Упир — нечистий дух. Слов’янська міфологія
Упир. Вони схожі на вампірів, злісних покійників, в яких через сорок днів після смерті вселяється нечистий дух.
Давні слов’яни «клали треби», тобто приносили жертви упирям ще перш ніж почали поклонятися Перуну.
Вважається, що упирем стає після смерті людина, народжена від нечистої сили або зіпсована нею (майбутнього упиря можна упізнати по подвійних рядах зубів); померлий, через труну якого перескочив біс в образі чорної кішки; самовбивця або чаклун.
По ночах упирі встають із могил, захоплені бажанням смоктати кров сплячих людей.
Коли народ підозрює якогось покійника в таких страшних нічних прогулянках, його викопують із могили і, побачивши, що він зовсім не схожий на мерця, а навпаки, свіжий і рожевощокий, ніби живий, забивають йому в серце осиковий кілок, а потім спалюють труп. При цьому слід остерегтися струменя чорної крові, яка хлине із злісного серця: якщо хоч крапля на когось потрапить, залишаться на тілі невиліковні виразки. Ну а коли розгориться вогнище, поповзуть в різні боки чорні жаби, гадюки і черв’яки, і потрібно стежити, щоб жодна з цих нечистей не втекла, бо з нею упир може вислизнути, щоб потім відродитися — і знову вершити свої жахливі справи.
Місяць — сонце мертвих. На цьому прадавньому віруванні засноване одне з найстрашніших дійств, що робляться сільськими чаклунами. Щоб навести порчу, такий чаклун, ближче до півночі, обов’язково при повному місяці, вирушає на кладовище, де поховані самовбивці-задушені і утопленики. За пазухою у чаклуна кругле дзеркало — мідне або срібне. Воно загорнуте в «смертний плат» (такими хустками чародії для своїх підступних цілей покривають осіб покійних). Знявши плат, чаклун наводить місячне відображення на могилу — і повільно повстає мрець — упир або упириця. Невідривно дивлячись у дзеркало, він йде за своїм відображенням до того будинку, де намічена жертва. У ту мить, коли чаклун наведе дзеркало на розкрите вікно або розкриті двері, мрець проникає в житло — на погибель його сплячим мешканцям. Ось чому спрадавна замикали на ніч усі вікна і двері.
Але біда і самому чаклунові, якщо на шляху від кладовища до села він спіткнеться, впустить дзеркало, або місяць закриє хмара, або промайне в дзеркалі хоч би тінь кажана. Розлючений упир повернеться в могилу, проте надалі, коли на небі сяє повний місяць — сонце мертвих, мрець стане відвідувати чародія, який сплохував, висмоктуючи з нього життєві сили. Тому круглі дзеркала в «смертних платах» наважувалися мати лише завзяті чаклуни.
У глуху північ виходячи з могил, де лежать вони нетлінними трупами, упирі приймають різні образи, літають по повітрю, нишпорять на конях по околицях, підіймають шум і гам і лякають подорожніх або проникають у хати і висисають кров сонних людей, які вслід за тим неодмінно помирають.
Якщо схрещені навхрест руки упиря задубли і він не в змозі їх розвести, то він допомагає собі зубами.
Прогризаючи двері, він насамперед кидається до колиски, висмоктуючи кров дитини, і потім вже нападає на дорослих.
Передсвітанковий крик півня примушує упиря миттєво зникати або повергає його, скривавленого, додолу — в досконалій бездушності.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Радегаст (Ратегаст) — Ратний Гість, дух війни, ворожнечі, сварки, а також бранної слави, військової доблесті, перемоги і нещадний до ворогів.
Рарог — променистий вогненосний дух, пов’язаний із давнім поклонінням вогню, вогнищу.
Родомисл — дух мудрості і красномовства, покровитель законів і подавець добрих рад.
Упир — нечистий дух. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія