• Реклама

МОЯ СІМ’Я ТА ІНШІ ЗВІРІ (Уривки). ДЖЕРАЛЬД ДАРРЕЛЛ. Скорочені твори з зарубіжної літератури

МОЯ СІМ’Я ТА ІНШІ ЗВІРІ (Уривки). ДЖЕРАЛЬД ДАРРЕЛЛ. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

Пронизливий вітер задув липень, мов свічку, і над землею нависло свинцеве небо серпня. Сіялась холодна колюча мряка, раз у раз здіймаючись од вітру щільними сірими хвилями. Чайки неспокійно метались над портом, ширяли над дахами будинків на пружних крилах, жалібно скиглячи. Така погода зумисно створена для того, щоб терзати людей.

В той день наша родина виглядала не вельми привабливо, бо негода, як завжди, принесла з собою цілий набір звичних хвороб.

Я підхопив катар. Мій брат Леслі, хмурий і роздратований, скулився біля каміна, у нього було запалення середнього вуха. У Марго, моєї сестри, з’явилися нові прищики на обличчі. У мами почався сильний нежить разом із загостренням ревматизму. І тільки мій найстарший брат Ларі не постраждав; але достатньо було й того, що він дратувався через наші хвороби.

Ларі, звісно, все це й розпочав.

— Ну навіщо ми терпимо цей триклятий клімат? — спитав він зненацька, вказуючи на залите дощем вікно. — Ви день по дню хирієте і в’янете! Сонячні промені! Ось що нам потрібне.

— Авжеж, любий, це було б чудово,— майже не слухала його мама.

— Вранці я отримав листа від Джорджа… Він пише, що Корфу — дивовижний острів. Може, спакуємося та й гайнемо в Грецію?

— Гаразд, синку, як скажеш,— необачно зронила мама…

І от ми продали будинок і майнули на південь від хмарного

англійського літа, неначе зграя перелітних ластівок…

Франція, вмита дощами й сумна; Швейцарія, схожа на різдвяний торт; Італія, буйна, життєрадісна, пахуча,— проминули, мов швидкоплинні спогади. Доки ми спали в парких каютах, десь на місячній гладіні вод судно перерізало невидиму лінію поділу й увійшло в ясний дзеркальний світ Греції. Попереду лежала шоколадно-брунатна земля, оповита туманом, зі шляркою піни внизу. Це був Корфу. Вздовж узбережжя, мов білясті ікла, вигнулися пляжі в оточенні сліпучо-золотистих, червоних, крейдяних скель…

Цей невеликий, прямокутний будинок, оточений крихітним садком, усім своїм виглядом випромінював рішучість. Троянди сипали додолу гладенькі шовковисті пелюстки — блюдця — вогнисто-червоні, сріблясто-білі. Нагідки маленькими сонечками поривались угору до сонця. Квіти фуксії тремтливо застигли на кущах, немов тисячі граційних балеринок. Тепле повітря, напоєне пахощами прив’ялих квітів, бриніло мелодійним шелестом, сюрчанням комах. З першого погляду ми прикипіли серцем до цього будинку — він стояв і ніби чекав на наш приїзд. Ми відчули себе як удома…

І от ми замешкали в рожевому будинку. Кожен по-своєму пристосувався до нових життєвих обставин. Марго, наприклад, смагла в оливкових гаях.

Тим часом Леслі повитягав свої револьвери і заходився стріляти з вікна спальні по старій бляшанці, налякавши нас усіх. Ларі заявив, що навряд чи зможе працювати, коли будинок двигтітиме, як від землетрусу, кожні п’ять хвилин. Ображений Леслі сказав, що йому треба тренуватися. Ларі відповів, що ця стрілянина схожа не на тренування, а на заколот сипаїв в Індії.

Мама, зірко пильнуючи за нами всіма, знаходила час і для власних справ. Весь дім наповнився духмяним ароматом зілля, різко запахло часником, на кухні кипіли численні горщики й каструльки. Мама також залюбки поралася в садку, натхненно сіяла і саджала.

Мене садок також цікавив, разом з Роджером ми відкрили там безліч дивовижних речей. Роджер, наприклад, дізнався, що не варто нюхати шершнів, що сільські собаки тікають валуючи, щойно глянеш на них крізь паркан, і що курчата, які з шаленим кудкудаканням зриваються з кущів фуксії,— то недозволена, хоч і бажана здобич.

Цей іграшковий садок був для мене магічною країною, де в гущавині квітів роїлися не бачені досі створіння. В кожній троянді серед тужавих шовковистих пелюсток жили крихітні павучки, схожі на крабів. їхні прозорі тільця мали відповідний колір квітів: рожевий, винно-червоний, жовтавий. По стеблинах троянд, укритих зеленою попелицею, ніби барвисті іграшки, повзали сонечка, поїдаючи анемічну попелицю. Бджоли, схожі на пухнастих блакитних ведмедиків, перелітали з квітки на квітку і діловито, заклопотано гули. В гармонії з цим живим світом природи з сусідніх оливкових гаїв долинав нескінченний переливчастий спів цикад. Здавалося, що дзвенить саме полудневе жагуче марево. Навпочіпки або лежачи ниць я міг кілька годин поспіль спостерігати живий світ навколо мене. Отак мені вдалося відкрити силу-силенну за-хоплюючих речей.

Мабуть, найважнішим відкриттям, яке я зробив у цій барвистій Ліліпутії, було гніздо щипавки. Гніздо причаїлося під шматком кори — маленька заглибина в землі, вирита, певне, самою комахою. Щипавка сиділа посередині, мов квочка, прикриваючи собою кілька яєчок.

Відтоді я почав ревно оберігати гніздо. Спорудив навкіл огорожу з камінців, а поруч на стовпчику причепив оголошення, написане червоним чорнилом, щоб застерегти моїх родичів: «ОБИРЕЖНО — ГНІЗДО ЩИПАВКИ — ПЕЛЬНУЙТЕ!» Варте уваги те, що два грамотно написані слова стосувалися біології. Майже щогодини я прискіпливо оглядав щипавку. Мені навіть здалося, що вона почала впізнавати мене і ми подружилися…

Подорожуючи островом, я натрапив на одного з найпринадніших диваків — чоловіка з жуками — бронзівками. На спині цього чудернацького подорожнього примостилися бамбукові клітки з голубами й курчатами, якісь торби і чималий жмут зеленої цибулі. В одній руці він тримав сопілку, а в другій — жмут ниток з прив’язаними на кінцях бронзівками, кожна завбільшки з мигдаль. Виблискуючи на сонці, золотисті жуки літали навколо капелюха і відчайдушно гули, силкуючись розірвати нитки, що міцно обв’язували їхні тільця.

Я спитав, навіщо йому ці жуки — бронзівки, прив’язані до ниток. Він простяг руку долонею донизу, означивши в такий спосіб дітей. Це, мовляв, для них розвага.

Незабаром мій химерник подивився на мене задумливо, скинув з плеча мішечок, розв’язав його, і я, захоплений і здивований водночас, уздрів на курній дорозі з півдюжини черепах. їхні панцири було натерто олією аж до блиску, а передні ноги прикрашено червоними бантиками. Особливо сподобалася мені одна крихітна черепашка, завбільшки з чайну чашку. Вона була жвавіша від інших, очка її сяяли, а панцир видавався світлішим — колір каштана, карамелі й бурштину. Рухалась вона так моторно, наскільки спроможна черепаха.

Я довго споглядав її і щосили запевняв себе, що вдома всі надзвичайно зрадіють і, може, навіть поздоровлять мене з придбанням такого граційного створіння. Для них це буде справжнє свято. Брак готівки анітрохи не обходив мене: я ж міг попросити чоловіка зайти до нас по гроші завтра. Мені й на думку не спадало, що він може не повірити.

Я запитав чоловіка з бронзівками, скільки коштує маленька черепашка. Він показав обидві руки з розчепіреними пальцями. Проте звичаї острова вимагали поторгуватись. Я заперечливо хитнув головою і показав два пальці. Мій компаньйон жахнувся, аж очі заплющив, і підняв дев’ять пальців. Тоді я підняв три… Він стенув плечима, подав мені черепаху і здійняв п’ять пальців.

Отоді я сказав, що в мене немає грошей і що по них слід прийти завтра до нас додому. Чоловік охоче погодився, наче так і було заведено. Отож я подякував, попрощався і рвонув уперед.

Новоприбулу черепаху охрестили Ахіллесом. Вона виявилася напрочуд славною і розумною тваринкою із своєрідним почуттям гумору. Хутко Ахіллес вивчив своє ім’я, і варто було раз чи двічі вимовити його, як він неодмінно з’являвся на поклик.

Найбільше Ахіллес уподобав лісові суниці. Він достоту втрачав здоровий глузд, тільки забачивши їх. Дрібну суницю Ахіллес міг проковтнути відразу. Одночасно з нездоланною пристрастю до суниць у Ахіллеса з’явилася пристрасть до спілкування з людьми. Якщо ви лягали на килимку позагоряти, у Ахіллеса не виникало ніякого сумніву, що ви лежали на осонні виключно задля його втіхи. Замріяний і щасливий, він спинявся на килимку, заклопотано придивлявся, немов альпініст, прикидаючи, яку б частину вашого тіла вибрати для сходження. Нараз ви почуваєте, як вам у ногу виштрикуються гострі кігтики черепахи — це вона розпочала рішучий штурм вашого живота. Кому ж сподобається такий відпочинок? Ви струшуєте з себе черепаху і переносите килимок деінде. Проте це тимчасовий передих: Ахіллес вперто кружлятиме по садку, допоки відшукає вас знову.

Невдовзі по переїзді в сунично-рожевий будинок мама вирішила, що годі мені зоставатися невігласом і що треба одержати хоча б якусь освіту. Мої родичі мали свої власні уявлення про те, яку саме освіту мені треба дістати, і кожен сперечався так затято, що всі дискусії з приводу мого майбутнього звичайно перетворювались на безладний ґвалт.

— Часу в нього повно,— говорив Леслі. — Зрештою, він уже вміє читати, хіба ні? Я навчу його стріляти, а якщо ми купимо човна,— то й стернувати.

— Але ж, синку, чи це згодиться йому в майбутньому? Правда, він може піти в торговельний флот абощо…

— Я гадаю, що найважливіше, щоб Джеррі навчився танцювати,— висловила свою думку Марго,— інакше він виросте незграбою.

— Так, доню, але з танцями можна зачекати. Спершу йому треба ґрунтовно взятися за математику, французьку мову… Окрім того, він пише із жахливими помилками.

— Література,— переконливо доводив Ларрі. — Ось що йому конче потрібно. Я завжди даю йому читати тільки класику.

— Може, все ж таки Джеррі ще ранувато читати Рабле? — сумнівалася мама.

— Хороша, справжня сатира,— категорично заявляв Ларі…

— У нього, здається, лише одне — єдине зацікавлення,— невесело констатував Ларі. — Тягнути в дім усяку звірину й комашню. Гадаю, зайве розвивати його в цьому напрямі. На нас і так звідусіль чигає небезпека… Сьогодні вранці я хотів запалити сигарету, і — прокляття! З пачки вилітає здоровенний джміль!

— А в мене — коник,— буркнув Леслі.

— Атож, слід покласти цьому край,— заявила Марго. — Уявіть собі, на туалетному столику я натрапила на банку з якимись огидними хробаками.

— Бідолашне хлоп’я, воно ж не робить нічого лихого,— примирливо сказала мама. — Просто в нього таке захоплення…

Щоранку, о дев’ятій, між оливами з’являлася постать Джорджа. Під пахвою він тримав стіс книжок.

— Та-ак,— математика. Якщо не помиляюсь, ми розв’язували непомірно важку задачу, докладали титанічних зусиль, щоб визначити: за скільки днів шестеро робітників зведуть мур, коли відомо, що троє з них зробили це за тиждень. Пригадується, ми витратили на цю задачу не менше часу, аніж робітники на мур. Та гаразд, повернімося до наших бовванів. Зосередимось і знову до бою! А може, тобі нецікавий сам зміст задачі? В такому разі давай спробуємо більш хвилюючий варіант:

— «Дві гусениці з’їдають за тиждень вісім листків. За скільки часу чотири гусениці споживуть таку саму кількість?» То ж помізкуй.

Поки я бився над непосильною задачею про богатирські апетити гусениць, Джордж займався іншим. Він був умілим фехтувальником, а під той час ще й пристрасно захопився тутешніми народними танцями. Я робив математичні підрахунки, а Джордж рухався по напівтемній кімнаті, вправляючись у фехтуванні або відпрацьовуючи складні танцювальні па. Мені було ніяково все це спостерігати, і я завжди пояснюватиму свою нездатність до математики саме отими тренуваннями.

З географією було значно ліпше — Джорджу вдалося надати цьому предметові зоологічного забарвлення. Ми креслили з ним гігантські карти, вкриті горами, а потім позначали найцікавіші місця і малювали тамтешніх дивовижних представників фауни. Наші карти були справжніми витворами мистецтва. Вони були живі, їх можна було вивчати, замислюватись над ними, дещо додавати. Словом, вони дихали життям.

Уроки історії спершу проходили у нас досить мляво, поки Джордж не зметикував, що занудливі факти потрібно приперчити дрібкою зоології, збаламутити якимись зовсім сто-ронніми подробицями, аби заволодіти моєю увагою. Отак я ознайомився з деякими історичними даними, які, наскільки мені тепер відомо, ніде раніше не було зареєстровано.

Затамувавши подих, день у день на уроках я слухав, як Ганнібал долає Альпи. Причини, що спонукали його до цього подвигу, мало цікавили мене. Зате в цій експедиції найбільш схвилювала мене можливість узнати імена всіх без винятку слонів. Опріч того, я довідався, що Ганнібал призначив спеціального доглядача, не тільки щоб годувати й оберігати слонів, а й давати їм холодної днини пляшки з гарячою водою. Цей цікавий факт, здається, лишився невідомим для більшості непересічних істориків.

Джордж вирішив запровадити нову систему занять на свіжому повітрі. Раз у раз він прибував на уроки з великим рушником, і ми прямували через оливняк на дорогу, вкриту порохом, звертали вбік на вузьку козину стежку, минали пасмо мініатюрних скель і виходили до самотньої затоки з піщаним пляжем — півмісяцем. З вершини вода в затоці видавалась такою спокійною і прозорою, аж не вірилось, що вона взагалі там є. Рибини мовби ширяли в застиглому повітрі над брижуватим піском; крізь шестифутову товщу чистої води на кругляках пляміли актинії (морські анемони) з тендітними пістрявими щупальцями і раки — самітники, що тягли за собою свої спіралеподібні хатинки.

Ми роздягалися під оливами, входили в теплу прозору воду й пливли долілиць над камінням і водоростями, часом пірнаючи по якусь морську дивовижу: надзвичайної краси мушлю чи по величезного рака — самітника.

У просвітах між водоростями лежали голотурії — чи не найпотворніші представники морської фауни. Дюймів шість завдовжки, вони схожі достоту на роздуті коричневі сосиски; ці примітивні, миршаві створіння непорушно лежать на одному місці, всотуючи морську воду одним кінцем тіла і випускаючи її через другий. Крихітні морські рослинні й тваринні організми відфільтровуються десь усередині сосиски, відтак переходять до її елементарно влаштованого шлунка.

Бувало, Джордж захоплювався: адже ці заняття годі назвати освітою в строгому розумінні слова. Тоді ми підпливали ближче до берега і влаштовувались на мілизні. Урок продовжувався.

— Отже, французька та британська флотилії сходилися для вирішального бою. Коли ворог підступив зовсім близько, адмірал Нельсон стояв на містку й дивився в бінокль… Про наближення французів його допіру застерегла дружня чайка… Кораблі розвертались один перед одним… Звісно, за тих часів вони не могли розвинути високу швидкість… Британські моряки трохи нервували, бо французи видавалися такими сильними… Але коли побачили, що Нельсон не звертає на них аніякісінької уваги, а сидить на містку і перебирає свою колекцію пташиних яєць, вони збагнули, що боятися їм нічого… Потім вони чимскоріш винесли Нельсона з палуби, щоб ніхто з команди нічого не помітив… Смертельно поранений, він лежав унизу, а над ним точився запеклий бій. «Поцілуй мене, Гарді»,— вимовив Нельсон свої останні слова і помер… Що? Ах, так. Він устиг передати Гарді в спадок колекцію пташиних яєць… Отож, незважаючи на те, що Англія втратила свого найкращого моряка, битву було виграно, і це вплинуло на подальшу долю Європи…

 

ДЖЕРАЛЬД ДАРРЕЛЛ

Джеральд Даррелл походить з англійської родини. Народився він в Індії, що була тоді англійською колонією і де батько, інженер, будував мости. Після смерті батька мати з дітьми переїхала до Греції й оселилася на острові Корфу, що відзначався чудовим кліматом і прекрасною природою. Тут діти полюбили усі земні творіння, а Джеральд Даррелл обрав собі майбутній фах зоолога. По закінченні коледжу він поступив наглядачем — практикантом до Лондонського зоопарку. Як зоолог у складі експедиції Даррелл відвідав Африку і, повернувшись, під враженням побаченого почав писати свою першу книжку «Переповнений ковчег».

Пристрасний натураліст, Даррелл виявився обдарованим письменником. Йому притаманні м’який гумор, вміння точно і образно передати свої спостереження і враження. А якщо згадати, що Даррелл-зоолог прекрасно обізнаний із своїми «героями», їхньою поведінкою і звичаями, то стає зрозумілим той величезний успіх, що випав на долю його науково-художніх творів про тварин.

Найбільшої популярності приніс Дарреллу-письменнику його твір «Моя сім’я та інші звірі», що є спогадом про щасливе дитинство на острові Корфу.

Даррелл-натураліст — один із засновників Джерсійського заповідника, де зібрано тварин таких видів, які майже зникли на земній кулі, й створено всі умови для їхнього збереження і виживання.

МОЯ СІМ’Я ТА ІНШІ ЗВІРІ (Уривки). ДЖЕРАЛЬД ДАРРЕЛЛ. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)

Комментарии закрыты.