Оповідь «Крилатий Камінь». Слов’янська міфологія
У давнину йшов морем човен на Соловки з Архангельська. І раптом серед ясного дня налетіла буря велика. Потемніло усе навкруги, вітер реве, хвилі човен заливають. І тут явилася над хвилями Стратим-птиця, яка моря коливає, і вигукнула:
— Вибирайте мені за жеребом одного корабельника в жертву!
А в човні тому декілька воїнів пливли в Кемський острог. Один відчайдушний був сміливець, справжній шибайголова. Крикнув він у відповідь Стратим-птиці:
— Нехай усі загинемо, але тобі не піддамося. Згинь, нечисть погана! — і вже лук бойовий натягнув, щоб птицю люту застрелити.
Але тут піднялася з моря смертна хвиля вище лісу стоячого, якої навіть керманич бувалий в житті своєї не бачив, а тільки чув про неї від людей похилого віку. Відразу зметикував: порятунку від смертної хвилі нікому не буде. Залишилося тільки молитви читати, та ще невідомо, чи допоможуть ті молитви!
І в цю мить син керманича, отрок Ждан, німий від народження, раптом стрибнув за борт в крижану воду, а вона у Білому морі завжди крижана…
Негайно вщухла буря, уляглися хвилі. Але скільки ні вдивлялися люди, ні Ждана у воді, ні Стратим-птаці в небесах так і не помітили.
Пройшли роки. І ось неочікувано-негадано з’явився в рідній Кемі Ждан, який згинув, але вже не отрок, а гарний хлопець: ставний, кучерявий, дзвінкоголосий. Мати його впізнала за родимкою на щоці і шрамом на лівій руці.
Стали запитувати родичі і знайомі, з яких країв явився, де запропастився на стільки років. На усі питання тільки посміхався Ждан загадково та в небеса перстом вказував. Порішили люди, що він трохи з розуму зрушив, і врешті-решт відстали з розпитуваннями.
Став Ждан у свята та весілля по селах ходити, на гуслях дзвінкоголосих награвати, казки та билини казати. І про Алатир-камінь, і про Вирій-сад, і про водяних, і про птицедів прекрасних, які звуться Алконост, Гамаюн та Сирін. Тільки про Стратим-птаха нічого не сказав і не заспівав, скільки його не прохали!
Відтоді і повелися на Біломор’ї оповідачі і співці під гусельні дзвін. Але всякий-такий краснослов ходив на науку до Ждана, тому що був він кращим із кращих.
І ось що ще дивно було: так і не підшукав собі Ждан нареченої. Багато дівиць по ньому зітхали, дехто з вдів понароджували від нього діточок, таких же кучерявих та синьооких, але до кінця днів так і залишився він холостяком.
А за два роки до смерті, найняв Ждан цілу артіль каменотесів, і прийнялися вони на Трьохгорбому острові камінь обтісувати, поки не явився погляду птах дивовижний з головою дівочою. Там, біля підніжжя кам’яного птаха, і поховали Ждана по його волі, але надто багато років пройшло відтоді, від могили, мабуть, і сліду не залишилося. Уніс Ждан із собою загадку Стратим, яка пощадила його юність і красу. А птах той кам’яний, створений по волі оповідача Ждана, в народі зветься Крилат-камінь.
Оповідь «Крилатий Камінь». Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія