Леля — богиня весни. Слов’янська міфологія
Леля — богиня весни, донька богині краси, любові і родючості Лади. Згідно з міфами, вона була нерозривно пов’язана з весняним відродженням природи, початком польових робіт. Богиню уявляли собі юною, красивою, стрункою і високою дівчиною. У фольклорі Лада часто згадується поряд з Лелею. Двох вершниць на російських вишивках, за спиною яких іноді зображена соха, розташованих по обидві сторони від Макоші, співвідносять з Ладою і Лелею (Лялею).
Цикл весняних обрядів починався днем прильоту жайворонків — 9 березня (22 березня за новим стилем).
Люди зустрічали птахів, виходячи на вершини пагорбів, розпалювали вогнища, хлопці з дівчатами водили хороводи. Існувало і особливе дівоче свято — ляльник — 22 квітня (5 травня). Найкрасивіша дівчина, увінчана вінком, сідала на дернову лаву і грала роль Лелі. По обидві сторони від неї ставилися приношення (хліб, молоко, сир, олія, сметана). Дівчата водили хоровод навкруги урочисто сидячої Лелі.
Її день — понеділок. Швидше за все донька Лада (Боди) і Лади. Її дерево — горобина, але частіше береза («У полі береза стояла — Ляля, Ляля стояла»), метал — срібло.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Живонна (Зевона) — богиня плодовитості всіх тварин, опікувала також ліси, сприяла мисливцям.
Жицень — бог осені та осінніх робіт у давніх українців (згодом і в білорусів).
Земина (Гея, Протева, Мідгард (Серединний Світ) — онучка Сварога і донька Дажьбога, МАТИ родів ярийських, Супруга Тарха-Перуна, чому її іноді іменують і богинею Тарою.
Леля — богиня весни. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія