• Реклама

Богиня Артеміда. Міф про Артеміду
М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Богиня Артеміда. Міф про Артеміду. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Артеміда (у римлян — Діана) — одна з найдавніших богинь Греції. Як можна гадати, Артеміда — богиня-мисливиця — спочатку була покровителькою тварин, як свійських так і диких. Сама Артеміда в найдавніші часи зображалась іноді у вигляді тварин, наприклад, ведмедиці. Так зображалась Артеміда брауронська в Аттіці, недалеко від Афін. Потім Артеміда стає охоронницею матері під час народження дитини, даючи благополучні пологи. Як сестра Аполлона, бога світла, вона вважалася також богинею місяця і ототожнювалася з богинею Селеною. Культ Артеміди — один з поширених у Греції. Знаменитий був її храм у місті Ефесі (Артеміда Ефеська)

Вічно юна, прекрасна богиня народилася на Делосі одночасно з братом своїм, золотокудрим Аполлоном. Вони близнята. Найщиріша любов, найміцніша дружба єднає брата і сестру. Глибоко люблять вони і матір свою Латону.
Всім дає життя Артеміда. Вона піклується про все, що живе на землі і росте в лісі та в полі. Піклується вона про диких звірів, про стада свійської худоби та про людей. Вона викликає ріст трав, квітів і дерев, вона благословляє народження, весілля та шлюб. Багаті жертви приносять грецькі жінки славетній дочці Зевса Артеміді, яка благословляє і дає щастя в шлюбі і зцілює та насилає хвороби. (Міф про Артеміду)
Вічно юна, прекрасна, як ясний день, богиня Артеміда з луком і сагайдаком за плечима, зі списом мисливця в руках весело полює в тінистих лісах і залитих сонцем полях. Гомінкий натовп німф супроводжує її, а вона, велична, в короткому одязі мисливиці, що доходить лише до колін, швидко несеться по лісистих схилах гір. Не врятуватися від її стріл, що б’ють без промаху, ні полохливому оленю, ні боязкій лані, ні розлютованому кабанові, який ховається в заростях очерету. За Артемідою поспішають її супутниці німфи. Веселий сміх, крики, гавкіт зграї собак далеко розлягаються в горах, і відповідає їм гучно гірська луна. Коли ж стомиться богиня на полюванні, то поспішає вона з німфами в священні Дельфи, до улюбленого брата, стріловержця Аполлона. Там відпочиває вона. Під божественні звуки золотої кіфари Аполлона водить вона танки з музами і німфами. Попереду всіх іде в танку Артеміда, струнка, прекрасна; вона прекрасніша від усіх німф і муз і вища за них на цілу голову. Любить відпочивати Артеміда і в повитих зеленню гротах, де віє прохолодою, вдалині від очей смертних. Горе тому, хто порушує спокій її. Так загинув і юний Актеон, син Автоної, дочки фіванського царя Кадма. (Міф про Артеміду)

Актеон

Викладено за поемою Овідія «Метаморфози»

Одного разу полював Актеон зі своїми товаришами в лісах Кіферону. Настав жаркий південь. Стомлені мисливці розташувалися на відпочинок у затінку густого лісу, а юний Актеон, відділившись від них, пішов шукати прохолоди в долинах Кіферону. Вийшов він на зелену квітучу долину Гаргафію (Долина в Беотії з однойменним джерелом, від якого через усю долину протікає струмок), присвячену богині Артеміді. Буйно розрослись у долині платани, мирти та смереки, як темні стріли, височіли на ній стрункі кипариси, а зелена трава рясніла квітами. Прозорий струмок дзюрчав у долині. Всюди панувала тиша, спокій і прохолода. На крутому схилі гори побачив Актеон чудовий грот, увесь повитий зеленню. Він пішов до цього грота, не знаючи, що в гроті часто відпочиває Зевсова дочка Артеміда.
Коли Актеон підійшов до грота, туди щойно ввійшла Артеміда. Вона віддала лук і стріли одній з німф і готувалася до купання. Німфи зняли з богині сандалі, волосся зав’язали вузлом і вже хотіли йти до струмка на-брати холодної води, як біля входу в грот з’явився Актеон. Голосно скрикнули німфи, побачивши Актеона, що входив. Вони оточили Артеміду, вони хочуть сховати її від очей смертного. Подібно до того, як пурпуровим вогнем запалюють хмари проміння сонця, що сходить, так запалилося гнівом обличчя богині, гнівом блиснули її очі, ще прекраснішою стала вона у своєму гніві. Розгнівалася на те Артеміда, що Актеон порушив її спокій, і обернула нещасного Актеона на стрункого оленя.

Гіллясті роги виросли на голові Актеона. Ноги й руки обернулися на ноги оленя. Витяглася його шия, загострилися вуха, плямиста шерсть покрила все тіло. Лякливий олень кинувся швидко втікати. Побачив Актеон своє відображення в струмку. Він хоче крикнути: «О, горе!» — та немає в нього дару мови. Сльози покотились у нього з очей — але з очей оленя. Лише розум людини зберігся в нього. Що робити йому? Куди бігти?
Собаки Актеона почули слід оленя; вони не впізнали свого господаря і з лютим гавкотом кинулися за ним. Через долини по ущелинах Кіферону, по стрімчастих скелях гір, через ліси і поля, як вітер, мчав прекрасний олень, закинувши на спину гіллясті роги, а за ним мчали собаки. Все ближче й ближче собаки, ось вони наздогнали оленя і їх гострі зуби вп’ялися в тіло нещасного Актеона-оленя. Хоче крикнути Актеон: «О, згляньтеся! Адже це я, Актеон, ваш господар!» — та тільки стогін виривається з грудей оленя, і чутно в цьому стогоні звук голосу людини. Впав на коліна олень-Актеон. Скорбота, жах і благання видно в його очах. Неминуча загибель — рвуть його тіло на шматки розлютовані пси. (Міф про Артеміду)
Актеонові товариші шкодували, що нема його з ними при такому щасливому лові. Чудового оленя зацькували собаки. Не знали вони, хто цей олень. Так загинув Актеон, який порушив спокій богині Артеміди, єдиний зі смертних, що бачив небесну красу дочки громовержця Зевса і Латони. (Міф про Артеміду)

Богиня Артеміда. Міф про Артеміду. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

1. Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

2. Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

3. Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

4. Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

5. Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

6. Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

7. Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

8. Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

 

Комментарии закрыты.