Русалії — язичницьке свято. Слов’янська міфологія
Русалії — язичницьке свято давніх слов’ян, неодноразово згадуване в середньовічних джерелах (починаючи з ХІІ ст.). У них засуджувалися звичаї «плясати в русаліях», під час яких надівали маски тварин, грали на «сопелях» і гуслях, співали «бісівські» пісні. Русалії відзначалися напередодні Різдва Христова і Богоявлення, на тижні після дня П’ятидесятниці або в літній Іванів день.
Етнографічні дані ХІХ ст. дозволяють співвіднести свідчення середньовічних пам’ятників із русальними звичаями південних слов’ян. У Македонії в період від Різдва до Хрещення ходили по дворах групи чоловіків, званих «русалії», які влаштовували особливі хороводи навколо хворих людей і виконували обрядові танці, щоб зцілити їх. Члени дружини «русаліїв» на весь період святок дотримувалися строгих заборон: вони не повинні були хреститися перед їдою і на ніч, вітатися при вході до будинку і при зустрічі з односельцями на вулиці, зобов’язані були зберігати мовчання; ночували усією групою в чужих будинках, не повертаючись на нічліг додому і не вступаючи в контакти зі своїми родичами. Русальську дружину зустрічали в усіх будинках з великими почестями. Вважалося, що сам їх прихід у будинок сприяв збереженню здоров’я і вигнанню духів хвороб.
У північній Болгарії і північно-східній Сербії подібні групи — «русалії» — ходили від села до села з метою магічного лікування людей, хворих «русальською» хворобою, але відбувалося це протягом тижня після Трійці. Вважалося, що «русальську» хворобу насилали шкідливі жіночі міфологічні істоти — русалки або Самодиви, які з’являлися на землі у весняно-літній період. Група чоловіків, що складалася з непарного числа учасників (зазвичай — 5, 7, 9 чоловік), ходила по будинках на Русальному тижні. Вони були одягнені в хутряні шапки, на які надівалися спеціально сплетені квіткові вінки: на ногах шкіряні личаки, на поясі брязкальця і дзвіночки, в руках — великі палиці.
В інших слов’янських традиціях обряди і свята з назвою «русалії» за матеріалами XVIII—ХХ ст. не зафіксовані, але майже всюди відома назва «Русальний тиждень» по відношенню до періоду перед Трійцею або після неї.
У східних слов’ян до Русального тижня приурочений обряд «проводи русалки» (варіанти назв: «похорони русалки», «вигнання русалки»), відомий на території південноросійських областей і східного Полісся: група дівчат виряджала обрану зі свого середовища «русалку», надівала на неї вінок або багато вінків, іноді усю обвішувала зеленню і пізно увечері в останній день Русального тижня (чи в понеділок Петрова поста) виводили за село в житнє поле або до річки, на кладовище. Там з «русалки» зривали вінки, кидали їх у воду, у вогнище, за огорожу кладовища і розбігалися, щоб «русалка» не наздогнала і не зашкодила.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Вій — персонаж української демонології — грізний старий з бровами і повіками до самої землі. Маючи величезні очі з важкими повіками, Вій вбиває своїм поглядом.
Волкодлак — Волкодлак, вурколак, перевертень, в слов’янській міфології — людина, яка має здатність перетворюватися на вовка, для чого їй треба перекинутися через пень або вбити в землю осиковий кілок чи ніж.
Волх (Волх Всеславич, Вольга) — міфологізований персонаж руських билин, володар чудодійних вовкулацьких властивостей.
Русалії — язичницьке свято. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія