Волх Всеславич — міфологізований персонаж руських билин. Слов’янська міфологія
Волх (Волх Всеславич, Вольга) — міфологізований персонаж руських билин, володар чудодійних вовкулацьких властивостей. Сюжет про Волха Всеславича (рідше — Вольга Буславлевич або Святославич) і його похід на Індію належить до найбільш архаїчного шару в російському билинному епосі, який характеризується незнищенними тотемістичними уявленнями і широко представленою стихією дивовижного, чарівно-чаклунського, магічного, злиттям людського і природного начал.
Дивовижне народження Волха: мати Волха Марфа Всеславівна, гуляючи по саду, зіскочила з каменя на лютого змія; він обвивається навколо її ноги і «хоботом б’є по білу стегну». Незабаром з’являється на світ Волх, народження якого потрясло усю природу: гримить грім, тремтить сира земля, трясеться «царство Індіанське», коливається море, риба йде в морську глибину, птах — високо в небеса, звір — в гори і т. п.
Чудесним є і розвиток Волха: ледве народившись, він вже говорить, «як грім гримить», його сповивають в «лати булатні», кладуть йому в колиску «златий шолом», «палицю в триста пудів»; у сім років його віддають вчитися грамоті, а до десяти років він осягає «хитрощі-мудрощі»: обертатися «ясним соколом», сірим вовком, «гнідим туром — золоті роги». Освоївши мистецтво вовкулацтва, Волх в 12 років набирає собі дружину, а в 15 років вже готовий до військових подвигів.
Коли приходить звістка, що «індіанський цар» збирається йти на Київ, Волх вирішує випередити супротивника і вирушає з дружиною в похід на «Індіанське царство». По дорозі він вправляється і демонструє свої «хитрощі-мудрощі», виступаючи як великий мисливець, повелитель природного царства, насамперед світу звірів. Обернувшись вовком, він бігає по лісах і «б’є звірів сохатих», у вигляді сокола б’є гусей, лебедів, качок. Волх годує і поїть, одягає і взуває свою дружину; він ніколи не спить. Вирішивши «вражду чинити» індіанському цареві і переконавшись, що ніхто з дружини не може виконати майбутнього завдання успішно, ВОЛХ застосовує свої «хитрощі-мудрощі», щоб сокрушити Індіанське царство. Обернувшись «туром — золоті роги», він швидко досягає мети; обернувшись ясним соколом, він прилітає в палати до індіанського царя Салтика (Салтана) Ставрульовича і підслуховує його розмову з «царицею Азвяковною, молодою Оленою Олександрівною».
Дізнавшись про ворожі наміри царя, Волх обертається горностаєм, спускається в підвал, перекушує тятиву у луків, знешкоджує стріли і рушниці, знову обертається ясним соколом, прилітає до своєї дружини і веде її до міста-фортеці індіанського царя. Щоб проникнути непомітно всередину, Волх перетворює своїх воїнів на мурашок і разом з ними через вузьку щілину проникає в місто, розгромлюючи його. Волх убиває індіанського царя, бере в дружини царицю Азвяковну, одружує своїх воїнів на семи тисячах пощаджених дівиць, а сам стає царем, багато обдарувавши дружину.
В той же час Волх реалізує і тему супротивника Громовержця — Змія: будучи сином Змія, він успадкував від нього «хитрощі-мудрощі» і, зокрема, уміння ховатися від ворога, обертатися іншими істотами. Тому в образі Волха проявляються перегук з Волосом-Велесом, в якому також відшукуються зміїні риси, або зі Змієм Вогняним Вовком. У новгородському книжковому переказі про Вовка-чародія Волха, старший син Словенського, що дав своє ім’я річці Волхов, що називалася раніше Каламутною, був «бісоугодний чародій». «Бісівськими хитрощами» перетворювався «на лютого звіра крокодила», перегороджував у Волхові водний шлях тим, які йому не поклонялися: одних пожирав, інших топив. А неосвічений народ шанував його за бога і називав його Громом або Перуном. Волх на березі ріки поставив «містечко мале» на місці, що називалося Перинь на честь кумира Перуна. Біси задушили ВОЛХА у Волхові, тіло його пливло вгору по річці і було викинуто «проти Волховнаго його містечка» і тут поховано язичниками. Але через три дні «прослезися земля і пожерла мерзенне тіло крокодилове, і могила просипалася під ним на дно пекельне».
Вовкулацтво Волха знайшло продовження в такій самій властивості, що приписується історичному персонажеві князеві Всеславові Полоцькому (ХІ ст.), що згадується у зв’язку з цим і в «Слові про Ігорів похід». Безперечні і зв’язки між Волхом і Василем Буслаєвим (мотив відсутності батька і виховання матір’ю, походу в далеку землю, роль каменя в народженні або смерті і тому подібне). У післямонгольський період (ХІІІ ст.) з’являються нові трактування супротивника Волха: тепер він цар Золотої Орди або навіть турецький султан; замість «Індіанського царства» з’являється Турець-земля і т. п.
Другий сюжет, в якому виступає Волх (як правило, саме Вольга, іноді Вольга Святославович і т. п.), пов’язує його з Микулою Селяниновичем. Загальне у Вольги цього сюжету з Волхом — виховання в дитинстві без батька, освоєння «мудрості» (перетворення на щуку, сокола, вовка і охота на звірів), збирання дружини для походу. Дядько Вольги князь Володимир Стольно-Київський дарує племіннику три міста — Гурговець, Ореховець і Крестьяновець (їх реальні прототипи відносять також до Новгородської землі, до невсько-ладозького ареалу), і Вольга з дружиною вирушає «за получкою». Але по дорозі зустрічається з орачем Микулою, який оре своє поле. Вольга і його дружина не можуть підняти сохи Микули, його селянська кобила обганяє коня Вольги і так далі. Іноді разом з Вольгою і Микулою виступає і Садко, в інших випадках Вольга плутається з Василем Буслаєвим (побиття купців на Волховському мосту, мотив каменя з написом, перестрибування через нього і смерть і т. п.).
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Чур (Цур, Шур) — один з найдавніших і найпопулярніших у давніх українців «домашніх» богів; охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку. Бог добробуту, добрий дух дому та заступник роду.
Ярило — бог весняних робіт, плотської любові і статевих пристрастей. Заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця.
Яровит — бог родючості і весни у давніх прибалтійських українських племен.
Ятробог — бог ранкової зорі.
Волх Всеславич — міфологізований персонаж руських билин. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія