Догода (Погода) — дух тихого, приємного вітру. Слов’янська міфологія

    Догода (Погода) — дух тихого, приємного вітру. Слов’янська міфологія

    Догода (Погода) — дух тихого, приємного вітру і ясної погоди.
    У слов’ян Догода вважався богом тихого, приємного вітру і ясної погоди. Він був повною протилежністю своєму суворому братові, покровителеві вітрів Позвизду.
    Догода зображувався рум’яним, кучерявим юнаком з русявим волоссям у волошковому вінку. Одягнений в сріблясто-блакитний одяг із самоцвітовими крилами за спиною, Догода плавно і повільно пролітав над землею. На вустах у нього посмішка, і ласкавим поглядом осяював він навколишні місця, привітно помахуючи вічно квітучою гілкою рожевоцвітної шипшини.
    Догода — покровитель і повелитель хмар. Древні слов’яни, дивлячись в небо, бачили в химерних контурах хмар небесні гори, прекрасні палаци, килими-літаки і божі колісниці. Хмари нагадували їм і корабель, в якому сидять родичі, які давно померли, прилетіли відвідати рідні краї. Ці далекі предки радіють тому, що їх нащадки шанують родову пам’ять, поважають давні звичаї і шанують своїх богів.
    У бога Догоди були свої язичницькі храми, але ніяких жертв йому ніколи не приносили. Бог радісно приймав шанування тільки у вигляді веселих, ніжних пісень і танців.
    У голубка Догоди —
    Ні горещів, ні турботи.
    Не оре він, не сіє,
    Не косить, не молотить,
    Не косить, не молотить —
    Безтурботно життя проводить.
    Але хмарами не застить
    Нам сонечко Догода,
    Але нив не валить
    Нам бурію Догода.
    Пригожий голубок,
    Погожу дай днинку!

    У ті далекі роки з настанням осені сільська молодь зазвичай збиралася в хаті на посиденьки. Юнаки і дівчата веселилися, дуріли, розповідали страшні історії, а іноді грали в Догоду. Юнакові зав’язували очі, а яка-небудь з дівчат пошепки співала йому на вушко про голубка Догоду.
    Якщо вгадає «Догода», хто співунка, — тут же цілує її, услід за тим вибирають «Догодою» іншого хлопчину — доки всі не перецілуються. І так до найпізнішого вечора.

    ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

    Ярило — бог весняних робіт, плотської любові і статевих пристрастей. Заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця.

    Яровит — бог родючості і весни у давніх прибалтійських українських племен.

    Ятробог — бог ранкової зорі.

    Догода (Погода) — дух тихого, приємного вітру. Слов’янська міфологія

    Повернутися на сторінку слов’янська міфологія

    Комментарии закрыты.