• Реклама

Лісовик — дух лісу. Слов’янська міфологія

Лісовик — дух лісу. Слов’янська міфологія

Лісовик  — лісовий дух-перевертень.
Лісовик, лісовик, лісовий, лісун, лісник — дух лісу в слов’янській міфології. Мешкає лісовик в кожному лісі, особливо любить ялинкові. Одягнений як людина — червоний пояс, ліва пола каптана звичайно зачинена за праву, а не навпаки, як усі носять. Взуття переплутане: правий личак на ліву ногу, лівий — на праву. Очі у лісовика зелені і горять, ніби вугілля.
Як би він ретельно не приховував свого нечистого походження, йому не вдається це зробити: якщо подивитися на нього крізь праве вухо коня, лісовик відливає синюватим кольором, адже кров у нього синя. Брів і вій у нього не видно, він корновухий (правого вуха немає), волосся на голові зачесане наліво.
Лісовик — лісовий дух-перевертень — може стати пнем і купиною, перетворитися на звіра і птаха, він обертається ведмедем і тетеруком, зайцем та ким завгодно, навіть рослиною, адже він не лише дух лісу, але і його суть: він мохом обріс, сопе, ніби ліс шумить, він не лише ялиною показується, але і стелеться мохом-травою. Лісовик відрізняється від інших духів особливими властивостями, які має тільки він: якщо йде лісом, то ростом дорівнює найвищим деревам. Водночас, виходячи для прогулянок, забав і жартів на лісові узлісся, він ходить там малою билинкою, нижче трави, вільно ховаючись під будь-яким ягідним листочком. Але на луги, власне, він виходить рідко, строго дотримуючись прав сусіда, який зветься польовиком, або польовим. Не заходить лісовик і в села, щоб не сваритися з домовими і пінниками, — особливо в ті села, де співають зовсім чорні півні, живуть при хатах «двоокі» собаки (з плямами над очима у вигляді других очей) і трьохшерстні кішки.

Але у лісі він необмежений хазяїн: усі звірі і птахи знаходяться в його веденні і покоряються йому безмовно. Особливо підпорядковані йому зайці. Вони у нього як кріпаки, принаймні, він має владу програвати їх в карти сусідньому лісовикові. Не звільнені від такої ж залежності і білячі стада, і якщо вони, переселяючись незліченими полчищами і забуваючи всякий страх перед людиною, забігають у великі міста, причому скачуть по дахах, обриваються в пічні труби і стрибають навіть у вікна, — то справа ясна: значить, лісовики цілою артіллю вели азартну гру і переможена сторона гнала програш у володіння щасливого суперника.

Справжній лісовик голосистий: уміє співати без слів і підбадьорює себе лясканням в долоні. Співає він іноді в усе горло (з такою ж силою, як шумить ліс у бурю) майже з вечора до півночі; він не любить спів півня і з першим вигуком його негайно замовкає.
Носиться лісовик по своїх лісах як очманілий, з надзвичайною швидкістю і завжди без шапки.
Лісовики уміють реготати, аукатися, свистати і плакати по-людськи, і якщо вони стають безсловесними, то тільки при зустрічі із справжніми, живими людьми.

Лісовики не стільки шкодять людям, скільки бешкетують і жартують, і в цьому випадку цілком уподібнюються своїм родичам — домовим. Бешкетують вони грубо, як це і годиться незграбним лісовим жителям, і жартують зло. Звичайнісінькі прийоми пустощів і жартів лісовиків полягають в тому, що вони «обводять» людину: всякого, хто заглибився у гущавину з метою збирати гриби або ягоди, вони або «заведуть» в таке місце, з якого ніяк не вибратися, або напустять в очі такого туману, що зовсім зіб’ють з пантелику, і людина, яка заблукала, довго крутитиметься по лісу на одному і тому самому місці.

Проте в усіх таких пригодах лісовик все-таки не веде людей на пряму погибель. Притому від пустощів лісовика можна легко відцуратися, звичайно, передусім молитвою і хресним знаменням, а потім за допомогою відомих прийомів, яким учать з малоліття, по заповідях батьків і прадідів. Заблукалому слід сісти на першій же колоді, зняти з себе і вивернути навиворіт носильну сукню і потім у такому вигляді надіти на себе. Обов’язково при цьому також лівий личак надіти на праву ногу або праву рукавицю на ліву руку.
Якщо ж у біду потрапили двоє або троє, то їм слід усім помінятися одягом, заздалегідь вивернувши його навиворіт (в цьому випадку рекомендується наслідувати звичай того ж лісовика, у якого усе навиворіт). Можна так само визволитися з біди, промовивши улюблену приказку лісовика, яку удачливі люди встигли підслухати у нього: «Йшов, знайшов, втратив» або закричати: «Овеча морда, овеча шерсть», — і відразу лісовик зникне з криком: «А, здогадався!».

Бувають, втім, випадки, коли усі способи боротьби з лісовиками виявляються безсилими. Це трапляється раз на рік, в той заповідний день, коли лісовики бісяться (4/17 жовтня), на Єрофія-мученика. Цього дня обізнані селяни в ліс не ходять.

Напередодні Іванова дня (24 червня/7 липня) лісовика легко можна було побачити в лісі і навіть укласти з ним договір. Це намагалися зробити особливо пастухи, щоб звірі лісові не губили стадо. Святом для лісовиків вважається Ільїн день (20 липня/2 серпня), коли відкриваються вовчі нори, всяка звірина бродить на волі. На Агафона-огуменника (22 серпня/4 вересня) лісовики виходять з лісу і носяться по селах, намагаючись розкидати снопи, тому хазяї цього дня і ночі стережуть свої токи в кожухах, надітих навиворіт, обмотавши голови рушниками і тримаючи в руках коцюбу.

14/27 вересня, на Здвиження, лісовикам теж свобода в лісі: селяни не ходять туди, побоюючись потрапити на зборища змій і лісовиків, які прощаються з усією звіриною до майбутньої весни. Ну а після Здвиження вказано лісовикам на Єрофія-мученика (4/17 жовтня) пропадати або завмирати. Перед цим вони чинять несамовиті бійки, ламають з тріском дерева, даремно ганяють звірів і нарешті провалюються крізь землю, щоб явитися на ній знову, коли вона відійде, відтане навесні, і почати знову свої пустощі.

Взагалі, побоюючись злих і несподіваних затій лісовика, народ не проти над ним посміятися і користуватися його ім’ям як лайливим словом («Йди до лісовика», «Лісовик би тебе задавив» і тому подібне).

Міф про лісовиків недаремно проіснував на Землі тисячоліття. За народними переконаннями, лісовик служить як би несвідомою зброєю покарання за вільні і мимовільні гріхи людини.

Наприклад, лісовик на очах у всіх поніс мужика за те, що той, піднімаючись на дзвіницю, лаявся непотрібним словом. Ще сильніше карає лісовик за вимовляння проклять, і якщо станеться, наприклад, що породілля, втративши в муках пологів всяке терпіння, прокляне себе і дитину, то дитина вважається власністю лісовика — відразу, як тільки завмер останній звук вимовленого прокляття. Обіцяну йому дитину лісовик відносить в ліс негайно після народження, підкладаючи замість неї «лісове дітище» — хворе і неспокійне. Якщо ж яким-небудь дивом закляту дитини встигнуть охрестити раніше, так що узяти її відразу не можна, то лісовик чекає до семи років отроцтва і тоді зманює її в ліс (лісовикові дана одна хвилина в добу, коли він може зманити людину).
У лісі прокляті живуть недовго і скоро помирають. А якщо і станеться, що хто-небудь з них, по посилених молитвах матері, виживе, то знаходять його в найжалюгіднішому виді: ходить він здичавілим, не пам’ятає, що з ним було, і зберігає щонайповнішу байдужість до усього, що його може чекати за спільного життя з людьми.

Сільські чутки дуже наполегливо приписують лісовикам пристрасть до жінок і нерідко звинувачують їх у викраденнях дівчат. Приписують їм і дружин однакової з ними породи (лешачиха, лешуха) і дитинчат (лешеня).

У давні часи пастухи на початку літа укладали з лісовиком договір: молоко з корів не висмоктувати, худобину у болота не заганяти і т. д. Якщо договір порушувався, писали на кривдника скаргу на широкій дошці і підвішували до дуплистого дерева в гущавині — нехай Дід Лісовик розбереться.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Полель — другий син Лади і бог шлюбу. Брат-близнюк Лелі (Леля).

Поревіт — бог зими, холоду й миру.

Поренут — бог нового Сонця й добрих надій.

Лісовик — дух лісу. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія

Комментарии закрыты.