглий раб, а тому будь-які заходи його католицької величності проти Блада зустрінуть цілковите схвалення короля Якова II.

Дон Мігель д’Еспіноса — адмірал Іспанії у Вест-Індії палав бажанням якнайскоріше схопити й повісити цього авантюриста.

Проте погрози хвалькуватого адмірала не злякали капітана Блада. За все, що йому довелося вистраждати, Блад вирішив помститися на Іспанії…

Арабелла і лорд Джуліан вибігли на палубу й звідти захоплено спостерігали, як зближаються кораблі. Щоправда, лорд Джуліан не поділяв радості Арабелли. Вчора йому довелося пережити перший морський бій, і він відчув, що тих вражень йому вистачить надовго.

— Гляньте! — вигукнула Арабелла, показуючи на корабель.

І невимовно вражений лорд помітив, що в очах у неї заіскрились вогники. «Чи розуміє вона, що зараз відбудеться?» — майнула в нього думка.

— Це англійський корабель! Він підходить до нас! Готується до бою! — вигукнула Арабелла.

Лорд і Арабелла підійшли до поручнів і почали спостерігати за метушнею. Дон Мігель, мов навіжений, гасав по шканцях і, розмахуючи підзорною трубою, віддавав накази. Лорд Джуліан і леді Бішоп помітили, що й на борту англійського корабля лаштуються до бою.

Згорнувши вітрила, «Арабелла» трохи уповільнила хід, але так само неухильно йшла на зближення.

— Побий мене грім! — вигукнув лорд Джуліан. — Цей англієць, мабуть, неабиякий сміливець, якщо ветряває в бій з такими нерівними силами. Але для командира обережність часом важить набагато більше, ніж хоробрість.

— Але хоробрість частенько розтрощує силу,— заперечила Арабелла. — Я молюся за цього англійця. Він справді хоробрий!

Подумки лорд Джуліан кляв і сміливість, і відвагу невідомого співвітчизника…

Та ось «Арабелла» всім корпусом всунулася між ворожі кораблі. Тільки зараз дон Мігель, як досвідчений моряк, зрозумів, що він надто зволікав, і капітан Блад скористався з його не-повороткості. Тепер спроба обстріляти «Арабеллу» призвела б до того, що «Мілагроса» і «Гідальго» обстрілювали б одне одного.

Приголомшена ревом гармат, міс Бішоп від сильного поштовху корабля втратила рівновагу і була б упала, коли б не схопилася за лорда Джуліана… Ніс корабля було знівечено: одне з ядер розірвалося всередині носової каюти, перетворивши її на купу трісок.

Та ось у поріділому диму почали вимальовуватись обриси величезного червоного корабля. Дон Мігель сподівався, що «Арабелла» піде своїм курсом, але вона під прикриттям диму розвернулась і швидко йшла на зближення… Димова завіса за кормою нарешті прорвалась, і адмірал побачив, як «Гідальго», перехилившись на лівий борт, швидко йшов на дно. Охоплена панікою команда поспішала спустити на воду шлюпки.

Поки на верхній палубі «Гідальго» точився короткий бій, друга група корсарів увірвалась через головний люк на нижню палубу і захопила канонірів, які стояли біля своїх гармат.

Більша частина піратів під командою одноокого, оголеного по пояс велетня кинулась на ют, де, скам’янівши од відчаю і гніву, стояв дон Мігель д’Еспіноса. Трохи вище від нього стояли і уважно стежили за тим, що відбувалося унизу, Джуліан та Арабелла…

Арабелла Бішоп, до якої швидко повернулося самовладання, широко розплющила очі й замалим не кинулася вперед. Але зусиллям волі вона стримала себе, і тільки щоки її вкрила смертельна блідість.

Обережно пробираючись серед трупів і уламків, палубою легкою ходою йшов високий смаглявий чоловік. Спокійно і впевнено піднявшись по широкому трапу, він зупинився перед іспанським адміралом і церемонно вклонився.

— Нарешті ми таки зустрілися, доне Мігеле,— мовив прибулий. — Хоча, можливо, і не про таку зустріч ви мріяли, але, як мені відомо, ви нетерпляче домагалися її.

Видушивши з грудей якісь нерозбірливі звуки, адмірал потягнувся до шпаги, але вихопити її не встиг — його супротивник блискавично стиснув йому руку своїми залізними пальцями.

Якусь мить вони мовчки дивилися один на одного.

— Що ви збираєтесь зробити зі мною? — запитав нарешті іспанець хрипким голосом.

— Усе, чого я бажав, уже зроблено. Ви зі своїми людьми можете взяти ці шлюпки, а корабель ми пустимо на дно. Он там береги острова Гаїті, ви дістанетесь туди без особливих складнощів.

Переможений адмірал якийсь час з ненавистю дивився на Блада, потім, хитаючись, мов п’яний, мовчки спустився по трапу, побрязкуючи нікому не потрібною шпагою.

На якусь мить Блад затримався, пильно розглядаючи своїх співвітчизників, потім швидко піднявся по трапу. Лорд Джуліан ступив йому назустріч.

— Невже ви, сер, відпустите на волю цього іспанського мерзотника? — вигукнув лорд.

— А яке вам діло до цього, і хто, власне, ви такий, чорт забирай! Він захопив вас у полон? Вас і міс Бішоп?

— Ви знайомі з міс Бішоп? — вигукнув лорд, зовсім спантеличений.

— Так, колись я мав таку честь! Однак у міс Бішоп надто коротка пам’ять.

Міс Бішоп, відчувши іронію, спалахнула гнівом:

— Серед моїх знайомих немає ні розбійників, ні піратів, капітане Бладе! — відрубала вона, а його світлість замалим не відскочив від несподіванки.

— Капітан Блад! — вигукнув він. — Ви капітан Блад?

— Ну, а хто ж іще по-вашому?..

Блад нервово походжав палубою. Лорд Джуліан з властивою йому фамільярністю взяв капітана під руку і пішов поряд з ним.

— Я хотів би, сер, аби ми стали друзями,— вкрадливо мовив лорд. — Дивно, що доля ось у такий спосіб звела нас. Адже я спеціально приїхав до Вест-Індії, щоб зустрітися з вами.

— Ви перші, кому це вдається,— глузливо відповів Блад. На цьому кораблі ви мій гість. Я не висловлю своєї думки ні про вас, ні про лорда Сандерленда, якому вистачає нахабства посилати вас із пропозицією зрадити моїх людей.

— Хіба ж ми закликаємо вас до зради?! Ваших людей теж візьмуть на королівську службу.

— І ви сподіваєтесь, що вони полюватимуть разом зі мною на своїх товаришів з «берегового братства»? Ви ж чули сьогодні, як міс Бішоп назвала мене розбійником і піратом — людиною, гідною презирства, покидьком суспільства. А хто мене зробив таким?

— Коли б ви не були бунтівником…— почав був лорд.

— Ви мусите знати,— перебив його Блад,— що я не був бунтівником. Я зовсім не брав участі в повстанні. Мене перетворили на раба за те, що я з почуття милосердя намагався полегшити муки іншого, перев’язував рани людині, яку потім судили за зраду. Оце і весь мій злочин. Я сподіваюся, що ви тепер зрозумієте, які закони панують в Англії.

— Шкода! Побий мене грім, шкода! — і під напливом щирих почуттів він простягнув Бладові руку. — Сподіваюся, що між нами не може бути жодних образ та ворожнечі.

— Ні, мілорде! Я ж… розбійник і пірат,— Блад гірко засміявся і, не помічаючи запропонованої руки, пішов геть…

Збуджений натовп корсарів оточив капітана Блада. На кораблі повіяло грізним, бунтівним духом, якого Блад ще не міг збагнути.

— Ця дівчина,— і Огл показав на Арабеллу,— племінниця полковника Бішопа, губернатора Ямайки… Ми вимагаємо, щоб вона була заложницею нашої безпеки.

— Мені не зрозуміло, яким саме чином міс Бішоп може бути залояшицею?

— Накажи лягти в дрейф і просигналити їм, щоб вислали до нас шлюп і на власні очі переконалися, що міс тут, на кораблі. Можливо, це трохи остудить запал полковника Бішопа.

