МІФ «СВАРОГ». Слов’янська міфологія

    МІФ «СВАРОГ». Слов’янська міфологія

    Сього чоловіка вважали за дивака.
    Його навіть боялися.
    Неодружений. Живе одинаком. Оселя його — геть за городищем, на узліссі. Обгородився високим частоколом, за яким копошиться: то каміння навіщось теше, то щось мурує.
    «Що ти там робиш, чоловіче добрий?» — питали його.
    «Жорна і піч».
    «А що воно таке?»
    «О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрішими. Житимете ситніше, довше, краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито і пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб…»
    Люди сього не розуміли, проте запитували:
    «А коли ти зробиш теє диво?»
    «Завтра все буде готове, тоді покличу вас, нагодую хлібом».
    Однак уночі зненацька зайнялися полум’ям і хата дивака, і весь його двір та прибудови… Сам господар ледь порятувався. Хтось бачив, як опівночі Змій прилітав і обдав полум’ям господарство дивака. А він мав уперту вдачу: найнявся до багатого, хутко розжився, збудував собі нову хату, теж на відшибі, і знову обніс двір частоколом, за яким щось тесав і мурував з дня в день.
    «Що ти робиш?» — питали.
    «Піч!»

    Люди з жахом дивилися на нього. Адже…
    «Нічого, я її таки зроблю, і змелю борошенце на зграбних жорнах, і спечу хлібину — за три дні все буде готове».
    А за два дні знову лютим полум’ям зайнялося все його господарство. І знову чутки ходили про Змія.
    А дивак… знову пішов у найми і заробив на нову хату і широкий двір. І знову його питали: «Що робиш?» А він відказував: «ПІЧ!» І люди пошвидше втікали геть.
    …Коли він народився, волхви ніяк не могли дати йому ім’я. «Се буде великий чоловік, який принесе щастя людям, — казали вони. — Ми не знаємо, як наректи його. Лише віщий Ант може сказати».
    Послали за найстарішим і наймудрішим волхвом Антом.
    Він прийшов за три дні, подивився на хлопчика і тихо сказав: «Ім’я його — СВАРОГ. Він з богами розмовлятиме як з рівними. Він сам богом стане. Та тільки нікому не кажіть про се, аби Мара не почула. І про око людське називайте його Гостем. Прийде час — і світ назве його Сварогом».
    Пішов Ант. А Сварог-Гость швидко ріс. Коли батьки мали його женити — прилетіла до нього у сні Біла Птаха і сказала: «Любий Госте! Не женись! В тебе з часом буде наречена — найчарівніша в світі. Се я, Жива, тобі обіцяю. А зараз іди в найми, зароби собі на хату і господарство, витеши з каменю жорна, збудуй піч та спечи першу хлібину. В тебе божественна душа, вона підкаже, як усе зробити. Мені жалко, що люди й досі зерно жують, як тварини».
    І ось утретє Гость будує собі хату, і витісує нові жорна, і мурує піч.
    Втретє Чорнобог велить Змієві-Дракону: «Знову Гость хоче хлібину людям спекти. А хліб дасть їм міць і довголіття. Такий вогонь нашли на Гостя, аби він ніколи з нього не вийшов».
    Справді, коли опівночі Гость прокинувся від задухи, то збагнув: тікати нікуди! Довкруж гоготіло полум’я, ось-ось мала звалитися стеля. Вмираючи від жаріні й чаду, Гость простогнав: «Живо, Живо, невже мені не судилося довести справу до кінця?».
    І тоді над пожарищем з’явилася Жива в золотому вбранні. Вона вихопила з полум’я вже мертвого Гостя, полинула з ним у Вирій, там бризнула на нього Живою Водою, і чоловік ожив. Богиня дала йому з’їсти молодильне яблуко, і став Гость безсмертним.
    І сказала Жива: «ТАМ ти був ГОСТЕМ, ТУТ навіки ти — СВАРОГ. Тричі ти горів у полум’ї і заслужив бути богом. Але навіть богові важко спекти першу хлібину. Тож я даю тобі в жони свою рідну сестру — БЕРЕГИНЮ. Сим я виконую свою давню обіцянку. Берегиня народить тобі двох синів-близнюків СВАРОЖИЧІВ, які й охоронятимуть тебе від Чорнобога».
    …Дивувалися Люди, коли за 18 років біля їхнього городища знову з’явився Гость. Тепер — з дружиною та синами. Він збудував хату, обгородився, витесав нові ручні жорна й вимурував піч. А коли вночі налетів Змій-Дракон, його зустріли недремні Сварожичі, яким сам Перун подарував по вогненній стрілі. Полетіли вони до Дракона й крила йому спалили, загримів у підземелля посланець Чорнобога.
    А Сварог таки спік Першу Хлібину — запашну й золоту як Сонце — і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну, і збагнули, що приніс Гость-Сварог їм велике щастя, і міць, і здоров’я, і довголіття. І врочисто стали на коліна перед ним — новим богом своїм — СВАРОГОМ.

    МІФ «СВАРОГ». Слов’янська міфологія

    Повернутися на сторінку слов’янська міфологія

    Комментарии закрыты.