Оповідь про Аспіда. Слов’янська міфологія
Одного разу пройшов по землі слов’янський страшний слух: летить з похмурих, холодних північних країн крилата змія Аспід, і немає від неї пощади ні старому, ні малому: кого кігтями не укогтить, того дзьобом скльовує, а кого отрутою не отруїть, того вогнем спалить.
Зібралися слов’янські вожді і стали думати, як біду подолати. Вирішили виставити могутнє військо, але волхв-обаянник, якого запросили на раду, тільки головою похитав:
— Що вогняній змії шкіряні або дерев’яні щити? Вони тільки проти стріл добрі, а горіти будуть, як дрова. Ні, тут треба щось більш хитре придумати. Дайте мені три дні і три ночі, а якщо не знайду рішення, принесіть мене в жертву Чорнобогу. Не інакше, Аспіда на нас він наслав, може, вмилостивить його моя смерть.
Думав обаянник три дні і три ночі, просив ради у богів. Мовчали боги. Ніхто не вірив, що можливо врятуватися від Аспіда! Жерці на чорному капищі вже гострити ножі почали, щоб кров в ім’я Чорнобога пролити. Але ось приходить обаянник до вождів і говорить:
— Скличте усіх ковалів і віддайте їм наказ викувати десять мідних труб і сто залізних кліщів. І дайте мені в підмогу найсильніших силачів і умілих сурмачів. Відкрили мені добрі боги три таємниці і вказали, як від Аспіда врятуватися.
Наказав обаянник викопати на підступах до селищ глибоку і широку яму, обмазати її суглинком і накрити важким камінням. На дні в залізному чані розклали вогнище, а серед колод залишили малий отвір. А сам волхв із силачами і сурмачами-помічниками заліз до цієї ями і причаївся.
І ось затремтіла земля, пригнулися до землі ліси — летить Аспід. Угледівши вдалині селище, видав Аспід радісне шипіння, як раптом… раптом з-під землі голосно, оглушливо затрубили труби.
А перша таємниця, яку боги відкрили обаяннику, була така: боїться Аспід тільки голосу трубного. І тут вже втрачає він всякий розум і готовий на усе, щоб винищити сурмачів і змусити труби замовкнути. Учув Аспід, що звук лунає з ями, закладеної колодами, сів на них і ну сунути голову в щілину. А звідти розжарені щипці висунулися — і вчепилися йому в шию, в лапи, в крила. Одні щипці охолонуть — помічники обаянника розжарюють інші. І знову і знову… Це і була друга таємниця, яку відкрили волхвові добрі боги: Аспід ніколи не сяде на голу землю — тільки на камінь. Третя ж таємниця: чудовисько це ніяк не можна винищити інакше, як тільки спалити.
Так воно і сталося. Відтоді Аспід більше ніколи не тривожив слов’янські землі!
Оповідь про Аспіда. Слов’янська міфологія
Повернутися на сторінку слов’янська міфологія