МАВПА В НАШОМУ ДОМІ. АРТУР КЛАРК. Скорочені твори з зарубіжної літератури

    МАВПА В НАШОМУ ДОМІ. АРТУР КЛАРК. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

    Навіть саму ідею бабуся вважала жахливою: вона ще пам’ятала ті часи, коли служниками в домі були люди.

    — Якщо ви думаєте, що я житиму під одним дахом з мавпою, ви глибоко помиляєтеся, — пирхнула вона.

    — Не будь такою старомодною,— парирувала я.— Хоч би що там було, Доркас — не мавпа.

    А хто ж вона чи воно?

    Я перегорнула кілька сторінок довідника Корпорації генної інженерії.

    — Ось послухай, ба,— сказала я.— «Супермавпа (зареєстрована фабрична марка) пан-сапієнс — це розумна людиноподібна істота, виведена методом селекції і генетичних видозмін на основі роду шимпанзе…»

    — А що я казала! Звичайнісінька мавпа.

    — «…має цілком достатній запас слів, щоб зрозуміти найпростіші розпорядження. Її можна навчити виконувати будь-яку домашню або нескладну фізичну роботу. Вона тямуща, ніжна, привчена до порядків у домі і особливо доброзичлива до дітей…»

    — Діти! Чи можна покластися на Джонні і Сьюзан у справі… з горилою?

    — У цьому ти справді маєш рацію. Доркас дорога мавпа, і якщо я дізнаюсь, що ці малі вандали кривдять її…

    На щастя в цю мить у двері подзвонили.

    — Підпишіть, будь ласка,— сказав доставщик.

    Я підписала, і Доркас увійшла в наше життя.

    — Здрастуй, Доркас,— привіталась я.— Сподіваюся, тобі буде добре у нас.

    Вона пильно придивилася до мене своїми великими сумними очима з-під важких брів. Мені траплялося бачити значно потворніших представників роду людського, однак Доркас, яка була приблизно чотири фути заввишки і майже стільки ж завширшки, мала досить-таки чудернацький вигляд. У своїй чистенькій формі вона нагадувала служницю з кінофільмів початку двадцятого сторіччя.

    — Доброго ранку, мем,— промовила вона нерозбірливо, але цілком зрозуміло.

    Доркас призвичаїлася дуже швидко. Вона блискуче опанувала обов’язки хатньої робітниці і виховательки. Доркас була доброзичлива, сумлінна і ніколи не сперечалася. Звичайно, їй бракувало кмітливості, тому доводилось ретельно розтлумачувати суть деяких робіт, перш ніж вона збагне, що треба виконати.

    Спершу я насилу пам’ятала, що Доркас не зовсім людина, а тому не слід втягати її до жіночої балаканини. Якби я дозволила їй одягатись на свій смак, вона б скидалася на втікачку з нью-орлеанського карнавалу. Діти обожнювали її. Знаю, що говорять люди про Джонні і Сью, і, гадаю, в цьому є частка істини. Адже так важко ростити дітей, коли їх батько майже весь час у від’їзді.

    Якщо маєте моясливість, ніколи не виходьте заміж за космонавтів: вони заробляють неабиякі гроші, однак романтичний ореол скоро зникає.

    Коли Ерік повернувся з поїздки на Венеру, маючи в запасі три тижні відпустки, наша нова служниця фактично стала ще одним членом сім’ї. Ерік брав її із собою на прогулянки; зрештою, йому траплялося бачити значно чудніших істот на інших планетах. Він, звісно, дорікав мені, що це дуже дороге придбання, та я зауважила, що тепер вестиму світське життя. А воно вирувало, незважаючи на те, що наш Порт-Годдард був богом забутим острівцем посеред Тихого океану.

    У кожному товаристві мусить бути великопанського польоту дама, якою обурюються і яку все-таки наслідують усі суперниці — невдахи. У Порт-Годдарді такою дамою була Крістіна Суонсон, дружина космодора служби міжпланетних сполучень — про це вона ніколи не давала нам забути. Тільки-но космічний корабель приземлявся, вона запрошувала всіх офіцерів бази на прийом до свого особняка, стилізованого під дев’ятнадцяте сторіччя.

    Вона вважала себе художницею і прикрасила всі стіни своєю мазаниною. На Крістіниних вечірках було досить ризиковано робити ввічливі зауваження стосовно цих шедеврів; небезпеку являв собою її метрової довжини мундштук.

    За час відсутності Еріка з-під пензля Крістіни з’явилась нова партія картин: вона вступила в період «квадратизму».

    — Розумієте, мої любі,— пояснювала вона,— старомодні видовжені картини страшенно застаріли і не відповідають вимогам жителів Космічної Доби. Тепер не існує таких понять, як верх або низ картини, отже, ніяка справді сучасна картина не повинна мати одну сторону довшу за іншу. В ідеалі вона має виглядати абсолютно однаково, хоч би як ви її повісили, і саме над цим я зараз працюю.

    — Це видається логічним,— тактовно зауважив Ерік. (Зрештою, космодор — його шеф). Однак коли хазяйка віддалилася, додав: — Не знаю, чи почепила Крістіна свої полотна за той бік, що треба, але певен, що вони повернуті лицьовою стороною до стіни.

    Я погодилась, адже до заміжжя вчилася кілька років у художній школі і вважала себе певною мірою знавцем справи. Якби я була така самовпевнена, як Крістіна, мої картини мали б великий успіх, а не припадали пилом у гаражі.

    — Знаєш, Еріку,— сказала я невинно,— я могла б навчити Доркас малювати краще.

    Він засміявся.

    — Було б цікаво як-небудь спробувати.

    А потім я забула про це, аж поки Ерік знову подався в космічну подорож.

    Привід нашої суперечки не має значення, вона виникла з того, що ми з Крістіною обстоювали протилежні погляди щодо шляхів розвитку суспільства. Як завжди, її було зверху, а я пішла з вечірки, зла і роздратована. Першою, кого я побачила вдома, була Доркас. Вона роздивлялася кольорові ілюстрації в одному із тижневиків — і тут пригадався Еріків жарт. Я зняла капелюха і сказала рішуче:

    — Доркас, ходімо до гаража. — Нашвидкуруч скомпонувавши сяку — таку натуру, я сказала: — А тепер, Доркас, я вчитиму тебе малювати.

    Мій задум був простий, хоч і не зовсім чесний. Хоча мавпи і раніше нерідко розмальовували фарбами полотно, жодна з них не створила справжнього, композиційно правильно побудованого твору. Я була певна, що Доркас не буде винятком.

    Мушу зізнатися, що я дещо розчарувалася. Хоча Доркас швидко вхопила суть задуму, її виконавська майстерність виявилася, м’яко кажучи, посередньою. Вона ніяк не могла вирішити, якою рукою малювати, і без кінця перекладала пензля туди-сюди. Тому мені довелось майже все малювати самій, а Доркас поклала на полотно лише кілька мазків. Я не поспішала: в таких справах не можна діяти похапцем. Через пару місяців з’явилось коло десятка полотен школи Доркас на старанно обрані теми. Тут були пейзажі з лагуною, з нашим будинком, полотно на тему вражень від нічного запуску космічного корабля, пальмовий гай — цілком банальні речі, які, проте, не викликають підозри. Я не думаю, що Доркас, перш ніж з’явитися у нас, пізнавала навколишній світ за стінами лабораторій, в яких її виростили і виховали.

    Найкращі з цих полотен (а деякі з них були і справді чогось варті) я повісила вдома у найпомітніших місцях. Мета була досягнута: на зміну захопленим запитанням чулися вигуки зди-вування: «Не може бути!» — коли я скромно заперечувала свою участь у роботі.

    Я також роздала кілька вдалих малюнків, удаючи, що вважаю їх не більше, ніж курйозами, хоча й трохи ревную.

    — Я найняла Доркас, щоб вона працювала для мене, а не для Музею сучасного мистецтва,— сказала я «у запалі». Я була страшенно обережна і стежила, аби не проводити ніяких паралелей між картинами Доркас і Крістіни: в цьому можна було покластись на наших спільних друзів. Коли Крістіна завітала до мене нібито обговорити нашу суперечку «між двома розумними істотами», я зрозуміла, що вона проковтнула гачок. Тому я елегантно капітулювала, коли ми чаювали у вітальні під одним із найвиразніших полотен Доркас (повний місяць сходить над лагуною, усе холодне, голубе і таємниче — я дуже пишалася цією картиною). Крістіна й словом не прохопилася ні про кар-тину, ні про Доркас, однак по її очах я зрозуміла все. Наступного тижня вона без зайвого шуму відмінила заплановану виставку своїх робіт.

    Азартні гравці кажуть, що треба вміти красиво вийти з гри. Мені слід було б знати, що Крістіна так просто не залишить поля бою: сьогодні чи завтра піде у контрнаступ. Вона обрала для цього слушний момент: діти були в школі, бабуся пішла в гості, а я подалася до торгового центру.

    Через півгодини я повернулась додому, побачила на узбіччі її машину і зрозуміла, що сталося лихо. Варто мені було переступити поріг, я зрозуміла, що спізнилася.

    У домі панувала абсолютна тиша — ніяких ознак життя. З поганими передчуттями я прокралася навшпиньки через вітальню, їдальню, кухню і вийшла на задній двір. Двері гаража були відчинені.

    Це була мить гіркої істини. Вивільнившись з-під мого впливу, Доркас виробила, нарешті, свій стиль. Вона малювала швидко і впевнено, проте зовсім не так, як я старанно навчала її. А що стосується теми… Я була глибоко ображена, побачивши карикатуру, яку з прихованою насолодою розглядала Крістіна. Після всього, що я зробила для Доркас, це була нахабна невдячність. Звичайно, тепер я знаю, що Доркас зробила це не навмисне, а з метою самовияву. Психологи і критики, які склали цю безглузду програму її персональної виставки в музеї Гугенгейма, відзначають, що портрети Доркас проливають світло на стосунки людей і тварин, а також вперше дозволяють подивитися на рід людський під іншим кутом зору.

    Проте не лише сюжет картини вивів мене з рівноваги: не давала спокою думка, що я марно втрачала час, вдосконалюючи її техніку і манеру письма. Адже вона нехтувала усіма моїми порадами, коли нерухомо сиділа перед мольбертом, схрестивши руки на грудях.

    Навіть тоді, на початку її самостійного творчого шляху, було до болю очевидно, що в кожній із спритних ніг Доркас незрівнянно більше таланту, ніж у мене в обох руках.

     

    АРТУР КЛАРК

    Артур Кларк — англійський письменник — фантаст і популяризатор науки. Під час другої світової війни був авіатором

    у Британській армії. Після її завершення закінч» відділення математики і фізики Королівського коледжу в Лондоні. Написав чимало науково-популярних статей і книжок з астрономії та космонавтики, за що 1962 р. був удостоєний премії ЮНЕСКО.

    Саме дій темі присвячені й художні твори Артура Кларка, в яких сюжети про освоєння людиною інших планет і світового океану розробляються ним з науковою достовірністю і переконаністю в силі людського розуму. Найвідоміші твори Кларка — романи «Кінець дитинства», 1953; «Космічна Одіс-сея 2001», 1971; «Зустріч із Рамою», 1973; «Фонтани раю», 1979.

    МАВПА В НАШОМУ ДОМІ. АРТУР КЛАРК. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту

    Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)

    Комментарии закрыты.