Купала — дух чистоти. Слов’янська міфологія

Купала — дух чистоти. Слов’янська міфологія

Купала (Купалич, Купало)— дух чистоти тілесної і духовної.
В ніч з 23 на 24 червня (за новим стилем 7 липня) щороку вирішується доля світу: чи бути Світлу або світ поглине злісна Пітьма. Щороку битву виграють сили Добра, але перемога ця не приходить сама собою.
Колись в цю ніч уся Європа покривалася численними вогнями. У великій Славії, величезній Німеччині, північній Скандинавії, далекій Британії і нескінченній Русі люди запалювали вогнища — «очі Світла». І тоді здавалося, що Земля, ніби дзеркало, відбиває зоряне небо. А Небо — Землю.

Декілька днів — з 24 по 29 червня — сонце носиться по небу, доки Перун гадає, куди повернути колесо часу. І тоді йому на допомогу приходить свята діва Зоря-зоряниця, вона бере Перуна за руку і веде його далі, адже, дійсно, усьому свій час: літу, осені, зимі… Таке коло часу заповідане нам Родом.
І, поки триває цей святий і дивний час, потрібно багато що встигнути: через вогнище перестрибнути, в живильних водах омитися, трави зібрати, які тільки на Купала і набираються особливої цілющої сили. А ще потрібно стадо через вугілля прогнати, щоб худобу від усіх хвороб захистити. Ну а найвідважніші побредуть в хащі на пошуки квітки папороті. Хто її здобуде, той без зусиль будь-який скарб відшукає.
Ім’я Купала означає яскраво-білий. Тому білу квітку кличуть купавою, а для особливої білизни підібрали слово «піна». Так і говорять: кип’ячо-білий колір.
Купальські ігрища і свята проводилися на честь сонячного весілля, одним з актів якого було купання сонця у водах. Звідси і назва цих свят — «купальські». У піснях, які співалися в селах, Купала називається любовним, охайним, веселим. У одній з купальських пісень прямо говориться: «Ай, Купала наш веселий, князьок наш літній, добрий».

Любовним Купала називається тому, що в його день раз на рік розквітає папороть, за допомогою якої, за словами однієї купальської пісні, «серце дівоче вогнями запалюють на любов».
В день Івана Купали дівчата плели вінки з трав, а увечері пускали їх у воду, спостерігаючи, як і куди вони пливуть. Якщо вінок тоне, означає, що суджений розлюбив і заміж за нього не вийти.
Охайним Купала називають через те, що на зорі цього дня прийнято купатися, причому такому купанню приписують цілющу силу. З тією ж метою уранці Іванова дня вологодські баби «черпали росу». Для цього брали чисту скатертину і бурак, з якими і вирушали на поле. Скатертину тягали по мокрій траві, а потім вичавлювали у бурак і цією росою умивали лице і руки, щоб прогнати всяку «болість».
У Пензенській губернії так само черпали росу, хоча тут вона служила не лише для здоров’я, але і для чистоти у будинку: купальською росою кропили ліжка і стіни будинку, щоб не водилися комахи.
У деяких повітах Ярославської губернії селяни визнавали Іванів день дуже небезпечним, оскільки водяний цього дня вважається іменинником. Він терпіти не може, коли в його царство лізуть люди і не лише тим, що топить всякого необережного, але, затягнувши в глиб річкових вирів, глумиться вже над мертвим тілом.
В Орловській губернії з Іванова дня починали ламати лозини для банних віників. Вважалося, що віники, зрізані до Іванова дня, шкодять здоров’ю (на тілі буде «сверблячка»).
У купальну ніч розпалювали очищаючі вогнища. Навколо них танцювали, через них стрибали, хто вдаліший і вищий — той буде щасливіший.
Трави і квіти, зібрані в Іванів день, кладуть під Іванову росу, висушують і бережуть, вважаючи більш цілющими, ніж зібрані в інший час.
У народі вірували, що всі чудодійні і цілющі трави розпускаються якраз в ніч на Івана Купала. Тому обізнані і досвідчені люди, а особливо сільські лікарі і знахарі, ні під яким видом не пропускали Іванової ночі і збирали цілюще коріння і трави на увесь рік. Найбільшою увагою користувалися: Петров-хрест; Чертогон; Чорнобиль-трава, Зяблиця, Розперстьєце.
З днем Івана Купали люди пов’язували уявлення про чудеса. У ніч на Купала не можна було спати, оскільки оживала і ставала активною уся нечисть: відьми, перевертні, упирі, русалки…
Опівночі на Купала розквітає папороть. Дивовижна вогняна квітка може вказати щасливцеві місцезнаходження усіх скарбів, як би глибоко вони не були зариті.
Близько півночі на широкому листі папороті з’являється брунька, яка піднімається все вище, вище, потім хитається, перевертається і починає «стрибати». Рівно опівночі дозріла брунька з тріском розкривається і з неї з’являється вогняно-червона квітка. Людина зірвати її не може, але якщо побачить, усі її бажання виконаються.

Але хто ж такий Купала і чому його ім’я тісно пов’язане з ім’ям Кострома? Святкували свято Купали, свято літнього сонцестояння, в ніч з 23 на 24 червня.
Імовірно, цього дня слов’яни відмічали свято сонячного божества. Свято Купала було так само пов’язане з шануванням вогню. Вважалося, що зв’язок вогню і води втілював залежність родючості від яскравого сонця і хорошого поливу.
Бог Місяця і Вогню, бог вогняних жертвопринесень і домівки Семаргл Сварожич вночі стоїть в небесах на варті з вогняним мечем. Він не пускає у світ зло. Він так відповідав богині ночі Купальниці, яка звала його до Ра-річки на русалії, — любовні ігри:

Мені всю ніч до світанку треба не спати
У небесах мені на варті треба стояти
Щоб Чорний Змій не приповз з пітьми
Жито в полі широкому б не топтав
Молоко у корів би не відібрав
а у матінок — малих діточок.
«Книга Коляда»

Лише раз на рік в день Осіннього Рівнодення він сходить зі свого поста, приймаючи заклик Купальниці. І тоді Ніч стає довше за день і у світ чорною хмаркою проникає зло.
А в день Літнього Сонцестояння, через дев’ять місяців, у Семаргла і Купальниці народжуються діти — Кострома і Купала. Цього дня починаються Купальські свята.

Інший варіант викладу

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Мерцана — добрий дух, покровителька стиглих хлібів. Ночами пурхає над нивами, що колосяться, оберігаючи зерно від порчі і заговору. Торкаючись колосків, вливає в них живильну силу.

Млість  — дух ліні, розслаблення, спокуси; душевного спокою.

Мороз (Морозко) — божество холоду, віхоли, криги.

Купала — дух чистоти. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія