Антігона. Фіванський цикл міфів.
    М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

    Антігона. Фіванський цикл міфів. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

    Викладено за трагедією Софокла «Антігона»

    Після перемоги над аргосцями фіванці влаштували розкішний похорон Етеоклові й всім загиблим воїнам, а Полініка вирішив Креонт і фіванці не ховати за те, що він привів чужоземне військо проти Фів. Труп його лежав під міськими мурами в полі, кинутий на розтерзання хижим звірам і птахам. Засуджена була душа Полініка на вічне блукання, не могла вона впокоїтись у царстві душ померлих.
    Страждала благородна, готова на всяку самопожертву дочка Едіпа Антігона, бачачи те безчестя, на яке засуджений був її брат. Незважаючи ні на що, вирішила вона сама поховати тіло Полініка. Смерть, якою погрожував Креонт усякому, хто насмілиться віддати землі тіло Полініка, вчинивши всі похоронні обряди, не лякала її. Антігона кликала йти з собою і сестру Ісмену, але боязка сестра її не зважилась допомогти, боячись гніву Креонта. Вона навіть намагалася умовити Антігону не йти наперекір волі царя Фів, вона нагадувала їй про ту долю, яка спіткала їхню матір і братів. Невже Антігона хоче згубити себе і її?
    Не послухалась Ісмени Антігона: вона готова сама виконати обов’язок перед братом, готова без ремствування стерпіти все, аби тільки не залишився не похованим Полінік. І Антігона здійснила своє рішення.
    Незабаром дізнався Креонт, що порушено його веління. Один з варти розповів йому, що хтось потай прийшов до трупа Полініка і засипав його зверху землею, вчинивши похоронний обряд. Страшенно розгнівався Креонт, він погрожував вартовому страшними катуваннями, якщо він і його товариші не знайдуть того, хто вчинив похоронний обряд над трупом Полініка; він клянеться самим Зевсом здійснити свою погрозу.
    Пішов вартовий туди, де лежав труп Полініка. Варта скинула з трупа землю і сіла недалеко на горбі, щоб не долітав до неї сморід від трупа, який уже розкладався. Раптом опівдні знялася буря, у вихорі закружляли хмари куряви по всьому полю; коли ж промчала буря, побачила варта схилену над трупом дівчину, яка оплакувала Полініка, і скорботний голос її звучав, як жалібний крик пташки, яка побачила, що чиясь лиха рука викрала її пташенят. Дівчина чинила вже возливання на честь підземних богів, як варта схопила її і повела до Креонта. Дівчина ця була Антігона.

    Гнівними словами зустрів Креонт Антігону і вимагав від неї, щоб вона призналася у злочині. Антігона і не думала заперечувати своєї провини. Вона порушила веління Креонта, але зате виконала закон і волю богів. Антігона виконала обов’язок свій перед братом, поховавши труп його у землю. Смерть не лякає її, вона жадає смерті, бо життя її сповнене лише скорботою. У страшному гніві погрожує Креонт скарати на смерть не тільки Антігону, а й Ісмену, що, як він певен, була помічницею Антігони.
    Почувши, що й Ісмену хоче віддати на страту Креонт, здригнулася з жаху Антігона. Невже їй доведеться бути причиною загибелі сестри? Слуги пішли по Ісмену. Ось з’являється вона на порозі палацу. Котяться з очей Ісмени сльози скорботи за сестрою.

    На запитання Креонта завжди боязка Ісмена, дізнавшись, що смерть загрожує її сестрі, знайшла в собі мужність розділити з Антігоною її долю. Твердо відповідає вона Креонтові, що також брала участь у похоронних обрядах над трупом Полініка.
    Не хоче Антігона, щоб ні в чому не винна Ісмена постраждала разом з нею. Даремно благає її Ісмена:
    — О, сестро, не відштовхуй мене, не кажи, що я не гідна умерти з тобою! Хіба має для мене смисл життя без тебе? Не ображай мене!
    Але Антігона відповідає сестрі:
    — Ні, ти не повинна вмерти зі мною! Не повинна називати своїм той вчинок, до якого ти рук своїх не доклала! Досить буде й однієї моєї смерті! Ти обрала життя, а я обрала смерть!
    Ісмена благає Креонта помилувати Антігону, вона молить його подумати про те, що він прирікає на смерть наречену свого сина. Але Креонта не зворушують благання Ісмени. Він відповідає, що не дозволить своєму синові Гемону взяти за жінку злочинницю. Ні, Антігона мусить умерти, смерть розлучить її з Гемоном. Креонт велить своїм слугам відвести Антігону й Ісмену до палацу і там стерегти їх, щоб не спробували вони врятуватись утечею. Повели дочок Едіпових слуги. Мовчки стояли громадяни. Вони співчували Антігоні, вони визнавали, що подвиг учинила вона. Мала рацію Антігона, сказавши Креонтові, що не обвинуватив би її народ за поховання Полініка, якби не скував їй вуста страх перед владолюбним Креонтом.
    Креонтів син, юний Гемон, довідавшись, яка доля загрожує його нареченій, приходить до батька і благає помилувати Антігону. Гемон знає, що весь народ шкодує за невинною Антігоною, що ремствує на те, що за благочестивий подвиг загрожує їй смерть. Гемон просить батька не впиратися і визнати свою помилку.
    — Невинною вважають Антігону всі у Фівах! — сміливо каже Креонтові Гемон.— Батьку, я бачу, що ти схильний до неправди! Ти сам закон богів порушив!
    Дедалі більше спалахує Креонт гнівом; він думає, що тільки любов до Антігони змушує Гемона так захищати її. Гнівний кричить він на сина:
    — О, ти думаєш, як мерзенний раб жінок!
    — Ні! — відповідає Гемон.— Але ти ніколи не побачиш, щоб я співчував лихому ділу! За тебе заступався я!
    Але Креонт не знає вже меж своєму гніву. Він наказує воїнам привести Антігону і вбити її перед очима Гемона.
    — Ні, не вмре вона перед моїми очима! — вигукнув Гемон.— Ніколи більше не побачиш ти мене, батьку! Ти можеш один шаленіти тут серед твоїх улесливих друзів!
    З цими словами пішов Гемон. Даремно громадяни перестерігали Креонта, що тільки біду накликає той гнів, у якому пішов від нього Гемон, Креонт непохитний.
    Ось ведуть уже Антігону на жахливу страту. Креонт вирішив поховати її живцем у гробниці Лабдакідів. Іде в останню свою путь Антігона, іде до берегів Ахеронту. Живою буде замурована вона в гробниці; не серед людей буде вона, а серед мертвих, не належатиме ні життю, ні смерті. Не супроводять її друзі; не оплакавши, відводять її на смерть. Більше не побачить вона ясного сонця.
    Тільки-но відвели Антігону, як з поводирем приходить до Креонта сліпий провісник Тіресій. Лиховісні ознаки послали йому боги під час жертвоприношення. Боги розгнівані тим, що трупи вбитих не поховані, що пси і птаство всюди розносять шматки трупів. Креонт у своїй безумній упертості не слухає навіть Тіресія, який радить йому віддати землі труп Полініка. Він каже, що навіть коли орел самого Зевса занесе шматок тіла до трону громовержця, то й тоді залишиться труп Полініка непохованим. Креонт обвинувачує Тіресія в тому, що він підкуплений, що він з корисливих мотивів дає йому такі поради. Розгніваний Тіресій грізно каже Креонтові, що у всьому винен тільки він сам: він образив богів, що замкнув Антігону живою в гробницю, збезчестив труп Полініка, зламав закони богів. За це скарають його боги. Увесь дім Креонта порине в сум, кари зазнає той, хто дорожчий від усіх Креонтові. Помстяться на Креонтові нещадні Ерінії. Ніщо не врятує його від жахливої помсти.
    Злякали Креонта слова віщого Тіресія. Він скасував свій наказ не віддавати на поховання труп Полініка. Сам поспішає в поле Креонт і чинить похоронні обряди і молить Аїда і Гекату не гніватися на нього й Фіви. Учинивши поховання, іде Креонт з почтом до гробниці Лабдакідів, щоб вивести звідти Антігону. Пізно! Звивши петлю зі свого одягу, повісилась Антігона. Креонт застає в гробниці Гемона, що плаче над трупом нареченої. Даремно благає Креонт свого сина вийти з гробниці. Гемон на очах у батька проколов собі груди мечем; мертвий упав він на труп нареченої. В розпачі Креонт — він утратив свого останнього сина. Гірко плаче він над його трупом.
    Тим часом вісник приніс і дружині Креонта, Еврідіці, вість про смерть Гемона. Мовчки вислухала його Еврідіка і пішла до внутрішніх покоїв палацу. Там убила вона себе, проколовши, як і Гемон, груди мечем. Тільки-но заподіяла собі смерть Еврідіка, як до палацу приходить Креонт. На руках у нього труп його сина. Тут, біля палацу, жде його нове жахливе горе — він довідуєтья про смерть дружини. Зломлено гордий, владолюбний дух Креонта. В розпачі кличе він смерть, щоб хоч вона припинила його страждання. Усіх, кого любив, утратив Креонт.

    Антігона. Фіванський цикл міфів. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

    1. Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    2. Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    3. Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    4. Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    5. Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

    6. Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    7. Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

    8. Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

     

    Комментарии закрыты.