— А можливо, що й ні,— почувся глумливий голос Волверстона. — Коли б навіть наш корабель був навантажений самими тільки племінницями полковника Бішопа, то й тоді це не справило б жодного враження на нього. Ми будемо битися, друзі…

Напружено й гарячково обдумуючи ситуацію, Блад намагався уявити, що трапиться, коли він уб’є Огла і спричинить цим до бунту. Дехто неодмінно стане на його бік. Але більшість, і він щодо цього не сумнівався, виступить проти нього. Тоді вони доб’ються свого, і Арабелла так чи так загине —

Підійшовши з лордом Джуліаном до поручнів, капітан Блад стисло розповів команді про мету приїзду лорда і про ту пропозицію, яку йому вчора виклав лорд Уейд.

— Я відхилив цю пропозицію, вважаючи її образливою. Але зараз, у такій безвиході, коли на нас насідають переважаючі сили ворога, я згоден піти на службу до короля і цим прикрити вас.

На якусь мить усі заніміли, наче від грому, а потім зчинилася справжня веремія Більшість піратів зраділи ;> такого виходу.

— Ви зробили вірно, сер,— похвалила його міс Бішоп,— навіть і в тому разі, коли це суперечить вашому бажанню.

Блад сердито зиркнув на жінку, заради якої пішов на таку пожертву, і тихо відповів:

— Я завдячую цим вам,— тихо сказав він…

Дорого заплатили корсари за свою перемогу. З трьохсот двадцяти піратів, що вийшли з Бладом із Картахени, залишилося живими е більше ста. Але втрати ці не були марними. Своїм умінням вести морські бої і нечуваною хоробрістю пірати, здобувши перемогу над ворогом, врятували Ямайку від розгрому та пограбувань. Шість кораблів ескадри одразу я: почали готуватися до виходу в море. Новий генерал-губернатор лорд Уіллогбі поспішав на власні очі пересвідчитись, як управляються інші англійські колонії Вест-Індії.

— І я маю тут затримуватись,— скаржився він адміралові,— через відсутність цього йолопа губернатора. Треба призначити на його місце людину, яка не тільки розумітиме, в чому полягають її обов’язки, а й виконуватиме їх.

— Тут є такий чоловік, якого ви потребуєте.

— Ви маєте на увазі Блада?

— Авжеж.

Послали за Бладом. Пропозиція лорда Уіллогбі приголомшила його. Він навіть і мріяти не смів ніколи про щось подібне, і його одразу ж охопили сумніви.

— От тобі й маєш! — скипів Уіллогбі. — Невже я міг би запропонувати вам таку посаду, коли б мав хоч крихту сумніву щодо ваших здібностей? З усіх, кого я тут знаю, вас вважаю найбільш придатним для цього.

— Ваша світлість дуже люб’язні. Але…

— Ніяких «але», якщо ви бажаєте, аби ваше минуле було забуте, а майбутнє забезпечене. Вам надається чудова можливість!

Блад був думками зараз біля Арабелли Бішоп. Вона була десь тут, у цьому будинку, але відколи він у Порт-Ройялі, вони ще не бачились. Коли б у неї знайшлася хоч краплина співчуття…

Нарешті справу було вирішено. В присутності коменданта форту Медлерда лорд Уіллогбі виписав і засвідчив печаткою документ про призначення Блада на посаду губернатора.

— Ми відпливаємо завтра вранці,— повідомив лорд.

— А полковник Бішоп? — здивовано спитав Блад.

— А це вже ваша справа, ви губернатор. Коли він повернеться, можете обійтися з ним на свій розсуд, хоч би й повісити на реї його ж таки корабля. Він заслуговує на це.

— Завдання не з приємних, мілорде,— зауважив Блад.

— Тоді я залишу листа для нього. Думаю, він йому буде до вподоби.

Капітан Блад одразу ж узявся за виконання своїх обов’язків. Насамперед слід було подбати про належну оборону Порт-Ройяла. Потім він віддав наказ витягти на берег три французькі кораблі й відремонтувати їх. Після всього цього Блад зібрав своїх піратів і з дозволу лорда Уіллогбі передав їм одну п’яту частину захоплених цінностей, запропонувавши їм на вибір: або покинути Ямайку, або піти на службу до короля Вільгельма.

Чоловік із двадцять, для яких, як і для Блада, після вигнання короля Якова скінчилося заслання, вирішило залишитись…

Пітер Блад, відкинувшись у фотелі, похмуро вдивлявся у стелю. Так спливло кілька хвилин. Раптом почувся легенький стук у двері, і до кімнати зайшов літній слуга — негр з проханням до його високопревосходительства прийняти міс Бішоп.

Його високопревосходительство змінився на лиці. Серце його тьохнуло й завмерло. Якусь мить він сидів нерухомо, втупившись поглядом у негра і не міг вимовити жодного слова, тільки порухом голови висловив згоду прийняти леді.

— Я… я… майор Меллерд щойно сказав мені, що ви хочете заарештувати мого дядька.

— Ви даремно хвилюєтесь, міс Бішоп. Якими б не були наші взаємини з вашим дядьком, будьте певні, я не діятиму за його прикладом. Я не зловживатиму своїм становищем і не зводитиму особисті рахунки. Навпаки, мені доведеться зловжити своєю владою аби захистити його. Я маю намір відіслати його назад на його плантації в Барбадос.

— Я… я рада, що ви так зробите. І найбільше радію за вас.

Вона ступила крок і простягла Бладові руку.

Він недовірливо глянув на неї. Потім уклонився.

— Розбійник і пірат не сміє торкнутися вашої руки.

— Але ж ви не той і не другий,— відповіла дівчина.

— Та, на жаль, не вам я маю завдячувати за це,— промовив Блад. — Думаю, не варто більше говорити на цю тему. До речі, можу вас запевнити, що лордові Джуліану Уейну боятися мене теж нічого. Така гарантія, без сумніву, вам потрібна для вашого власного спокою.

— Заради вас,— так. І тільки заради вас самого. Я б не хотіла, щоб ви вчинили щось підле чи повелися нечесно.

— Хоч я — розбійник і пірат? — вирвалось у Блада.

— Невже ви ніколи не пробачите мені тих слів?

— Мушу зізнатися, що це мені нелегко зробити. Та після всього сказаного яке це має значення?

Вона з хвилину задумливо дивилась на нього своїми чистими карими очима і знову простягнула йому руку.

— Я їду, капітане Бладе. Оскільки ви такі милостиві до мого дядька, я повернуся разом з ним на Барбадос. Навряд чи ми з вами коли-небудь зустрінемось. Невже ж ми не можемо розійтися друзями? Я ще раз прошу пробачити мене. Може, ви… може, ви попрощаєтесь зі мною?

Здавалося, що Блад стрепенувся і скинув із себе машкару напускної жорстокості.

— Ви повертаєтесь на Барбадос, а лорд Джуліан теж їде з вами? — боязко заговорив він.

— Лорд Джуліан, очевидно, поїде додому в Англію. Тут йому робити нічого.

— Хіба він не просив вас… поїхати з ним?

— Просив. Я дарую вам таке недоречне запитання.

— А ви? О хвала Богу! Невже ви хочете сказати, що відмовили йому, щоб… щоб стати моєю дружиною, коли…

— О! Ви нестерпні!..— Вона вирвала руку й відвернулася. — Мені не слід було приходити… Прощавайте! — Арабелла швидко попрямувала до дверей.

Блад наздогнав її і схопив за руку.

— Ви поводитеся, мов пірат! Відпустіть мене!

— Арабелло! Що ви кажете? Невже я повинен відпустити вас? Хіба я можу дозволити вам піти звідси і ніколи більше не побачити вас? О, ви плачете! Що ж я сказав такого, чим довів тебе до сліз, моя голубко?

— Я… я думала, що ти мені ніколи цього не скажеш,— промовила Арабелла, всміхаючись крізь сльози.

Їм, звичайно, чимало треба було сказати одне одному! Вони сіли поруч, щоб поговорити. А час летів, і губернатор Блад забув про всі свої обов’язки. Нарешті він дійшов до кінця свого шляху. Його одіссея скінчилася.

ОДІССЕЯ КАПІТАНА БЛАДА. РАФАЕЛЬ САБАТІНІ. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)