Тема № 7. ЕЛЛІНІЗМ. Історія Стародавнього Світу, 6 клас
УРОК 43. КРИЗА ГРЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ПІДНЕСЕННЯ МАКЕДОНІЇ
Мета уроку: з’ясувати причини занепаду грецької державності та піднесення Македонії.
Поняття і терміни для вивчення: Гетайри, фаланга, катапульта, партія, філіппіки, демократія, народний збір, стратег, архонти, архонт-басилевс, архонт-полемарх, архонт-епонім, остракізм, громадянські обов’язки.
- Гетайри — дружина македонського царя з тяжкоозброєних вершників часів Александра Великого.
Гетайри з грецької — «товариші, свита». По суті гетайри є прообразом дворянського корпусу, тобто людей, винагороджували за службу земельними наділами. Комплектування кінноти гетайрів відбувалося по округах, потрапити на службу могли тільки знатні юнаки. Іншим не мали змоги утримувати і коня і придбати амуніцію. Служба під царем була взаємовигідною: цар зміцнював особисту відданість знаті до себе, благородні юнаки отримували можливість зробити військову і цивільну кар’єру. Македонський цар у 440-х р. до н. е.. Пердікка II мав дружину в кілька сотень кінних македонців. З нею він подорожував по великій території, воюючи з удільними князями, які, в свою чергу, мали такі ж дружини. Так елімійскій князь Дерда в 381 до н. е.. мав 400 вершників. Греків захоплювала бойова виучка його ескадрону — в зіткненнях з ним наймана кіннота греків шукала порятунку у втечі.
Ще Гомер в «Іліаді» згадує про чудову кінноту фракійців з Пієрія і Емантіі — областей, які стали після переміщень народів центральними в Македонії до IV століття до н. е.
Філіп II приймав у гетайри всіх, не тільки знатних македонців, але підприємливих греків і варварів, гідних у бою. Спочатку у нього було 600 гетайрів, в 340-х р. до н. е.. греки налічували близько 800, але володіли вони більшою землею, ніж будь-які 10 тисяч багатих греків. При Александрі Великому в гетайри стали брати підкорених персів та інших, хто мав знатність і інші достоїнства. З гетайрів цар добирав командирів загонів, довірених осіб, сатрапів областей. Після смерті Александра термін «гетайри», як несучий особистісні моменти у взаєминах між царем і дружиною, виходить з ужитку. В епоху безперервних воєн і нестійких царів гетайри перетворилися на просто тяжкоозброєних кіннотників, розділені по країнах, державам і націям.
Загальна кількість гетайрів Александра Великого, чи тяжкоозброєних кіннотників, оцінюється при вторгненні в Азію в 1800 під командуванням Філоти до 2500 в останні роки життя Александра. При царі ще знаходився особистий ескадрон (агема) в 300 вершників під командуванням Кліта Чорного. Чисельність регулярних ескадронів становила 200—250 вершників. Діодор згадує 8 регулярних ескадронів (без агеми) в битві при Гавгамелах.
Після страти Філоти в 330 до н. е. командування кіннотою розділене між Клітієм Чорним і Гефестіоном. Після смерті обох, командування гетайрами перейшло в руки Пердікка, що допомогло йому захопити владу після смерті Александра.
Ескадрони в текстах іменуються іламі (ILE), хоча з тактичного повчання Асклепіодота чисельність мули повинна бути 64 вершника. Тут можливо сталася плутанина з назвою римських ескадронів (ALA). Після розгрому Дарія Александр провів реформу, збільшивши ескадрони в 4 Гіппарх (Гіппарх складається з 512 вершників згідно Асклепіодоту) і додавши 5-ту Гіппарх з нових підданих.
Про екіпіровку гетайров майже не залишилося відомостей, в основному їх амуніція може бути відновлена за фресками і рельєфами. Сідлами і стременами, як і інші вершники того часу, гетайри не користувалися, замість сідла використовували м’яку підкладку (чепрак) із шкури. Коні в бою не захищалися.
Основною зброєю був кавалерійський спис, довжиною не більше 3 м, якщо судити по зображенням. Спис тримали однією рукою, коли наносили удари — підіймали над головою. Іншою рукою управляли конем за поводи. Полібій пише про грецькі (тобто македонські) кавалерійські списи: «… перший удар наконечником списа буде добре націлений і результативним, тому що спис так влаштовано, щоб бути стійким і міцним, а також його можна ефективно використовувати, перевернувши і б’ючи вістрям тильної насадки».
Прямий меч, завдовжки приблизно 60 см, був допоміжною зброєю і висів високо на лівому боці на перев’язі через праве плече. Такі мечі, нічим не відрізняються від грецьких ксіфосів, знайдених в македонських похованнях і зображених на барельєфах. Вважається, що гетайри повинні були також користуватися однолезвійними копісамі із зігнутим клинком, однак копіс в руках македонця зустрічається тільки один раз, на мозаїці з Пелли, що зображує полювання на лева. Александр Македонський на відомій мозаїці з Помпей зображений з ксіфосом. Тіт Лівій пише, що македонські кавалеристи кінця III ст. до н. е.. були неприємно вражені дією «іспанських» мечів (однотипних з копісамі) в сутичках з римською кіннотою.
Так як руки вершника зайняті списом і поводами, щитами гетайри не користувалися. З обладунків носили панцир і шолом. Сам Александр за словами Плутарха мав трофейний лляной обладунок, так званий ліноторакс (склеєний з шарів тканини з льону), гетайри могли носити короткі бронзові кіраси, хоча прямих свідчень немає. Швидше за все їх панцирі виготовлялися з шкіри або льону і підганялися щільно під конкретну людину. У склепі Філіпа II виявлений інкрустований золотом панцир, що складається з залізних пластин, хоча це скоріше рідкість. Стегна захищалися короткою спідничкою зі смужок товстої шкіри або льону. Ноги і руки залишалися відкритими. Шоломи з бронзи були в основному беотійского типу, відкриті і зручні для жаркого клімату. Такі шоломи добре видно на зображеннях, один шолом знайдений в річці Тигр, там, де проходили воїни Александра. У склепі Філіпа II знайдений залізний шолом з гребенем, але він призначався явно не для простих гетайрів.
Захисні обладунки гетайрів були легше, ніж у важкої перської кавалерії, проте за словами Курція в цьому полягала перевага: «Коні й вершники персів в рівній мірі були обтяжені пластинковими панцирами і насилу рухалися в цій битві [при Іссі], де головною була швидкість, так що фессалійци на своїх конях оточили їх і брали в полон багатьох ».
Саме гетайри наносили вирішальний удар у битвах Александра Великого, домагаючись успіху у взаємодії із фалангою. Як зауважив один історик, фаланга служила ковадлом Александру, кувалдою ж була кавалерія. Не випадково втрати гетайрів в процентному співвідношенні були набагато вище втрат в піхоті. Кожен ескадрон мав свій значок, біля якого групувалися в бою. Ескадрон гетайрів атакував в клиноподібній побудові, яку Арріан приписує спочатку скіфам, потім фракійцям, а після — кінноті Філіпа II. Вершину трикутної побудови очолював командир, в 2 інших вершинах по сторонах трикутника розміщувалися старші вершники. У такому строю вершники добре тримали напрямок слідом за командиром, могли прорвати ворожі ряди або розвернутися в лаву при переслідуванні, могли легко здійснити розворот (коли один із старших вершників очолював лад), не порушуючи порядку.
За тактичним розділенням кінноти Асклепіодотом гетайри ставилися до «борцям зблизька» або ж «списоносців», в той час як перська і грецька кавалерія повинна бути віднесена до типу «метальників» (дротиків) або середнього типу.
Удар гетайри наносили насамперед по ворожій кінноті. Зімкнутий лад противника кіннота атакувала тільки з флангів і з тилу. З розгону били списами, а потім як доведеться. Арріан описує епізод у кінному бою при Гранікі:
«… І виявилася перевага Александрових воїнів: вони були не тільки сильніше і досвідченіше, але й були озброєні не дротиками, а важкими списами з держаками з кизилу. У цій битві і в Александра зламався спис, він попросив інший у Арети, царського стременного, але й у того в жаркій сутичці спис зламався, і він хвацько бився половинкою. Показавши її Александру, він попросив його звернутися до іншого. Корінфянин Демарат, один з «гетайрів», віддав йому свій спис. Александр взяв його; побачивши, що Міфрідат, Дарієв зять, виїхав далеко вперед, ведучи за собою вершників, що утворили як би клин, він сам вилетів уперед і, вдаривши Міфрідата списом в обличчя, скинув його на землю. У цю мить на Александра кинувся Ресак і вдарив його по голові кинджалом. Він розрубав шолом, але шолом затримав удар. Александр скинув і його на землю, списом вразивши його в груди і пробивши панцир».
Сила кінноти гетайрів полягала насамперед у особистій відвазі, дисципліні, хорошій керованості і маневреності. Залежно від обставин вони могли битися і в пішому строю. У той час як перські вершники прагнули вразити ворога з дистанції, дротиками, не бажаючи занадто ризикувати життям, гетайри завжди прагнули до ближнього бою. - Фаланга — тісно зімкнутий лінійний стрій грецької піхоти (гоплітів) для бою.
Фаланга мала 8—16 рядів (рідше до 25), по фронту займала до 500 м (при ряді в 1000 воїнів). Фаланга була відома ще під час Троянської війни, але остаточно оформилася в 6 столітті до н. е. Була вдосконалена Філіпом ІІ Македонським, який включив до фаланги пелтастів та кавалерію. Так звана, велика македонська фаланга налічувала 16 384 гоплітів, 8 192 пелтаста і 4 096 кінних воїнів.
Були встановлені підрозділи фаланги, основні з яких:
— лохос (1 ряд з 16 гоплітів),
— синтагма (16 лохосів),
— мала фаланга (16 синтагм).
Комбінації різних підрозділів фаланги дозволяли робити певний маневр. Бойовий стрій міг також бути різним — квадрат, уступ, кліщі. Основа дії фаланги — фронтальна атака гоплітів, озброєних саріссами (довгими списами). Тактично фаланга діяла як єдине ціле, володіла значною силою фронтального удару. Однак вона була непорушною, її ряди швидко розстроювались при русі. Застосовувалася фаланга й у Стародавноьму Римі до введення маніпулярного строю наприкінці 4 століття до н. е., а також у пізньому Римі у війнах з варварами.
- Катапульта — один з числа ручних механічних приладів, що використовується для метання снарядів на велику відстань без допомоги вибухових речовин. Один із численної кількості видів античних та середньовічних машин які використовувалися під час облоги.
Катапульта була винайдена в 399 до н. е. в місті Сіракузи в час правління тирана Діонісія. Спочатку, «катапульту» відносили до машин, що метають дротики в той час як «балісту» до тих які метали камені, але з часом (в четвертому столітті) ці два терміни поміняли значення.
Рання історія катапульти та арбалета в Греції тісно пов’язана. Історик Діодорій Сикулій (1 ст. до н.е.), описав винайдення грецькими загонами спеціального призначення, в 399 р. до н. е., механічної катапульти (катапельтікон) яка стріляла стрілами. Невдовзі ця зброя була використана проти Мотії, (397 до н.е.) ключової Карфагенської твердині на Сицилії. Вважається, що Діодорій взяв цей опис з історії Філістія, сучасника тих подій. Хоча дата появи арбалета може бути і більш ранньою. Такий висновок можна зробити, якщо взяти до уваги винахідника Херона Александрійського (1 ст. н.е.), який посилався на тепер втрачені роботи інженера Ктесібія, який жив у 3 ст. до н.е.. Ця зброя пішла від раніше існуючого ручного арбалета, який називався гастрафет (зброя з якої стріляли, впираючи її в живіт), та мав більшу енергію ніж грецькі луки. Детальний опис гастрафета та його малюнок знайдено у технічному трактаті Херона, Белопеїка. - Політична партія — особлива громадська організація (об’єднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування.
- Філіппіка (грец. philippika) — у переносному сенсі гнівна, викривальна промова. Термін належить афінському ораторові Демосфену, який виголошував такі промови проти македонського царя Філіпа II в IV столітті до н. е. (збереглося чотири промови проти Філіпа, причому четверту часто вважають неавтентичною).
Цицерон, наслідуючи Демосфена, називав філіппіками свої промови, спрямовані проти Марка Антонія (у 44—43 роках до н. е.). До нашого часу дійшли чотирнадцять таких промов. - Демократія — така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Демократія виникла у Стародавній Греції, стародавні греки були також першими дослідниками її феномену. Крім того в Елладі був поширений такий поділ держав за формами правління: «один керівник» (монархія), «перший, кращий, здатний + сила, влада» (аристократія) і «народне правління» (демократія). Однак, у Стародавній Греції (так само як і у Стародавньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян — демосу. Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї решти не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія (до якої відноситься й Афінська демократія), феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи — перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ зокрема, ані у прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли, так званим, складеним державним устроєм (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для Класичної Греції та Республіканського Риму. - Народні збори — збори громадян, громади чи держави для обмірковування суспільних справ, видання законів, обрання посадових осіб тощо. В античних народів (стародавніх греків та римлян), потім досить довго у германців і у слов’ян Народні збори мали переважну роль в державі, але з плином часу вони мало-помалу виходять з ужитку, і в сучасних культурних державах народний вплив на державне життя відбувається вже через обираних народом особливих представників — депутатів.
Народні збори існували в глибоку давнину, згадки про них зустрічаємо вже в гомерівських поемах. Втім в цю найдавнішу епоху вони функціонують рідко і слабо. Народ, тобто демос — вільні громадяни — скликався царями, через герольдів, на площу («агора», звідки і самі збори називалося також «агорою»), але здебільшого не для винесення рішень, а просто для вислуховування і взяття до уваги того, що вирішено царем, після наради зі значнішими мужами поліса, яких іноді також називали царями.
Бувало й обговорення питань, але голосування, в сучасному розумінні, не було: народ висловлював своє схвалення або несхвалення просто криком. Народне рішення не було обов’язковим для царя. У Спарті діяльність Народних зборів — апелла — була регульована законами Лікурга Спартанського — Великою Ретрою. Спартанська апелла не обговорювала пропонованих їй питань, а тільки схвалювала або відкидала криком пропозиції герусії або ефорів, що відрізняло її від афінської еклесії.
Народні збори існували і в інших грецьких державах, причому на їх положенні сильно відбивалася боротьба між аристократичною і демократичною партіями. Посилення останньої тягло за собою і посилення впливу Народних зборів на державні справи. - Стратег — в давньогрецьких полісах з кінця 6 до середини 1 ст. до н. е. посада головнокомандувача військом, що також завідував зовнішніми справами держави і частково фінансами, включаючи судову владу по всіх вказаних галузях управління.
У пізнішому та сучасному розумінні стратег — полководець, керівник масштабних військових операцій.
Посада стратега була усюди у Греції: існують відомості про існування її в іонійських містах Малої Азії (в кінці VI століття), в Аргосі, де було 5 стратегів, в Сіракузах, Беотії тощо. Крім того, згадуються стратеги як представники союзів (аркадського, акарнанського, епірського, ахейського, етольського, фессалійського та ін.).
В Єгипті при Птолемеї і в епоху римського панування стратеги були намісниками номів і підпорядковувались епістратегам трьох округів Єгипту.
В Афінах стратегія була вищою державною посадою завдяки можливості впливати на законодавство та праву обіймати посаду кілька разів поспіль (наприклад, Перикла був стратегом поспіль 15 років, Фокієн — 45 разів протягом життя). З часу Клісфенова законодавства стратегів було десять. Крім звичайної кваліфікації, яка пред’являлась до всіх афінських магістратів, стратег повинен був мати власність в Аттиці та законних синів у віці не молодше 10 років.
Стратегами обиралися звичайно особи старше 40 років. У часи Клісфена стратеги обиралися за філами, з кожної по одному, в 4 ст. до н. е. вибори стратегів відбувалися на народному зібранні. В день вступу на посаду стратеги приносили присягу, після складення посади вони звітували. Крім того у кожній пританії проводилось повірочне голосування для службової ревізії. Якщо щодо кого-небудь голосування давало негативний результат, справа розглядалася в народному суді і пропорційно до вини призначалося покарання. У випадку виправдання стратег знову вступав на свою посаду.
Найважливішим серед усіх було право стратега скликати народні збори, яке за пропозицією стратега затверджувало кошторис військового відомства і вирішувало багато питань зовнішньої політики (укладання договорів, оголошення війни тощо). Крім законодавчих функцій, стратеги мали широке коло адміністративних обов’язків військового, судового та фінансового характеру. Вони проводили набір війська з громадян і союзників, були виконавцями договорів, дбали про дотримання клятв та релігійних формальностей при укладанні договорів, розпоряджалися кошторисними сумами, відповідали за постачання хліба до Афін, призначали триєрархів, вели процеси, пов’язані з розподілом триєрархічної повинності, мали верховний нагляд за діяльністю сімморій і розбирали спірні справи про стягнення прямої податі на військові потреби.
Крім керівництва згаданими процесами, стратеги мали кримінальну юрисдикцію у військових справах (за звинуваченням у неучасті в поході, дезертирстві, боягузтві) і право накладати покарання, включаючи смертну кару (за зраду), а також нагороджувати. За поданням стратега ховали за рахунок держави осіб, що гинули на полі битви.
Як розподілялися ці функції між членами колегії точно невідомо. За Арістотелем, один з стратегів (імовірно — вищий) обирався до гоплітів, один — для охорони країни, два для Пірея, один для симморій, інші п’ять посилалися в похід, якщо того вимагали обставини. Згадуються ще стратеги для приготувань до війни, для найманих військ, для флоту.
Зовнішніми знаками відмінності стратегів були хламіда і вінок. Вони мали почесне місце в театрі, брали участь у процесії на Панафінейському святі. За виключні здібності ще за життя стратегів увіковічували у статуях. У випадках особливо важливих і під час небезпечних війн стратеги отримували ще більші повноваження і могли діяти самостійно, без попереднього рішення і згоди ради та народних зборів. - Архонти («начальник, правитель») — дев’ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями у Стародавніх Афінах.
Почали обиратись з 1068 до н. е. після ліквідації царської влади. Спочатку обирались безстроково (пожиттєво), згодом на 10 років і з 7 ст. до н. е. — лише на 1 рік, 582 до н. е. — вперше 10 архонтів.
Посади архонтів походять від поступового відокремлення від царя окремих сторін його влади:
— архонт-полемарх отримав військову владу;
— архонт-епонім, за яким називався рік, — судово-адміністративну;
— архонт-басилевс був жрецем;
— а також 6 архонтів — фесфомети — були судовими чиновниками.
Архонти призначалися з доби Солона із вищого майнового класу, з Клісфена — за жеребом, а з Арістіда — з усіх громадян. Колишні архонти входили до складу ареопаг. Звання архонта пізніше використовувались тільки як почесне, доки не зникло в 5 ст. до н. е.
Обов’язки Архонтів. Відразу після вступу на посаду — оголошував всім громадянам, що вони мають право володіти тим майном, яким володіли до його вступу на посаду і мають право зберігати його до завершення його управління. Потім призначав хорегами для показу трагедії трьох найбагатших з афінян. Йому подавали скарги з державних і приватних справ. Він розглядав і спрямовував їх в суд. Архонт повинен також був піклуватися про сиріт, про спадкоємниць і про жінок, які після смерті чоловіка залишились вагітними. Мав право на винних накласти дисциплінарне стягнення чи притягнути до суду. Також він здавав в оренду майно сиріт, поки їм не виповниться 14 років і брав від орендарів забезпечення. Він також стягував з опікунів утримання, якщо вони не надавали його дітям.
Обов’язки Басилевсів. Йому подавали письмові справи про нечесність, а також ті, коли хтось сперечався з правом іншого на жрецтво. Розглядав всі суперечки між родами і жерцями з питань богослужінь. У нього порушували всі процеси на вбивство і він повинен був оголошувати злочинця, якого закон вже не міг захистити.
Обов’язки Полемархів. Здійснював жертвопринесення Артеміді-Мисливиці і Еніалію. Влаштовував надмогильні змагання на честь загиблих воїнів і здійснював поминки на честь Гармонія і Аристогітона. В нього порушували приватні судові справи, що стосувалися метеків, різнозобов’язаних(група метеків, звільнена від податків за особливі заслуги перед державою), піроксенів. Він особисто розглядав в суді позови про порушення зобов’язань щодо колишнього господаря, про спадок і спадкоємців у метеків. Тобто полемарх відав всіма тими справами у метеків, якими у громадян відав архонт.
Обов’язки Фесмофетів. Мали Призначати які судові комісії і в які дні повинні вершити суд, а потім передавали керівництво цими комісіями посадовим особам, які діяли так, як казали їм фесмофети. Доповідали народу про надходження надзвичайних заяв, ставили на розгляд справи про усунення посадових осіб шляхом перевіреного голосування, всі пропозиції попередніх вироків, скарги на протизаконня і заяви про те, що запропонований закон не придатний. Також про дії проедрів і епістазів і про звітність стратегів. Вони також затверджували угоди з іншими державами і керували процесами, що відбувалися на основі цих угод, і справами про лжесвідчення перед Ареопагом. - Остракізм — у Стародавній Греції політичний метод боротьби проти політичних супротивників як спосіб уникнути загрози демократії з боку надміру сильних осіб, запобігання тиранії.
Остракізм— це один з невід’ємних елементів Афінської демократії, був введений Клісфеном у 508 р. до н. е. Назва походить від слова «острака» — шматок глиняного черепка, на якому писали ім’я того, кого хотіли вигнати.
Остракізм був засобом усунення з політичної арени політичних супротивників. Голосування з приводу остракізму проводилося один раз на рік Народними Зборами у складі не менш ніж 6 тисяч громадянин чоловічої статі. Кожний, хто голосував, вписував на черепку ім’я того політика, якого вважав суспільнонебезпечним. Політик, ім’я якого було написане на більшості черепків, повинен був залишити поліс, як правило на 10 років. Під остракізм свого часу підпали такі афінські політики, як Аристид, Кімон та Фемістокл. Остракізм вважався превентивним заходом впливу на політичне життя полісу, тобто виганяли лише тих, хто міг становити загрозу, а не тих, хто вже її становив. Людина у вигнанні не втрачала прав громадянства свого полісу, це було не покарання, а до певної міри навіть визнання політичного впливу. Тому, остракізм вважався навіть почесним, оскільки невидатним людям він нічим не загрожував.
Також існував термін ідіотес — людина, що не хотіла брати участь у політичних зборах, і отримувала принизливу на той час посаду — ідіотес. - Громадянські права — права та свободи, які захищають особу від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному житті суспільства. Інше значення Громадянські права — це можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних та духовних потреб. Громадянські права можуть бути різними в різних суспільствах та різних епохах.
УРОК 44. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ОЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО
Мета уроку: відтворити образ Александра Македонського, познайомити учнів з його життям і діяльністю; з’ясувати, яке місце він посідає в історії Стародавнього світу.
Поняття і терміни для вивчення: Імперія, «Гордіїв» вузол
- Імперія (від лат. imperium — «наказ, верховна влада, управління, держава») — історична форма державно-політичного утворення. Існують декілька як сучасних, так і застарілих визначень цього поняття.
Імперія — «вид територіальної державної системи, всередині якої цілі народи чи нації (навіть якщо вони зберігають видимість територіальної чи іншої окремішності) вважаються панівними або підлеглими… Це взаємовідносини, за яких одна держава контролює ефективну політичну незалежність іншої. Це досягається силою, політичним співробітництвом, економічною, соціальною чи культурною залежністю»
Імперія має три головні елементи: (1) «сильний політичний центр, якому надано життєздатності історичною місією розширення»; (2) «релігійне чи ідеологічне насильство»; (3) «відчуття кінцевої мети», притаманне імперській еліті.
Імперія — це велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор або імператриця. Також велика імперіалістична держава, яка має колонії. Історична форма державного утворення, що включає в себе силоміць приєднані (підкорені) інші народи та території.
Імперія, як метрополія, може включати в себе внутрішні колонії (котрі звуться «національними окраїнами»), або зовнішні колонії. В цьому випадку імперія, як правило, зветься «колоніальна держава»). Політична влада в імперії побудована на жорсто ієрархічному принципі і належить одній особі (монарх), або закритій олігархічній групі. Економічний обмін між метрополією та окраїнами нерівноцінний — центр використовує колонії як ресурсні придатки. - Александр Македонський або Александр Великий (кінець липня, 356 до н. е., Пелла — 10 червня, 323 до н. е.) — дев’ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського, та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники — діадохи.
З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граніка (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавілон, Парса і Сузи здалися йому без опору.
Далі Александр повів своє військо до Середньої Азії (329 до н. е.), а потім повернув до Індії, але виснажені частини відмовилися переходити Ганг, і він мусив повертати через пустелі до Вавілону, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від лихоманки, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури.
Ранні роки Александра Македонського. Александр з раннього віку чудово володів зброєю і був вправним вершником. Вміння поводитись із кіньми Александр довів, приборкавши непокірного норовистого Буцефала, за що отримав коня в подарунок. Крім того, Александр був добрим музикантом і пристрасним книголюбом. Найулюбленішим його автором був Гомер. Освіту Александр одержав під керівництвом знаменитого давньогрецького філософа Аристотеля.
Беручи участь у віці вісімнадцяти років у битві при Херонеї (Беотія), Александр очолив кавалерійську атаку, яка вирішила успіх усієї битви. Перемога, яку тут одержали македонці над Фівами, Афінами та їх союзниками, остаточно закріпила панування македонського царя Філіппа ІІ в центральній Греції. Після цього Філіпп очолив союз підвладних йому міст-держав із центром у Коринфі. Він був готовий почати великомасштабний похід на Перську імперію під приводом відплати за вторгнення Ксеркса.
Такого походу греки прагнули вже близько століття, з тих самих пір, як шістдесят років тому імперія виявила свою слабкість: після поразки Кіра Молодшого від його брата Артаксеркса II, який перебував на службі у Кіра, 10 000 греків-найманців змогли під командуванням Ксенофонта пробитися з боями на батьківщину. Тільки внутрішні війни, які перси вміло підігрівали грошима та дипломатичними засобами, заважали грекам зробити таке вторгнення раніше. Їх передовий загін вже переплив через Дарданелли, коли в 336 до н. е. Філіп був убитий під час банкету.
Молодий цар Александр Македонський. Смерть наздогнала Філіппа ІІ, коли він став володарем всієї Греції (крім Спарти) та усього Балканського півострова, але тепер всюди спалахують заколоти. Ставши новим царем Александр за одне літо 335 до н. е. повернув під владу Македонії північну частину Балканського півострова, де натрапив на потужний опір. Тоді він вирішив укласти союз із кельтськими племенами галатів, які рухались вниз по Дунаю, і повернувши на південь, досяг середньої Греції, захопив і зруйнував Фіви. Александр організував вбивство полководця, на дочці якого одружився Філіпп, а мати Олімпіада тим часом вбила колишню суперницю.
Після цього Александр з половиною македонською армії (іншу половину довелося залишити для оборони Греції), посиленою військами Коринфського союзу, грецькими найманцями і фракійської кінноти та легкої піхоти, що становило в цілому приблизно 35 тис. чоловік, виступив в похід на Азію. У Александра була вагома причина не відкладати вторгнення. Філіпп залишив після смерті 800 талантів (4,8 млн. драхм) боргу, для порівняння денна платня наймита становила одну драхму, тож борги Філіппа були рівні вартості великої військової кампанії. Кошти, яких вимагала створена Філіппом армія, перевищували можливості його держави. Утримувати її можна було тільки за рахунок прибуткової війни. Продавши або віддавши під заставу майже усі землі, що належали царській фамілії, Александр розплатився з кредиторами і взяв у борг ще 500 талантів. Але навіть після цього йому довелося через брак коштів відіслати на батьківщину грецький флот, що стояв в Дарданеллах.
Вторгнення Александра Македонського у Малу Азію. У першій кампанії 334 до н. е. Александр розбив персів на річці Гранік (поблизу узбережжя Мармурового моря). Після цього до нього приєдналися греки Малої Азії, і Александр стрімко рушив на південь, хоча в Галікарнасі перський гарнізон чинив значний опір. Армія перезимувала у Гордії, стародавній столиці фригійських царів Гордія та Мідаса. Тут зберігалась давня реліквія, а саме царська колісниця, ярмо якої було з’єднане з дишлом надзвичайно складним вузлом. Легенда стверджувала: той, що зуміє розв’язати цей вузол стане володарем світу — Александру вдалось розв’язати цю задачу.
У 333 до н. е. військо Александра перейшло хребет Тавр, що на півдні сучасної Туреччини, причому при наближенні Александрової армії гарнізон, який охороняли перевал, так звані, Кілікійські ворота, в паніці втік. Хоча в Тарсі Александра затримав гострий приступ лихоманки, восени він увійшов до Сирії. Цар Дарій III очікував його на внутрішніх рівнинах, але, коли Александр повернув на південь, і пішов вздовж узбережжя, рухаючись до фінікійських морських баз, Дарій перейшов береговий хребет в тилу Александра і, опинившись на позиції, де він не міг повністю розгорнути свої сили, був розбитий при Іссі.
Потім Александр рушив до Тіру. Це місто, розташоване на прибережному острові, трималось протягом семи місяців. Зведена Александром дамба була спалена брандером. Тим часом ворожий флот повернув під владу Персії кілька островів в Егейському морі та Галікарнас. В Греції повстала Спарта (проте вже у наступному році повстання було придушене македонським військом, що залишилось на батьківщині). Нарешті перське військо вдерлось з Вірменії в Малу Азію, але македонські тилові частини під командуванням Антигона Одноокого змогли дати йому відсіч. Інші фінікійські міста, з якими перси суворо обійшлися, підняли проти них повстання, і тепер підтримували Александра і відкликали свої військові кораблі. З їхньою допомогою Тир був узятий приступом з моря.
Александр рушив далі на південь, подолавши на шляху опір гарнізону Гази, що витримав двомісячну облогу. Тим не менш зиму 331 до н. е. Александр зміг провести в Єгипті, де він був коронований як фараон і заснував тут місто Александрія. Він також відвідав священий оазис Зевса-Амона (нині оазис Ціва) і оракул вітав його як сина Амоса (титул фараона). Того ж року Александр, відкинувши пропозицію Дарія поступитися усими землями на захід від Євфрату, виступив з північної Сирії і переплив через Євфрат і Тигр. З армією, що налічувала 40 000 воїнів, він вступив у бій з головними силами Персидській імперії.
По дорозі у завоюванні Малої Азії Александр Македонський не бачив опору перед собою. Але на річці Гранник він зустрів опір. 30-тисячне військо Александра розбило Індійське військо. Його військо швидко розбили легку кінноту. А потім перейшли в контр наступ. І розсіяли піхоту. Головна битва відбулася на рівнині при Гавгамелах, приблизно за 100 км на захід від Арбел (сучасне місто Ербілі на території Іраку), через що її також називають битвою при Арбелах. Перське військо мало колосальну перевагу в чисельності, але Александр майстерно провів бій. Він завдав косого удару по лівому флангу Дарія, стримуючи флангові атаки ворожої кавалерії допоміжними грецькими та фракійськими загонами поміж тим озброєні метальними ратищами фракійські передові загони відбили атаку колісниць. Коли у відповідь на бічний маневр македонської армії перси намагались перестроїтись, між їх центром і лівим флангом утворився розрив, куди поспішив Александр разом з 2 000 своїх гетайрів — воїнів кінної гвардії. Зліва їх підтримували основні сили, фаланга збройних сариссами (довгими списами) македонських піхотинців. У короткій запеклій сутичці краща частина піхоти Дарія була знищена, а сам він, як і при Іссі, був змушений тікати.
Вавілон відкрив Александру свої ворота, тут він відпочивав два місяці, що навіть дало привід для поширення чуток про занепад духу його війська. У грудні він знову виступив у похід. Дарій знаходився в місті Екбатані (сучасний Хамадан в Ірані) на північний схід від Вавілону, куди йому могли надати допомогу — війська зі сходу, з Бактрії, та з півдня —з Персії. Однак Александр вдарив у південно-східному напрямку. Незважаючи на зиму, він перейшов через гірські хребти, долаючи опір спочатку гірських племен, а потім перського війська. Александр перезимував в Персеполісі, давній столиці персів, де заволодів золотою скарбницею Персидській імперії, яка поповнювалась впродовж 200 років. На знак того, що похід з метою відплати завершено, Александр спалив палац перських царів. Але ще важливіше те, що він зібрав 30 000 перських юнаків, і відіслав їх туди, де вони могли під керівництвом македонян вивчитися військової справи, щоб скласти нову царську армію, тобто армію самого Александра. Навесні 330 до н. е. Александр виступив на Екбатану. Перси залишили місто і рушили на схід, Александр наздогнав перський обоз, сподіваючись взяти Дарія живим. Але Дарій перебував під вартою, і в останній момент його наближені зарізали його, вважаючи, що Дарій їх зрадив. Новим ватажком персів став сатрап Бактрії, що походив з царського роду Бессі.
Смута в імперії Александра Македонського. Щоб опанувати східну Персю, Александру потрібно було здійснити три виснажливі кампанії. Войовничі мешканці прикордонних областей, які звикли охороняти східні кордони від кочівників Центральної Азії, продовжували боротися навіть після того, як Бессі був відданий своїми прибічниками у полон, де він піддавався тортурам і зрештою був страчений, звинувачений у невірності своєму цареві. Греків і навіть македонян втомили безперервні війни в пустелях та штурми гірських фортець. Крім того, македонських воєначальників обурювала прірва між ними та царем, яка з часом тільки поглиблювалась. Александр, ставши «царем царів» і зайнятий справами величезної імперії, прийняв перський церемоніал, брав персів на службу і навіть сам часто носив зручний перський одяг, що складався з розшитої куртки та шароварів замість грецьких хітона та хламіди.
Парменіон, старий воєначальник, якого дуже цінив бутько Александра, цар Філіпп ІІ Македонський, був страчений наступним за своїм сином Філотом, засудженим за навмисне недонесення про змову. Кліт, син годувальниці Александра, який врятував йому життя при Граніці, на бенкеті дорікнув царя у привласненні добутої воїнами слави, і той після багатьох підбурювань вихопив спис у стражника та пронизав друга. Кілька юнаків з оточення царя, а також їх наставник, офіційний історик Александра та племінник Аристотеля Каллісфен (останній доводив до юнаків ідеї про розходження між царською владою та деспотизмом) замислили вбити Александра. Після їх страти був страчений і сам Каллісфен.
Завоювання Бактрії та Індії. Незважаючи на смути, військові залишалися вірними Александру, і він продовжив свої завоювання на Сході, зрештою форсувавши річку Яксарт (сучасна Сирдар’я) в Середній Азії. У Бактрії він одружився на Роксані, дочці свого колишнього супротивника, бактрійского вождя Оксіарта. Цим шлюбом Александр прагнув схилити на свій бік знать східних областей Перської держави. По дорозі на схід Александр засновував міста, даючи майже всім їм назви Александрія, серед них сучасне місто Герат в Афганістані та Александрія Дальня, сучасний Худжанд в Таджикистані.
До весни 327 до н. е. армія Александра досягла долини річки Кабул і направилися у бік Персидської сатрапії Індія, тобто до міст долини Інда на території сучасного Пакистану. На річці Гідасп (сучасна Джелам) сталася битва, в якій Александру вдалося здолати армію войовничого царства Паурава. Згодом між Александром і царем Паурави, якого греки називали Пором, зав’язалися дружні стосунки. Ця битва стала найбільшою з тих, що коли-небудь траплялись в Індії. Звідси Александр мав намір рушити далі на південний схід до Гангу, де, як він думав, знаходиться край Азії, але тут його армія не витримала і заявила, що не піде війною на місцевих царів, про яких говорили, що вони здатні виставити 5 000 бойових слонів. Таким чином, плани Александра були зірвані, і він був змушений повернути вниз по Інду, шляхом підкоряючи вогнем і мечем прилеглі до річки землі. Сам Александр був серйозно поранений під час битви за місто племені маллів. Заліковуючи рани, Александр почав облаштовувати управління на нових землях і займався дослідженнями Перської затоки. Для цієї мети був зібраний флот, на чолі якого став друг Александра, критянин Неарх. Основну частину армії Александр відіслав назад до Персії, а сам разом з невеликим загоном досліджував узбережжя.
Реорганізація армії. Опинившись знову в центральних областях імперії, де він провів останні два роки життя (325—323 до н. е.), Александр виявив, тут панує безлад. Більшість сатрапів не очікували його повернення з Індії, подібно до монарха, вони заводили власні двори, вербували військовиків, займалися вимаганням і грабунками. Кількох сатрапів цар наказав стратити. Македонець Гарпал, головний скарбник держави, товариш царя Александра з самого дитинства, втік на захід з 5 000 найманих воїнів, 6 000 талантів золота та тридцятьма військовими кораблями. Гарпал шукав притулку в Афінах, незадовго до цього місто отримало від нього продовольчу допомогу під час голоду. Але Афіни побоялися накликати гнів Александра, схопивши заколотника, і Гарпал був вбитий на Криті своїми ж воїнами.
Александр відновив порядок і, все ще плануючи подальші завоювання, приступив до організації нової імперської армії. Він задумав завоювання Чорноморського узбережжя, Аравії, Карфагена і Заходу в цілому. Александр бажав мати армію, набрану з македонців (13 000 піхотинців і 2 000 вершників, з таким їх числом він переплив через Дарданелли) і 30 000 азіатів. Македонці та азіати повинні були служити в одних підрозділах. У кожному з шістнадцяти рядів фаланги відтепер повинно було бути лише чотири сариссофора (воїн, озброєний довгим списом), а іншу частину фаланги повинні були скласти стрільці та метателі дротиків, озброєні також коротким мечем. Битву мали починати стрілець і метателі дротиків, якщо після цього необхідно було перейти в атаку, мали висуватись сариссофори, пройшовши крізь стрій і залишивши лучників позаду. Такий стрій, що нагадує пізніший римський легіон періоду середньої Республіки, мав виправити основні недоліки фаланги — її неповороткість та тенденцію до утворення розривів при пересуванні перетнутою місцевістю, що виявилось у битвах при Іссі та Гавгамелах.
Невдоволення армії і весілля в Сузах. У зв’язку з реорганізацією армії і набором новобранців Александр збирався демобілізувати 10 000 македонських ветеранів. Коли він повідомив про свої наміри воїнам, почався заколот. До тих, хто підлягав демобілізації, приєдналися інші. Александр наказав своїй гвардії заарештувати найактивніших бунтівників, і тієї самої ночі всі вони були страчені.
Навесні 324 до н. е., перенісши свій двір в Сузи, Александр влаштував пишне свято примирення, «одруження Сходу і Заходу», під час якого він урочисто відсвяткував весілля 9 000 македонян та уродженок Азії (ця подія відома в історіографії як Весілля в Сузах). Багато хто з полководців Александра оженився на дочках знатних персів, а сам Александр взяв у дружини старшу дочку Дарія Статіру та дочку Артаксеркса Парисатиду. Після смерті Александра Роксана вбила цю жінку. Діадох Селевк, якому дісталася значна частина азійських володінь Александра, виявився єдиним з усіх його полководців, хто зробив царицею отриману в той день дружину-персіянку. Грецькі жерці та перські маги спільно здійснили урочисті церемонії та молились про те, щоб обидва народи ділили між собою імперію в єдності та злагоді. Незабаром македонські ветерани, отримавши платню і щедрі нагороди, відправилися на батьківщину.
Смерть Александра. В 324 до н. е. Александр надіслав грецьким містам Коринфського союзу послання, в якому вимагав, щоб надалі йому надавали божественні почесті. Ця вимога викликала хвилю обурення, хоча зрештою міста були змушені поступитися силі, яка була на стороні Александра. В Афінах великий оратор Демосфен презирливо сказав: «Так нехай же Александр буде сином Зевса, а заодно і сином Посейдона, якщо йому так завгодно».
Принаймні в одному відношенні Александр піднявся вище уявлень свого учителя Аристотеля, чия «Політика» розглядає майже виключно грецький поліс. Саме Аристотель радив Александру поводитись із греками як мудрий правитель, а з варварами, тобто з чужими народами, — як пан. Александр задумав заснувати єдину греко-перську імперію. Готуючись до відплиття з морською експедицією, він раптом захворів малярією і помер у Вавілоні 13 червня 323 до н. е.
Оскільки Александр не мав законних спадкоємців (син Александр IV народився вже після його смерті, інші ж діти були народжені поза шлюбом), питання спадковості було надзвичайно важливим для всієї імперії. Вже на смертному одрі один із полководців запитав Александра, кому він заповідає своє царство. Існує кілька версій щодо відповіді Александра: він міг відповісти через співзвучність або «Найсильнішому», або «Кратеру». Кратер був одним із полководців Александра, командувачем його піхоти, який виявив себе чудовим стратегом, крім того Кратер був уособленням усіх рис справжнього македонця — тому більшість дослідників, якщо і не підтримують дану версію, то і не відкидають її. Але на той момент Кратера не було поруч, а присутні вирішили за краще почути «Найсильнішому». Зрештою сам Кратер не підняв цього питання, і вже за два роки після смерті Александра між його полководцями (діадохами) розпочалась боротьба, а імперія розпалася на частини.
За прадавніми переказами, тіло Александра помістили у золотий саркофаг, який в свою чергу помістили у ще один золотий саркофаг та накрили багряним плащем. Згідно з іншою легендою, тіло Александра помістили у глиняний сосуд, наповнений медом, який використовували як консервант, і було поховане у подвійному золотому саркофазі. також перекази свідчать про те, що Птолемей І Сотер викрав тіло Александра та таємно вивіз його до Александрії, де він залишався до пізньоантичної доби. Саме тут Птолемей IX, один з останніх спадкоємців Птолемея I, замінив саркофаг Александра скляним, а метал переплавив на золоті монети. Громадяни Александрії були край обурені цим, невдовзі після цього Птолемей IX був убитий. Римський імператор Калігула розграбував могилу Александра. Як свідчать давні перекази, Калігула власноруч зняв з Александра нагрудник, а потім сам носив його. Близько 200 р. н. е. римський імператора Септимій Север закрив поховання Александра для громадськості, від того часу про поховання немає достовірних свідчень.
Так званий «Саркофаг Александра» виявили неподалік від Сидона. Нині він зберігається у Стамбульському Музеї археології. Немає доказів про те, що це і є саркофаг, у якому був похований Александр Великий, таку назву він збобув через те, що оздоблений барельєфами, які зображують Александра та його соратників у полюванні та в бою із персами.
УРОК 45. ЕЛЛІНІСТИЧНІ ДЕРЖАВИ В ІV—ІІ СТ. ДО Н. Е. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА
Мета уроку: познайомити учнів з історією еллінстичних держав, що виникли після розпаду держави Александра Македонського, із внеском народів країн Східного Середземномор’я у світову культуру;
Поняття і терміни для вивчення: Еллінізм, діадохи, Мусейон, Колос Родоський, Фароський маяк
- Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор’я з часу походів Александра Македонського (334—323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 ст. німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.
Виникнення елліністичних держав. До 323 до н. е. держава Александра Македонського охоплювала Балканський півострів, острова Егейського моря, Єгипет, передню Азію, південні райони Середньої Азії, частину Центральної Азії, аж до нижньої течії Інда. Найважливішою політичною силою держави Александра була армія, яка і визначила форму державного устрою після його смерті. В результаті нетривалої боротьби між піхотою та гетайрами (елітна кіннота) було досягнуто угоду, за якою держава зберігалася як єдине ціле, а спадкоємцями були проголошені Філіпп III Аррідей, побічний син Філіппа II Македонського і очікувана дружиною Александра Роксаною дитина.
Фактично ж влада опинилася в руках невеликої групи знатних македонян, що займали при Александрі вищі військові і придворні посади. Регентом при слабоумному Філіппі III Аррідеї та Александрі IV (синові Роксани) фактично став Пердікка, управління Грецією і Македонією було залишено за Антипатром і Кратером, Фракія була передана Лісімаху. У Малій Азії найвпливовіше положення займав Антигон I Одноокий — сатрап Фрігії, Лікії і Памфілії. Єгипет був переданий в управління Птолемею Лагу. Важливі командні пости зайняли Селевк І Нікатор і Кассандра (син Антипатра).
Пердікка намагався зміцнити своє єдиновладдя за допомогою армії. Його виступи проти Антигона і Птолемея поклали початок тривалому періоду боротьби діадохів. Похід Пердікки в Єгипет (321 до н. е.) виявився малоуспішним і викликав невдоволення армії, в результаті чого він був убитий своїми командирами. Після загибелі Кратера у зіткненні із сатрапом Пафлагонії і Каппадокії Євменом у Тріпарадисі (Сирія) відбувся новий розподіл посад і сатрапій (321). Регентом став Антипатр, до нього незабаром була перевезена царська родина. Антигон отримав повноваження стратега-автократора Азії, в його ведення перейшли царські війська, що знаходилися там. Селевк отримав сатрапію Вавилонію, війна з Євменом була доручена Антигону.
Впродовж двох років Антигон майже повністю витіснив Євмена з Малої Азії. У 319 до н. е. помер Антипатр, передавши свої повноваження Полісперхону — одному зі старих і відданих македонській династії полководців. Проти нього виступив Кассандр, який користувався підтримкою Антигона. Війна діадохів поновилася з новою силою. Найважливішим театром військових дій стали Греція і Македонія, де в боротьбу між Полісперхоном і Кассандром були втягнуті і царська династія (родина Александра Великого), і македонська знать, і грецькі поліси. В результаті царська династія остаточно втратила своє значення. Філіп III, його дружина Еврідіка і мати Александра Македонського Олімпіада Епірська загинули, Роксана з сином опинилися в руках Кассандра, якому вдалося підкорити своїй владі Македонію, і більшу частину Греції.
Боротьба між Євменом і Антигоном перемістилася у Перейду та Сузіану. На початку 316 до н. е. Євмен був розбитий, і Антигон став наймогутнішим з діадохів. Це змусило Птолемея, Селевка і Кассандра укласти союз проти Антигона, до них доєднався й Лісімах. Запеклі бої проходили на морі і на суші в межах Сирії, Фінікії, Вавилону, Малої Азії і особливо в Греції. Війна йшла зі змінним успіхом і завершилася 311 до н. е. укладанням миру, за яким діадохи виступали як самостійні, незалежні правителі.
Нові війни діадохів почалися 307 до н. е. До того часу зник останній формальний зв’язок між частинами колишньої держави Александра: Роксана і Александр IV були вбиті за розпорядженням Кассандра. Військові дії в Греції почав Антигон, очевидно, з метою заволодіти Македонією і македонським престолом. Його синові Деметрію Поліоркету вдалося вигнати македонські гарнізони з Мегар та Афін і змістити намісника Кассандра. У 306 до н. е. Деметрій розбив флот Птолемея поблизу Саламіна. Після цієї перемоги Антигон присвоїв собі і Деметрію царські титули. Інші діадохи також проголосили себе царями. У вирішальній битві при Іпсі в 301 до н. е. Лісімах, Селевк і Кассандр завдали нищівної поразки війську Антигона I, який загинув у цьому бою. Деметрій із залишками війська відступив до Ефеса, в його розпорядженні залишався ще сильний флот і деякі міста Малої Азії, Греції і Фінікії. Володіння Антигона були поділені, головним чином, між Селевком та Лісімахом. До того часу визначилися основні кордони елліністичних держав: Птолемеїв, Селевкіда, Віфінія і Понтійське царство.
Подальша боротьба діадохів розгорталась в основному на території Греції та Македонії. Після смерті Кассандра в 298 до н. е. розгорілася боротьба за македонський престол між Деметріем Поліоркетом та Пірром — царем Епіру, синами Кассандра та Лісімахом. Переможцем вийшов Деметрій Поліоркет, але вже у 287—286 рр. Лісімах у союзі з Пірром витіснив його з Македонії і підпорядкував її. 283 до н.е. помер Деметрій, узятий в полон Селевком. У 281 до н. е. загинув Лісімах, також розбитий Селевком, його держава розпалась. 281 (або 280) до н.е. був убитий сам Селевк. Царем Македонії 283 до н.е. став син Деметрія — Антигон II Гонат, який поклав початок нової династії, що об’єднувала під своєю владою Фракію та Македонію.
Розквіт еллінізму. Військові зіткнення впродовж трьох століть не припинялися, але носили більш локальний характер. Послідовники Птолемея І і Селевка Нікатора продовжували змагатися у Сирії, Фінікії і Малій Азії (так звані, Сирійські війни). Птолемеї, які володіли найпотужнішим флотом, змагались за панування у Македонії, Егейському морі і Греції. Спроби Македонії розширити свої володіння у Греції натрапляли на стійкий опір грецьких полісів. Від царства Селевкідів 283 до н.е. відпав Пергаму, в 260 року стала незалежною Каппадокія. Близько середини 3 століття відпали північно-східні сатрапії та утворилися незалежні Парфянське царство та Греко-Бактрійське царство.
Найхарактернішою рисою економічного розвитку елліністичного суспільства було зростання торгівлі. Виникли нові великі торгові і ремісничі центри — Александрія у Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, ремісниче виробництво яких значною мірою було орієнтовано на зовнішній ринок. У приморських районах Малої Азії та Сирії створювалися нові поліси, які були і стратегічними пунктами, і адміністративними та економічними центрами. Встановилися регулярні морські зв’язки між Єгиптом, Сирією, Малою Азією, Грецією та Македонією. Були налагоджені торгові шляхи до Червоного моря, Персидської затоки і далі до Індії. Встановилися торгові зв’язки Єгипту із Причорномор’ям, Карфагену і Римом. Розширилися грошовий обіг та грошові операції, чому сприяла перекарбування у монету дорогоцінних металів, що зберігалися в скарбницях перських царів та храмів.
Півстолітній період боротьби між діадохами був по суті періодом становлення нового елліністичного суспільства зі складною структурою і новим типом держави. Нові елліністичні монархії поєднували в собі елементи східної деспотії з елементами полісного ладу. Характерні для полісів земельні відносини — приватна власність громадян і власність міста — ускладнювалися тим, що до міст приписувалися сільські території. Населення цих територій не ставало громадянами міста, але продовжувало володіти своїми ділянками, сплачуючи податки містам або приватним особам, які отримали ці землі від царя, а потім приписали їх до міста. На території, не приписаних до міст, вся земля вважалася царською. За даними єгипетських папірусів, вона ділилася на дві категорії: власне царську і «поступлені землі», тобто передані царем у дар своїм наближеним, а також невеликі ділянки, надані воїнам царя, клерухам, — клерухії. На цих землях могли знаходитися також місцеві села, жителі яких продовжували володіти своїми спадковими наділами, сплачуючи податки.
Складність земельних відносин зумовила багатошаровість соціальної структури елліністичних держав. Царський двір з його придворними, вища військова та цивільна адміністрація, найзаможніші городяни та вищі жрерці складали верхні шари. Численнішим був середній шар торговці та ремісники, персонал царської адміністрації, відкупники, клерухи та катеки, місцеві жерці, вчителі, лікарі та ін. До нижчих верств належало незаможне місцеве населення (лаой): залежні або напівзалежні хлібороби, що обробляли землю царя, знаті, міст, працівники царських майстерень. Вони вважалися особисто вільними, але були прикріплені до місця свого проживання, до тієї чи іншої майстерні або професії. Нижче за їх на соціальній сходах стояли раби.
Інший тип соціального розвитку мав місце у Греції та Македонії. Приєднання до Македонії не давало грецьким полісам істотних економічних переваг. У той же час вікові традиції незалежності у грецьких полісах були особливо сильні. Тому експансія Македонії зустрічала стійкий опір насамперед демократичних шарів, оскільки введення македонських гарнізонів супроводжувалося звичайно встановленням олігархічних режимів і погіршенням становища демосу. Оскільки дрібним полісам окремо було важко відстоювати свою незалежність, відбувався процес об’єднання полісів у федерації (Етолійський союз, у який до кінці 3 століття входять майже вся центральна Греція, Еліда та Мессенія, а також деякі острови Егейського моря; Ахейський союз, який виник у 284 до н.е. та до 230 союз нараховував близько 60 полісів і охоплював значну частину Пелопоннесу).
Олігархічне керівництво Ахейського союзу, налякане зростанням соціального руху в Спарті (реформи Агіса IV і Клеомена III), звернулося за допомогою до царя Македонії Антигону III Досона. У битві при Селласії (222 до н.е.) об’єднані сили македонян і ахейців знищили армію Клеомена III, в Спарту був введений македонський гарнізон. Загострення соціальної боротьби змусило знать грецьких полісів шукати допомоги у Македонії.
Останні роки 3 століття були періодом найбільшого політичного та економічного посилення Македонії. Скориставшись внутрішніми ускладненнями в Єгипті, македонський цар Філіпп V Македонський в союзі із селевкідським царем Антиохом III розділили володіння Птолемеїв поза Єгиптом: до Македонії відійшли всі поліси на узбережжі Геллеспонта, в Малій Азії і по узбережжю Егейського моря; Антіох III після перемоги при Паніоні 200 до н.е. опанував Фінікією та Сирією. Використовуючи гасло свободи грецьких полісів, Рим, що спромігся до 200 до н.е. підкорити все Західне Середземномор’я, залучив на свою сторону Етолійський (199 до н.е.) і Ахейський (198 до н.е.) союзи та перш за все знать, яка бачила у римлян силу, здатну забезпечити їх інтереси. Війни Македонії з Римом завершилися укладенням миру 197 до н.е., за яким Македонія позбулася всіх володінь у Малій Азії, Егейському морі та Греції.
Занепад та підкорення Римом. Об’єднання Західного Середземномор’я під владою Риму внесло суттєві зміни у традиційні торгівельні зв’язки Греції із Сицилією та іншими грецькими колоніями на заході і у зміцнені в 3 столітті зв’язків Єгипту та Сирії з Північною Африкою та Італією. Розпочався процес переміщення торгівельних шляхів та економічних центрів. Військова та економічна експансія римлян супроводжувалася інтенсивним розвитком рабовласницьких відносин в Італії та завойованих областях: масове поневолення населення, розширення торгівлі рабами і сфери застосування рабської праці.
Ці явища знаходили відображення у внутрішньому житті елліністичних держав. Загострюється боротьба у верхах: між шарами переважно міської знаті (зацікавленої у тісніших зв’язках з римським світом) і знаттю, пов’язаною з царським адміністративним апаратом та храмами, що жила в основному за рахунок традиційних форм експлуатації сільського господарства. Ця боротьба проявляється через низку палацових переворотів, династичні чвари, міські повстання. Посилився рух демосу проти податкового гніту, зловживань державного апарату, лихварства і поневолення, який інколи переростав у свого роду громадянські війни, виснажуючи економіку і військові сили держав, знижуючи їх опір римській агресії. Чималу роль відігравала римська дипломатія, всіляко заохочуючи загострення протиріч між елліністичними державами та династичну боротьбу.
Незважаючи на спроби македонського царя Персея залучити на свою сторону грецькі поліси для спільної боротьби проти Риму, до нього приєдналися тільки Епір та Іллірія. В результаті македонська армія була розбита римлянами 168 до н.е., після чого Македонія була розділена на 4 ізольованих округи. У Епірі римляни зруйнували більшу частину міст і продали в рабство більше 150 тис. мешканців, у Греції переглянули кордони полісів. Повстання, що спалахнуло у Македонії 149-148 та в Ахейському союзі 146 до н.е., були жорстоко пригнічене римлянами, після чого Македонія була перетворена на римську провінцію, союзи грецьких полісів розпущені, усюди встановлені олігархічні режими.
Підкоривши Грецію та Македонію, Рим почав наступ на держави Малої Азії. Римські торговці і лихварі, проникаючи в економіку держав Малої Азії, все більше підкоряли їх зовнішню і внутрішню політику інтересам Риму. У 133 до н.е. Пергам (згідно із заповітом Аттала ІІІ) перейшов під владу Риму, але тільки після придушення масового повстання під керівництвом Аристоніка (132-129) римлянам вдалося перетворити його на римську провінцію. Осередком опору римській агресії в Малій Азії стало Понтійське царство, що на початку 1 століття за Мітридата VI Евпатора стало великою державою, підкорило майже все узбережжя Чорного моря. Війни Мітрідата VI з Римом завершилися 64 до н.е. поразкою Понтійського царства.
Поки Рим був зайнятий підкоренням Македонії, царство Селевкідів оправилося від шкоди, заподіяної війною з Римом. Антіох IV Епіфан 170 до н.е., а потім 168 року здійснив успішні походи в Єгипет, та взяв в облогу Александрію, але втручання Риму змусило його відмовитися від своїх завоювань. Політика еллінізації, що проводилася Антіохом IV, викликала повстання в Юдеї (171 і 167-160), які переросли у війну проти панування Селевкідів. Сепаратистські тенденції проявилися і в східних сатрапіях, які орієнтувалися на Парфію. Спроби Антіоха VII Сидета (139/138-129) відновити єдність держави скінчилися повною поразкою і його загибеллю. Від Селевкідів відпали Вавилон, Персія і Мідія. На початку 1 століття самостійними стали області Коммагена (в Малій Азії) та Юдея. Територія держави Селевкідів скоротилася до межі власне Сирії, Фінікії, Келесіріі і частини Кілікії. У 64 до н.е. царство Селевкідів було приєднано до Риму як провінція Сирія. У 63 до н.е. Юдея також була приєднана до Риму.
У Єгипті після походів Антіоха IV знову спалахнув народний рух і одночасно гостра династична боротьба, які перейшли у справжню внутрішню війну, спустошуючи країну. Тим часом римляни всіляко сприяли зовнішньополітичному ослабленню Єгипту. У 96 до н.е. до Риму була приєднана Кіренаїка, в 58 — Кіпр. Римляни впритул підійшли до кордонів Єгипту, лише громадянська війна в самому Римі відстрочила його підкорення. У 30 до н. е. була завойована ця остання елліністична держава. Елліністичний світ як політична система був поглинений Римською імперією, але елементи соціально-економічної структури та культурні традиції, що склалися в елліністичну епоху, зробили величезний вплив на подальший розвиток Східного Середземномор’я і значною мірою визначили його специфіку (див. елліністична культура). - Діадохи (грец. наступник) — полководці Александра Македонського, що після його смерті 323 до н. е. розділили між собою його імперію.
Між ними виникла кривава боротьба, що тривала 22 роки і закінчилась битвою при Іпсі 301 до н. е., у якій загинув Антигон. Цей час відомий в історії під назвою епохи діадохів. Наслідком цієї боротьби було виникнення нової системи держав, до якої увійшли всі землі від Адріатичного моря до Інда. Найважливішими з цих держав, звичайно званих елліністичними, були: Єгипет, під владою Птолемеїв; Сирія, де панувала династія Селевкідів; Македонія, під владою нащадків Антигона Гоната. До них приєдналося ще в 282 до н. е. Пергамське царство під владою Атталідів. Всі ці держави згодом увійшли до складу Римської імперії. - Мусейон — місце, присвячене музам, храм муз, згодом заклад, призначений для творів мистецтва, пов’язаних з музами (звідси — музей).
У добу еллінізму створено славнозвісний Александрійський музей (280 р. до н. е.), до складу якого входила Александрійська бібліотека. - Александрійський мусейон (грец. храм муз, пізніше музей) — один з головних наукових і культурних центрів елліністичного світу, заснований в Александрії на початку 3 століття до н. е. при перших Птолемеях з ініціативи учня Арістотеля Деметрія Фалерского.
В Александрійському мусейоні жили і працювали вчені багатьох галузей знання, запрошені з різних країн Середземномор’я. Очолював Александрійський мусейон жрець вищого рангу, який призначався особисто Птолемеями, потім римськими імператорами. Вчені, що працювали в мусейоні, перебували на повному утриманні Птолемеїв (потім римських імператорів). Розквіт мусейону відноситься до 3 століття, а за окремими науками — до 3—2 століть до н. е. Великі успіхи були досягнуті в математиці, астрономії, природознавства, географії, медицині, а також філології та граматики.
При Александрійському мусейоні була заснована та діяла Александрійська бібліотека. Також до мусейону входили вища школа, астрономічна обсерваторія, анатомічний театр і низка інших наукових установ. У римський період (після 30 до н. е.) Александрійський мусейон поступово втрачає значення. У 272/273 за правління імператора Авреліана мусейон був зруйнований. - Александрійська бібліотека — найбільша і найвідоміша бібліотека в період еллінізму, була заснована та діяла при Александрійському музеї, або музеумі (музейоні) (Єгипет). Заснована, як вважається, Птолемеєм II на початку 3 століття до н. е.
Книжковий фонд Александрійської бібліотеки складався з грецької та перекладної східної літератури (про кількість книжок відомо різне: від 50 до 700 тисяч сувоїв, що на той час було найбільшою колекцією у знаному світі). Каллімах, відомий поет і критик Александрійського періоду, який стояв на чолі Александрійської бібліотеки (середина 3 століття до н. е.), залишив бібліографічні таблиці з 120 рукописних сувоїв, складені на основі фондів Александрійської бібліотеки. Навколо Александрійської бібліотеки виникло те, що прийнято порівнювати з університетом, який приваблював багатьох учених (Аристарх Самоський, Евклід, Герофіл та інші).
Основний фонд Александрійської бібліотеки загинув у 47 до н. е. під час облоги Александрії Юлієм Цезарем, рештки бібліотеки в 391 були майже повністю знищені натовпом фанатиків-християн; остаточно книжкові багатства Александрійської бібліотеки загинули в 7—8 століттях. - Колос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа, Харесом із Лондоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м).
Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішним завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор’ї, включно із виходом до Егейського моря.
У 305 році до н. е. військо Антиґона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.
У 304 році до н. е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.
Місце для статуї підібрали на вході у гавань до остова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.
Кошти на спорудження статуї отримали за рахунок продажу різноманітних облогових гармат, кинутих ворогом при відступі. Серед них також чудо військової техніки — гелеополіда — величезна облогова вежа, включно з тараном, катапультами, майданчиками для розміщення штурмових загонів, перекидними містками.
Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісиппа. Раніше Лісипп спорудив 18-метрову статую Зевса у Таранто. Через 12 років перед жителями острова постала велична картина: біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.
На штучному пагорбі Харес встановив три кам’яних стовпи — на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому — деталі плаща. «Збирання» статуї здійснювалося знизу вгору — спочатку формувалися ступні, потім ікри і т. д. По мірі закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, пагорб був прибраний.
База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і вона сама. Бронзова форма божества була закріплена залізними і кам’яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець із семи променів Сонця, що розходяться. Вважалося, що лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі, поки не знайшлася монета міста Анхіала. На ній статуя Геліоса була зображена у початковому вигляді. Бог тримав в лівій руці Діоніса, а в високо піднятій правій руці виноградне ґроно, показуючи його покровителю виноградарства. За свідченням римського вченого і письменника Плінія Старшого, який вивчав частини зруйнованої скульптури, не кожному вдавалося обхопити великий палець на руці гіганта.
Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор’ю, безліч мандрівників з інших країн приїжджали помилуватися витвором мистецтва.
Порівняно з іншими Чудесами Світу Колос Родоський «прожив» недовге життя. Приблизно через 50 років після створення він був зруйнований землетрусом: від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, народжуючи різні легенди. Так, в одній з них розказувалося, що судна, що прямували в гавань, пропливали поміж ніг гіганта.
У 977 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав частини статуї, що збереглися. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів. Статуя назавжди зникла в плавильних печах. - Александрійський маяк — єдине з Семи чудес стародавнього світу несло в собі не тільки архітектурну елегантність, але й практичну функцію. Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).
Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Александр Македонський вирішив заснувати там нову столицю. Так виникла Александрія.
Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Ніла, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Александр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птоломеєм II. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.
Багато дивного і чудового було в цьому місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали грецькі вчені — творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них книгу «Театр автоматів».
Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований маяк, який став носити ім’я острова. Зв’язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» стало коренем слова «маяк» у багатьох мовах — французькій, італійській, іспанській і румунській.
Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.
Всіх, хто бачив маяк, приводили у захоплення високі стрункі жіночі фігури, зроблені з позолоченої бронзи. Час від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Адже це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом Сонця і Місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника — клепсидр. Вони били у дзвони. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі. Історія зберегла ім’я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-спасителям ради морів». Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора — він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім’я правителя Єгипту.
У сліпучому блиску маяка, як в фокусі, сконцентрувалася вся мудрість, сила думки і глибина знань великих вчених Мусейону. Але сильний землетрус у травні 1100 року зруйновав маяк майже до основи. У середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайт Бий. Зараз вона перетворена у єгипетський військовий форт. Тому добратися до залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам.
УРОК 46. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ «ЕЛЛІНІЗМ»
Мета уроку: узагальнити знання, набуті учнями в процесі вивчення матеріалу тем.
УРОК 47. ТЕМАТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЗА ТЕМАМИ «ГРЕЦІЯ В V—ІVСТ. ДО Н. Е.», «ЕЛЛІНІЗМ»
Мета уроку: перевірити рівень засвоєння учнями матеріалу теми, вміння застосовувати навчальний матеріал, використовувати додаткові джерела інформації.
МАТЕРІАЛ ДО ТЕМИ «ЕЛЛІНІЗМ»
Еллінський союз
Цар Філіпп поспішив втрутитися в грецькі справи, скориставшись так званою «священною війною», яка розгорілася між еллінськими державами через те, що одне з племен Середньої Греції пограбувало Дельфійське святилище. Стрімко пройшовши Фермопіли, македонський цар разом закінчив «священну війну», розгромивши та суворо покаравши святотатців. Проти іноземної армії, що опинилася в самому центрі Еллади, виступили сили антимакедонського союзу на чолі з афінянами і фіванцями.
У серпні 338 р. до н. е. біля беотійського містечка Херонея відбулася фатальна битва — битва за свободу Еллади. Афіняни, що билися проти флангу, яким керував сам Філіпп, потіснили ворога, але на іншому фланзі узяв гору 18-річний македонський царевич Александр, що врізався в лави непереможних фіванців. Увесь фіванський «священний загін» поліг на полі бою. Після цього переможці зім’яли центр грецької армії та вдарили у тил наступаючим афінянам.
Патріоти Еллади зазнали нищівної поразки, але нащадки вшанували їхню мужність: над кістками полеглих фіванців було встановлено величного кам’яного лева, який зберіг пам’ять про левову доблесть захисників грецької свободи. Переможець Філіпп не захотів карати своїх ворогів. Він оголосив усі грецькі держави вільними та об’єднав їх у новий Еллінський союз. Насправді ж всі грецькі держави опинилися під владою македонського царя та були вимушені розпочати підготовку до походу проти Персії.
Битва при Херонеї
Бій відбувся у вузькій долині між горами Херонеї та рікою Кефісом.
Беотійці під командою Феагена займали правий фланг. У центрі стояли загони коринфян, ахейців та інших союзників. Ліве крило зайняли афіняни.
У македонців на правому фланзі проти афінян став сам Філіпп. А на лівому фланзі проти беотійців виступив на чолі важкої кінноти його син, Александр.
Обидва війська зійшлися на рівнині. Заблищали списи, задзвеніли мечі, хмарами полетіли з глухим стогоном стріли й дротики. Філіпп знав силу фіванців і, побоюючись за сина, стрімко рушив на афінян, щоб потім зайти в тил фіванським загонам. Він тіснив афінян, а його праве крило повільно відходило назад. Афіняни, побачивши це, кинулися на відступаючих. На радощах від такої легкої перемоги, вони, не озираючись, мчалися за македонцями, що відступали. І не бачили, що відбувається на полі бою. Александр натиском своєї важкої кінноти прорвав фіванський фронт, і це одразу вирішило кінець битви. Зараз фіванцям потрібна була негайна допомога, але афіняни, засліплені перемогою, навіть не озирнулися на них. Фіванці змішалися, їхнього полководця Феагена вбили, і вони почали відступати безладно і майже без опору. Афіняни, побачивши, що їх обдурили, почали тікати.
Александр Македонський
В особі Александра Македонського дивним чином поєднувалися такі якості, як обережність і ризик, розсудливість та інтуїція. Зазвичай цю виняткову натуру пояснюють впливом чинника подвійної спадковості: реальної (від батька Філіппа) і напівмістичної (від Олімпіади, його матері). Мати володіла несамовитим характером, нестримною чуттєвістю, брала участь у магічних ритуалах. Вона вела свій рід від Ахілла.
У Александр Македонсього спостерігали ті самі некеровані вибухи гніву та пориви ентузіазму, що й у Філіппа II, який вів свій рід від Геракла. Занурившись у світ міфології, він уявив, що в його жилах тече кров героїв — його предків.
Оскільки Александр Македонський вважав себе надлюдиною, він і поводився як надлюдина.
Він втрачає відчуття міри, а дух надмірності наче перекреслює уроки, що дав йому Аристотель, який вважав поміркованість правителя єдиною гарантією існування монархії. У глибині душі Александра Македонського визрівало відчуття винятковості. Йому все дозволено, бо він за все відповідає. Його недоліки — ніщо порівняно з його перевагами: завзяттям і творчим поривом.
Із самого початку царювання Александр Македонський сміливо й енергійно розправляється зі своїми супротивниками. Він ліквідує претендентів на престол і придушує заколот на Балканах. Греція непокоїться, але Александр Македонський не залишає жодної надії, руйнуючи непокірні Фіви. А потім вирушає до Азії.
Вражає невелика кількість бойової сили, якою було завойовано світ: близько 40 тисяч солдатів при висадці в Азії, 120 тисяч — в Індії, 80 тисяч — наприкінці його життя.
Невтомний Александр Македонський присутній усюди — він надихає свою армію особистою хоробрістю й водночас керує нею з майстерністю справжнього стратега. Досвідчений вершник, грізний повелитель, найбільший з усіх полководців, він проявляє себе і як геніальний організатор.
Імперія трималася на одній людині, правда, людина ця була нелюдської працездатності.
Для оспівування своїх подвигів він запрошує таких відомих художників, як Лісіпп та Апеллес, організовує музичні та спортивні змагання, як у себе на батьківщині. Вшановуючи олімпійських богів, він виявляв терпимість до інших вірувань.
Александр Македонський виявляв цікавість до духовного життя; він тверезо мислив, хоча й довіряв своїй геніальній інтуїції.
Афіни починають віддавати йому шану як новому Діонісу. (Вважається, що першим завойовником Індії був бог Діоніс.)
Помер Александр Македонський раптово, перебуваючи у цей час у Вавилоні.
Його діяльності легко можна дати негативну оцінку: непотрібні насильства; пристрасть до надмірностей царя, надмірне честолюбство, проте Александр Македонський був новатором, що заперечував відмінність між варварами та греками, творцем єдиної імперії та єдиної культури.
Народження. Александр Македонський з’явився на світ того дня, коли був спалений храм Артеміди Ефеської.
Казали, що нема нічого дивного в тому, що храм Артеміди згорів: адже вона була у цей час зайнята, допомагаючи Александру Македонському з’явитися на світ.
В Азії проголосили, що цей день породив горе і велику біду для Азії.
Філіпп водночас отримав цього дня три звістки: по-перше, про перемогу своїх військ у черговій битві, по-друге, що кінь, який належав йому, переміг в Олімпійських іграх, і, нарешті, третє — про народження Александра. Цілком ймовірно, що Філіпп надто зрадів, а провісники помножили його радість, оголосивши, що син, народження якого збіглося з перемогами, буде непереможним.
Зовнішність. Александр був надто світлим, і білизна його шкіри переходила місцями в червоність. Краще за всіх зовнішність Александра передають статуї Лісіппа. Він точно передав і легкий нахил шиї вліво, і млосність погляду. Александр відрізнявся швидкістю ніг. Зріст Александра дорівнював 4 лікті і 1 палеста.
Характер. Честолюбство Александра призвело до того, що спосіб його думок був не за віком серйозним і піднесеним. Він любив не всяку славу і не шукав її, де доведеться.
Прагнучи не насолоди й багатства, а доблесті й слави, Александр вважав, що чим більше він отримає від свого батька, тим менше може зробити сам.
Александр був від природи упертий, а коли сердився, то не поступався ніякому насильству, проте розумним словом його легко можна схилити до ухвалення правильного рішення.
Вчителем Александра був Аристотель. Александр, мабуть, не тільки засвоїв вчення про моральність та державу, але й прилучився до таємних, більш глибоких вчень. Взагалі, Александр був схильний від природи до вивчення наук і читання книг.
Александр вважав, що вміння володіти собою для царя важливіше, ніж вміння перемагати ворогів. Проте він виявив себе великим воїном, який ніколи не втрачає мужності й присутності духу. У боях Александр піддавав себе безлічі небезпек й дістав декілька важких поранень. Александр прагнув зухвалістю здолати долю, а силу — мужністю. Він вважав, що для сильних немає ніякої перешкоди, а для боягуза — ніякої опори.
Він вирізнявся надзвичайною стриманістю в їжі. «Мій вихователь, — казав він, — готував так: на сніданок — нічний перехід, на обід — мізерний сніданок. Вихователь також мав звичай обшукувати моє ліжко й одяг, шукаючи, чи не заховала мені туди матір будь-які ласощі або будь-що понад встановлене».
Александр був дуже щедрий від природи. Він був дуже балакучим і довго засиджувався на бенкетах.
Наприкінці липня 356 р. до н. е. народився син Філіппа та Олімпіади — Александр.
Александр дістав виховання, що личило молодому аристократу того часу. Коли йому виповнилося 13 років, вихователем до нього був запрошений Аристотель, і три роки Александр слухав лекції філософа. Александр високо цінував Аристотеля і шанував знання, що дістав від вчителя, адже це відрізняло його від решти простих смертних. Втім, таке ставлення до Аристотеля не завадило Александру розправитися з родичами вченого, коли ті наважилися суперечити царю.
Александр займався точними науками, вмів грати на лірі, захоплювався театром.
У 340 р. до н. е., коли Александрові було 16 років, він уперше взяв на себе управління державою. Він досить успішно впорався з цією нелегкою задачею.
Його батько Філіпп II побачив в діях Александра загрозу своїй могутності і замислив позбавити сина прав на престол. З цією ж метою він відлучив від Александра його друзів.
Під час одного з бенкетів Філіпп II був убитий. Казали, що вбивцю підіслав Александр, хоча не всі вірили у це. Александр намагався подати смерть Філіппа як результат змови персів. Проте вбивство царя настільки природно випливає з сімейного конфлікту, що ці твердження Александра здаються спробами зняти з себе звинувачення у вбивстві батька і звалити провину на чужі плечі.
Загибель Філіппа відкрила Александрові шлях до влади. Йому було на цей час 20 років, і він збирався утворити наддержаву, об’єднавши Грецію з Персією. Усіх родичів, що могли претендувати на престол, Александр наказав стратити. Його зведена сестра, декількох днів від народження, була вбита на руках у матері — другої дружини Філіппа, яку потім примусили повіситися. Правда, слід зазначити, що Александр з приводу цього висловив легке обурення.
Александр був нетерплячий і хотів будь-що домогтися свого. Він зухвало нехтував не тільки людськими, але й божественними настановами. Йому все було по силах і все дозволено.
Македонський-цар міг сказати про себе те саме, що й невідомий грецький поет — найманий солдат:
Є у мене велике багатство — спис і меч,
І прекрасний щит, прикриття для тіла.
Ним я орю, ним я жну,
Ним вичавлюю смачне вино з винограду.
Ним я назвав владик рабами.
Ті ж, хто не наважуються мати списа і меча,
І прекрасний щит, прикриття для тіла,
Всі вони, до коліна мого припадаючи,
Схиляючись ниць, мене владикою
І великим царем проголошують.
Розпад імперії Александра Македонського
Між найближчими соратниками Македонського — діадохами (грецькою — «послідовник») спалахнули війни, що тривали майже 50 років. В результаті державу поділили, започаткувавши нові династії: Птолемеїв (Єгипет), Селевкідів (Вавилон і Сирія); Атталідів (Мала Азія, Пергам) та Антигонідів (Македонія, Греція).
Елліністичні держави
Держави, що утворилися на місці імперії Александра у Східному Середземномор’ї, називають елліністичними, тобто «схожими на грецькі».
Як і у давньосхідних країнах, правили тут царі, які мали величезну владу, передавали її у спадщину, розпоряджалися всіма землями. Монархів шанували як богів, на їхню честь зводили храми.
Разом з тим на Сході засновувалися нові міста, до яких переселялися тисячі колоністів із Греції та Македонії. Суспільне життя міст було організоване за грецьким зразком: народні збори обирали міські ради й посадових осіб, видавали закони. У нових містах будували гімнасії й театри, іподроми й стадіони. Хоча міста самостійно керували своїм життям, вони визнавали верховну владу царів, підкорялися їм і сплачували податки.
У Єгипті й Вавилоні, Фінікії й Середній Азії поширилася грецька релігія. Повсюди зводилися храми Зевса, Афіни, Аполлона. Грецька і місцеві релігії настільки перемішалися, що люди молилися й приносили жертви одночасно Осирісу й Посейдону, Мардуку й Артеміді.
Грецькою мовою видавалися царські закони й міські постанови, нею спілкувалися люди різних національностей. Еллінська культура тісно переплелася з давньою культурою Сходу, що взаємно збагатило цивілізації. Тому в країнах Східного Середземномор’я надзвичайного розквіту досяг-ли науки й ремесла, освіта й мистецтво.
У країнах Східного Середземномор’я поступово склалася елліністична цивілізація.
Крилаті вирази
«Танталові муки». Фрігійський цар Тантал розгнівав богів, за що вони прирекли його в царстві мертвих стояти по коліна у воді під звисаючими ґронами соковитих плодів. Але, як Тантал не намагався, ні плодів, ні води він ніколи не міг дістати.
«Покривало Пенелопи». Дружина Одіссея 20 років чекала на свого чоловіка, відмовляючи шанувальникам, що пропонували їй руку і серце, і посилаючись на те, що вийде заміж, коли закінчить ткати покривало. Але щоночі, щоб продовжити роботу і відстрочити виконання обіцянки, вона розпускала виткане.
«Із щитом або на щиті». Проводжаючи на битву синів, матері Спарти бажали їм повернутися переможцем — «із щитом» — чи гідно вмерти, і тоді його тіло принесуть на щиті, віддаючи належну шану герою.
«Яблуко розбрату». Золоте яблуко з написом «Найчарівнішій» богиня сварок і розбратів Ерінія, яку не запросили на бенкет, кинула, щоб посварити між собою богинь Геру, Афіну й Афродиту. І їй це вдалося.
«Гордієв вузол». Захопивши Фрігію, Александр Македонський побачив у храмі Зевса візок, на якому був хитромудро зав’язаний вузол з безліччю кінців. Згідно з легендою, той, хто його розв’яже, отримає владу над усією Азією. Македонський вирішив не мудрувати з вузлом і розрубав його мечем.
«Висікти море». Цар персів Ксеркс наказав побудувати міст через протоку Геллеспонт для переправи своїх військ, але буря зруйнувала його. Тоді Ксеркс, розгнівавшись, наказав покарати море — висікти його батогами.
«Троянський кінь». Греки, що не змогли взяти Трою облогою, спорудили величезного дерев’яного коня, усередині якого сховали збройний загін, а самі зробили вигляд, що пішли. Троянці завезли коня в місто, а уночі звідти вискочили грецькі воїни й захопили Трою.
«Авгієві стайні». Геракл, що поступив на службу до царя Еліди Авгія, який володів величезною чередою, а тому мав брудні та захаращені стайні, пообіцяв за одну добу очистити їх. Він відвів у ворота стайні русло ріки Алфей, і бурхливий потік швидко змив бруд.
ГРЕЦЬКИЙ БАЙКАР ЕЗОП
ПРО НЕЗДОЛАННУ СИЛУ ЄДНОСТІ
Діти селянина часто сварилися між собою. Батько намагався їх втихомирити, але марно; слова не допомагали. Тоді селянин звелів принести в’язанку хмизу і попросив синів по черзі переламати її. Як не старалися хлопці, нічого в них не виходило. Тут батько розв’язав в’язанку і дав кожному по одному прутику. Діти легко переламали всі прутики. Тоді батько сказав: «Ось так і ви, діти, коли будете дружні, вас не подужають вороги, а якщо будете сваритися, то вони вас легко переможуть».
ОРАТОР ДЕМОСФЕН
Від народження Демосфен був слабкий і хворобливий. Батьки його рано померли, а нечесні опікуни забрали собі маєток і гроші. Коли хлопчик виріс, він вирішив повернути своє майно. Та для цього треба було вміти переконливо виступати в суді. Демосфен гаркавив і тому соромився говорити. Щоб виправити цей недолік, він купив цуценя і слідом за ним повторював звук «р-р-р». Крім того, він виходив на берег моря, набирав у рот круглих камінців і під шум прибою вчився чітко вимовляти слова. Невдовзі він став чудовим оратором.
У Демосфена була ще одна погана звичка: під час промови він, хвилюючись, пересмикував плечем. Щоб позбутися цього, Демосфен підвісив на шворці до стелі меч, якраз над своїм плечем. Коли він забувався, меч боляче колов його. Так Демосфен позбувся негарної звички.
Пізніше, коли Греція опинилася під владою македонців, Демосфена заочно засудили до смертної кари за його виступи проти царя Філіппа. Демосфен утік з Афін і сховався на одному з островів у храмі Посейдона. Храми в давнину слугували притулком для втікачів, і ніхто не мав права схопити там людину. Але знайшовся зрадник, який упізнав Демосфена. Він почав переконувати оратора, щоб той поїхав разом з ним до македонців. Вони, мовляв, не зроблять йому нічого поганого. «Зачекай трохи, — сказав Демосфен зрадникові,— Я напишу листа родичам». Із цими словами Демосфен узяв сувій папірусу й очеретинку для письма. Раптом він прикусив кінчик пера і впав на землю мертвим. В очеретині було заховано сильну отруту. Демосфен проковтнув її, щоб не датися живим у руки ворогів.
ПОХІД У ПЕРСІЮ Александра Македонського
Після смерті батька Александр продовжував його політику. Він пішов війною на Персію. Його велика армія складалася з греків і македонців. Усіх об’єднувала ідея священної війни та помсти персам за розорення Греції під час греко-перських воєн.
У 334 р. до н. е. Александр переправився через протоку Геллеспонт, між Європою та Азією, й опинився на землях Перського царства. Міста одне за одним здавалися полководцеві. Ніщо не могло його спинити.
Назустріч Александру рушив перський цар Дарій III з величезною армією. Біля міста Ісси відбулася битва (333 р. до н. е.), в якій перемогли македоняни. Александр захопив у полон матір, жінку і двох дочок Дарія, забрав його колісницю, розкішний намет, обладунок, багато золота й срібла. Сам Дарій ледве врятувався втечею.
ПЛУТАРХ
ПРО ВЕЛИКОДУШНІСТЬ АЛЕКСАНДРА
Александр знищив близько 110 тисяч ворогів і здобув блискучу перемогу. Але він не зміг захопити Дарія. Проте він не позбавив а сім’ю Дарія почестей, що їх вона мала раніше, і навіть збільшив кошти на її утримання. Найбільш царственим і прекрасним благодіян- I ням Александра було те, що цим шляхетним і скромним жінкам не \ довелося в полоні ні чути, ні боятися нічого такого, що могло б їх збезчестити. Жінка Дарія була найвродливішою з усіх цариць, так само як і Дарій був найкращим серед чоловіків. Доньки їхні були схожі на батьків.
БИТВА ПРИ ГАВГАМЕЛАХ
З Єгипту македонська армія пішла до Месопотамії. Неподалік від річки Тигр, біля села Гавгамели, відбулася вирішальна битва македонян з персами.
Коли дві армії зблизилися, настав вечір. Дарій III боявся несподіваного нападу. Тому він наказав своїм воїнам вишикуватись на полі й не спати.
Александр зробив інакше. Він дав можливість своїм воїнам виспатися й підготуватися до битви. Його полководці, налякані великими силами персів, пропонували напасти на них уночі, та Александр гордо відповів: «Я не краду перемог!». З цими словами він зайшов у свій намет, ліг і спокійно заснув.
Вранці розпочалася битва. Перси, змучені безсонною ніччю, ледве трималися на ногах від утоми. Проте їх було більше, ніж македонян. Крім того, Дарій виставив на полі битви колісниці з прикріпленими до коліс та дишел гострими косами, що косили противника. Але македонські лучники перестріляли візничих, а потім розступилися і пропустили коней з колісницями. Александр пробився до самого центра перського війська — туди, де був Дарій. Дарій так злякався, що покинув військо і втік далеко в степи. Невдовзі він загинув від рук персів.
ГОРДІЇВ ВУЗОЛ
У малоазійському місті Гордіон, у храмі, Александру показали; колісницю, дишло якої було зав’язано дуже складним вузлом із кизилової кори. Кора затверділа від часу, і вузол розв’язати було неможливо. За легендою, цар Гордій, зав’язавши цей вузол, провістив, що той, хто його розв’яже, стане володарем усієї Азії. Александр вихопив меча з піхов і розрубав вузол. Відтоді виник крилатий вислів «розрубати гордіїв вузол», тобто легко розв’язати складну проблему.
МОНАРХІЯ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО
Внаслідок завоювань Александра утворилася величезна держава, що простягалася від Греції до річки Інд. Необмеженим володарем цієї держави була одна людина — сам Александр Македонський. Така форма правління називається монархією, від грецьких слів «монос» («сам, один») і «архо» («володарюю»).
На завойованих землях Александр свідомо прагнув поширити грецьку культуру і мову. Він запрошував греків переселятися в нові, збудовані для них, міста — такі, як Александрія Єгипетська. Александр заснував 20 міст і кожне назвав своїм ім’ям. У цих містах життя було організоване за грецьким зразком: стояли храми еллінським богам, діяли театри й бібліотеки. На основі грецької культури Александр мріяв створити нову світову державу, в якій панували б рівність усіх громадян; свобода, добробут.
ЕЛЛІНІСТИЧНІ ДЕРЖАВИ в IV—II ст. до н. е.
Гігантська імперія, створена Александром Македонським, складалася з різних земель, племен і народів. Туди входили Македонія, Греція, Єгипет, Близький Схід, Персія, Середня Азія та частина Індії. Жителі цих країв говорили різними мовами, поклонялися своїм богам, носили власний національний одяг і господарювали кожен по-своєму. Відстані між окремими частинами імперії сягали сотень тисяч кілометрів. Тому керувати такою великою державою було дуже важко.
Після раптової смерті Александра почалася боротьба між його полководцями за владу. «Діадохи» (грецькою — «спадкоємці» царя) поділили імперію на кілька менших самостійних держав. Найбільшими з них були три: Сирійська, Єгипетська і Македонська.
олководець-діадох Селевк узяв собі Сирію, Вавилон і Персію. Він став засновником нової царської династії Селев- кидів.
Полководцю Птолемею дістався Єгипет. Він заснував династію Птолемеїв.
Антігон одержав Македонію і заснував династію Антігонідів.
Усі діадохи оголосили себе царями.
Розквіт нових елліністичних держав припадає на III ст. до н. е., проте він тривав лише 100 років. Потім починається їх повільний занепад. За ці роки діадохи шість разів воювали між собою. Поступово їхні землі захоплюють інші молоді й могутні держави Заходу та Сходу — Рим (сучасна Італія) і Парфія (сучасний Іран).
МАНДРІВКА АФІНСЬКОГО КУПЦЯ
ПОРТ. Уявімо купця, який привіз на кораблі свої товари з Афін до Александрії — багатого торгового міста в дельті Нілу. У гавані він побачив багато кораблів і відчув тривогу: чи вдасться йому продати свій товар? У добу еллінізму бурхливо розвивалася торгівля. Поки розвантажували кораблі, купець вирішив піти в місто, щоб вшанувати богів і подякувати за щасливе плавання. Адже море кишіло піратами.
МІСТО. Александрія вразила його геометрично прямими вулицями. Будинки з білого мармуру, зовсім як у рідних Афінах, були прикрашені колонами, скульптурами, барельєфами. Ось і храм богів Серапіса та Ізіди. Купець плеснув на жертовник виноградного вина, сам випив з кіліка (чаші). Обійняв коліна статуї бога Серапіса, який своєю статурою й обличчям із широкою бородою нагадував Зевса, і попросив уберегти його від бурі на морі та від піратів. У добу еллінізму з релігійних вірувань різних народів утворилися нові, змішані культи, з ‘явилися нові боги.
МУСЕЙОН. На березі затоки в тінистому гаю стояла велична споруда — Мусейон (храм муз). Його в 215 р. до н. е. збудував цар Птолемей II, який хотів, щоб усе тут нагадувало знаменитий Лікей — школу афінського мудреця Арістотеля.
При Мусейоні жили вчені, були складні астрономічні прилади для спостереження за небом (обсерваторія), а головне — велика бібліотека, що налічувала майже 700 тис. книжок. Колись сюди з Афін перевезли бібліотеку самого Арістотеля, а з нею і його колекції: мінерали, гербарії, опудала тварин — усе, що надсилав зі східних походів Александр Македонський своєму вчителеві.
У Мусейоні вивчали математику, ботаніку, зоологію, анатомію, астрономію. З усіх кінців світу сюди привозили книжки, кращі з яких відразу ж перекладалися грецькою мовою.
Тут бував знаменитий фізик Архімед. Учений Ератосфен, друг Архімеда, обчислив розміри земної кулі. Учений Арістарх дійшов висновку, що Земля — це одне з небесних тіл, яке обертається навколо Сонця. Щоправда, йому мало хто повірив, і вчені ще довго вважали, що, навпаки. Сонце обертається навколо Землі.
МАЯК. З подивом роздивлявся купець величезну споруду — маяк, який стояв на острові Фарос напроти порту. Величезні бронзові дзеркала підсилювали полум’я на його 130-метровій вершині. Маяк світив на відстань 50 км і вважався одним із семи чудес світу. Хто, як не раби, міг спорудити цього камінного велетня? У добу еллінізму посилилася работоргівля і широко використовуваїїася невільницька праця.
ПЕРГАМЕНТ. Купець успішно продав свій товар — рабів, ліс, вино, дорогоцінний посуд. Назад він навантажив свій корабель єгипетським зерном, індійськими прянощами, пахощами, хною, шовком із далекого Китаю. Хотів він купити папірус, та з’ясувалось, що цар заборонив іноземним купцям вивозити його з країни. Та наш купець не розгубився. Він дізнався, що в Пергамі, у Малій Азії, навчилися робити особливий матеріал для письма з тонко вичиненої шкури телят — пергамент.
КОЛОС РОДОСЬКИЙ. До Пергама шлях купця пролягав повз грецький острів Родос. На ньому він побачив гігантську мідну статую бога сонця Геліоса. Ногами бог упирався у дві скелі, між якими і проплив корабель купця. Колос вважався одним із семи чудес світу. Та під час страшного землетрусу він упав у море і розбився.
ФІЛОСОФ ДІОГЕН. Серед філософів особливо уславився своєю зневагою до загальноприйнятих правил життя філософ Діоген. Він був бідний і жив у піфосі (бочці) посеред головного майдану міста. Незважаючи на всі дивацтва, греки любили Діогена за його мудрість.
Якось прийшов до Діогена великий завойовник Александр Македонський, зупинився перед бочкою і сказав: «Я — цар, проси, чого ти хочеш, я виконаю будь-яке твоє прохання»! Діоген відповів: «Відійди і не затуляй мені сонця».
Вдень, коли яскраво світило сонце, Діоген розгулював вулицями міста із засвіченим ліхтарем. Коли його спитали, що він робить, відповів: «Шукаю людину». Діоген мав на увазі, що людей навколо багато, але справжніх — розумних і добрих — мало.
Діоген просив милостиню у статуї. Коли його запитали, для чого він це робить, відповів: «Щоб привчити себе до відмов».
Коли Діоген почув, як вродливий, гарно вдягнутий юнак брутально вилаявся, він сказав йому: «І не сором тобі з таких дорогих піхов виймати такий поганий свинцевий меч?».
Якось Діоген побачив невмілого стрільця, який ніяк не міг влучити в ціль. Діоген сів біля мішені. Його запитали: «Навіщо?» Він відповів: «Щоб лучник у мене не поцілив».
Діоген любив повторювати, що освіта дарує юнакам розум, старим — втіху, біднякам — багатство, а багатим людям прикрашає життя.
ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ «ЕЛЛІНІЗМ»
- Як і чому змінюється становище Афін в Елладі?
- Яка держава посилилася у цей час? Назвіть причини її посилення.
- Як зміни сталися в афінському суспільстві?
- Як змінилося ставлення громадян до власної держави?
- Чого прагнув Демосфен?
- Як і коли сталася битва при Херонеї?
- Чому греки зазнали поразки?
- Чи могли греки перемогти?
- Якими, на ваш погляд, були наслідки цієї битви для Греції?
- Македонське царство розташовувалося:
а) на півночі Балканського півострова;
б) на півдні Балканського півострова;
в) у Малій Азії, неподалік від Мелету. - Оберіть найбільш важливі причини, чому Греція зазнала поразки в боротьбі з Македонією.
а) Не знайшлося людей, які пояснили б грекам небезпеку македонського вторгнення;
б) грецькі держави ворогували між собою;
в) усередині грецьких держав точилася запекла політична боротьба. - Філіппіки (походить від імені царя Філіпа) — це … :
а) сильне відчуття;
б) пристрасний захист будь-чого;
в) гнівна викривальна мова. - Із закликами об’єднатися та надати відсіч Філіппу Македонському звернувся до греків:
а) Перікл;
б) Демосфен;
в) Ісократ. - Сильною армією македонського царя Філіппа робили:
а) застосування облогових башт;
б) використання метальних знарядь;
в) використання фаланги;
г) постійні тренування воїнів;
д) застосування військових суден нової конструкції. - Батько історії — …
- Демократія — …
- Олігархія — …
- Аристократія — …
- Агора — …
- Акрополь — …
- Місто-держава у Давній Греції — …
- Пелопоннеська війна — …
- Оратор — …
- «Філіппіки» — …
- «Македонська фаланга» — …
- Столиця Македонії — …
- Значення імені «Александр» — …
- Про що мріяв Александр Македонський?
- Чому елліністичну цивілізацію іноді називають міською?
- Чим пояснити назви новоутворених елліністичних міст: Александрія, Селевкія, Антіохія?
- Назвіть архітектурні пам’ятки доби еллінізму, які були віднесені до числа «див світу».
- Звідки походять слова «колосальний» та «пергамент»?
- Звідки походить вислів «колос на глиняних ногах»?
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Солодкоголоса сирена».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Бочка Данаїд».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Прокрустове ліжко».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Канути в Лету».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Лаконічна мова».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Досягти апогею».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Сізіфова праця».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Танталові муки».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Нитка Аріадни».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Покривало Пенелопи».
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Між Сциллою і Харибдою»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Висікти море»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Бочка Данаїд»;
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Досягти апогею»;
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Скриня Пандори»;
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Дамоклів меч»;
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Розрубати Гордієв вузол»;
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Із щитом чи на щиті»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Лаконічна мова»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Авгієві стайні»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Сізіфова праця»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Лабіринт Мінотавра»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Ахіллесова п’ята»
- Пояснити сучасне тлумачення вислова «Полікратів перстень»
- Гарпократ — це …
- Арес — це …
- Ірида — це …
- Амфітрита — це …
- Гіменей — це …
- Гарпія — це …
- Посейдон — це …
- Афіна — це …
- Пріам — це …
- Афродіта — це …
- Геката — це …
- Гігієя — це …
- Плутос — це …
- Аїд — це …
- Аполлон — це …
- Діоніс — це …
- Адоніс — це …
- Геба — це …
- Артеміда — це …
- Гефест — це …
- Асклепій — це …
- Гермес — це …
- Уран — це …
- Феміда — це …
- Зефір — це …
- Гера — це …
- Гіпнос — це …
- Ерінії — це …
- Ерот — це …
- Еос — це …
- Ніка — це …
- Пан — це …
- Зевс — це …
- Морфей — це …
- Мойри — це …
- Харити — це …
- Бог мовчання — це …
- Бог війни — це …
- Вісниця веселки — це …
- Дружина Посейдона — це …
- Бог шлюбу — це …
- Символ люті і страхіття— це …
- Бог моря, землетрусів — це …
- Богиня мудрості — це …
- Цар Трої — це …
- Богиня краси — це …
- Богиня чаклунства — це …
- Богиня здоров’я — це …
- Бог багатства й успіху — це …
- Бог підземного світу — це …
- Бог мистецтва — це …
- Бог виноградарства — це …
- Бог родючості — це …
- Богиня юності — це …
- Богиня полювання, покровителька народження — це …
- Бог вогню — це …
- Бог лікування — це …
- Бог торгівлі і подорожей — це …
- Бог неба — це …
- Богиня правосуддя — це …
- Бог Західного вітру — це …
- Цариця богів — це …
- Богиня сну — це …
- Богині помсти — це …
- Бог кохання — це …
- Богиня вранішньої зорі — це …
- Богиня перемоги — це …
- Бог пастухів — це …
- Верховний бог — це …
- Бог сновидінь — це …
- Богині долі — це …
- Богині краси та жіночності — це …
- Мікени — це …
- Акцій — це …
- Пелопоннес — це …
- Алфей — це …
- Фракія — це …
- Пірей — це …
- Спарта — це …
- Олімп — це …
- Олімпія — це …
- Аркадія — це …
- Коринф — це …
- Ареопаг — це …
- Крит — це …
- Евбея — це …
- Лемнос — це …
- Тасос — це …
- Родос — це …
- Лесбос — це …
- Фессалія — це …
- Македонія — це …
- Балкани — це …
- Мікени — це …
- Беотія — це …
- Фіви — це …
- Марафон — це …
- Платеї — це …
- Мессенія — це …
- Пантікапей — це …
- Саламін — це …
- Фермопіли— це …
- Місто-держава — це …
- Мис на півночі Африки — це …
- Ріка на півдні Еллади — це …
- Гора богів — це …
- «Райська країна» — це …
- Місто, де зазнав поразки Ксеркс — це …
- Місто, засноване греками у Причорномор’ї — це …
- Острів, де був розбитий флот персів — це …
- Ущелина в Греції — це …
- Лісандр — це …
- Перікл — це …
- Мільтіад — це …
- Арістід — це …
- Павсаній — це …
- Легіон — це …
- Іла — це …
- Фаланга — це …
- Стратег — це …
- Префект — це …
- Наварх — це …
- Туніка — це …
- Фартух — це …
- Хламіда — це …
- Ітака — це …
- Керамік — це …
- Одеон — це …
- Ахейці — це …
- Дорійці — це …
- Іонійці — це …
- Гопліт — це …
- Фемістокл — це …
- Солон — це …
- Леонід — це …
- Діадох — це …
- Трієра— це …
- «Іліада» — це …
- «Одіссея» — це …
- Фідій — це …
- Аристотель — це …
- Лемнія — це …
- Арістофан — це …
- Епікур — це …
- Філон — це …
- «Антігона» — це …
- Парфенон — це …
- Мирон — це …
- Акрополь— це …
- Поліклет — це …
- Скопас — це …
- Леохар — це …
- Пракситель — це …
- Гіппократ — це …
- Геродот — це …
- Есхіл — це …
- Еврипід — це …
- Софокл — це …
- Зоїл — це …
- Фалес — це …
- Діоген — це …
- Евклід — це …
- Архімед — це …
- Зосим — це …
- Піфагор — це …
- Епікур — це …
- Зенон — це …
- Фукідід — це …
- Страбон — це …
- Птолемей — це …
- Скульптор, автор «Списника» — це …
- Скульптор, автор «Амазономахії» — це …
- Скульптор, автор «Аполлона Бельведерського» — це …
- Скульптор, автор «Відпочиваючого сатира» — це …
- «Батько медицини» — це …
- «Батько історії» — це …
- Трагік, автор «Прикутого Прометея» — це …
- Драматург, автор «Ге-ракла», «Медеї» — це …
- Драматург, автор «Антігони» — це …
- Що допомогло Філіппу завоювати Грецію?
- Чому частина афінян під- тримувала македонців?
- До чого закликав Демосфен?
- Де і коли Греція втратила незалежність?
- Хто успадкував владу Філіппа?
- Охарактеризуй Демосфена як людину і громадянина.
- Чому Греція зазнала поразки у війні з Македонією?
- Назви риси характеру Александра, які допомогли йому стати видатною людиною.
- Чому Александр рушив з армією на Персію?
- Які східні країни підкорилися Александрові?
- Які наслідки мала битва при Гавгамелах для персів?
- Як закінчився похід на Індію?
- Наведи приклади мудрості Александра як полководця.
- Поясни причини невдачі персів у битві при Гавгамелах.
- Чим поведінка Александра на завойованих землях відрізнялася від поведінки східних правителів (ассирійців, персів) і в чому була подібна до їхньої?
- Які риси характеру Александра тобі подобаються, а які — ти засуджуєш?
- Яку роль надавали прикметам, ворожінню, оракулам у давнину? Наведи приклади.
- Чому розквіт елліністичних держав був короткочасним? Якими чинниками це зумовлено?
- Як змінився елліністичний світ унаслідок завоювань Александра?
- Чому ми кажемо, що на завойованих Александром землях утворилася монархія?
- Як склалася доля монархії після смерті Александра?
- Як змінилося життя кожної окремої людини в добу еллінізму?
- Чим уславився Мусейон?
- Яких нових рис набули в елліністичному світі:
а) грецька мова;
б) торгівля;
в) містобудування;
г) релігія;
д) наука? - Які чудеса світу було створено в добу еллінізму?
- Яке питання найбільше хвилювало елліністичних філософів? Як ти сам вважаєш, кого можна назвати щасливою людиною?
- У давнину греки називали себе:
а) троянці;
б) дорійці;
в) елліни. - Міфи — це:
а) записи історичних подій;
б) державні документи;
в) чарівні перекази. - Боги давньогрецької міфології жили на горі:
а)Ельбрус;
б) Парнас;
в) Олімп. - Події у поемі Гомера «Іліада» відбуваються на території сучасної:
а) Греції;
б)Туреччини;
в) Єгипту. - Грецька колонізація відбувалася в басейні:
а) Середземного моря;
б) Червоного моря;
в) Мертвого моря. - Влада народу в Афінах називалася:
а) теократія;
б) демократія;
в) плутократія. - Аристократами в Стародавній Греції називалися:
а) воєначальники;
б) митці (поети, музиканти, скульптори);
в) багаті та знатні громадяни. - «Золотий вік» афінської демократії — це доба правителя:
а) Клісфена;
б) Солона;
в) Перікла. - Верховним органом влади в Афінах у V ст. до н. е. були:
а) народні збори;
б) буле (рада 500);
в)ареопаг (рада старійшин). - Політичні права в Афінах у V ст. до н. е. мали:
а) усе населення;
б) дорослі чоловіки;
в) чоловіки, в яких батько й мати були афінянами. - Головний храм в Афінах називався:
а) Пантеон;
б) Парфенон;
г) Мусейон. - «Батьком історії» називають:
а) Есхіла;
б) Фукідіда;
в) Геродота. - Учителем Александра Македонського був філософ:
а) Арістодем;
б) Арістотель;
в) Арістарх.
Тема № 7. ЕЛЛІНІЗМ. Історія Стародавнього Світу, 6 клас
Попередня сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас
Повернутися до змісту Історія Стародавнього Світу 6 клас
Наступна сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас