Тема № 6. ГРЕЦІЯ У V—ІV СТ. ДО Н. Е. Історія Стародавнього Світу, 6 клас
УРОК 37. ГРЕКО-ПЕРСЬКІ ВІЙНИ 490—449 РР. ДО Н. Е.
Мета уроку: з’ясувати причини греко-перських війн, дати уявлення про найбільш важливі битви.
Поняття і терміни для вивчення: Марафонська дистанція, 300 спартанців, Морський союз
- Марафонський біг або марафон — спортивні змагання з бігу на дистанцію, що становить 42 км 195 м. Назва Марафонський біг пов’язана з легендою про давньогрецького воїна, який пробіг із поселення Марафон до Афін, щоб принести звістку про перемогу греків над персами. Це сталося у 490 р. до н. е. Таким чином воїн увічнив пам’ять про перемогу грецьких військ Мільтіада, а в легкій атлетиці з’явився такий вид змагань, як біг по шосе на найдовшій дистанції (42 км 195 м), тобто марафон (або марафонський біг).
- Фермопільська битва — героїчна оборона греками у 480 р. до н. е. Фермопільського гірського проходу від перської армії царя Ксеркса, яка вторглася у Грецію і зайняла Фессалію під час греко-персидської війни. Битва згадувалась відомими давньогрецькими істориками Геродотом, Діодором і Ктесієм. Фермопільський прохід обороняли об’єднані війська греків у 500—449 рр. до н. е., а на час битви ними керував спартанський цар Леонід на чолі ядра з 300 спартанців. Чотири дні Ксеркс вичікував біля самого проходу, а потім розпочав наступ, під час якого змінював почергово різнонаціональні і неоднаково озброєні військові загони. Після двох днів боїв персам не вдалося пройти через прохід, який був захищений муром та армією греків кількістю у 5 920 воїнів. Війська персів налічували 1,7—2,6 млн. чол., як стверджує Геродот, проте сучасні вчені вважають, що вони налічували 200 тис. воїнів.
В битві обидві сторони понесли великі втрати. Персам вдалося нарешті подолати оборону після того, як вони обійшли прохід гірськими стежками, на які вказав зрадник Ефіальт. За цей час Леонід відпустив 1 200 гоплітів і залишив лише 300 воїнів (за іншими даними залишилось ще 200 чи 1100 воїнів з ближніх міст, а також ілоти). Греків про обхідний наступ попередили бігуни фокійців, які обороняли стежку, але були відтіснені персами, та персидський перебіжчик Тіррастіад. Цар та усі воїни загинули. Геродот також стверджує, що у полон здалися фіванці, проте вчені вважають, що це наклеп, адже праця Геродота створена у час міжусобиць Фів та Афін.
За деякими джерелами також повідомляється, що з 300 спартанців залишились живими два воїни: поранений і залишений у таборі Арістодем та відісланий гонець Пантит, але вдома на них чекала ганьба, через що перший відважно бився в битві у Платеях, спокутуючи провину, а другий — повісився. З боку персів загинули брати Ксеркса, Аброком та Гіперанф. Діодор описує останню сутичку як нічний напад спартанців на табір персів. Найбільше серед воїнів-спартанців відзначилися Дієнек, Дифірамб, та брати Алфей і Марон. Втрати персів у цій битві склали коло 20 тис. чол., у той час як греки втратили близько 4 тис. воїнів. Після бою Ксеркс знайшов тіло Леоніда і наказав відрубати йому голову та насадити на кіл. Тіло царя було перепоховане через 40 років у Спарті, а на його честь через 600 років почали проводити змагання. Імена загиблих воїнів були викарбувані на плиті, а на місці битви було встановлено камінь з епітафією Сімоніда Кеоського: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, перекажи лакедемонянам, що ми полягли тут, вірні їхньому наказові». Зрадник Ефіальт же загинув від руки родича під час суперечки. - Афінський Морський Союз — одне з найбільших міждержавних утворень Стародавньої Греції під гегемонією Афін.
В 9—8 ст. до н. е. в процесі розкладу родового ладу відбулось об’єднання окремих общин Аттіки навколо Афін. У 8—7 ст. до н. е. владу в Афінах захопила родова аристократія (євпатриди), яка замінила басилевса і народні збори обраними зі свого середовища архонтами і посилила роль аристократичної ради — ареопагу.
В цей період в Афінах виникає, так зване, боргове рабство. Внаслідок реформ Солона, тиранії Пісістрата і реформ Клісфена (6 ст. до н. е.) влада євпатридів була ліквідована, експропрійовані ними землі повернені збіднілим селянам, а боргове рабство скасоване. Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювала обрана народними зборами громадян рада 500, гелілея (суд присяжних) і колегія з 10 стратегів. Права й обов’язки громадян визначалися за майновим цензом. Експлуатація привозних рабів, чисельність яких в Аттиці збільшувалась, стала основною формою виробничих відносин.
Перший Афінський морський союз. Подальший розвиток Афін тісно пов’язаний зі зростанням їхньої морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу, відомого також як Делоський союз і створенням Афінської морської держави. Цей союз існував у 478/477—404 до н. е. та був названий за островом Делосом, на якому відбувались збори союзних держав.
Найвищий розквіт Афінської держави і піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (444—429 до н. е.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією майнового цензу і введенням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттіки чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, але й культурного життя Давньої Греції. За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Фідій та ін. Було відбудовано Акрополь, споруджено Парфенон, Пропілеї, Одеон.
Афінська демократія на той час була прогресивним суспільним явищем, але відзначалась паразитичним характером. Її матеріальну основу становили експлуатація рабів та союзних міст-держав (їх було близько 200), що входили до складу Афінської морської держави. Агресивна зовнішня політика союзу, спрямована на встановлення гегемонії в Греції, панування в інших районах Середземномор’я, наштовхнулась на сильного суперника — Спарту і зрештою привела до Пелопоннеської війни (431—404 до н. е.), що закінчилась поразкою Афін і розпадом Делоського союзу.
Другий Афінський морський союз. В 4 ст. до н. е. Афінський союз переживав глибоку кризу. Його спроби відновити свою могутність шляхом утворення Другого Афінського морського союзу (378—355 до н. е.) успіху не мали. 338 до н. е. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.
Другий союз (Сіммахія) був створений з метою боротьби за панування в Егейському морі і чорноморських протоках, опанування північними ринками збуту і джерелами сировини, особливо районів Фракії і Причорномор’я, в чому були дуже зацікавлені Афіни, Візантій, острівні поліси Егейського моря (Хіос, Родос, Мітілена та ін.).
Завданням союзу було також протидія Спарті як у її прагненні ліквідувати демократичні порядки в грецьких полісах, так і у встановленні її гегемонії в Греції. Він був створений всупереч умовам Анталкідова миру 387 до н. е. У 374 р. число членів союзу досягло 70. Спарта договорами 374 і 371 рр. була змушена визнати існування Другого Афінського морського союзу після низки запеклих військових зіткнень з ним.
Союз був заснований на демократичніших засадах у порівнянні з Делосським союзом. На чолі його було поставлено два рівноправних органи: синедріон (рада) союзників і Афінські народні збори, причому фінансами союзу відав синедріон, який встановлював розміри добровільних асигнувань для кожного члена.
Однак великодержавницькі прагнення Афін, що проявлялися з 60-х рр. 4 ст. до н. е., а також посягання на права союзників призвели до повстання проти Афін їх більшої частини і до, так званих, союзницьких воєн 357—355 рр., результатом яких був розпад Союзу. Офіційно він був розпущений македонських царем Філіппом II після битви при Херонії (в 338 до н. е.).
УРОК 38. РОЗКВІТ АФИНСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ
Мета уроку: сформувати в учнів уявлення про характер грецької демократії у V ст. до н. е., про особу Перікла; закріплення нових понять «рабовласницька демократія», «громадянські права», «суд присяжних», «остракізм».
Поняття і терміни для вивчення: Рабовласницька демократія, демос, аристократи, метеки, громадянські права та обов’язки, суд присяжних, остракізм
- Демократія — така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Демократія виникла у Стародавній Греції, стародавні греки були також першими дослідниками її феномену. Крім того в Елладі був поширений такий поділ держав за формами правління: «один керівник» (монархія), «перший, кращий, здатний + сила, влада» (аристократія) і «народне правління» (демократія). Однак, у Стародавній Греції (так само як і у Стародавньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян — демосу. Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї решти не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія (до якої відноситься й Афінська демократія), феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Афінська демократія — етап в історії Стародавніх Афін, що охоплює період з 500 по 321 до н. е., коли у місті-державі Афіни існувала демократична форма правління.
У добу Афінської демократії будь-який громадянин мав право (вважалося навіть, що всі громадяни, що піклуються про інтереси суспільства, зобов’язані) брати участь у роботі суверенних зборів. Розробка порядку денного зборів і повсякденне керівництво містом здійснювалися радою. Судові й аудиторські функції — великим журі. Членство як в раді, так і в журі надавалося за жеребом. Будь-який громадянин мав рівні шанси бути сьогодні правителем Афін, а завтра — верховним суддею.
Перший ідеолог демократії, Перикл, відстоював цю форму правління на тій підставі, що вона сприяє прояву терпимості і громадянськості. Він ввів плату за роботу в журі, яка дорівнювала приблизно денному доходу працівника. Пізніше такий порядок був розповсюджений на членів ради та асамблеї. Як зазначав Аристотель, це дало можливість брати участь у роботі асамблеї бідним. Подібно до Платона та Фукідіда, Аристотель був проти демократичної форми правління. Всі троє вважали її незахищеною від неосвічених демагогів і такою, що сприяє експропріації власників. Однак залишок їх відношення до демократії зберігся у слові, яке нині є запозиченим у греків, — давньогрецькою мовою «idiotes», що означало «приватні громадяни». - Демос — вільне населення давньогрецьких міст-держав, яке володіло громадянськими правами — на відміну від рабів, метеків, періеків та інших категорій залежного та неповноправного населення. У більш вузькому сенсі — народ як носій державної влади.
Первинний сенс слова демос — народ, округ, але вже в гомерівську добу (близько 11—9 століть до н. е.) і архаїчну (8—6 століття до н. е.) епоху цим терміном називалися народні маси, звичайний народ (переважно сільське населення), яке протистояло родовій аристократії — так званим, евпатридам.
У 6—5 століттях до н. е. в поняття демосу стали включати поряд із сільським населенням і частину міського (ремісників, торговців). Пізніше, з кінця 5—4 століть до н. е., демосом стали називати бідну, переважно міську, частину населення. - Аристократія — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.
Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена в руках привілейованої освіченої знатної меншості. Платон і Аристотель під аристократією розуміли правління освічених (знатних), професійно підготованих людей, які володіють політичним мистецтвом (мистецтвом управління). Обґрунтуванням такої форми правління її прихильниками є, як правило, ідея про політичну неповноцінність більшості членів суспільства, якими й покликана правити аристократична еліта.
Як форма правління аристократія протиставляється монархії та демократії.
В стародавні часи аристократичними республіками були Спарта, Рим (6—1 ст. до н. е.) та Карфаген.
Склад, принципи створення вищих органів державної влади та їх співвідношення відрізняються в різних аристократіях. Наприклад, в Спарті влада знаходилась в руках двох царів, які обирались народними зборами герусії (Ради старійшин) та ефорів. В Римі члени сенату призначались цензором з числа колишніх посадових осіб та представників знатних родин; зі знаті створювались «виборні» магістрати (консули, претори, цензори та еділи). В Карфагені реальну владу мали 2 виборних суффети та виборна Рада старійшин. В Новгороді та Пскові міським патриціатом створювалась Рада правителів (рос. Совет господ).
В аристократичній формі правління народні збори мали дуже невеликі повноваження і відігравали незначну роль. Населення не приймало активної участі в державному житті. Вибори мали, в значній мірі, фіктивний характер, а посадові особи були представниками знаті (спіріатів в Спарті, патриціїв в Римі, патриціата в середньовічних республіках).
В аристократії, при створенні органів державної влади з вузького кола знаті, сильну тенденцію має принцип спадкування. - Метеки — у Стародавній Греції чужинці, що переселилися у той, чи інший поліс. У 5—4 ст. до н. е. метеки, що складали значну частку міського населення Аттики, відігравали важливу роль в економіці міст. Становище метеків, що жили в різних грецьких полісах, було неоднаковим.
Найбільше відомостей збереглося про афінських метеків. Особисто вільні, вони не мали політичних прав, не могли вступати у шлюб з афінськими громадянами і, як правило, не могли володіти нерухомою власністю. Кожен метек був зобов’язаний мати в якості охоронця афінського громадянина, платити державі особливий податок-метойкіон (чоловік — 12 драхм, жінка — 6 на рік) і зареєструватися за місцем проживання.
Метеки повинні були нести військову службу і поряд з афінськими громадянами платити ейсфору (надзвичайний військовий податок). Серед метеків проте зустрічалися й багаті рабовласники, торгівці, судновласники, володарі ремісничих майстерень. Вони залучалися, як і багаті афіняни, до несення державної повинності — літургії. - Громадянські права — права та свободи, які захищають особу від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному житті суспільства. Інше значення Громадянські права — це можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних та духовних потреб. Громадянські права можуть бути різними в різних суспільствах та різних епохах.
- Суд присяжних — форма здійснення державної влади, зокрема судової, безпосередньо громадянами шляхом їх участі у відправленні правосуддя. Як самостійний соціально-політичній інститут складається з окремої колегії присяжних засідателів та професійного судді чи суддів. Колегія присяжних засідателів виокремлена та наділена повноваженнями приймати власні рішення без участі професійного судді (суддів), що убезпечує народ від свавілля держави.
Судовий контроль вперше було започатковано у Древній Греції, зокрема, у місті-державі Афіни, де рішення спеціальних судових колегіальних органів сходять до 500 року до н. е. Вони внаслідок таємного голосування, врешті решт, мали право скасовувати навіть закони. У 4 ст. до н. е. ідеї, які були покладені в основу сучасного принципу поділу влади, були висунуті Аристотелем. - Остракізм — у Стародавній Греції політичний метод боротьби проти політичних супротивників як спосіб уникнути загрози демократії з боку надміру сильних осіб, запобігання тиранії.
Остракізм— це один з невід’ємних елементів Афінської демократії, був введений Клісфеном у 508 р. до н. е. Назва походить від слова «острака» — шматок глиняного черепка, на якому писали ім’я того, кого хотіли вигнати.
Остракізм був засобом усунення з політичної арени політичних супротивників. Голосування з приводу остракізму проводилося один раз на рік Народними Зборами у складі не менш ніж 6 тисяч громадянин чоловічої статі. Кожний, хто голосував, вписував на черепку ім’я того політика, якого вважав суспільнонебезпечним. Політик, ім’я якого було написане на більшості черепків, повинен був залишити поліс, як правило на 10 років. Під остракізм свого часу підпали такі афінські політики, як Аристид, Кімон та Фемістокл. Остракізм вважався превентивним заходом впливу на політичне життя полісу, тобто виганяли лише тих, хто міг становити загрозу, а не тих, хто вже її становив. Людина у вигнанні не втрачала прав громадянства свого полісу, це було не покарання, а до певної міри навіть визнання політичного впливу. Тому, остракізм вважався навіть почесним, оскільки невидатним людям він нічим не загрожував.
Також існував термін ідіотес — людина, що не хотіла брати участь у політичних зборах, і отримувала принизливу на той час посаду — ідіотес.
УРОК 39. ПОБУТ, ТРАДИЦІЇ, ГОСПОДАРСТВО ДАВНІХ ГРЕКІВ
Мета уроку: дати уявлення про побут і повсякденне життя стародавніх греків, сформувати уявлення про економіку.
Поняття і терміни для вивчення: Олімпійські ігри, гінекей, тронос, гімантій, туніка, економіка, гімназія, туніка», гіматій, тронос
- Олімпійські ігри — міжнародні спортивні змагання, які проводяться кожні чотири роки під егідою Міжнародного олімпійського комітету. Види спорту, які входять до програми Олімпійських ігор називаються олімпійськими. Переможці змагань отримують довічне звання олімпійського чемпіона.
Олімпійські ігри зародилися в Стародавній Греції, де вони проводилися раз на чотири роки у місті Олімпія і були визначною подією в житті стародавніх греків. Ігри були заборонені римськими імператорами як поганські з метою утвердження християнства.
Олімпійські ігри античності були низкою змагань, що проводилися між представниками кількох міст-держав і царств Стародавньої Греції, які мали, здебільшого, атлетичний характер, а також змагання борців та перегони колісниць. На час Олімпійських ігор всі воєнні конфлікти між містами-державами, які брали участь у змаганнях, припинялися до їх закінчення. Походження цих Олімпіад оповито легендами. Один з найпопулярніших міфів родоначальниками ігор називає Геракла і його батька Зевса. Згідно з легендою, це Геракл першим називав ігри «Олімпійськими» і встановив звичай проводити їх кожні чотири роки. Легенда стверджує, що після здіснення дванадцяти подвигів Геракл побудував Олімпійський стадіон як честь Зевса. Після завершення будівництва, він пройшов по прямій 200 кроків і назвав цю відстань «стадій», який пізніше став одиницею відстані. Інший міф пов’язує перші ігри з давньогрецького концепцію олімпійського перемир’я.
Найпоширенішою датою початку Олімпійських ігор античності є 776 рік до н.е.,. Це базується на написах знайдених в Олімпії, в яких названі переможці бігу, що проводився кожні чотири роки починаючи з 776 р. до н.е. Стародавні ігри включали бігові дисципліни, п’ятиборство (що складалося з стрибків події, метання диску і списа, змагання з бігу та боротьби), бокс, боротьбу, панкратіон, і кінні змагання. За переказами, першим олімпійським чемпіоном був Coroebus, кухар з міста Еліс.
Олімпійські ігри мали важливе релігійне значення, включаючи поряд із спортивними подіями ритуальні жертвопринесення на честь Зевса (чия знаменита статуя роботи Фідія стояла в храмі в Олімпії) і Пелопа, божественного героя і міфічного царя Олімпії. Пелоп був відомий завдяки колісничним перегонам з королем Еномаєм з Піси. Переможцями змагань захоплювалися і увічнювали їх у віршах і статуях. Ігри проводилися кожні чотири роки, і цей період, відомий як Олімпіада, греки використовували як одну з одиниць виміру часу. Ігри були частиною циклу, відомого як Панеллінські ігри, в які входили Піфійські ігри, Немейські ігри, і Істмійські ігри.
Олімпійські ігри досягли розквіту в 6-ому і 5-ому століттях до нашої ери, а потім поступово втрачали значення, оскільки владу і вплив в Греції завоювали римляни. Немає єдиної думки про те, коли ігри офіційно закінчилися, найпоширеніша дата 393 р. н.е., коли імператор Феодосій I оголосив, що всі язичницькі культи і практики будуть ліквідовані. Ще згадується дата 426 р. н.е., коли його наступник Феодосій II наказав знищити всі грецькі храми. Після занепаду, Олімпійські ігри не проводилися до кінця 19 століття. - Гінекей або гинекейон — у Стародавній Греції – жіноча частина дому.
- Тронос — крісло господаря будинку.
- Гіматій — верхній одяг стародавніх греків, що складався з квадратного, переважно довгастого чотирикутного шматка вовняної тканини.
Гіматій надягали іноді безпосередньо на голе тіло, служачи в такому разі єдиним його прикриттям, але частіше носився поверх хламіди або туніки. Простота форми гіматія дозволяла одягати його будь-яким способом, що залежало від бажання та відповідно від пори року і стану погоди: то він накидався на плечі подібно до сучасної шалі, то грав роль плаща, при чому край його з’єднувалися один з іншим біля шиї за допомогою особливої застібки (фібули).
Особливо часто греки одягали його таким чином: притримуючи гіматій лівою рукою на грудях, перекидали його через ліве плече назад і прикривали їм спину і всю праву сторону тіла, не виключаючи плеча, або ж пропускали під пахвою правої руки, так що ця рука залишалася вільною. Потім гіматій йшов по грудях та іншим кінцем своїм кидався знову на ліве плече. Крім цих способів носити гіматій вживалися й інші. Взагалі греки вміли драпіруватися цим родом одягу дуже спритно і красиво. Для того, щоб вона не сповзала з плечей і давала витончені складки, в кути її зашивали або до них підвішували маленькі прикраси.
Гіматій однаково входив до складу костюма осіб обох статей. Жіночий гіматій відрізнявся від чоловічого лише якістю тканини і яскравішими, ошатними кольорами. У бідному класі суспільства одним і тим же гіматієм користувалися як чоловік, так і дружина, брат і сестра і т. д. - Туніка (лат. tunica) — у давніх римлян рід сорочки, спочатку вовняної, з 4 ст. н. е. виготовляли з льону. Це перекинуте на плечах полотно завдовжки до колін (чоловічі) або до кісточок (жіночі), з вирізом для голови. Бока зшивали, залишаючи отвори для рук (пізніше стали й пришивати рукава). Туніки прикрашали вишивкою або тканою каймою іншого кольору. Жінки на туніку з рукавами одягали безрукавну туніку, чоловіки — тогу.
Туніки були поширені ще у Давній Греції, звідки їх запозичили римляни. Та й після падіння Римської імперії у туніки вдягались і мешканці материкової Європи, й жителі Британських островів.
Грецька туніка не мала рукавів, а її візерунки вказували на приналежність власника до певного міста-держави. Шили їх зі льону чи тонкої вовни.
Римляни спочатку перейняли такий самий варіант, згодом придумали додавати рукави. Вони ж вирішили, що туніку можна використовувати максимально практично. І почали одягати її під військову амуніцію або тогу — для тепла. Також підперезували туніку паском. Довжина могла бути різною: від довжелезних (до п’ят), до коротких (до середини стегон). - Економіка — теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох. Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг.
Термін походить від давньогрецького слова ойкономія («управління домогосподарством»). Запропонував цей термін Ксенофонт (прибл. 430—355 роки до н. е.) на позначення науки про господарство, управління домом і майном. Аристотель (384—322 роки до н. е.) науку про багатство поділив на економіку (виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику (грец. chrema — майно, володіння; мистецтво наживати статки; діяльність, спрямована на накопичення багатства). Терміном «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника. У 1615 французький економіст Антуан де Монкретьєн (прибл. 1575—1621) увів у науковий обіг термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний), який означає «мистецтво державного управління господарством». Цей термін був найуживанішим до початку XX ст. - Гімназія («вправляюсь у гімнастиці») — навчальний заклад для отримання базової та повної середньої освіти. За освітньо-кваліфікаційним рівнем вони не відрізняються від загальноосвітніх шкіл. Але, зазвичай, якість та рівень освіти у гімназіях значно вищий, тому гімназію можна назвати елітною школою як приватної, так і державної власності, для обдарованих дітей.
Первинно, у давньогрецьких містах і провінціях, переважно у містах-державах у Малій Азії, де грецька культура мала вплив, термін вживався на позначення «місця для фізичних (гімнастичних) справ».
Приблизно з кін. V ст. гімназії стають освітніми закладами: у них вели свої бесіди філософи, ритори, вчені тощо. Кожне грецьке місто мало одну або й декілька гімназій. Найвідомішими з них були: Дромос у Спарті; з афінські гімназії (Академія, Лікейон, Кіносарг), де викладали Платон і Аристотель; Кранейон у Коринфі; гімназії в Неаполі, Ефесі, Нікеї та ін. містах.
Ані у Давньому Римі, ні в ранньосередньовічній Європі освітніх закладів, подібних до гімназій не було.
УРОК 40. ТРІУМФ ГРЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Мета уроку: познайомити учнів із здобутками грецької культури, оцінити її вплив на подальший розвиток світової культури.
Поняття і терміни для вивчення: Театр, трагедія, комедія, оратор, чудеса світу, гімназій, палестри, лікей, софістика, риторика, скульптура, колона, архітектурний стиль, амфора, кратер, скіфос, пентатлон
- Театр (місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також й театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознавство.Окрім театрів, в якому ролі виконують люди безпосередньо, існує лальковий театр, де головні актори — іграшки, якими керують.
Історія Давньогрецького театру охоплює майже тисячоліття (VI ст. до н.е. — V—VI ст. н.е.). Він виник із сільських святкувань на честь бога Діоніса — Діонісій. На цих святах виконувалися дифірамби і фалічні пісні (це пісні,які заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса,коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей;виконувала їх процесія селян,які вже добряче почастувалися Діонісовими дарами,деякі з них несли в руках великі зображення символів плодючості-фали(носії зображень-фалофори),які символізували животворні сили природи,що пробуджувалися навесні), що містили елементи діалогу та театральної дії. Подальший розвиток дифірамба пов’язується з ім’ям поета Феспіса (друга половина 6 століття до н. е.), якому приписується і введення першого актора. З хору, що становив аж до епохи еллінізму необхідну приналежність драми, у другій половині 6 століття виділився особливий виконавець — актор, яким був сам драматург.
Театральна культура Стародавньої Греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. Широко використовували грецьку театральну спадщину римляни (особливо на ранніх етапах розвитку), діячі епохи Відродження і Просвітництва. Демократичні традиції театрального мистецтва античної Греції зберегли значення і для наступних епох. Постановка значних суспільно-політичних, філософських і етичних питань, насиченість драматургічних творів ідеями патріотизму, увага до людини, глибина героїчних характерів, що пробуджує свідомість глядачів, складають унікальність давньогрецького театру. - Комедія (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.
Комедія як жанр зародилася в Стародавній Греції. Її теоретичне обгрунтування запровадив Аристотель. Про природу комічного він писав у своїй «Поетиці»: «Комедія — це відтворення гірших людей, але не у всій їх порочності, а в кумедному вигляді… певна помилка чи потворство, що не завдає страждання і шкоди». Одним із найвидатніших драматургіз тієї пори був Аристофан, якому належать комедії «Ахарняни», «Мир», «Лісістрата», «Вершники», «Птахи». Пізніше в літературі античного Риму помітне місце посідав Плавт. - Оратор (лат. oro — «говорю») — той, хто виголошує промову, а також людина, що володіє даром красномовства або володіє ораторським мистецтвом.
Значна роль публічного оратора можлива зазвичай лише в демократичному суспільстві, де можливості умілого оратора співставні, а часто і перевершують можливості воїнів, політиків, підприємців. Відомі випадки захоплення влади завдяки лише красномовству. Хоча красномовство грало дуже велику роль в історії багатьох культур (наприклад пророки в Древній Юдеї), воно стало професією лише в демократичних державах Древньої Греції, оскільки там вперше з’явилася публічна політика і публічний суд. Тоді ж з’явилася і спеціальна наука про ораторське мистецтво — риторика, і професія вчителя ораторського мистецтва — ритора. Поки старогрецькі держави залишалися демократичними, оратори залишалися головними діячами політичної сцени. Ту саму роль грали і політичні оратори в республіканський період Древнього Риму.
У державах еллінізму і Римській імперії оратор перестав бути політичною фігурою, хоча продовжували існувати судові оратори, працювали риторські школи. - Сім чудес світу, або Сім чудес стародавнього світу — список найпрославленіших пам’яток античної культури, з якого до наших часів збереглась лише Піраміда Хеопса.
1640 року француз Д. С. Бессі відшукав в бібліотеці Ватикану невеличкий рукопис грецького філософа Філона Візантійського, що, ймовірно, вперше в 3 ст.до н. е. вжив в своєму творі це словосполучення. - Пізніше про дивовижні архітектурні досягнення писали і автор 37 томів «Природничої історії» Пліній Старший, і римський поет Марціал, і грецький географ Павсаній. Були також інші автори. Їх списки різнились між собою. Одні вважали такими стіни стародавнього Вавилону і Колізей, інші також згадували міст через річку Євфрат. Остаточно список утвердився лише у 18 ст.
1) Піраміда Хеопса (Хуфу) — найбільша з-поміж єгипетських пірамід, єдине з «Семи див світу», яке збереглося до наших днів. Входить у трійку найвідоміших пірамід на плато Гіза — Хеопса, Хефрена і Мікерина.
Піраміда знаходиться на західному березі Нілу, в некрополі міста Гіза і є комплексом стародавніх пам’ятників, які в часи єгипетських фараонів були частиною стародавнього міста Мемфіс (сьогодні частина Великого Каїру). За монументальністю і обробкою вона перевершує всі інші піраміди на території Єгипту.
Більшість єгиптологів вважають, що піраміда була побудована біля 2560 року до н. е. і є гробницею єгипетського фараона IV династії Хуфу (Хеопса). Проте не вдалося знайти жодного напису відносно дати створення цієї грандіозної споруди, тому існують і інші теорії щодо датування і призначення Великої піраміди.
2) Сади Семіраміди — одне з семи чудес світу, що знаходилося у легендарному Вавилоні.
За давніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада (Ірак).
Історія створення цього Чуда світу сягає давніх часів. Тоді вавилонський цар Навуходоносор II (605–562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз з Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II на дочці мідійського царя Амітіс.
Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».
Зараз найточніші відомості про Сади виходять від грецьких істориків, наприклад, від Вероссуса й Діодоруса, але опис Садів досить мізерний. Ось як описані сади в їх свідченнях:
Сад — чотирикутний, і кожна сторона його — чотири плетри завдовжки. Він складається з дугоподібних сховищ, які розташовуються у шаховому порядку на зразок кубічним підставам. Сходження до самої верхньої тераси можливе сходами…
Манускрипти часу Навуходоносора не мають жодних посилань на Висячі Сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх. Сучасні історики доводять, що коли солдати Олександра Македонського досягли родючої землі Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони повідомили про дивні сади і дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу і зіккурати. Ці оповіді й розпалили уяву поетів і древніх істориків, які змішали всі ці розповіді в одне ціле, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.
В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.
У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, по них день і ніч насосами подавалася вода з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, вивезених з далекої Мідії.
331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, в тіні Висячих Садів він помер у 323 р. до н. е. Після смерті Олександра Вавилон поступово прийшов у занепад. Сади опинилися в запущеному стані. Могутні повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обрушилися на землю. Так загинуло одне з Чудес Світу.
Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди про Висячі Сади. Археологи все ще намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити кінцеві висновки про місцеположення Садів, їх систему зрошування, і про істині причини їх появи.
Нині єдиний слід колись грандіозного пам’ятника інженерної думки — відкрита завдяки розкопкам Роберта Кольдевея у 1898 мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Хілле (за 90 км від Багдада), в зрізах яких і зараз видно сліди напівзруйнованої кладки.
3) Статуя Зевса Олімпійського — за переказами, одне з Семи чудес світу — давньогрецька статуя Зевса роботи Фідія, встановлена в центрі Храму Зевса в Олімпії на півострові Пелопоннес.
Первісно сама Олімпія являла собою територію, що належала храму перед воротами давньої Піси. Після руйнування Піси в 641 до н. е., елейці не дозволили виникнути тут новому місту і, таким чином, назавжди утримали за собою право завідування святилищем. Цій квітучій місцевості був дарований вічний мир, озброєне військо не могло перейти його меж, тому що вся Еліда стала присвяченою верховному олімпійському богу Зевсові.
За переказами, саме тут Зевс вступив у боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроносом, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Врятований матір’ю, змужнілий Зевс, переміг і примусив Кроноса відригнути своїх братів і сестер. На честь цієї перемоги були встановлені Олімпійські ігри, що вперше відбулися у 776 до н. е.
З того часу минуло більше двох століть, і в 456 до н. е. в Олімпії елідський архітектор Лібон почав будувати Храм Зевса, який став головною святинею міста. 440 до н. е. над створенням центральної статуї Зевса почав працювати Фідій. Роком раніше він розробив і підготував техніку, щоб дістати достатню кількість золота і слонової кістки. Він вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.
Велич і краса скульптури настільки вражали сучасників, що вона була визнана новим чудом світу. Як свідчить Павсаній, з першого погляду здавалося неймовірним, що храм міг вмістити цю статую. Географ Страбон писав:
«…хоч сам храм — дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса сидячи на троні, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою впреться в дах храму».
Проте загалом нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон (1 ст. до н. е.) назвав Зевса Олімпійського — втіленням краси. Римський письменник і вчений Пліній Старший (1 ст. н. е.) вважав скульптуру незрівнянним шедевром. Впродовж багатьох років Храм Зевса приваблював відвідувачів і поклонників зі всього світу. У першому столітті римський імператор Калігула навіть спробував перемістити статую в Рим. Проте, його спроба зазнала невдачі.
Після того, як на 10-му році свого правління імператор Феодосій Великий у 394 році нашої ери заборонив Олімпійські ігри, храм був закритий. 406 року імператор Феодосій II наказав зруйнувати всі храми і споруди в Олімпії як свідчення язичницької традиції. Знищення вцілілих залишків храму довершили потужні землетруси 522 і 551 років.
Хоча статую дещо раніше зусиллями заможних греків було перевезено в палац у Константинополі. Там вона зберігалася, поки не була знищена пожежею 462 року. Серед копій статуї, включаючи великий прототип в Курені (Лівія), жодна не збереглася до сьогоднішнього дня. Ранні реконструкції, наприклад, Ерлаха, тепер вважають неточними.
4) Храм Артеміди — храм грецької богині Артеміди в місті Ефес, Мала Азія. Одне з Семи чудес стародавнього світу.
Руїни храму розташовані поблизу курорту Кушадаси, що на південний захід від Ізміру, на південь від Бурси, на північ від Мармарису і на схід від Памуккале.
Хоча заснування храму Артеміди (Артемісіону) належить до 7 ст. до н. е., сама споруда була побудована у 450 році до н. е. Будівництво субсидував лідійський цар Крез (Кросус), а проект розробив грецький архітектор Персіфон (Херсіфрон) із Кносса, який почав будівництво, але після його смерті будівництво продовжували його син Метаген, а потім архітектори Пеоніт та Деметрій. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій, Поліклет, Кресилус і Фрадмон.
Херсіфрон запропонував будувати храм, оперезаний подвійним рядом колон, але справа ускладнювалась тим, що поруч не було мармуру. Допоміг випадок:
Пастух Піксодор пас стадо на пагорбах біля Ефеса. Два барана почали бійку, під час якої один з них з розбігу вдарився об скелю, від якої відлетів білий уламок. Коли пастух зрозумів, що в нього в руках мармур він поспішив до міста, де зраділі мешканці міста нагородили його дорогими подарунками.
Храм являв собою прямокутну будівлю із мармуру та дерева довжиною 105 та шириною 51 метр, обнесену з усіх сторін подвійною колонадою із 127 колон висотою 18 метрів. Відомостей про оздоблення храму не збереглося, але відомо що всередені знаходилась облицьована золотом статуя Артеміди висотою понад 2 м.
Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м’який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам’яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.
Храм виконував подвійну функцію: ринку і релігійного закладу. Тривалий час святилище відвідували торговці, туристи, ремісники і королі, які приносили дари богині. За давніми переказами, під час однієї з облог жителі Ефеса протягли від храму до міста мотузку, перетворивши тим самим і Ефес на недоторканне святилище.
Злодії, які тікали від правосуддя, ховалися в стінах храму, тому що ніхто не мав прав їх заарештувати в цих стінах. Багато з них помирали тут від голоду.
Слава Артемісіону була настільки велика, що в ньому зберігали свої заощадження люди зі всіх кінців грецької ойкумени. Учень Сократа, знаменитий історик Ксенофонт, який передав на зберігання богині велику суму грошей перед походом у Персію (описаному в «Анабазисі»), після повернення вибудував за них на ознаку вдячності Артеміді маленький храм — точну копію ефеського — в містечку Скіллунті в Еліді.
21 червня 356 до н. е. головна святиня малоазійських греків — храм Артеміди Ефеської, був спалений. Храм підпалив честолюбний житель Ефеса Герострат, який мріяв прославитися за будь-яку ціну. Він сподівався, що, знищивши один з найчудовіших витворів того часу, назавжди увійде в історію. Але за рішенням іонійських міст його ім’я було піддане забуттю і збереглося лише у записках давньогрецького історика Феопомна (4 століття до н. е.). Дерев’яні частини храму, просушені сонцем, запаси зерна, звалені в його підвалах, підношення, картини та одяг жерців виявились відмінним паливом. З тріском лопались балки перекрить, падали колони — храм перестав існувати.
Згодом виник переказ, що Артемісіон згорів того дня, коли народився майбутній завойовник Азії Александр Македонський. Римський історик Плутарх писав пізніше з цього приводу: «богиня була дуже зайнята турботою про народження Александра, щоб врятувати храм».
Після пожежі, ефесці під уламками храму знайшли майже не пошкоджену статую Артеміди, що було для них чудом і знаком до відновлення будівлі.
Коли через 25 років Александр Македонський підійшов до міста, він виявив бажання відновити храм у всій його пишності. Але він забажав, щоб на відновленому храмі, поряд з ім’ям Артеміди було увіковічене також і його ім’я, на що мешканці Ефеса йому дипломатично відмовили:
«Не личить Богу будувати храми іншим Богам».
На що Александр посміхнувся і відповів: «Як бажаєте…»
Щоб не образити Александра Македонського своєю відмовою, ефесці замовили для храму його портрет художнику Апеллесу, який зобразив полководця подібно Зевсу з блискавкою в руці. Коли замовники прийшли приймати полотно, вони були вражені бездоганністю картини та оптичним ефектом (рука з блискавкою начебто виступала за рамки картини) та заплатили за роботу 25 золотих талантів, що було найвищою оплатою в ті часи за одну картину.
Другий храм будував архітектор Хейрократ (за іншими джерелами, Дейнократ), якому приписують планування Александрії, зразкового міста елліністичного світу, та ідею перетворити гору Афон на статую Александра Македонського, що тримає у руці келих, з якого виливається річка.
Храм був відновлений на кошти мешканців Ефеса, які продали свої коштовності, та від продажу колон старого храму.
Новий храм усім був схожим на колишній, але перевершував попередника розмірами. Його висота дорівнювала 109 м, ширина — 50 м. Багато прославлених тогочасних майстрів прикрашали новий храм Артеміди. Витончені барельєфи, що вінчали частину колон, створив скульптор Скопас, статуї у внутрішніх приміщеннях — Пракситель. Чимало багатих римлян дарували храму золоті й срібні скульптури.
У 263 р. н. е. готи, які чули про незліченні багатства міста й Артемісіону, вдерлися у Малу Азію і розграбували святилище. Наступним ударом стала заборона язичницьких культів у Римській імперії у 391 році при Феодосії I Великому. Відомо, однак, що культ Артеміди продовжував відправлятися тут ще два сторіччя, поки це місце остаточно не було покинуте після землетрусу.
Уряд Османської імперії зневажливо ставився до архехологічних пам’яток Давньої Греції, і тому велика частина руйнувань Храму пішла на побудову Софійського собору в Стамбулі, а інша значна частина була вивезена англійськими археологами до Великобританії.
31 жовтня 1869 року внаслідок розкопок, проведених англійським археологом Дж. Т. Вудом, у болоті, на передбачуваному місці знаходження святилища, була знайдена опорна плита споруди і численні підношення в храм. Знамениті рельєфи колон Артемісіону нині знаходяться у Британському музеї (Лондон)
В 1903 році інший дослідник, Девід Хогарт, найшов в розкопках храму скарби Артеміди: перлини, жіночі прикраси та монети;
В середині 20 століття були знайдені залишки майстерні Фідія, де збереглися три зменшені копії статуї Артеміди. Вони зберігаються в музеях Туреччини.
Нині від Храму Артеміди залишилася лише одна із 127-ми колон, на якій вже довгий час гніздиться лелека. Існує навіть легенда, що лелека — це сама Артеміда, що перетворилась на птаха та оберігає залишки своєї величі.
5) Мавзолей в Галікарнасі — надгробний пам’ятник царя Мавсола, споруджений у середині IV століття до н. е. за наказом його дружини Артемісії III в Галікарнасі (сучасний Бодрум, Туреччина), одне з античних чудес світу.
За давніми переказами, Мавсол був правителем Карії, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було місто Галікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.
Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам’ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.
Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім’я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.
До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.
В архітектурі Галікарнаського мавзолею вперше в грецькій архітектурі знайшли відображення всі три знаменитих ордери: доричний, іонічний і коринфський. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні — іонічними. У мавзолеї поєднувалася сувора геометричність, масивна простота, виконана внутрішньою силою, і прагнення до декоративності й легкості форм, плавності ліній. Аналогів цій споруді у грецькій архітектурі немає, проте, принцип гробниці на постаменті в різних формах був широко відомий в Карії і в сусідній Лікії. На межі V і IV століть до н.е. такого роду гробниці перетворюються на монументальні усипальниці своїх замовників, багато прикрашені скульптурним декором. Певною мірою прообразом Галікарнаського мавзолею можна назвати зведену на чверть століття раніше гробницю лікійського сатрапа Арбіда в м. Ксанф (пам’ятка відома сьогодні як «Монумент нереїд») Обидві пам’ятки, багато в чому зберігаючи грецькі традиції і будівельні прийоми, несуть явний вплив східної архітектури.
Гробниця Мавсола являла собою величну і незвичайну за формою споруду, побудовану з цегли і облицьовану зсередини і зовні білим мармуром. Висота її сягала 60 метрів.
Перший поверх, де покоїлася урна з прахом, мав вигляд величезного куба висотою 20 м і площею 5 тисяч м?. Це приміщення вартував ряд кам’яних левів;
Другий поверх був обнесений із зовнішньої сторони прекрасною колонадою. Тут зберігалися жертвоприносини;
Наступний поверх був виконаний у вигляді багатоступінчастої піраміди, її вінчали фігури Мавсола і Артемісії, які керували квадригою — четвіркою коней, запряжених в колісницю.
Майже неушкодженим Мавзолей простояв 1800 років. Та через вісімнадцять століть землетрус зруйнував його до основи.
У 1489 році християнські лицарі-іоаніти стали використати його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину кріпосних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Через кілька років лицарі виявили усипальню Мавсола й Артемізії. Але вони залишили поховання на ніч без охорони, і воно було розграбоване мародерами, яких привабили золото і коштовності.
Ще триста років пройшло, перш ніж археологи приступили тут до розкопок. Вони відкрили частини основи Мавзолею, а також статуї і рельєфи, які не були розбиті або украдені. Серед них виявилися величезні статуї, що зображали, як вважають археологи, царя і царицю. У 1857 році ці знахідки були перевезені в Британський музей у Лондоні.
Протягом останніх років проведено нові розкопки, і тепер на цьому місці в Бодрумі залишилася лише пригорща каменів.
6) Колос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа, Харесом із Лондоса. Статуя вважалася одним із Семи Чудес Античного Світу: за час свого існування була вона найвищою статуєю світу, висотою 70 ліктів (31,5 м).
Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішним завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор’ї, включно із виходом до Егейського моря.
У 305 році до н. е. військо Антиґона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.
У 304 році до н. е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.
Місце для статуї підібрали на вході у гавань до остова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.
Кошти на спорудження статуї отримали за рахунок продажу різноманітних облогових гармат, кинутих ворогом при відступі. Серед них також чудо військової техніки — гелеополіда — величезна облогова вежа, включно з тараном, катапультами, майданчиками для розміщення штурмових загонів, перекидними містками.
Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісиппа. Раніше Лісипп спорудив 18-метрову статую Зевса у Таранто. Через 12 років перед жителями острова постала велична картина: біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.
На штучному пагорбі Харес встановив три кам’яних стовпи — на двох з них кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому — деталі плаща. «Збирання» статуї здійснювалося знизу вгору — спочатку формувалися ступні, потім ікри і т. д. По мірі закріплення деталей їх засипали землею, створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, пагорб був прибраний.
База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і вона сама. Бронзова форма божества була закріплена залізними і кам’яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець із семи променів Сонця, що розходяться. Вважалося, що лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі, поки не знайшлася монета міста Анхіала. На ній статуя Геліоса була зображена у початковому вигляді. Бог тримав в лівій руці Діоніса, а в високо піднятій правій руці виноградне ґроно, показуючи його покровителю виноградарства. За свідченням римського вченого і письменника Плінія Старшого, який вивчав частини зруйнованої скульптури, не кожному вдавалося обхопити великий палець на руці гіганта.
Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор’ю, безліч мандрівників з інших країн приїжджали помилуватися витвором мистецтва.
Порівняно з іншими Чудесами Світу Колос Родоський «прожив» недовге життя. Приблизно через 50 років після створення він був зруйнований землетрусом: від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, народжуючи різні легенди. Так, в одній з них розказувалося, що судна, що прямували в гавань, пропливали поміж ніг гіганта.
У 977 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав частини статуї, що збереглися. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів. Статуя назавжди зникла в плавильних печах.
7) Александрійський маяк — єдине з Семи чудес стародавнього світу несло в собі не тільки архітектурну елегантність, але й практичну функцію. Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).
Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Олександр Македонський вирішив заснувати там нову столицю. Так виникла Александрія.
Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Ніла, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Олександр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалося Птоломеєм II. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.
Багато дивного і чудового було в цьому місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали грецькі вчені — творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них книгу «Театр автоматів».
Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований маяк, який став носити ім’я острова. Зв’язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» стало коренем слова «маяк» у багатьох мовах — французькій, італійській, іспанській і румунській.
Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.
Всіх, хто бачив маяк, приводили у захоплення високі стрункі жіночі фігури, зроблені з позолоченої бронзи. Час від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Адже це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом Сонця і Місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника — клепсидр. Вони били у дзвони. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі. Історія зберегла ім’я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-спасителям ради морів». Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора — він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім’я правителя Єгипту.
У сліпучому блиску маяка, як в фокусі, сконцентрувалася вся мудрість, сила думки і глибина знань великих вчених Мусейону. Але сильний землетрус у травні 1100 року зруйновав маяк майже до основи. У середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайт Бий. Зараз вона перетворена у єгипетський військовий форт. Тому добратися до залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам. - Гімназія (вправляюсь у гімнастиці) — навчальний заклад для отримання базової та повної середньої освіти. За освітньо-кваліфікаційним рівнем вони не відрізняються від загальноосвітніх шкіл. Але, зазвичай, якість та рівень освіти у гімназіях значно вищий, тому гімназію можна назвати елітною школою як приватної, так і державної власності, для обдарованих дітей.
Первинно, у давньогрецьких містах і провінціях, переважно у містах-державах у Малій Азії, де грецька культура мала вплив, термін вживався на позначення «місця для фізичних (гімнастичних) справ».
Приблизно з кін. V ст. гімназії стають освітніми закладами: у них вели свої бесіди філософи, ритори, вчені тощо. Кожне грецьке місто мало одну або й декілька гімназій. Найвідомішими з них були: Дромос у Спарті; з афінські гімназії (Академія, Лікейон, Кіносарг), де викладали Платон і Аристотель; Кранейон у Коринфі; гімназії в Неаполі, Ефесі, Нікеї та ін. містах.
Ані у Давньому Римі, ні в ранньосередньовічній Європі освітніх закладів, подібних до гімназій не було. - Палестра — приватна гімнастична школа в Давній Греції, де займалися хлопчики з 12 до 16 років (на острові Самос була палестра для дорослих чоловіків).
Програма навчання в палестрі включала біг, боротьбу, стрибки, метання списа і диска (так звана система п’ятиборства), гімнастичні вправи, плавання.
Палестри мали відкриті майданчики, бігові доріжки, гімнастичні зали, басейни. Як установа приватна, палестра була у віданні приватної особи, по імені якої вона називалася (Палестра Таврея, Палестра Тімея, Палестра Сибіртія).
Як правило, палестри, у яких навчали бігу були більшими, а у яких навчали лише боротьбі — меншими. Поряд з кімнатами, де відбувалася боротьба, були приміщення для натирання тіла олією, для посипання його піском, для обмивань; підлога в палестрах була гладка і рівна. Вчителі боротьби повинні були навчати головним чином практичних прийомів; повне ж знайомство з атлетичними прийомами хлопці отримували під керівництвом професійних фахівців з гімнастики. Хлопчиків також учили красивій ході, давали зовнішню виправку і манери.
При Солоні школи гімнастики повинні були відкриватися не раніше сходу сонця і закриватися не пізніше заходу; дорослим було заборонено відвідувати палестри, хоча згодом ця заборона на практиці обходилася. Вказана спочатку відмінність гімназій від палестр не дотримувалася строго; під словом палестра малася на увазі або частина гімназії, або вся гімназія. - Ліцей — навчальний заклад середньої базової освіти. Назва походить від грец. ??????? — район на околиці Стародавніх Афін, де був зведений давній храм Аполлона Лікейського. В афінському лікеї викладав своїм учням Аристотель.
- Перипатетики (прогулюватись) — давньогрецька філософська школа послідовників Аристотеля, проіснувала до ІІІ століття нашої ери.
Назва школи походить від звички Аристотеля прогулюватись разом із учнями під час читання лекцій. Інша назва школи Лікей походить від назви району у східній околиці Афін, де Аристотель почав навчати своїх учнів, що носить назву від храму Аполлона Лікейського, у східній частині древніх Афін. Заснована в 335—334 рр. до н. е. - Софісти — давньогрецькі мудреці 5—4 ст. до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Через їхнього противника Платона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителя риторики.
Слово «софізм» означає міркування, побудовані таким чином, що містять навмисне допущену помилку і, звичайно, приводять до хибних висновків. Часто диспути софістів перетворювалися на безрезультатні суперечки, звідки й одіозне значення софіст — людина (оратор), яка готова за допомогою будь-яких прийомів захищати певні тези, не враховуючи об’єктивну істинність чи хибність цих тез. - Риторика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.
Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики — в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греції та Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. - Скульптура (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об’ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.
- Колона — архітектурно оброблена вертикальна опора, як правило, кругла в перерізі. Елемент тримальної конструкції споруд та архітектурних ордерів. Уже в архітектурі Стародавнього Сходу та античності колони застосовувано в композиції як фасадів споруд, так і внутрішнього простору. Колони використовували й для архітектурної оздоби стін: колони надавали їм потрібного масштабу та ритмічної розчленованості.
Колони часто використовували і як опори для арок та склепінь. У вигляді окремих архітектурних елементів спільно зі скульптурами колони споруджують як пам’ятники. - Архітектурний стиль — сукупність основних рис та ознак архітектури певного історичного часу і місця, яка проявляється у функціональних, конструктивних, мистецьких особливостях будов.
- А?мфора (грец. посудина, глечик) — давньогрецька глиняна посудина зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками.
Використовувалися амфори для транспортування і зберігання вина, олії, зерна. Подекуди амфори застосовувались для поховання дітей. На багатьох амфорах є малюнки, орнаменти, написи і тавра, за якими можна встановити місце їх виробництва.
Поряд із овальными панафінейськими амфорами розрізняють тонкопрофільні ноланські амфори, а також грубіші, високі та вузькі амфори, які використовували виключно як тару для транспортування рідин. Пізніше стародавні римляни використовували амфори для вимірювання рідин, об’єм таких амфор складав рівно 26,26 л. - Скіфос — давньогрецька широка і глибока посудина для вина. Мала низький бортик, ручки, які примикали горизонтально до верхнього краю посудини, а іноді й були відсутніми.
Скіфос — видозмінений кілікс, запозичений стародавніми греками у скіфів, звідси походить і назва. Він вважався посудиною Геракла і часто зображувався в його руках. - Античний пентатлон. Перше достовірно відоме спортивне багатоборство — пентатлон, змагання з якого проводилися в рамках античних Олімпійських ігор, починаючи з 18-ї Олімпіади (708 рік до н е..). Пентатлон (грец. п’ятиборство) включав біг на 1 стадій, метання диска, метання списа, стрибок і боротьбу. Формула змагань достовірно невідома.
Після розкопок Е. Курціуса в Олімпії (1875—1881 роки) античним пентатлон зацікавилися європейські гімнастичні товариства. Наприкінці XIX — початку XX століть ними проводилися змагання за програмою, близькою до античного пентатлону [1]
УРОК 41. АНТИЧНІ МІСТА-ДЕРЖАВИ У ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР’Ї
Мета уроку: закріпити знання про причини грецької колонізації Північного Причорномор’я, визначити її хронологічні рамки; охарактеризувати устрій, господарство, побут, культуру грецьких колоній; показати вплив грецької колонізації на населення Північного Причорномор’я.
Поняття і терміни для вивчення: Метрополія, колонія, ойкумена
- Метрополія — країна, що володіє колоніями; центр колоніальної імперії.
Метрополія — держава, що володіє колоніями; столиця; у Стародавній Греції місто-держава(поліс), яке заснувало свої поселення (колонії) на інших землях. - Колонія (лат. colonia — поселення) — поселення громадян поза межами своєї країни; територія чи країна, що позбавлена незалежності та знаходиться під владою іншої держави (метрополії).
- Ойкумена, екумена — освоєна людством частина світу. Термін ойкумена введено давньогрецьким географом Гекатеєм Мілетським для позначення відомої грекам частини Землі з центром в Елладі. Спочатку він означував землі, заселені грецькими племенами, пізніше — землі заселені і відомі людству вцілому. В кінці XIX ст. це слово і його похідні стали розповсюджуватися в західноєвропейських мовах в звя’зку з початком екуменічного руху серед протестантів.
В нашу мову грецьке «Ойкумена» традиційно передавалось як «Всесвіт», «обжитий Всесвіт».
УРОК 42. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ «ГРЕЦІЯ У V-ІV СТ. ДО Н. Е.»
Мета уроку: згадати, повторити та систематизувати основний фактичний матеріал з історії Давньої Греції від найдавніших часів до періоду еллінізму; порівняти різні форми правління, що існували в Давній Греції в різні періоди її історії (аристократія, тиранія, демократія); довести, що найбільш прогресивною була демократія, яка забезпечувала участь громадян в управлінні державою.
МАТЕРІАЛ ДО ТЕМИ «ГРЕКО-ПЕРСЬКІ ВІЙНИ 490—449 РР. ДО Н. Е.»
Перси
Перси поступово розширювали свою територію і, врешті-решт, захопили всю Малу Азію, у тому числі й грецькі поселення на березі Егейського моря. Перси порушили торгові зв’язки Греції. Протистояння ставало неминучим. Приводом для війни стала підтримка материковою Грецією повстання грецьких міст-колоній на Іонічному побережжі Малої Азії. Повстання очолило місто Мілет, якому велику допомогу надали громадяни Афін, але воно було придушене перським царем Дарієм І, який не забув про допомогу афінян повстанцям. А не забув він через те, що за його спиною постійно перебувала людина, яка час від часу вимовляла одну й ту фразу: «Владика, пам’ятай про афінян».
У 490 до н. е. Дарій I рушив на Афіни. Почалися війни, які триватимуть близько 50 років.
Похід Ксеркса.
Битва при Фермопілах
Наступний похід до Греції був організований сином Дарія І, Ксерксом, у 480 р. до н. е. Геродот повідомляє, що армія персів налічувала 2 млн воїнів і флот у 1000 кораблів.
Перша спроба переправитися через Геллеспонт була невдалою. Буря розкидала кораблі персів, з яких було влаштовано переправу. Ксеркс звелів висікти море, і воїни нанесли 300 ударів батогами по воді, а потім у воду були опущені кандали.
Інша спроба перетнути Геллеспонт пройшла більш вдало. Перетнувши протоку, армія Ксеркса через Північну Грецію рушила на Афіни.
Саламінська битва
Перси рвалися до Афін, оборону яких очолював Фемістокл. Він після Марафонської битви переконав городян в необхідності будівництва сильного флоту. Стратег прекрасно розумів, що стіни міста не витримають натиску персів, і тому ухвалив єдино правильне рішення. Військо залишило місто. Усі жителі були переправлені на острів Саламін. З острова, який від материка відокремлювала вузька смуга води, афіняни бачили свої зруйновані оселі, палаючі храми.
Фемістокл вирішив дати генеральну битву у вузькій протоці між Са-ламіном і материковою частиною Греції, дно якої було усіяно гострим камінням і мілинами. У цьому вузькому просторі зійшлися два флоти (приблизно 1000 судів). У греків були легкі маневрені трієри, які могли розвивати швидкість до 18 км на годину, у персів були незграбні кораблі, призначені для тривалої морської подорожі. Греки здобули перемогу, а потім закріпили її в битві при Платєях. Греки ще 30 років відвойовували у персів острова в Егейському морі. Закінчилася війна лише в 449 р. до н. е. цілковитою перемогою греків.
Корнелій Непот «Життєпис Мільтіада»
Дарій, повернувшись з Європи до Азії, слухав доповіді друзів, які радили підкорити Грецію, і він спорядив флот з 500 кораблів. Начальникам флоту він надав 200 тисяч піхотинців і 10 тисяч вершників… Вони рушили на Аттику і висадили свої війська на Марафонському полі. Афіняни, приголомшені такою страшною бідою, послали гінця по допомогу до Спарти. Вибрали вони і воєначальника — Мільтіада.
…Тоді жодне місто не надало допомоги Афінам, окрім Платєй, які надіслали 1000 гоплітів. Після їх прибуття число бійців досягло 10 тисяч, і ця маленька армія виявляла надзвичайно бойовий дух. Мільтіад вивів військо з міста і розбив у зручному місці табір. Наступного дня вони вступили до бою, розраховуючи на прикриття гір і дерев, що заважають кінноті. Перси вишикували 100 тисяч піхотинців та 10 тисяч вершників і почали битву. У цій битві афіняни виявили надзвичайну доблесть, розгромивши ворога, який перевершував їх у 10 разів.
Геродот «Історія». Книга 6
111. …Тоді, як афіняни шикувалися у бойові ряди, з’ясувалося, що бойова афінська лінія дорівнює перській, але при цьому центр її складав небагато рядів у глибину, а на флангах воїни стояли більш щільно.
112. …Закінчивши бойове вишикування, афіняни швидким кроком попрямували на варварів. Поведінка афінян здалася персам божевільною і навіть фатальною, оскільки ворогів було небагато і вони прямували на персів бігом, не маючи прикриття з боку кінноти чи стрільців. Афіняни кидалися на ворогів стислими рядами і билися мужньо врукопашну.
113. …Битва при Марафоні тривала довго. Перемогу в центрі здобули перси, вони прорвали ряди афінян і почали гнати їх у глиб країни, але на флангах взяли верх афіняни і платєйці. Проте вони не стали переслідувати тих, що тікали, а, об’єднавши обидва крила, почали битися в центрі. Потім вони почали переслідувати і рубати персів, що тікали, поки не до-сягли моря. Тут вони намагалися напасти на кораблі й підпалити їх…
«Кожний громадянин
добре розуміється на політиці»
(уривок з промови Перікла, записаної Фукидідом)
Одні й ті люди у нас водночас зайняті справами і приватними, і громадськими. Проте решта громадян, незважаючи на те, що кожний зайнятий своїм ремеслом, також добре розуміються на політиці. Адже лише ми визнаємо людину, що не займається громадською діяльністю, несумлінним громадянином, обивателем, від якого немає користі.
Харчування греків у Давній Греції
Більшість жителів Греції харчувалися хлібом і кашею. Зазвичай це був ячмінний хліб, оскільки пшениця коштувала дорожче, ніж ячмінь. Іншою доступною їжею були: сир, риба, овочі, яйця та фрукти. Полювання на зайців, оленів та кабанів давало можливість вживати м’ясо.
На сніданок зазвичай подавали шматок хліба, змочений у вині. На обід міг бути хліб зі шматком сиру та декілька оливок або фіг. На вечерю подавали частіше за все ячмінну кашу або хліб з овочами. Як приправи використовували коріандр і кунжут.
У теракотових вуликах тримали бджіл. Мед був єдиними солодощами на столі стародавнього грека. Заможні люди харчувалися більш різноманітно. Вони більше споживали риби, м’яса, могли дозволити собі хліб з пшениці.
Вино готували з винограду. Виноград збирали у вересні. Спочатку виноград м’яли ногами у великих чанах. Потім розчавлену виноградну масу поміщали під прес, віджимали і розливали сік у великі глеки — піфоси, де він поступово перетворювався на вино. Вино змішували з водою так, щоб води було більше (принаймні, удвічі), ніж вина. По суті, це був лише засіб для знезараження води грецьких колодязів.
Будинок афінянина у Давній Греції
Хати стародавніх греків будувалися з необпаленої цегли: їх було неважко зламати й легко відновити. Двері та віконні рами робили з дерева, яке вважалося дорогим матеріалом — його було замало.
Грецькі будинки розташовувалися навколо внутрішнього дворика. У внутрішньому дворику стояв вівтар, тут же проходило все господарське життя. З нього вели двері до кімнат першого поверху із земляною підлогою, яка пізніше замінюється мозаїчною. Кімнати обігрівалися нагрітим деревним вугіллям у невеликих металевих жаровнях. Вікна, що виходили на вулицю, були маленькими, розташовувалися практично під дахом і зачинялися віконницями.
Сходи вели з двору на другий поверх, де знаходилися спальні та приміщення для слуг. Грецькі будинки були розділені на дві частини: чоловічу та жіночу. На чоловічій половині греки зустрічалися з друзями, влаштовували гулянки. На жіночій — працювали: пряли, ткали, вишивали. Жінка вважалася повновладною господинею будинку: в її руках були рахункові книги та ключі від комор, їй підпорядкувалися всі слуги-раби, від неї залежало процвітання сімейних справ.
У будинку обов’язково була ванна кімната з теракотовою ванною з відвідною трубою, по якій вода витікала на вулицю. Передбачалася й спеціальна чаша для умивання.
Вулиці грецьких полісів були кривими та настільки вузькими, що, виходячи з двору, треба було стукати у двері, щоб, відчинивши її, не вдарити перехожого.
Меблів було мало. В основному це були дерев’яні стільці: «тронос» — крісло господаря будинку, лавки, стільці із зігнутою спинкою. Столи були маленькими, оскільки їли та спали на «ложах» — дерев’яних лавах. Шаф не було, замість них для одягу та іншого краму використовували скрині.
Одяг, взуття, прикраси, зачіски у Давній Греції
Грецький одяг був дуже простим. І чоловіки, і жінки драпірувалися у тканини, обертаючи їх навкруги тіла у вигляді туніки або плащу. Тканина обиралася залежно від погоди та достатку: вовна, льон, виляск, іноземні прозорі тканини.
Жінки носили хітони — плаття, яке робили з одного прямокутного шматка тканини. Таке плаття закріплювалося на плечах шпильками чи брошками і підв’язувалося поясом. У прохолодну пору накидали на плечі гиматій. Гиматій — прямокутна накидка, розмір та щільність якої могли бути різноманітними.
Чоловіки теж носили туніки. Молоді чоловіки, виходячи з будинку, надягали короткі, до коліна, туніки. Літні та заможні люди зазвичай вдягалися в туніки до щиколоток. Чоловіки носили гиматій, який обертали навколо тіла, перекинувши один кінець через плече. Іноді його надягали поверх туніки.
Багато греків ходили босоніж майже весь час, особливо вдома. Виходячи на вулицю, надягали шкіряні сандалії або черевики. Мандрівники та наїзники носили високі півчобітки.
У зачісках греки слідували моді. Волосся у чоловіків ставало все коротшим, а обличчя були гладко голені. Жінки зі свого волосся робили складні зачіски, прикрашені стрічками, діадемами, шарфами або сітками.
Любили греки ювелірні прикраси.
Дозвілля греків у Давній Греції
Афіняни — майстерні землероби, ремісники й мореплавці — були людьми працелюбними. Але вони не вважали роботу головною справою життя. Праці вони відводили 6 годин, а далі — «дзети»! (грецькою — живи!). Жити зовсім не означало даремно байдикувати. Жити значило спілкуватися з людьми та вдосконалювати себе — насолоджуватися красою, набиратися розуму й знань. Дозвілля дорослі афіняни проводили не з сім’єю, а на вулиці, у чоловічій компанії. Друзі і співрозмовники збиралися в цирульнях (перукарнях), на лавочках або в гімназіях. Грецькі гімназії — це зелені парки з банями, стадіонами та приміщеннями для спортивних вправ (вони називалися палестрами); тут же були й портики (коридори з колонами замість стін) для прогулянок, зали для шкільних занять і вчених бесід. Будь-який громадянин міг вправлятися в боротьбі, гуляти з друзями, слухати розумні суперечки. Греки любили театральні вистави, вважали театр «школою життя». Але найбільше афіняни любили зустрічатися за святковим столом.
Щодня то в одному, то в іншому будинку збиралося невелике, на 9— 10 чоловік, товариство; жінки до цього гуртка не допускалися. Господарі й гості розташовувалися на обідніх ложах: греки їли напівлежачи. На початку бенкету подавалося частування, а потім, помивши руки, співтрапезники бралися за чаші, в які наливалося вино, розведене водою (пити нерозбавлене вино вважалося варварством). Головне задоволення учасники бенкету отримували не стільки від їжі та пиття, скільки від застільної бесіди. Говорили зазвичай про мистецтво, філософію, державні справи. Тому грецькі й римські автори філософські твори писали у вигляді розмови учасників бенкету. Деякі давні філософські твори так і називалися — «Бенкет».
Виховання дітей у Давній Греції
В Афінах не було державних шкіл, як у Спарті. Кожний громадянин виховував своїх дітей, як міг. Малюки ходили до платних вчителів початкової школи, які навчали їх читати й рахувати. Освіта бідняків на цьому закінчувалася, а діти заможних родин відвідували гімназії, де займалися з платними наставниками літературою, музикою та тілесними вправами. Старші хлопці вступали до школи якогось відомого філософа або оратора (майстра красномовства), сини аристократів навчалися у найбільш знаменитих учених і музикантів у себе вдома. Дівчатка вчилися тільки вдома.
У «добрі старі часи», за Солона, афінські хлопчики у сором’язливості та слухняності ледве поступалися спартанцям. Але поступово вдача афін-ської молоді погіршилися, вона стала свавільною та менш шанобливою до старших. Був такий випадок: одного разу в Афінах під час свята до театру увійшов старий. Він став шукати вільного місця, але ніхто з молодих людей не звертав на нього уваги. Коли ж він дійшов до спартанських послів, ті дружно встали та поступилися йому місцем. Афіняни відразу усвідомили, що спартанці дали їм добрий урок, — весь театр вибухнув аплодисментами.
Рабство у Давній Греції
Афіняни були не тільки вільними громадянами вільної держави, вони були ще й рабовласниками. Вчені підрахували, що в Аттиці рабів було більше, ніж дорослих чоловіків-афінян. Деякі невільники поралися в сільських садибах багатіїв, але більшість їх працювала в майстернях заможних афінських ремісників. Афінське ремесло процвітало завдяки великій кількості невеликих «підприємств» з 10—15 рабами. Майстерня із сотнею невільників здавалася величезною «фабрикою». Домашні слуги, а також няньки і дядьки, що доглядали за маленькими дітьми, були теж рабами.
Окрім господарських рабів, були раби державні. Так, наприклад, 300 державних рабів-скіфів несли в Афінах поліцейську службу. Грамотні невільники працювали писарями в державних архівах.
Найважчою була доля рабів, що трудилися в рудниках: глибоко під землею, без світла, зігнувшись у низьких шахтах, день і ніч видобували вони срібло.
І все ж таки гості-іноземці вважали, що в Афінах рабам живеться вільно. Характер афінян не дозволяв грубого поводження з невільниками: жорстокість щодо живої істоти вважалася у них не гідною вільної людини. Афінянин не мав права вбити свого раба. Невільник міг залишити жорстокого пана та вимагати через суд, щоб його продали іншому господарю. Одягалися домашні раби так само, як вільні люди. На вулиці вони поводилися вільно, нерідко штовхали перехожих. За вірну службу раба відпускали з часом на свободу.
ТРІУМФ ГРЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Значне місце у світовій культурі посідає культура Греції класичного періоду. У 5—4 ст. до н. е. грецьке мистецтво досягло найвищого розвитку. У ньому яскраво відбилися розквіт рабовласницької демократії, звичаї, погляди, пристрасті вільних еллінів. Грецьке мистецтво того часу прийнято називати класичним, тобто зразковим.
Культурним центром тогочасної Еллади стало місто Афіни — столиця сучасної Греції, про яке сучасник писав: «Ти ідіот, якщо не бачив Афін! Якщо ж бачив, але не відчув захвату, ти — віслюк, а якщо за власним бажанням залишив його, ти — верблюд!» Саме до цього прекрасного міста ми прямуємо. Початковий пункт нашої подорожі — великий порт, морські ворота Афін. Хто з вас пригадає, як він називається? (Пірей) Зійдемо на берег і попрямуємо до центру Пірея. Неважко помітити, що це добре сплановане місто, його вулиці прямі і перетинаються під прямим кутом.
Афіни розташувалися в широкій долині. Зі сходу, півночі і заходу спокій жителів столиці охороняють високі гірські хребти. Потрапити до міста можна тільки через добре захищену центральну браму.
Житло навіть багаті городяни будують невелике, в один-два поверхи. Обстановка у будинках досить скромна. Двері кімнат відкриваються у внутрішній дворик. Через ці двері будинок освітлюється і провітрюється. Щоб зберегти у приміщенні прохолоду під час спеки, на першому поверсі афіняни не роблять вікон. Наші жителі мають ще одну особливість, яка вирізняє їх серед інших. Виходячи з будинку на вулицю, афіняни звичайно стукають зсередини у вхідні двері. Це відбувається тому, що вулиці жилих кварталів дуже вузькі, і, відкривши двері, городянин може вдарити нею випадкового перехожого. Ви вже напевно встигли помітити, що вулиці Афін відрізняються від вулиць Пірея: вони не мають чіткого планування, вузькі і звивисті. Будинки зводяться з цегли і кругляка.
Водночас театри, храми і стадіони в столиці зводяться великими і красивими. Це дуже легко пояснити: справа в тому, що вільні греки багато часу проводять поза будинком — на торговій площі, народних зборах, біля храмів, у театрі, спортивних майданчиках. Тому вони прагнуть прикрасити насамперед ці місця. Найбільш поширеним громадським будинком в Афінах є храм.
Більшість храмів в Афінах, являє собою оточену колонами прямокутну кам’яну будівлю із двосхилим дахом. Колони і стіни храму розташовуються на триступінчастій основі, щоб будівля храму здіймалася над іншими спорудами. У нашій архітектурі використовуються колони кількох типів: дорічні, іонічні, коринфські. Храмів в Афінах будують дуже багато. Храми споруджуються на честь богів.
Неважко помітити, що усередині він не дуже просторий. Однак цієї площі досить, щоб розмістити статую бога Плутоса, на честь якого споруджено цей храм. Тут знаходяться коштовні дарунки, піднесені віруючими від щирого серця. Усі великі свята на честь нашого заступника ми проводимо не усередині храму, а на площі перед ним. Саме там завжди збирається безліч народу. Тому архітектори і будівельники прагнуть, щоб зовні наш храм виглядав ошатно і красиво.
Дорійці свого часу не змогли оволодіти Акрополем, його неприступні круті схили не дозволили цього зробити.
Загальна площа архітектурного ансамблю — 300 на 130 кв. м. Після того, як він утратив військове й адміністративне значення і життя Афін перемістилося вниз на торгову площу, Акрополь залишився релігійним центром міста. Відновлюючи пограбований персами Акрополь, Перікл мав намір створити тут новий ансамбль, нове загальноеллінське святилище, що мало засвідчити провідну роль Афін у грецькому світі. Використання значних коштів Афінського морського союзу, залучення кращих сил, нарешті, сама атмосфера патріотичного і творчого підйому, — все це сприяло народженню одного із кращих ансамблів світового мистецтва. Загальне керівництво всіма будівельними і скульптурними роботами на Акрополі було доручено Фідію. Мармурові будинки, різні за характером, утворюють мальовничу композицію, де поєдналися елементи асиметрії та симетрії, іоники та доріки. Комплекс розрахований на сприйняття людини, що рухається у складі культової процесії, тобто на безупинну і послідовну зміну точок огляду. Немов виростаючи зі скелі, ансамбль викликає у глядачів враження величі і природності.
Відомий історик, спостерігаючи за будівництвом афінського Акрополя, так описав свої враження: «Там, де матеріалом служив камінь, мідь, золото, слонова кістка, чорне дерево, кипарис, діяли представники тих професій, що обробляють і формують ці матеріали: теслі, скульптори, мідники, муляри, золотих справ майстри, різьбярі по кістці, живописці, емалювальники, карбувальники. Так зводилися споруди, що вирізняються за розміром, виняткові за принадністю обрисів, причому майстри навперейми намагалися перевершити можливості свого мистецтва вишуканістю своєї роботи».
При вході в Акрополь з правого боку здіймається вгору невеликий храм Ніки Антерос (Безкрилої Перемоги), побудований за проектом архітектора Каллікрата. Народна легенда стверджує, що афіняни поставили тут цю скульптуру Ніки, щоб богиня не могла злетіти і назавжди залишалася в місті. Храм, як і всі споруди Акрополя, побудований з мармуру.
При будівництві храмів та інших важливих споруд наші архітектори широко використовують портики. Вони, як правило, прикрашаються колонами і використовуються для бесід і відпочинку на свіжому повітрі.
Праворуч від входу видно колони Пінакотеки — картинної галереї, де знаходяться розписи відомих художників Еллади.
І от на невеликій площадці, немов на гребені морських хвиль, виникає храм Афіни — Парфенон, головний храм Акрополя. Його архітектори — Іктин і Каллікрат. Парфенон у перекладі з грецької означає «дівчина». Зверніть увагу на 11-метрову статую богині Афіни, виготовлену скульптором Фідієм із бронзи і встановлену навпроти входу в Парфенон. Її вкритий золотом шолом і вістря списа моряки бачать, уже підпливаючи до порту Пірей. Статуя споруджена на кошти, здобуті після Марафонської битви. Парфенон стоїть на найвищій точці рельєфу під кутом до входу, що дає можливість бачити відразу два фасади. Парфенон одночасно служить сховищем скарбниці Афінського морського союзу. Перікл визначив стиль Парфенона як красу без примхливості і мудрість без зніженості. Творці храму, прагнучи надати йому більшої урочистості й ошатності, відступили від існуючих традицій, поставивши на торцевих фасадах по 8 колон замість 6, замкнувши простір П-подібною колонадою, доповнивши їх дорічний стиль іонічними елементами.
Парфенон сприймається глядачами як живий, сповнений внутрішніх сил організм, що немов виростає зі скелі. Ефект художнього впливу наростає в міру наближення до нього. Будівельникам удалося знайти такі масштаби і пропорції, за яких храм, пануючи над місцевістю, у той же час не пригнічував глядача поблизу. Навпаки, художній образ, втілений в архітектурі і скульптурі, підвищує самосвідомість людини: громадяни Афін, ідучи у складі процесії, відчувають себе частиною великого полісу, символом якого є храм Афіни.
Величезну роль у художньому образі Парфенона відіграють скульптура і рельєфні зображення. На західному фронтоні зображена сцена змагання Афіни та Посейдона за право стати покровителем Афін. Утім, ця легенда, сподіваюся, вам добре відома. Хто нагадає присутнім її зміст?
У ті часи, коли місто тільки заснували, але воно ще не мало назви, посперечалися між собою Посейдон та Афіна за право стати покровителем нового міста. І от на вершині Акрополя зібралися люди і боги. Вирішено було: хто зробить місту кращий подарунок, той і стане його покровителем. Ударив по скелі тризубом Посейдон, — і забило джерело води. Усі зраділи — води в Аттиці було мало — і кинулися пити. Але у джерелі вода була солоною. Тоді Афіна устромила в землю свій спис, він зазеленів і перетворився на оливкове дерево. Усі визнали подарунок Афіни кращим, і місто було названо на її честь.
Виникнення грецьких колоній
Культура грецьких колоній вплинула на розвиток пра-слов’ян. Античні традиції через грецькі міста-колонії дійшли й до Київської Русі.
Греки освоювали багато територій, Україну в тому числі. На території України збереглося багато грецьких назв: Ялта — «прибережна», Феодосія — «Божі дари». Окрім назв, на території Криму збереглися також залишки колишніх грецьких поселень.
— Ольвія — «щаслива» — заснована у VI ст. до н. е.
— Пантікапей — «рибний шлях» — заснований у VI ст. до н. е. (Керч).
— Херсонес — «півострів» — заснований у V ст. до н. е.
Розкопки на території Херсонеса ведуться з XIX ст. Досліджені численні пам’ятники, написані наукові праці, історичні романи, вірші
Кожний херсонесит, досягнувши певного віку, присягав на вірність своєму полісу. Перед вами присяга жителів Херсонеса. Прочитайте її та дайте відповіді на питання:
Присяга громадян Херсонеса
(початок III ст. до н. е.)
Присягаюся Зевсом, Геєю, Геліосом, Девою, богами й богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією й укріпленими пунктами херсонеситів. Я буду єдинодумцем у справі спасіння Свободи держави і громадян І не зраджу Херсонеса. Я не скидатиму демократичного ладу, Я не даватиму і не прийму дари, Що шкодять державі або громадянам. Я не замишлю ніякої ганебної справи Проти будь-кого з громадян. І на суді голос за законом подам. Я не складатиму змови Ні проти херсонеської общини, Ні проти будь-кого з громадян, Хто не оголошений ворогом народу.
Жителі Херсонеса були вихідцями з Афін. Після придушення повстання демосу під керівництвом Савмака частина населення втекла та заснувала нове місто у Північному Причорномор’ї. Зі своєю метрополією херсонесити не підтримували жодних відносин. Одним з основних занять жителів була торгівля. Торгували в основному вином, зерном, рибою.
Як і в будь-якому грецькому полісі, в Херсонесі був театр, храми, присвячені грецьким богам, монетний двір. Херсонес управлявся царями.
МАРАФОНСЬКА БИТВА
На початку V ст. до н. е. багато грецьких островів і міст у Малій Азії (Іонійська Греція) перебували під владою Персії. Перси вирішили завоювати всю Грецію. Цар Дарій відправив послів з вимогою дати йому «землі і води», тобто підкоритися. Частина грецьких полісів визнала владу Дарія. Але Мілет, Афіни і Спарта не підкорилися. У Спарті перських послів навіть кинули в криницю зі
словами: «Нехай посли самі візьмуть собі там землю і воду». Непокора Мілета, Афін і Спарти розгнівила Дарія. Щоб дужче розпалити свій гнів, він наказав слузі щодня перед обідом тричі повторювати йому слова: «Володарю! Не забувай про афінян!».
У 490 р. до н. е. військо персів перепливло на кораблях Егейське море і висадилось в Аттиці на Марафонській рівнині, за 42 км від Афін. Афіняни зібрали велике військо, і хоча в персів сили були набагато більші, греки перемогли, тому що захищали свободу своєї батьківщини.
Один воїн побіг з доброю звісткою гірськими стежками до Афін. Не зупиняючись, він подолав усю відстань, вбіг у місто, вигукнув: «Радійте, афіняни, ми перемогли!» — і впав на землю мертвий. Відтоді на Олімпійських іграх запровадили змагання з бігу на 42 км 195 м на згадку про цю подію і назвали його марафонським бігом.
БИТВА ПРИ ФЕРМОПІЛАХ
Багато грецьких полісів об’єдналися для боротьби з персами. Очолила їх Спарта.
Вороги уже завоювали Північну Грецію і наближалися до Середньої Греції. Спартанський цар Леонід зі своїми воїнами захищав вузький Фермопільський прохід, яким тільки й можна було потрапити з Північної Греції до Середньої. Спартанці перегородили прохід кам’яною стіною. Коли Ксеркс підступив до Фермопіл, він направив до греків послів з вимогою скласти зброю. Цар Леонід відповів лаконічно, як і годилося спартанцю: «Прийди і візьми» (зброю). Другий посланець Ксеркса хотів налякати греків військовою силою персів. Він сказав: «Наші стріли і списи закриють від вас сонце!». Леонід відповів: «Ну що ж, будемо битися у затінку!».
Кілька днів греки мужньо захищалися. Але знайшовся зрадник, який провів персів окружними стежками через гори, і вони вдарили в спину спартанцям. Коли цар Леонід побачив, що вороги оточили їх з усіх боків, він наказав усім грекам відступити. Біля себе він залишив тільки триста спартанців, які билися до кінця. Усі вони полягли в нерівному бою, захищаючи батьківщину, волю і незалежність. Це сталося в 480 р. до н. е.
Через багато років греки поховали їхні кістки в братській могилі, а зверху поставили пам’ятник у вигляді лева з таким написом:
О, подорожній, повідай спартанцям про нашу загибель: Вірні законам своїм, тут ми кістьми полягли.
ІСТОРИК ГЕРОДОТ
ПРО НАВАЛУ ПЕРСІВ НА ГРЕЦІЮ
У поході брали участь різні народи. Це насамперед перси, які були вдягнуті та озброєні так: на голові в них були тіари (м’які повстяні шапки), а на тілі — сорочки із залізних пластинок, як риб’яча луска. Вони мали плетені щити, під якими висіли сагайдаки зі стрілами, короткі списи, великі луки з очеретяними стрілами, а з пояса звисав кинджал.
Мідійці були озброєні так само, як і перси. Ассирійці в поході мали на голові мідні шоломи.
Індійці виступили в похід в полотняному одязі з луками й очеретяними стрілами із залізними наконечниками. Ефіопи (негри) носили барсові й лев’ячі шкури. їхні луки були 4 лікті (2 м) завдовжки. Стріли в них маленькі, а на кінці — гострий камінь. Ідучи в бій, вони розфарбовували половину тіла білою крейдою, а половину — червоною вохрою. Азіатські ефіопи на голові носили кінську шкуру, здерту разом з вухами та гривою. У фракійців на голові були лисячі шапки. Ноги й коліна вони обмотували оленячими шкурами. Фракійці були озброєні дротиками, пращами та маленькими кинджалами.
САЛАМІНСЬКА БИТВА
Грецький флот стояв у морській протоці між Аттикою та островом Саламін. Сили були нерівні. У греків було 370 трієр, а в персів — 700 кораблів. Фемістокл пропонував дати бій у вузькій Саламінській протоці. У ній було багато підводного каміння й мілин. Грецькі моряки добре знали цю протоку, а перси — погано. Проте Фемістокла не слухали. Спартанці закликали афінян кидати все і тікати до них у Спарту. Вони пропонували перевести в Спарту і грецький флот.
Та Фемістокл не міг кинути напризволяще беззахисних дітей, жінок, старих. Хитрощами він змусив перського царя прийняти бій у незручній для того Саламінській протоці.
Великі й неповороткі перські кораблі розбивалися об підводне каміння, сідали на мілину. Грецькі трієри пробивали борти ворожих кораблів своїми гострими носами, трощили весла.
Так у вересні 480 р. до н. е. перси зазнали поразки і втратили майже весь свій флот.
САЛАМІНСЬКА БИТВА
Весь флот спішив, і чути крик було:
«Вперед, сини Еллади! Батьківщину,
Жінок, дітей своїх рятуйте, храми
Богів дідівських і гробниці предків.
За все ми будем битися тепер!».
Запеклий бій кипів. Спочатку твердо!
Стояло військо перськеє хоробре.
Коли ж в протоці збились кораблі,
То один одному не помагали,
А поражали мідними носами Своїх.
Загинули тоді всі судна.
А елліни їх влучно поціляли
Повсюди. І тонули кораблі.
І під уламками розбитих суден,
Під кров’ю мертвих зникла гладь морська.
Геть трупами убитих вкрились скелі
І береги. І варварськеє військо,
Тікаючи, спішило відпливти.
З трагедії Есхіла «Перси»
ІСТОРИК ГЕРОДОТ
ПРО ЛЮБОВ ГРЕКІВ ДО ВОЛІ
Любов греків до волі вирізняє їх серед усіх інших народів землі й робить з них не підданців азіатських чи єгипетських владик, а вільних громадян…
Бідність в Елладі існувала з давніх-давен, тоді як доблесть було здобуто вродженою мудрістю та суворими законами. Цією доблестю Еллада рятується від бідності й тиранії.
ДОБА ПЕРІКЛА
(444—429 рр. дон. е.)
У середині V ст. до н. е. в Афінах правив видатний державний діяч — стратег Перікл. Він мав такий авторитет серед народу, що його обирали стратегом п’ятнадцять років підряд. Був він і на інших державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.
Перікл був дуже красномовний. Коли він виступав на народних зборах, друзі порівнювали його із Зевсом, а його промови — з громами й блискавицями, що їх кидає бог. Самого Перікла за його величний вигляд та розум називали Олімпійцем,
Перікл умів переконувати людей у своїй правоті. Якось спартанський цар спитав знаменитого борця: хто сильніший — він чи Перікл? Борець відповів: «Навіть якщо я покладу Перікла на обидві лопатки, він і тоді доведе людям, що переможений я, а не він, і народ йому повірить».
Перікл мав багато друзів серед філософів, художників, скульпторів. Одного разу Періклу сказали, що філософ Анаксагор, який був на той час уже старим і хворим, дуже бідує і вирішив заморити себе голодом. Перікл негайно пішов до нього і став умовляти відмовитися від цього наміру. «Мені потрібні твої корисні поради»,— сказав він. «Кому потрібний світильник, той наливає в нього олію»,— відповів мудрець. Перікл зрозумів натяк і щедро забезпечив старого грішми.
БУДІВНИЦТВО АКРОПОЛЯ ЗА ПЕРІКЛА
Усі грецькі міста щороку платили Афінам у союзну скарбницю великі гроші, щоб афіняни захищали їх від ворогів. Перікл вирішив витратити частину цих грошей на будівництво. Під час війни перси зруйнували Афіни. Перікл вирішив відбудувати афінський Акрополь. Для цієї роботи він зібрав найкращих архітекторів і скульпторів, тисячі умілих ремісників, ковалів, мулярів, каменярів, теслярів.
На Акрополі Перікл звелів збудувати великий храм, присвячений покровительці міста богині Афіні Палладі. Його назвали Парфенон, що означало «храм діви».
Парфенон одночасно був державною скарбницею, святилищем і пам’ятником перемоги греків над персами. Спорудили його з білого із золотистим відтінком мармуру.
Парфенон був завдовжки 75 м і завширшки — 35 м. З усіх боків храм був оточений колонами. Така колонада називається портиком. Усередині храму було дві зали. У більшій стояла величезна статуя богині Афіни заввишки 11 м. Її обличчя, руки і ноги були зроблені зі слонової кістки, а одяг викуваний зі щирого золота вагою 2 т.
Статую Афіни зробив знаменитий скульптор Фідій. Коли роботу було завершено, вороги Фідія пустили чутку, що він украв частину золота. Але Фідій, за порадою Перікла, виготовив золотий одяг богині таким чином, що його можна було зняти і зважити. Коли золото переважили, виявилося, що Фідій не винен.
Парфенон було прикрашено гарними барельєфами, що зображували святкову процесію юнаків і дівчат, а також суперечку Афіни з Посейдоном. За легендою, богиня Афіна і бог Посейдон сперечалися, хто з них зробить кращий подарунок місту. Посейдон ударив у скелю своїм тризубцем, і з неї забило солоне джерело. Афіна встромила в землю свій спис, і з нього виросло оливкове дерево, яке дарує людям смачні, корисні плоди. Подарунок Афіни Паллади визнали ціннішим, тому її іменем назвали місто — Афіни.
Перед Парфеноном Фідій поставив ще одну статую богині Афіни, вилиту з бронзи, заввишки 9 м. Позолочене вістря її списа і шолом здалеку було видно морякам, які підпливали до Афін.
ІСТОРИК ПЛУТАРХ
ПРО СУПРОТИВНИКІВ ПЕРІКЛА
Найбільше обмовляли й засуджували Перікла на народних зборах його вороги за будівництво величних споруд. Фукідід та оратори з його партії здійняли галас, що Перікл марнує гроші і позбавляє державу прибутків. «У такому разі,— сказав Перікл,— нехай ці видатки запишуть на мій рахунок, і на всіх спорудах я напишу своє ім’я!».
ПЕЛОПОННЕСЬКА ВІЙНА
(431—404 рр. до н. е.)
Всередині V ст. до н. е. між Афінами й Спартою розпочалася війна за лідерство у Греції. Вона тривала близько тридцяти років і дістала назву Пелопоннеської. У цій війні взяли участь майже всі поліси Греції: одні — на боці Афін, інші — Спарти. В афінян був великий флот, зате спартанці мали добре озброєне сухопутне військо.
Перемогла Спарта, але вона була так само виснажена війною, як і Афіни.
Спарта заборонила Афінам мати флот. Афіняни мусили виплатити Спарті гроші — воєнну контрибуцію. Спарта відмінила демократичні порядки в Афінах і відновила владу тиранів.
СКУЛЬПТУРА у Греції
У Греції жили уславлені скульптори — Фідій, Мірон, Поліклет та багато інших. Вони оспівували красу людського тіла. Богів і людей зображували однаково — молодими, сильними, прекрасними. Греки вважали, що людина подібна до богів. Статуї виливали з бронзи або висікали з білого мармуру. Мармурові статуї нерідко розфарбовували. У%храмах, на майданах і вулицях грецьких міст стояли бронзові й мармурові статуї богів, видатних людей і спортсменів.
Після перемоги над персами в греко-перських війнах греки ще довго оспівували в мистецтві мужність, відвагу і міць воїнів. Скульптори прославляли також переможців у спортивних змаганнях. Атлетів зображували сильними й красивими. Зазвичай статуї переможців замовляли на кошти міста, від якого виступав спортсмен, або на його власні. Статуї атлетів ставили там, де було здобуто перемогу, або в його рідному місті.
Греки ніколи не зображали потворних людей; вони вважали, що оспівувати варто лише красу.
Скульптор Поліклет запровадив спеціальні правила, за якими треба робити статуї. Пропорції тіла мають бути такими: голова чоловіка повинна сім разів укладатись у висоту фігури, профіль голови — наближатися до квадрата, а лінії лоба і носа мають становити одну лінію.
Найвідомішими є статуї: «Дискобол» («Метальник диска») Мірона, «Афродіта» (богиня краси та кохання) Праксителя, «Афродіта Мілоська» та «Аполлон Бельведерський» невідомого скульптора і «Геракл з левом» Лісіппа.
ПИСЬМО у Греції
У IX—VIII ст. до н. е. греки запозичили у фінікійців алфавіт і на його основі склали свою азбуку. Вона мала двадцять чотири літери для голосних і приголосних звуків. Греки писали на папірусі, який привозили з Єгипту. Папірус згортали в сувої і вкладали в циліндричний чохол. Така книга звалася «бібліон», бо папірус привозили з міста Бібл. Звідси походить слово «Біблія», що грецькою означає «книги».
На сувоях папірусу записували історичні твори, праці філософів, поезії. Папірус був дорогий, тому в повсякденні греки писали на дерев’яних табличках, покритих тонким шаром воску. Літери видряпували на табличках металевою паличкою з гострим кінцем, що називається стиль. Другий кінець стиля був тупий, ним стирали написане раніше. Від грецької палички-стиля походить наше слово «стиль» у значенні «манера письма».
ГРЕЦЬКА ШКОЛА
Діти вільних греків із семи років ходили до школи. їх супроводжував раб, який звався педагогом, що означає «той, хто водить дітей». У школі діти навчалися читати й писати, співати, танцювати, грати на музичних інструментах — кіфарі, флейті тощо. Школярі вчили напам’ять уривки з поем Гомера «Іліада» й «Одіссея», вірші інших поетів. Діти заможних батьків продовжували навчання до вісімнадцяти років у спортивних школах — гімнасіях (звідси українські слова «гімнаст» і «гімназія»).
Греки приділяли багато уваги фізичній підготовці юнаків. У гімнасіях вони займалися бігом, боротьбою, метанням списів і дисків. Заняття відбувалися на спеціальних спортивних майданчиках.
Дівчат навчали вдома домоведення і рукоділля.
УЧЕНІ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
Греція уславилася не тільки своїми істориками, ораторами, людьми мистецтва, а й вченими. їх називали філософами, що означає «ті, хто люблять мудрість». У Греції було кілька філософських шкіл, на чолі яких стояли видатні вчені. Столицею філософії греки вважали Афіни. Філософи навчали своїх учнів на заняттях, які проводились у формі бесід і суперечок — диспутів. Зазвичай учені викладали не в приміщенні, а в саду або в гаю.
Видатними філософами в Афінах у V і IV ст. до н. е. були Сократ, Платон та Арістотель.
Сократ не записував своїх думок, і від нього не дійшло жодного рядка. Але про вчення Со- крата написав його найкращий учень — філософ Платон. Він викладав у гаю, присвяченому знаменитому героєві Академу. Тому школа Пла- тона дістала назву «Академія». Це слово збереглося й понині. Так стали називати вищий науковий або навчальний заклад.
Сократ говорив, що на світі є тільки одне благо — це знання, і є лише одне зло — незнання. Багатство та знатність, як правило, тільки шкодять людині. Сократ охоче повторював, що сам він їсть, щоб жити, а дехто живе, щоб тільки їсти.
Учнем Платона був Арістотель. Його філософська школа називалася лікей (ліцей). Пояснюючи свій предмет, він мав звичку прогулюватися, а учні йшли за ним. Якщо учень не встигав за вчителем, відставав, то він пропускав його пояснення. Звідси походять сучасні вирази: «встигати в навчанні» або «відставати в навчанні».
Про навчання Арістотель казав так: «Коріння його гірке, зате плід солодкий». Коли його запитали, яка відмінність між людиною освіченою і неосвіченою, він відповів: «Така сама, як між живою і мертвою».
Арістотель був земляком і учителем великого завойовника стародавнього світу Александра Македонського.
ПРИСЯГА ГРОМАДЯН ХЕРСОНЕСА
Цю присягу було викарбувано на білій мармуровій плиті, встановленій на міському майдані в центрі Херсонеса.
Присягаюся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими та героями. Я буду дбати про безпеку та свободу держави і громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Прекрасної Гавані та інших укріплених міст, якими володіють херсонесити, і не віддам нічого нікому — ні греку, ні варвару, а буду берегти все це для херсонеського народу.
МІСТО ХЕРСОНЕС
Греки заснували це місто в V ст. до н. е. на тому місці, де нині м. Севастополь. Назва міста означає «півострів». До наших днів збереглися залишки міцних мурів навколо міста, вежі та ворота, зроблені з тесаного каменю. Сліди проломів у стінах свідчать про жорстокі облоги і штурми, яких зазнав Херсонес у давнину. Уздовж вулиць, що перетиналися під прямим кутом, проходили кам’яні водостоки, які відводили в море дощову воду та нечистоти. Храми богів були прикрашені величними колонами, що збереглися до наших днів. Колони стародавнього Херсонеса зображено на українській гривні.
Херсонесити займалися виноградарством, землеробством та скотарством: Про це свідчать знайдені археологами у великій кількості ножі виноградарів, преси для вичавлювання соку з винограду, а також кам’яні жорна для розмелювання зерна й піфоси.
У Херсонесі вчені розкопали театр, збудований просто неба.
МІСТО ПАНТІКАПЕЙ
Слово «Пантікапей» у перекладі означає «рибний шлях». Місто було засноване греками в VI ст. до н. е. на березі Керченської протоки, яка веде з Азовського моря до Чорного. Нині на цьому місці стоїть місто Керч.
Більша частина стародавнього міста розкинулось на крутих схилах кам’янистої гори, що височить над бухтою. Ця гора й донині називається Мітридат за ім’ям понтійського царя. На вершині гори стояв акрополь — головна фортеця міста, оточена міцними кам’яними мурами. Там були храми й палаци, а по схилах гори тулилися будинки, покриті червоною черепицею. Можна уявити, яке гарне було місто в давнину. У бухті стояло багато вітрильних кораблів, на які вантажили хліб, худобу, інші товари. Пантікапей був столицею могутнього Боспор- ського царства.
Майже тисячу років існували грецькі міста в Північному Причорномор’ї. Вони мали великий культурний вплив на місцеві племена — наших далеких предків.
ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ «ГРЕЦІЯ У V—IV СТ. ДО Н. Е.»
- Як називається місто-держава в Стародавній Греції?
- Що означає вираз «лаконічна мова»?
- Акрополь — це …
- Назвіть головне місто Аттики.
- Що таке колонія?
- Агора — це …
- Хто такий гопліт?
- На які області поділяється Греція?
- Назвіть головне місто Лаконіки.
- Влада декількох — … .
- Грецький корабль — …
- Аристократія — …
- Демос — …
- Хто запровадив демократію в Афінах?
- Стратег означає …
- Хто скасував боргове рабство?
- Раби в Спарті — …
- Остракізм — це …
- Дайте характеристику законам Драконта.
- Назвіть розряди афінського суспільства, запроваджені згідно з реформою Солона.
- Назвіть основні заняття афінян.
- Назвіть основні заняття спартанців.
- Порівняйте державний устрій Афін та Спарти.
- Чому майже всі міста Елладу погодилися підкоритися перському царю Дарію, лише Афіни та Спарта вирішили битися насмерть?
- Геродот у своїй «Історії» наводить кількість персів, що брали участь у Марафонській битві, — 100 тис. чоловік. Сучасні історики вважають це число значно перебільшеним. Чому? Скільки персів, на ваш розсуд, могли брати участь у цій битві?
- Чи міг перський цар Ксеркс підпорядкувати всі поліси Еллади? Як він мав би був діяти при цьому?
- Згадайте особливості державного ладу і влади в Персії та в Афінах?
- Пригадайте, які види військ існували у грецькій та перській арміях.
- Спробуйте припустити, якою була тактика ведення бою грецьких і перських військ.
- Яким шляхом можна було потрапити з Північної до Середньої Греції?
- Коли був утворений Афінський морський союз?
- З якою метою він був створений Афінський морський союз?
- Чого змогли досягти союзників внаслідок об’єднання?
- Яку роль відігравали народні збори у первісному суспільстві?
- Чим вони відрізнялися від народних зборів в Афінах?
- Кому належала вища влада в Афінах?
- З якого часу бере свій початок історія демократії в Афінах?
- Поясніть, як, на думку Перікла, афіняни ставилися до громадських справ.
- Поясніть, як афіняни ставилися до несумлінних громадян, обивателів, від якої немає користі.
- Що ставив Перікл за мету в житті?
- Які риси притаманні Періклові?
- Хто мав право голосу на народних зборах Афін:
а) всі присутні;
б) всі чоловіки;
в) все доросле населення;
г) або… ? - У запропонованому списку підкресліть ознаки, притаманні демократичному ладу:
а) надання громадянських прав гідним громадянам;
б) участь усіх громадян у народних зборах;
в) оплата роботи на громадських посадах;
г) виборність усіх державних посад;
д) періодичне переобрання посадовців;
е) пожиттєве обіймання посади. - Аристотель говорив: «Коли народ хазяїн виборів, він — хазяїн уряду». Чи застаріла ця думка в наш час?
- Вищий посадовець в Афінах — …
- Як називалася рада знаті в Афінах?
- Хто в афінській державі сплачував податок за право проживати в цьому полісі?
- Грецький скульптор, друг Перікла, автор статуї Зевса — …
- Що означає поняття «демократія»?
- Що грецькою означає слово «стратег»?
- Афінський мудрець, вчитель і друг Перікла — …
- Демос — це …
- Хто ввів оплату посадовцям?
- Які посадовці в Афінах обиралися долею?
- Кому був присвячений храм Парфенон?
- Хто мав громадянські права в Афінах?
- Як, на ваш розсуд, якою ж була економіка Греції?
- Поясніть, яку роль афіняни відводили праці; чому, за їх уявленнями, людина повинна була трудитися.
- Розкажіть, яким було повсякденне життя афінян, де вони проводили дозвілля.
- Які риси приваблюють вас у житті стародавніх афінян?
- З якою метою афіняни відвідували агору?
- Розкажіть про заняття стародавніх греків. Які заняття були у чоловіків і які — у жінок?
- Які види ремесла були розвинені у Стародавній Греції?
- Як харчувалися стародавні греки?
- Чому найбагатші афіняни вважали за краще жити в місті, ніж у заміських садибах?
- Чому навіть за несприятливого збігу обставин грекам не загрожував голод?
- Відомий грецький вчений і лікар — …
- Назвіть дві великі поеми про походи греків на Трою. Хто їхній автор?
- Кого називають «батьком історії»?
- Який внесок у розвиток писемності зробили греки
- Учений, який першим висловив ідею про те, що весь світ складається з атомів — …
- У цій школі діти училися співати, танцювати, грати на музичних інструментах. Про яку школу мова йде: про афінську чи спартанську?
- Учений, автор теорії про існування Атлантиди — …
- Для кого з жителів Греції освіта була недоступною?
- Який факт свідчить про глибоку повагу еллінів до Олімпійських ігор
- Кого ми називаємо «батьком комедії»?
- Що афіняни називали «місцем для видовищ»?
- Металева паличка з гострим кінцем для письма з одного боку, а з іншого з тупим, щоб витирати написане — …
- Назвіть міста-метрополії Херсонеса.
- Назвіть основні господарські заняття жителів Херсонеса.
- Назвіть богів-покровителів міста Херсонес.
- Яким був державний лад у Херсонесі?
- Яким богам вклонялися жителі міста?
- Як ви вважаєте, для чого жителі Херсонеса присягалися? Що саме для них мало особливе значення?
- На які три частини за своїми природними умовами поділяється Греція.
- Назвіть моря, що омивають Грецію з півдня та сходу;
- За допомогою якого предмета хоробрий юнак Тесей спромігся вивести приречених на смерть молодих людей з палацу царя Міноса — Лабіринту?
- Назвіть 12 олімпійських богів.
- Людей поділяли на касти:
а) в Іудеї;
б) в Індії;
в) в Китаї. - Греція розташована:
а) на Апеннінському п-ові;
б) на Балканському п-ові;
в) на Піренейському п-ові. - Учені-археологи виявили, що міста на о. Крит не мали стін. Причини цього:
а) на Криті відсутній необхідний будівельний матеріал;
б) острів’яни не вміли будувати фортеці;
в) царі Криту мали сильний флот і не боялися ворожого вторгнення з моря. - Понтом Евксинським греки називали море:
а) Чорне;
б) Егейське;
в) Іонічне. - Учені вважають, що поема «Іліада» та «Одіссея» були створені Гомером у:
а) ХІІ ст. до н. е.;
б) III ст. до н. е.;
в) VI ст. до н. е. - Реформи Солона були впроваджені:
а) у 1594 р. до н. е.;
б) у 509 р. до н. е.;
в) у 443 р. до н. е. - Період могутності та розквіту Афін називають «епохою…»:
а) Клісфена;
б) Драконта;
в) Перікла. - В «епоху Перікла» управління державою в Афінах називалося: правлінням
а) аристократів;
б) демократією;
в) тиранією. - Торгівлею та ремеслами в Спарті займалися:
а) вільне населення близьких міст (періеки);
б) самі спартанці, що мали панівне становище в завойованих районах;
в) безправні селяни-напівраби (ілоти). - Улюблена страва спартанців:
а) черепаховий суп;
б) суп з бичачої крові із сочевицею;
в) горохова юшка. - Як «рибний шлях» перекладається назва грецької колонії:
а) Херсонес;
б) Пантикапей;
в) Ольвія. - Переїжджаючи на нове місце проживання в колонії, греки брали із собою:
а) жменю рідної землі;
б) статуетку Зевса;
в) вогонь з домашнього вогнища. - У боротьбі з якою державою Греції довелося захищати свою незалежність? Коли?
- Хто переміг у Марафонській битві?
- Хто намагався здійснити воєнні плани царя Дарія через 10 років?
- Хто відзначився у Фермопільській битві?
- Як відбувалася і чим закінчилася Саламінська битва? Для чого було створено Афінський морський союз?
- Що Геродот вважає головним чинником перемоги греків над персами?
- Що було причиною війни греків з персами?
- Чому у Фермопільській битві прославилися не перси, які перемогли, а греки, які зазнали поразки?
- Чому перевага персів у кількості й величині кораблів стала причиною їхньої поразки в Саламінській битві?
- Чому Делоський союз очолили Афіни, а не Спарта?
- Як греки, так і перси, зібрали в свою армію жителів різних земель. У чому ти вбачаєш істотну відмінність між двома арміями?
- Коли Афінська держава досягла свого найвищого розквіту?
- Що означає слово «демократія»?
- Яким чином народ брав участь в управлінні полісом?
- З якою метою Перікл збудував новий Акрополь?
- Який барельєф пояснює назву міста Афіни?
- Яка була причина Пелопоннеської війни?
- Як вона закінчилася для Афін?
- Чи випадковим є те, що піднесення Афін відбулося після греко- перської війни?
- За які риси характеру народ поважав Перікла як правителя і як людину?
- Чи всі жителі Афін брали участь в управлінні полісом?
- Чим істотно відрізняються одна від одної форми правління в Афінах та Єгипті чи Персії?
- Порівняй політичні порядки в Афінах із сучасною демократією. У чому ти вбачаєш подібність, а в чому — відмінність?
- Яке мистецтво називають класичним?
- Як застосовували греки в архітектурі правило «золотої середини»?
- Кого і як зображували грецькі скульптори, де ставили статуї?
- Як будували театр у Греції?
- Як відбувалися театральні вистави?
- Назви головних грецьких драматургів і їхні п’єси.
- Яке значення мали для греків Олімпійські ігри?
- Чим різнилися між собою житлові та громадські споруди в Афінах? Про які особливості грецького життя це свідчить?
- Порівняй давньогрецьку скульптуру з єгипетською. Як скульптура розкриває характер грецького громадянина, його ставлення до життя?
- Як ти розумієш, що таке духовна і фізична краса людини? Доведи на прикладах мистецтва, що греки високо цінували духовну і фізичну красу людини.
- Доведи, що грецьке мистецтво оспівувало красу і радість життя.
- Назви основних давньогрецьких філософів.
- Що говорив Арістотель про навчання? Чим уславився Піфагор?
- У чому полягають заслуги Геродота?
- Порівняй, як і чого навчали в школах Афін та: а) Єгипту; б) Месопотамії; в) Спарти.
- Які уявлення давньогрецьких учених про будову світу близькі до теорій сучасних учених?
- Назви головні міста греків на землях стародавньої України. Які в них були стосунки з місцевими племенами?
- Чому греки засновували колонії переважно на морських берегах, хоча безпечніше було б жити в глибині суші?
- Які риси спільної культури зберігали греки-колоністи Причорномор’я?
- Чим торгували греки Причорномор’я з метрополіями?
Тема № 6. ГРЕЦІЯ У V—ІV СТ. ДО Н. Е. Історія Стародавнього Світу, 6 клас
Попередня сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас
Повернутися до змісту Історія Стародавнього Світу 6 клас
Наступна сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас