ВІЙНА З САЛАМАНДРАМИ (Уривки). КАРЕЛ ЧАПЕК. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту
…Людська доскіпливість не має меж. Людям було не досить того, що професор Дж. В. Гопкінс з Ієльського університету оголосив ті загадкові створіння ненауковою марою й чистісінькою вигадкою; у науковій пресі й у газетах почали дедалі частіше публікувати повідомлення про появу в найрізноманітніших місцях Тихого океану не відомих досі тварин, схожих на гігантських саламандр. Газети вирішили, що йдеться про різні види підводних і допотопних страховищ — найбільше через те, що настав літній сезон і не було чого друкувати. А підводні страховища завжди мають великий успіх у читачів. Особлива мода на тритонів розбуялася в США. У Нью-Йорку триста вистав витримало естрадне ревю «Посейдон» із трьома сотнями найвродливіших тритонок, нереїд і сирен; у Майямі й на каліфорнійських пляжах молодь купалася в костюмах тритонів та нереїд (тобто три низочки перлів і більш нічого). Натомість у центральних штатах і штатах Середнього Заходу набув надзвичайної активності «Рух за викорінення аморальності», справа доходила до масових виступів, і кількох негрів було повішено, а кількох спалено.
Нарешті в «Національному Географічному Журналі» з’явився звіт наукової експедиції Колумбійського університету. Наводимо уривки з цього великого звіту:
«… На острові Ракаханга експедиція вперше натрапила на сліди задніх лап невідомої гігантської саламандри, сліди п’ятипалі, довжина пальця 3—4 см., судячи з кількості слідів, узбережжя острова Ракаханга, очевидно, аж кишить цими саламандрами.
Далеко більше пощастило нам на острові Тонгарева. Після заходу сонця з води виринули голови саламандр — досить великі й помірно сплющені. Незабаром саламандри повилазили на пісок; ішли вони на задніх лапах, досить моторно, хоча й похитуючись. На зріст всі вони були трохи вищі метра. Усівшись широким колом, вони почали своєрідно крутити верхньою половиною тіла; це було схоже на танок. В. Кляйншмідт трохи підвівся, щоб краще їх роздивитись. Тоді саламандри обернули до нього голови й на мить застигли, а потім дуже швидко рушили до нього, видаючи звуки, схожі на сичання й гавкіт. Коли вони були від нього кроків за сім, ми вистрелили в них із рушниць. Саламандри кинулись тікати й пострибали в море; того вечора вони більше не показувались. На березі лишилися тільки дві забитих і одна з перебитим хребтом; вона видавала своєрідний звук — щось наче «о боже, о боже, о боже». Коли В. Кляйншмідт розітнув їй грудну клітку, вона сконала…
Спрепарувавши скелети забитих тварин, ми виявили вельми цікаву річ, а саме: скелет цієї саламандри майже цілковито відповідає викопному відбиткові скелета саламандри, якого знайшов на кам’яній плиті Йоганес Якоб Шейхцер. Пояснюємо менш обізнаним читачам, що вищезгаданий доктор Шейхцер вважав цю скам’янілість останками допотопної людини.
… Лишається загадкою, чому цей такий цікавий вид досі випадав з-під уваги науковців, хоч він водиться у великій кількості принаймні на островах в архіпелазі Маніхікі…»
…(ЧТА). Згідно з останнім квартальним звітом, який опублікував синдикат «Саламандра», збут саламандр зріс на 30 %. За три місяці продано майже сімдесят мільйонів саламандр — головним чином до Південної й Центральної Америки, Індокитаю та італійського Сомалі. Найближчим часом планується поглиблення й розширення Панамського каналу, очищення гавані в Гуаякілі та усунення кількох мілин і рифів у Торресовій протоці. Будівництво масивних островів — аеропортів на лінії Мадейра — Бермуди має розпочатись наступної весни. Оскільки попит зростає, ціни на саламандр дуже сталі. Запаси товару достатні.
Історія саламандр із самого початку відзначається тим, що вона була добре й раціонально організована. Треба відзначити, що й наука, філантропія, освіта, преса та інші чинники немало прислужилися неймовірно швидкому розповсюдженню та поступові саламандр. Щоквартальні звіти синдикату показують, як поступово заселювались саламандрами порти Індії й Китаю; як саламандрова колонізація захоплює узбережжя Африки й перескакує на американський континент…
(РЕЙТЕР). Сьогодні сер Семюель Мендевіль на запит депутата палати громад містера Дж. Лідса відповів, що уряд його величності закрив Суецький канал для будь-якого перевезення саламандр; так само уряд не має наміру дозволяти, щоб хоча б одна саламандра працювала на узбережжі або в територіальних водах Британських островів. Підставою для цих заходів є, з одного боку, безпека берегів Британії, а з другого — чинність давніх законів та угод про боротьбу з работоргівлею.
Звичайно, розповсюдження саламандр не скрізь відбувалося однаково мирно; подекуди консервативні кола різко протестували проти цього довозу нової робочої сили, вбачаючи в ньому нечесну конкуренцію з людською працею.
(ГАВАС). Керівник австралійських тред-юніонів Гаррі Макнамара оголосив загальний страйк усіх робітників портів, транспорту, електростанцій тощо. Професійні спілки вимагають, щоб довіз робочих саламандр до Австралії був суворо обмежений згідно з імміграційними законами. Австралійські фермери, навпаки, вимагають, щоб саламандр ввозили без обмежень, бо на їхню годівлю закуповується велика кількість вирощуваної в країні кукурудзи, а також тваринних жирів.
В інших місцях виникали непорозуміння іншого характеру, але завдяки енергійному сприянню світової преси, яка слушно оцінила і грандіозні можливості торгівлі саламандрами, і чималі прибутки від рясних оголошень, пов’язаних із нею, розповсюдження саламандр у всіх частинах світу люди часто сприймали з щирим зацікавленням, ба навіть із захватом.
Поряд із добре організованою торгівлею саламандрами та широкою пропагандою в пресі величезну роль у розповсюдженні саламандр відіграла могутня хвиля технічного прожектерства, що в ті часи залила весь світ. Мало не щодня з’являлися нові грандіозні проекти. Італійські інженери пропонували спорудження Великої Італії, що зайняла б майже все Середземне море аж до Тріполі. Японія розробила проект нового великого острова на місці Маріанських островів і почасти здійснила його, а також готувала сполучення Королівських і Маршальських островів у два великі острови, які малося назвати Новим Ніппоном; на кожному з цих островів навіть мав бути влаштований штучний вулкан, який нагадував би майбутньому населенню священну Фудзіяму. Одне слово, здавалося вже, ніби впали останні перешкоди, якими світовий океан стримував розмах людської діяльності; настала радісна епоха запаморочливих технічних планів; людина усвідомила, що тільки тепер вона стає Володарем Світу — завдяки саламандрам, які вийшли на світову арену в потрібний момент, так би мовити, з історичної необхідності.
Неабияк сприяла розвиткові торгівлі саламандрами й наука, що вчасно присвятила велику увагу дослідженню саламандр як з фізіологічного, так і з психологічного погляду.
Наводимо репортаж про науковий конгрес у Парижі, що вийшов з-під пера очевидця:
«Завдяки науковим дослідженням саламандри перестали бути сенсацією, коли їх розплодилося кількасот мільйонів. В міру того, як саламандри ставали явищем масовим і повсякденним, змінювалась, так би мовити, й пов’язана з ними проблематика.
Одне слово, велика сенсація, викликана саламандрами, скоро вщухла, поступившись місцем чомусь іншому і, можна сказати, поважнішому — Саламандровому Питанню.
Питання освіти саламандр розвивалося швидко й нормальним шляхом. Прогресивні педагоги заявили, що застарілі гуманітарні програми, створені для людської молоді, непридатні для виховання юних саламандр, вони рішуче відкидали викладання літератури та історії й рекомендували віддавати якнайбільше місця й часу практичним і сучасним предметам — природничим наукам, праці в шкільних майстернях, фізкультурі й таке інше. Цю так звану реформовану школу, чи то «школу практичного життя», знов-таки палко критикували прихильники класичної освіти, які твердили, що саламандр можна ознайомити з культурним надбанням людства тільки на основі латини. Зав’язалася тривала й досить запальна дискусія, яка нарешті розв’язалась у такий спосіб, що школи для саламандр узяла під свою опіку держава, а школи для людської молоді реформували, по змозі наблизивши їх до ідеалів реформованої школи для саламандр.
Водночас із проблемою шкіл для саламандр з’явилася мовна проблема. Котру із світових мов найкраще вивчати саламандрам? Первісні саламандри з Тихоокеанських островів, звичайно, ко-ристувалися жаргоном «піджін інгліш», якого навчилися від тубільців та моряків. Саламандр, вирощуваних для сінгапурського ринку, навчали «бейсік-інгліш» — науково спрощеної англійської мови, що обходиться кількома сотнями слів без застарілих граматичних складностей, тому цю реформовану й стандартну англійську мову врешті стали називати «саламандер-інгліш ».
Коротше кажучи, добре чи погано, а саламандри вміли говорити майже всіма мовами світу, залежно від того, на чиїх берегах жили.
Проблема навчання й мови становила, звичайно, тільки частину великої Саламандрової Проблеми. Так, наприклад, дуже скоро виникло питання, як ставитися до саламандр із погляду, так би мовити, соціального? Органи влади майже скрізь стежили, чи дотримуються щодо саламандр поліційні й ветеринарні приписи, встановлені для іншої свійської худоби. Принципові противники вівісекції підписали багато протестів і петицій, вимагаючи заборони провадити на живих саламандрах наукові експерименти. Та в міру того, як зростала освіченість саламандр, ставало дедалі сумнівніше, чи годиться просто поширювати на них закони про охорону тварин. Тоді була заснована Міжнародна ліга захисту саламандр під покровительством герцогині Геддерсфілдської. Ця ліга, зокрема, домоглася того, що на морських узбережжях були споруджені спеціальні саламандрові стадіони, де амфібії віддалік від настирливих глядачів могли влаштовувати свої «збори та спортивні свята». Далі в усіх учбових закладах, аж до Оксфордського університету, учням і студентам втлумачували, що не слід кидати на саламандр каміння; вживалося заходів, щоб у саламандрових школах пуголовків не переобтяжували навчанням; і нарешті, ті місця, де працювали й жили саламандри, були пообгороджувані високими дощаними парканами, які охороняли саламандр від усякого докучання, а головне — достатньою мірою відмежовували світ саламандр від світу людей.
Наскільки відомо, закони, що стосувалися саламандр, насамперед були видані у Франції. Перший закон установлював обов’язки саламандр на випадок мобілізації і війни, другий закон дозволяв саламандрам оселятися тільки в тих місцях, які вкаже їм власник або відповідний департаментський орган влади; третій закон проголошував, що саламандри повинні беззастережно коритися всім розпорядженням поліції, а в разі непокори поліційні органи мають право карати їх ув’язненням у сухому й світлому місці або навіть усуненням від праці на тривалий час.
Само собою зрозуміло, що разом з першими законами про саламандр з’явилися люди, які в ім’я юридичної логіки доводили: коли людське суспільство накладає на саламандр певні обов’язки, воно повинно визнати за ними й деякі права. Висловлювалися навіть пропозиції надати саламандрам щось на зразок підводної автономії; але всі ці й інші пропозиції лишалися суто теоретичними й не знайшли ніякого практичного розв’язання.
Таким чином, ми бачимо саламандр в енергійному й невпинному поступі. їх кількість уже оцінюється у сім мільярдів. Вони вже заселили понад шістдесят процентів усіх узбереж земної кулі. Рука в руку з їхнім матеріальним поступом іде й культурний прогрес: вони вже ввійшли до числа цивілізованих народів з обов’язковим шкільним навчанням і можуть пишатися багатьма сотнями власних підводних газет, що виходять у мільйонах примірників, зразково організованими науковими установами тощо. Звичайно, це культурне піднесення не завжди проходило рівно, без внутрішньої боротьби; з деяких ознак (наприклад, із того, що знаходили трупи саламандр з по відгризеними мордами й головами) можна гадати, що під поверхнею моря довго кипіли завзяті ідейні суперечки.
Отже, ми бачимо саламандр на шляху до найвищого розквіту; але й людський світ тішиться в цей час ще не бувалим добробутом. З вечора до ранку саламандри без перепочинку працюють в усіх морях і на всіх узбережжях: здається, вони задоволені й не хочуть для себе нічого — аби весь час мати роботу і аби їм було де рити в берегах нори та ходи своїх темних жител. Вони мають свої підводні й підземні міста, свої глибинні столиці, свої перенаселені фабричні квартали, порти, транспортні магістралі, одне слово, технічно високорозвинений світ. Правда, у них нема власних домен і металургійних заводів, але люди постачають їм метали, а вони платять за це працею. У них нема своїх вибухових речовин, але їх продають їм люди. Що таке, врешті, цивілізація, коли не вміння користуватися тим, що винайде хтось інший? І хай саламандри, припустимо, не мають власних думок, та власну науку вони цілком можуть мати. Правда, музики й літератури у них немає, та без них вони обходяться чудово, і люди вже починають думати, що це напрочуд сучасно. Виходить, що людина вже може й навчитися дечого від саламандр та й не дивно: хіба ж саламандри не досягли величезного успіху? Саламандри принесли в світ величезний поступ, новий ідеал, що зветься Кількість. Усе майбутнє світу — в тому, щоб безнастанно збільшувати виробництво й споживання, а через те повинно бути ще більше саламандр. Саламандри — це просто Множина, їхня епохальна роль у тому, що їх багато. Коротше кажучи, настала велика доба».
… Через кілька років після виникнення перших саламандрових колоній у Північному та Балтійському морях німецький дослідник д-р Ганс Тюрінг установив, що балтійська саламандра — очевидно, завдяки впливові середовища — має деякі фізичні відмінності; вона нібито трохи світліша, ходить більш випростано, а голова в неї довша й вужча, ніж у інших саламандр. Найбільше підкреслювалося, що саме завдяки впливові німецького середовища ця саламандра розвинулась в особливий расово вищий тип, який, безперечно, стоїть над усіма іншими саламандрами. Отже, лише на німецькому ґрунті саламандри можуть вернутися до свого чистого найвищого типу, того, що його знайшов великий Йоганнес Якоб Шейхцер на відбитку в Енінгенській каменярні. Нам потрібен новий простір для наших саламандр, писали німецькі газети; а щоб нагадувати німецькому народові про цю потребу, в Берліні поставили розкішний пам’ятник Шейхцерові.
Якось на Балтійському морі відбувались великі комбіновані маневри німецького флоту, сухопутних збройних сил і бойових саламандр. Під час цих маневрів саперні загони саламандр перед очима військових аташе з інших країн підірвали ділянку просвердлених з-під води піщаних дюн поблизу Рюгенвальде. Роз повідали, що то було грандіозне видовище. В земній атмосфері після цього чудового вибуху лишилося стільки завислого дрібного піску й пилу, що аж до кінця року в усій Європі вечірні заграви були надзвичайно гарні — вогненні, криваво-червоні; таких гар них заграв доти й не бачили…
Мабуть, саме щойно згадані прекрасні й трагічні вечірні заграви надихнули кенігсберзького філософа — відлюдника Вольфа Мейнерта написати свій монументальний твір «Занепад людства».
Це не випадково, розмірковував Вольф Мейнерт, що саламандри вийшли на шлях розквіту саме тоді, коли хронічна хвороба людства, цього гігантського організму, що погано зрісся і весь час розпадається, переходить в агонію. Коли не рахувати неістотних відхилень, саламандри являють собою єдину велетенську однорідну цілість. їм досить жити й розмножуватися; вони можуть бути навіть щасливі, бо їх не бентежить почуття нерівності між собою. Вони однорідні, і все. А тому вони одного чудового дня можуть легко здійснити те, що не могла здійснити людина: єдність свого виду в усьому світі — всесвітнє царство саламандр. Того дня скінчиться тисячолітня агонія людського роду. На нашій планеті не вистачить місця для двох принципів, які намагаються оволодіти світом. Один мусить поступитися. Котрий,— ми вже знаємо.
Немає сумніву, що світ саламандр буде щасливіший, ніж був людський; він буде одностайний, однорідний, підвладний одному духові. Ніхто не буде ні паном, ні рабом, бо всі служитимуть тільки Великому Саламандровому Загалові, який буде богом, владарем, роботодавцем і духовним вождем. Буде лише одна надія і один рівень. І це буде кращий, досконаліший світ, ніж був наш. Це буде єдиний Щасливий Новий Світ…
Через три дні після землетрусу в Луїзіані світ дізнався про нову геологічну катастрофу — цього разу в Китаї. Хоча землетрус в Цзянсу своїми масштабами далеко перевершив луїзіанський, на нього не звернули такої уваги. Та через три дні європейські сейсмографи зареєстрували нові підземні поштовхи, епіцентр яких десь поблизу островів Зеленого Мису. Очевидці розповідали, що із землі зі страхітливим гуркотом злетів угору стовп вогню й пари, розкидавши далеко довкруги пісок і каміння; а потім заревло море, що ринуло в утворену розпадину. Людські жертви були незчисленні. Цей третій землетрус уже викликав щось схоже на паніку.
Двадцятого листопада близько першої години ранку радіо аматори майже по всій Європі вловили своїми приймачами якісь сильні імпульси, ніби працювала нова, надзвичайно потужна радіостанція. Спершу почулося щось наче шум машин чи морського прибою, а тоді серед цього протяглого, нескінченного шуму залунав страшний рипучий голос: глухий, схожий на квакання, ніби штучний, а до того ж дуже підсилений мегафоном; і ось цей жаб’ячий голос сердито прокричав:
— Алло, алло, алло! Говорить Верховний Саламандр. Припиніть усі передачі, люди. Алло, говоритиме верховний Саламандр! Ми шкодуємо за людськими жертвами. Не хочемо завдавати вам зайвої шкоди. Ми тільки хочемо, щоб ви звільнили морські береги в тих місцях, які ми вкажемо. Надалі ми сповіщатимемо вас щонайменше за два тижні наперед, де саме збираємося розширювати наше море. Досі ми робили тільки технічні випробування. Ваші вибухові речовини справдили наші сподівання. Дякуємо вам.
Алло, люди! Поводьтеся спокійно. Ми не маємо ніяких ворожих намірів щодо вас. Нам тільки треба більше води, більше берегів, більше мілин для життя. Нас надто багато. Нам уже не вистачає місця на ваших узбережжях. Тому нам і доводиться руйнувати ваші континенти. Ми насипатимемо нові мілини. Ми не можемо жити там, де глибоко. Ви можете поки що переселятись у центральні частини континентів. Можете перебратися в гори. Гори ми руйнуватимемо аж насамкінець.
Ви нас хотіли. Ви розселили нас по всьому світу. Ось і маєте нас. Ми хочемо домовитися з вами по-доброму. Ви нам постачатимете сталь на свердла та кайла. Постачатимете вибухівку. Постачатимете нам торпеди. Будете працювати для нас. Алло, люди, Верховний Саламандр від імені всіх саламандр світу пропонує вам співробітництво. Ви разом з нами працюватимете над руйнуванням вашого світу. Дякуємо вам…
Це буде дивна війна, якщо її взагалі можна так назвати, бо не існувало жодної держави саламандр чи їхнього уряду, який міг би офіційно оголосити війну. Перша держава, яка опинилася в стані війни із саламандрами, була Великобританія. За кілька годин саламандри потопили майже всі британські судна, протистояти цьому не було ніякої змоги. За шість тижнів Великобританія втратила чотири п’ятих усього морського тоннажу.
Саламандри пустили на узбережжя стодвадцятикілометрову хмару отруйних газів. Це була тільки демонстрація, але її вистачило: англійський уряд уперше в історії змушений був просити втручання інших держав, посилаючись на заборону хімічної війни.
Наступної ночі в ефірі залунав хрипкий, гнівний, владний голос Верховного Саламандра:
— Алло, люди! Хай Англія не дуріє! Якщо ви отруюватимете нам воду, ми вам отруїмо повітря. Ми користуємося тільки вашою власною зброєю. Ми не варвари. Ми не хочемо воювати з людьми. Ми тільки хочемо, щоб нам дали змогу жити. Пропонуємо вам мир. Ми пропонуємо вам навіть більше, ніж мир. Пропонуємо торгівлю. Ми дамо вам золота за вашу землю. Алло, звертаюся до уряду Великобританії. Повідомте свою ціну. На цей час припиняються всі воєнні дії, крім блокади.
Наступного дня британський уряд заявив, що для оборони узбереж Англії було вжито всіх можливих заходів і що не виключені й нові напади на територію Англії. Тепер уже ідеться не про долю Англії, а про весь цивілізований світ. Великобританія бажає почати переговори про міжнародні гарантії, які стримали б ці жахливі варварські напади, що загрожують усьому людству.
На всесвітній конференції держав Англія висунула пропозицію, щоб усі держави принаймні зобов’язалися припинити постачання саламандрам зброї та вибухових речовин. Уважно розглянувши цю пропозицію, її відхилили. Всі держави ладні були обіцяти, що постачатимуть зброю та вибухові речовини й тим державам, які зазнають нападу саламандр.
На таємному засіданні прийняли пропозицію Колумбії почати із саламандрами хоча б неофіційні переговори. Тієї ж ночі урядові радіостанції всіх приморських держав передали звернення до Верховного Саламандра, щоб він призначив своїх представників. Відповіддю було хрипке: «Гаразд, цього разу ми ще підемо до вас, але наступного ваші делегати з’являться до мене під воду». Верховний Саламандр згоден припинити бойові дії — одначе лиш на таких умовах: 1) Великобританія перепросить саламандр за згадані вище кривди; 2) Вона скасує всі заборони на поставки саламандрам; 3) Як відшкодування вона безкоштовно передасть саламандрам пониззя річок у Пенджабі, щоб вони могли наробити там нових берегів і заток…
«І ти все це так і залишиш?» — озвався на цьому місці авторів внутрішній голос.
Автор спохмурнів:
«Не питай мене, чого я хочу. Ти думаєш, що це з моєї волі розсипаються на друзки людські континенти? Думаєш, це я хотів такого кінця? Я робив, що міг; я вчасно остерігав людей: не давайте саламандрам зброї і вибухових речовин… Та й бачиш, що з того вийшло».
Внутрішній голос хвильку помовчав:
«І тобі не шкода людства?»
«Дай мені спокій! Що я можу вдіяти? Адже люди самі цього хотіли. Як би це мені було не шкода людства! Але найбільше мені було шкода його, коли я бачив, як воно само щосили рветься до своєї згуби».
«І не можна якось зупинити тих саламандр?»
«Ні, їх забагато. їм треба місця».
«А якби вони від чогось вимерли?..»
«Надто дешево, брате. Невже таки природа має весь час виправляти те, що напсували люди? Отже, і ти вже не віриш, що вони можуть урятуватися самі? То слухай: ти знаєш, хто ще й тепер, коли вже п’ята частина Європи затоплена, постачає саламандрам вибухові речовини, торпеди й свердла? Знаєш, хто вдень і вночі гарячково працює в лабораторіях, винаходячи ще ефективніші машини та речовини, щоб руйнувати світ? Знаєш, хто позичає саламандрам гроші, хто фінансує кінець світу, весь цей новий потоп?»
«Знаю. Всі фірми. Всі банки. Всі уряди».
«Отож — бо. Якби тільки саламандри виступали проти людей, то, може, щось вдалося зробити; але люди проти людей — цього, брате, вже не зупиниш».
«Стривай-но! Люди проти людей… Щось мені спало на думку. Врешті ж можуть виступити й саламандри проти саламандр».
«Ні, так не вийде. Адже саламандри — один рід».
«Люди теж один рід, а за що лиш не воюють! За могутність, за престиж, за вплив, за славу, за ринки… То чого б і саламандрам не почати війну між собою, скажімо, за престиж?»
«А навіщо їм це? В ім’я чого їм воювати між собою?»
«Не бійся, знайдеться! Саламандри істоти цивілізовані, як і ви, тож їм не забракує ідеологічних, економічних, культурних та інших аргументів».
«І зброя у них є. Не забувай, що вони чудово озброєні!»
«Так, зброї у них удосталь. От бачиш! То невже таки вони не навчаться у людей, як робиться історія!»
«Стривай хвилинку. — Автор схопився й почав ходити по кабінету. — Правда, це було б казна-що, якби вони такого не зуміли. Я вже бачу… Досить глянути на карту світу — Ет, чорт, де б узяти яку-небудь карту світу?»
«Та я її уявляю. Справа дійде до війни».
«Так, почнеться світова війна саламандр із саламандрами».
«В ім’я культури й правди».
«В ім’я істинної саламандровості. В ім’я національної слави й величі. Гасло — «Або ми, або вони!» Море буде заражене штучно культивованою зябровою чумою. І це буде кінець. Саламандри вигинуть». «Усі?»
«Усі до одної. Це буде вимерлий зоологічний вид. Залишиться від них тільки старий відбиток».
«А як же люди?»
«Люди? А, правда, люди… Ну вони почнуть помалу повертатися з гір на береги того, що зостанеться від континентів; але океан ще довго смердітиме від гниття саламандр. Континенти поступово розростуться з річкових наносів, море крок за кроком відступить, і все буде майже як раніше. Виникне новий міф про всесвітній потоп, який бог послав на людей за гріхи. З’являться й перекази про потоплені легендарні землі, які нібито були колискою цивілізації; розповідатимуть, наприклад, про якусь Англію, Францію чи Німеччину…»
«А потім?»
«Далі я вже не знаю».
КАРЕЛ ЧАПЕК
Карел Чапек — чеський прозаїк і драматург, один із засновників наукової фантастики — народився в родині сільського лікаря. Навчався в гімназіях Градця Кралового, Брно, Праги. Закінчивши філософський факультет Карлового університету, Чапек якийсь час працює бібліотекарем, вихователем, редактором різних газет, драматургом театру на Виноградах. Ранні збірки оповідань «Сад Краконоша», «Зяючі глибини» (1916—1918) створив разом зі старшим братом Йозефом Чапеком. Перша самостійна збірка «Розп’яття» (1917) позначена смутком і критицизмом. У 20-ті роки побачили світ його перші п’єси «Розбійник» (1920), «З життя комах» (1921), «Адам-творєць» (1927), а також романи «Засіб Макропулоса» (1922), «Фабрика Абсолюту» (1921 . Кракатит» (1924).
Чапек зробив неабиякий внесок у розвиток світової наукової фантастики. Він, до речі, є творцем слова «робот». Прозвучавши вперше зі сцени в п’єсі «РУР» (1920), воно увійшло згодом у всі мови світу і в міжнародний науково-технічний лексикон. Сьогодні його знає кожний дошкільник.
Оригінальні науково-фантастичні сюжети, побудова твору за принципом філософського парадокса, мистецтво сатири — все це допомагає авторові ставити великі проблеми сучасного буття. Захоплюючі твори про людину — робота чи про відкриття еліксиру життя, про використання атомної енергії зовсім не переносять нас у далину прийдешнього. Незвичайні події здебільшого вписані у Чапека в сучасність, що дає змогу наочно розкрити ту чи іншу проблему, застерегти людей від небезпеки.
Одним з перших у світовій літературі Чапек звернув увагу на симптоми дисгармонії між технічним і соціальним, моральним прогресом, на небезпеку однобокого розвитку і втрати особистості людиною. Задовго до того, як у літературі почала обговорюватися проблема непередбачених наслідків науково-технічної революції, шкоди, якої вона завдає природі, Чапек порушує ці проблеми у п’єсах і романах.
Уся творчість письменника пройнята протестом проти мілітаризму. Чапека глибоко хвилювали зростаючі масштаби сучасних війн. Ще 1924 р. в романі «Кракатит» він застерігав проти небезпеки розв’язання руйнівних сил. Захист гуманістичних цінностей закономірно приводить Чапека в 30-ті роки на активні антифашистські позиції. Образ псевдолюдини злився тепер в його уяві з фашизмом, перерісши в образ антилюдини, що символізує сили людиноненависництва, агресії, війни, смерті. Саме таким є сенс збірного образу саламандр — фашистів у романі — памфлеті Чапека «Війна з саламандрами» (1936). Цей твір — одне з найсильніших у світовій літературі розвінчань гітлерівської «тваринної доктрини», як її називав письменник. У п’єсах кінця 30-х років «Біла хвороба», «Мати» (безпосередній відгук на події в Іспанії) Чапек закликає до боротьби з фашизмом.
Чапек помер невдовзі після підписання Мюнхенської угоди, і смерть позбавила його від тяжких мук, оскільки попереду на нього чекав, як і на його брата Йозефа, концтабір (де той і загинув).
Твори письменника багато разів перекладалися українською мовою. На сценах українських театрів ставилися його п’єси «Мати», «З життя комах». До 100-річчя від дня народження побачив світ двотомник творів Карела Чапека.
ВІЙНА З САЛАМАНДРАМИ (Уривки). КАРЕЛ ЧАПЕК. Скорочені твори з зарубіжної літератури, стислий переказ, короткий виклад змісту
Повернутися на сторінку Твори зарубіжної літери скорочено (шкільна програма)