Відьма — основний персонаж демонології. Слов’янська міфологія
Відьма (від давньорус. ведь — «знання») — один із основних персонажів демонології східних і західних слов’ян, який поєднує риси реальної жінки і демона. За народними уявленнями, звичайна жінка ставала відьмою, якщо в неї вселявся (за її бажанням або проти волі) злий дух, диявол, душа померлого; якщо вона жила разом з бісом, змієм або укладала з ними угоду заради збагачення. Магічна сила могла дістатися у спадок від матері-відьми або бути придбаною, наприклад, від вмираючої Відьми, яка передала спадкоємиці свої чаклунські знання («свого духу»). Вважалося також, що здатність жінки до відьмацтва могла бути викликана неправильною поведінкою її батьків: наприклад, якщо мати годувала її грудьми «три Великі п’ятниці», тобто більше двох років; якщо її мати і вона сама були народжені поза шлюбом.
Співіснування у Відьмі людського і демонічного начал могло розумітися як наявність у неї двох душ: звичайної, людської, і злої, демонічної, яка покидає ночами тіло сплячої жінки і шкодить людям.
Зовнішньому вигляду Відьми характерні, за народними уявленнями, деякі демонічні риси або особливі прикмети: наявність хвостика, ріжок, крил. Відьма видає себе незвичайним поглядом: у неї запалені, почервонілі очі або дикий, похмурий погляд; її вирізняє звичка не дивитися прямо в очі, в зіницях Відьми можна побачити перевернуте відображення людини. Зазвичай відьму уявляли собі старою і потворною, із сивим розпатланим волоссям, гачкуватим носом, кістлявими руками, іноді з тілесними недоліками (горбатість, кульгавість). Відьмою часто вважали жінку, яка живе самотньо, непривітну, дивну.
Особливо небезпечними ставали Відьми у великі свята року, в періоди повного місяця або молодика, в грозові ночі. У східних слов’ян часом їх активності вважалися: ніч на Івана Купала, Юріїв день, Благовіщення, Великдень, Трійця, Різдво, а у західних слов’ян — дні св. Яна, Люції, Петра і Павла, Зелені святки, свято Божого Тіла, а також переддень 1 травня (Вальпургієва ніч). Нападаючи в такі дні на людей, лякаючи і переслідуючи їх, Відьма оберталися жабою, кішкою, собакою, свинею, коровою та іншими тваринами; птахом (сорокою, вороною, совою, куркою, качкою); комахами (мухою, метеликом, павуком); могли набирати вигляду предметів (колеса, решета, стогу сіна, клубка ниток, палиці, гілки, кошика) або ставати невидимими.
Головною шкідливою властивістю Відьми вважалася здатність псувати худобу і відбирати у корів молоко. З цією метою Відьма збирала росу на межах і пасовищах, волочучи по траві полотно (фартух, хустку, сорочку, циділку, віжки), потім вичавлювала тканину і поїла водою свою корову або просто вішала намоклу тканину у будинку, і з неї рясно текло молоко. Широко відомі билички, в яких чоловік несвідомо повторює чаклунські дії Відьми, яка відбирає молоко, а потім не може позбавитися великої кількості молока у себе вдома.
За східнослов’янськими повір’ями, Відьма могла «віднімати сало» у свиней (тобто жир з чужих свиней переходив до свиней Відьми, навіть якщо вона їх не годувала); переймати яйценосність у чужих курей. У присутності Відьми жінки ніяк не могли напрясти багато пряжі, оскільки уся нитка йшла на веретено Відьми. Зав’язуючи «завитки» (вид псування — пов’язані або зламані колоси) в житі, в льняному полі, Відьма відбирала врожай на свою користь. Жителі Костромського краю вважали, що в ніч на Івана Купала Відьма йде в чуже поле і робить там «пережин», тобто вистригає в житі вузьку доріжку, збираючи колоски, а разом з ними «забирає» весь врожай з поля.
Відьмі приписували здатність насилати порчу на людей, домашніх тварин, рослини, продукти і тому подібне, внаслідок чого люди і тварини хворіють, гинуть, новонароджені не сплять ночами, плачуть, домочадці сваряться, весілля невеселі, продукти псуються, нитки рвуться, робота не вдається. В Україні і Карпатах вірували, що Відьми можуть наслати град, ураганні вітри, повені, пожежі, викрасти небесні світила, викликати посуху та інші лиха.
Для захисту від Відьом використовували обереги. Щоб не дати Відьмі проникнути в двір і будинок, на воротах закріплювали свічку, освячену на Стрітення, або мітлу на довгій палиці; у стовпи воріт встромляли зуби борони, колючі рослини, затикали в дверні щілини кропиву або гілку осики, берези, клена; біля дверей хліва ставили борону зубами вперед або вила, рогач; на поріг клали ніж, сокиру, косу та інші різальні предмети, що колють. Виконували магічні дії, які символізують зведення перешкоди: обсипали будинок і хлів маком, обводили косий по землі круг, обкреслювали крейдою стіни, малювали на дверях хрести і тому подібне.
Засоби розпізнавання Відьми складають одну із найбільш характерних особливостей усього круга повір’їв про Відьом. Оскільки реальна жінка, яка живе серед людей, змінивши свій вигляд, завдавала шкоди односельцям, то головною метою звичаїв і ритуалів, приурочених до небезпечних днів календаря, було прагнення розпізнати її, вислідити, викрити і знешкодити. Вважалося, наприклад, що купальське вогнище притягує до себе Відьму, викликаючи у неї фізичні страждання, і що вона вимушена прийти до вогнища, щоб припинити свої муки. Існували також спеціальні прийоми, покликані притягнути Відьом до купальського вогнища: кип’ятили циділку з увіткненими в неї голками або осиковими кілочками, лили молоко зіпсованої відьмою корови у вогонь або на розжарений серп. Намагалися також підстерегти Відьму у хліву, куди вона намагалася проникнути у вигляді жаби або якої-небудь тварини. Виявивши біля корови жабу, хазяї пробивали їй лапу або око, і наступного дня виявлялося, що одна із сусідок ходить з перев’язаною рукою, шкутильгає або скривіла — її і вважали Відьмою. Іноді спійману у хліву тварину вбивали або кидали у воду, вважаючи, що від цього Відьма повинна померти або втопитися. Відьму можна було пізнати під час церковної служби (особливо пасхальної: вона намагається доторкнутися до ікони, хоругви, ряси священика, не хоче йти з хресним ходом, тримає на голові дійницю, стоїть спиною до вівтаря і тому подібне. На Україні говорять, що варто тільки, проходячи повз групи жінок, скласти пальцями правої руки «дулю» і засунути її під пахву лівої руки, як Відьма тут же почне сваритися і лаяти того, хто проходить.
Вважалося також, що Відьма не тоне у воді: під час посухи жінок заганяли у воду у пошуках Відьми.
Один із стрижневих мотивів биличок про Відьом — польоти Відьом на шабаш. За західнослов’янськими повір’ями, напередодні Вальпургієвої ночі Відьма маститься жиром крота і вилітає через димар із словами: «Виїжджаю, виїжджаю, ні за що не зачіпаю». Вона летить на «гору відьми» верхи на мітлі, лопаті, коцюбі, косі, вилах, в ступі, на плугу, палиці, кінському черепі, на сороці або на тваринах. На шабаші Відьми, які злетілися, танцюють разом із бісами, вклоняються козлові, бенкетують, затівають підступи проти людей. У східнослов’янських биличках детальніше описуються епізоди нічних чаклунських дій Відьми перед польотом, за якими потайно спостерігає очевидець. Місцем зборищ усіх Відьом виявляються перехрестя доріг, межі, гори, але найчастіше — дерева (дуб, груша, сосна, тополя, береза), де вони веселяться, бенкетують, танцюють, б’ються між собою, збивають масло і тому подібне. Виявивши людину, яка йде за нею, Відьма відправляє її назад, нагородивши дивовижним конем, який насправді виявляється помелом, палицею, кривою березою.
Вважалося, що за свій зв’язок із нечистою силою Відьма карається важкою смертю: вона не може померти, доки не передасть свого знання. Під час агонії Відьми піднімається буря або з’являється чорний собака, не зникаючий до самих похоронів. У Поліссі говорили, що Відьма не може померти, доки не розберуть стелю будинку або доки її не накриють телячою шкурою. Вірили, що після смерті Відьма ночами відвідує свій дім; щоб запобігти такому посмертному «ходінню» Відьму ховають обличчям вниз або пробивають її труну осиковим кілочком.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Кощея (Кас’ян) — син Матері Землі, спочатку землеробський бог, потім — цар мертвих, бог смерті). Близький за функціями і міфологією до грецького Триптолема.
Купайло (Купало) — давньоукраїнський бог родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту.
Курячий бог — камінь, грубо оброблений під вигляд уявлюваного «Перунового молота», що його вивішували у курниках як засіб проти захворювання домашньої птиці.
Відьма — основний персонаж демонології. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія