Чур. Слов’янська міфологія
Чур — у наших предків-язичників був божеством не найвищого рангу, проте ім’я його досі всюди знають і вшановують. Він вважався покровителем і зберігачем меж поземельних володінь. На межах своїх ділянок землероби насипали горби, обгороджуючи їх частоколом, і такого горба ніхто не смів розрити з побоювання розгнівати божество. Смуга вважалася недоторканною, ніхто не міг переступити її свавільно. У певні дні глава сімейства обходив володіння по цій смузі, женучи перед собою жертовних тварин, співав гімни і приносив дари божеству; тут же, на деякій відстані один від одного, ставилися великі камені або деревні стволи, що носили назви термів. До ями, в якій затверджувався терм, клали гаряче вугілля, хлібні зерна, короваї, плоди, лили мед і вино. Тут усе було підвладно Чуру, і місце, де він панував, а часом і показувався, отримувало таємниче освячення, і тому за межу родових володінь не осмілювалися переступити ворожі духи.
Пізніше на межах почали ставити зображення самого Чура.
Незважаючи на грубість роботи і нікчемність того матеріалу, з якого вирубувалися, вони шанувалися священними і недоторканними. На полях, відвойованих у дрімучих лісів і степів, Чур оберігав межі володінь різних хазяїв, утримував зухвалих і свавільних порушників, зупиняв чужу соху, що розгулялася, тупив сокиру, що розходилася.
Втілювали Чура в дерев’яному зображенні, що мало форму кругляка, короткого обрубка завтовшки в руку. На ньому вирізувалися умовні знаки, що означають власників тієї або іншої ділянки землі. Такі обрубування зберегли давню свою назву у відомих словах, вцілілих до нашого часу: чурбак, колода, чурка, чурбашка.
Також Чур охороняв людину і усе її добро від нечистої сили: як житель проїжджих — перехожих доріг він мав більшу за усіх владу над бісами. Тому при небезпеці досі радять згадати цього бога і зачуратися, сказавши: «Чур мене!», тобто попросити: «Чур, побережи мене!». Навіть таємниці думок людини він охороняє. Якщо хтось скаже тобі щось неприємне, зачурай його: «Чур тобі на язик!» — і зле побажання не збудеться. Ну, а знайдеш щось цінне і не захочеш ні з ким ділитися, тут же попроси: «Чур, моє!» — і добрий давній божок збереже твою знахідку тільки для тебе одного.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Леда (Ладона) — богиня весни й родючості в давніх поляків. рівнозначна Ладі.
Лель — бог кохання й бджолярства. Іноді уявлявся «вічним парубком», який приносить юнакам і дівчатам найвищу радість кохання, опікує дітей, любить квіти, сприяє бортничам.
Леля — богиня весни, донька богині краси, любові і родючості Лади. Згідно з міфами, вона була нерозривно пов’язана з весняним відродженням природи, початком польових робіт.
Чур. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія