Гіацинт. Міф про Гіацинта.
    М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

    Гіацинт. Міф про Гіацинта. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції 

    Викладено за поемою Овідія «Метаморфози»

    Прекрасний, рівний самим богам-олімпійцям своєю красою, юний син царя Спарти Гіацинт був другом бога стріловержця Аполлона. Часто з’являвся Аполлон на береги Евроту в Спарту і там проводив з ним час, полюючи по схилах гір у густо розрослих лісах або розважаючись гімнастикою, в якій були такі вправні спартанці.
    Одного разу, коли наближався вже жаркий полудень, Аполлон і Гіацинт змагались у метанні важкого диска. Все вище й вище злітав до неба бронзовий диск. Ось, напруживши сили, кинув диск могутній бог Аполлон. Високо, аж до хмар, злетів диск і, сяючи немов зірка, падав на землю. Побіг Гіацинт до того місця, де мав упасти диск. Він хотів швидше підняти його й кинути, щоб показати Аполлонові, що він, юний атлет, не поступиться перед ним, богом, в умінні метати диск. Упав диск на землю, відскочив від удару і з страшенною силою попав у голову Гіацинту, який саме підбіг. Із стогоном упав Гіацинт на землю. Потоком ринула ясно-червона кров з рани і забарвила темні кучері прекрасного юнака.
    Підбіг зляканий Аполлон. Схилився він над своїм другом, підняв його, поклав закривавлену голову собі на коліна і намагався спинити кров, що бігла з рани. Але все марно. Блідне Гіацинт. Тьмяніють завжди такі ясні очі Гіацинта, безсило схиляється його голова подібно до віночка польової квітки, що в’яне від палючого південного сонця. В розпачі вигукнув Аполлон:
    — Ти вмираєш, милий друже мій! О, горе, горе! Ти загинув від моєї руки! Навіщо кинув я диск! О, коли б міг я спокутувати мою вину і разом з тобою зійти в безрадісне царство душ померлих. Навішо я безсмертний, чому не можу піти слідом за тобою!
    Міцно тримає Аполлон у своїх обіймах вмираючого друга, і падають його сльози на закривавлені кучері Гіацинта. Помер Гіацинт, відлетіла душа його в царство Аїда. Стоїть над тілом померлого Аполлон і тихо шепоче:

    — Завжди житимеш ти в моєму серці, прекрасний Гіацинте. Нехай же пам’ять про тебе вічно живе і серед людей.
    І ось, за словом Аполлона, з крові Гіацинта виросла ясно-червона запашна квітка — гіацинт, а на пелюстках її відбився скорботний стогін бога Аполлона. Живе пам’ять про Гіацинта і серед людей, вони шанують його святами в дні гіацинтій (Греки вважали, що на пелюстках дикого гіацинта можна прочитати слова «Ай-ай», що означають «горе, горе». Свята на честь Гіацинта, що був давніше божеством пастухів, так звані гіацинтії, справлялися у липні на Пелопоннесі, в Малій Азії, на півдні Італії, в Сицилії, в Сіракузах).

    Гіацинт. Міф про Гіацинта. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції 

    1. Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    2. Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    3. Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    4. Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    5. Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

    6. Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    7. Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    8. Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

     

    Комментарии закрыты.