Пригоди Одіссея. Одіссея. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції
Кікони і лотофаги. Пригоди Одіссея
— Відпливши з-під Трої з попутним вітром,— так почав оповідати Одіссей,— ми спокійно попливли безкраїм морем і нарешті досягли землі кіконів (Міфічний народ). Ми оволоділи їхнім містом Ісмаром, винищили всіх жителів, захопили в полон жінок, а місто зруйнували. Довго я умовляв своїх супутників відпливти швидше на батьківщину, але не слухались вони мене. Тим часом жителі міста Ісмара, які врятувалися, зібрали навколишніх кіконів на допомогу і напали на нас. Їх було стільки, скільки листків у лісі, скільки буває на луках весняних квітів. Довго билися ми з кіконами біля своїх кораблів, але подолали нас кікони, і довелося нам рятуватися втечею. З кожного корабля втратив я по шість відважних гребців. Три рази гукали ми, перш ніж випливти у відкрите море, тих товаришів, яких не було з нами, і аж після цього вийшли у відкрите море, сумуючи за вбитими супутниками й радіючи, що врятувалися самі! (одіссея гомера)
Тільки вийшли ми у відкрите море, як послав на нас Зевс-громовержець бога північного вітру Борея. Велику бурю зняв він на морі. Темні хмари заходили по небу. Пітьма огорнула все навколо. Три рази зривав бурхливий Борей паруси із щогл. Нарешті, на десятий день плавання пристали до острова. Це був острів лотофагів (Тобто люди, що живляться лотосом). Розклали ми на березі вогнище і почали готувати собі обід. Я послав трьох своїх супутників дізнатись, яким народом населений острів. Привітно зустріли їх лотофаги і подали їм солодкого лотоса. Тільки-но поїли його мої супутники, як забули свою батьківщину і не схотіли повертатися до рідної Ітаки; назавжди бажали вони лишитись на острові лотофагів. Але ми силоміць привели їх на корабель і там поприв’язували, щоб не тікали вони від нас. Зараз же звелів я всім моїм супутникам сісти на весла і якнайшвидше покинути острів лотофагів. Я боявся, що й інші, поївши солодкого лотоса, забудуть вітчизну.
Одіссей на острові циклопів. Поліфем. Пригоди Одіссея
Викладено за поемою Гомера «Одіссея»
Після довгого плавання прибув я з моїми супутниками до землі лютих циклопів, які не знають законів. Не обробляють землю циклопи, але, незважаючи на це, земля всього дає їм удосталь сама. В печерах живуть велетні циклопи, кожен знає тільки свою сім’ю, не збираються вони на народні збори. Не відразу пристали ми до землі циклопів. Ми увійшли в затоку невеликого острова, розташованого недалеко від острова циклопів. Жодна людина ніколи не відвідувала цього острова, хоч був він дуже родючий. На цьому острові водилося багато диких кіз, а через те, що кози ці ніколи не бачили людини, то не лякалися вони і нас. Причаливши до берега вночі, ми спокійно поснули на березі, а вранці почали полювати на кіз. На кожен з моїх кораблів припало по дев’ять кіз, а на корабель, де плив я сам, я взяв їх десять. Цілий день відпочивали ми після полювання, весело бенкетуючи на березі. До нас доносились із землі циклопів їхні голоси й мекання їхніх отар. На другий день вранці вирішив я пливти на своєму кораблі до землі циклопів, щоб довідатись, що це за народ. Швидко перепливли ми ,нешироку протоку й пристали до берега. Біля самого берега побачили печеру, зарослу лавровими деревами й оточену огорожею з величезних каменів. Узяв я з собою дванадцять надійних товаришів, взяв міх з вином і їжу та й пішов у печеру циклопів. Як дізналися ми опісля, цей циклоп був страшенно лютий, він жив окремо від інших і одиноко пас свої отари. Не схожий був він, як і всі циклопи, на решту людей. Цей велетень мав дивовижну силу і тільки одне око в лобі. Коли ми увійшли до нього в печеру, його не було дома, він пас отари. У печері циклопа в кошах лежало безліч сирів, у відрах і чашах стояло кисле молоко. В печері були влаштовані кошари для ягнят і козенят. Супутники мої почали умовляти мене, захопивши найкращих ягнят і козенят і взявши сирів, тікати на корабель, але я, на нещастя, не послухав їх. Мені хотілося поглянути на самого циклопа. Нарешті, прийшов і сам циклоп. Кинув він величезну в’язанку дров на землю біля входу в печеру. Побачивши циклопа, з жаху забилися ми у найтемніший закуток печери. А циклоп загнав у печеру своє стадо, завалив скелею вхід до неї і почав доїти кіз і овець.
Циклоп Поліфем(Аннібале Карраччи, 1595—1605)
Одісей в печері Поліфема (Якоб Йорданс, 1635)
Подоївши їх, він розпалив вогонь, щоб зготувати собі їжу. Тут побачив він нас і грубо спитав громовим голосом:
— Хто ви такі? Звідки ви прийшли? Певно, без діла блукаєте по морях, завдаючи всім народам лиха?
— Усі ми греки,— відповів я циклопові.— Пливемо з-під Трої. Нас занесло сюди бурею. Ми благаємо тебе прийняти нас приязно, як гостей. Адже ти знаєш, що карає Зевс того, хто кривдить мандрівників і не виявляє їм гостинності.
— Видно, що здалеку прийшов ти сюди, чужоземцю, — люто крикнув мені циклоп,— коли гадаєш, що боюся я твоїх богів. Яке мені діло до Зевса! Не боюся я Зевсового гніву! Не маю наміру щадити вас! Робитиму я те, що схочу. Скажи, де твої кораблі!
Зрозумів я, навіщо питає мене циклоп про мій корабель, і відповів йому:
— Бурею розбило мій корабель об прибережні скелі — тільки я із своїми супутниками врятувався.
Нічого не відказав мені циклоп. Швидко схопив він своїми величезними руками двох моїх супутників, ударив ними об землю і вбив. Потім він зварив їх, розрубавши їхні тіла на частини, і поїв. Невимовний жах охопив нас, і ми почали благати в Зевса порятунку. А циклоп, скінчивши свою жахливу вечерю, спокійно розлігся долі й заснув. Я хотів убити його, видобув уже свій меч, але, глянувши на величезну скелю, якою завалений був вхід, зрозумів, що так ми не врятуємося. (одіссея гомера)
Настав ранок. Знову циклоп убив двох моїх супутників. З’ївши їх, вигнав він стадо з печери, а вхід завалив скелею. Довго придумував я спосіб, як мені урятуватись, нарешті придумав. У печері знайшов я величезну колоду, подібну до щогли. Циклоп, напевно, хотів зробити з неї собі дрюк. Відрубав я мечем кінець колоди, загострив її, обпалив на жару і сховав. Увечері повернувся з отарою циклоп. Знов убив він двох моїх супутників і, скінчивши свою огидну вечерю, хотів лягти спати. Але я підійшов до нього і за- пропонував чашу вина. Випив вино циклоп і зажадав іще, сказавши мені:
— Налий мені ще та скажи, як звуть тебе, я хочу приготувати тобі подарунок.
Налив я циклопові другу чашу; він зажадав третю, налив я й третю. Подаючи її, сказав я циклопові:
— Ти хочеш знати моє ймення? Мене звуть Ніхто.
— Ну, слухай же, Ніхто, тебе з’їм я останнім, це буде тобі моїм дарунком,— так відповів мені зі сміхом циклоп. Випив він третю чашу, сп’янів, звалився додолу і заснув.
Тоді дав я знак товаришам, схопили ми загострений кінець колоди, розпалили його на вогні й випекли ним око циклопові. Заревів він від страшного болю, вирвав з ока димлячий кіл і почав кликати на допомогу інших циклопів. Збіглися вони і стали питати;
— Що скоїлося з тобою, Поліфеме? Хто скривдив тебе? Чи не викрали в тебе твоїх отар? Нащо ти розбудив нас?
Дико заревівши, відказав їм Поліфем:
— Мене не силою, а хитрощами губить Ніхто!
Розсердились циклопи й крикнули Поліфемові:
— Якщо ніхто тебе не скривдив, то навіщо тобі так ревти! Коли ж ти захворів, то така воля Зевса, а її ніхто не змінить.
З цими словами пішли циклопи.
Настав ранок. Голосно стогнучи, відіпхнув від входу скелю Поліфем і почав випускати в поле отару, обмацуючи руками спину кожної вівці й кожної кози. Тоді, щоб урятувати товаришів, я зв’язав по три барани і під середнього прив’язав по одному зі своїх товаришів. Сам же я, вчепившись руками в густу вовну величезного барана, улюбленця Поліфема, повис під ним. Пройшли барани з прив’язаними під ними моїми супутниками, минувши Поліфема. Останнім ішов баран, під яким висів я. Зупинив його Поліфем, почав пестити й жалітися на свою біду, на те, що скривдив його зухвалий Ніхто. Нарешті, пропустив він і цього барана. Так урятувались ми від вірної загибелі. (одіссея гомера)
Швидше погнали ми Поліфемове стадо до кораблів, де чекали нас товариші. Не дав я товаришам оплакувати загиблих. Швидко зійшли ми на корабель, забравши овець Поліфема, і відпливли від берега. Коли відпливли ми на таку відстань, на яку чути ще голос людини, я крикнув голосно циклопові:
— Слухай, циклопе! Своєю жорстокістю ти сам накликав на себе кару Зевса. Більше не будеш ти вбивати й пожирати нещасних мандрівників!
Почув мене циклоп, розлютований підняв він скелю і кинув її в море. Ледве не розбила носа корабля скеля. Захвилювалось море від її падіння. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула на берег. Але жердиню відіпхнув я корабель, і знову попливли ми в море. Відпливши, я крикнув Поліфемові:
— Знай, Поліфеме, що тебе осліпив Одіссей, цар Ітаки!
Завив з люті дикий циклоп і голосно вигукнув:
— Справдилося пророцтво провісника! Я думав, що Одіссей — грізний велетень, а не такий нікчемний черв’як, як ти!
Почав благати Поліфем батька свого Посейдона, щоб скарав він мене за те, що відняв я в нього зір. Схопив він скелю ще більшу від першої й кинув її в море. Упала скеля за кермом корабля. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула далеко в море. Так урятувались ми. Щасливо допливли ми до острова, де чекала нас решта кораблів. Там принесли ми багаті жертви богам. Провівши ніч на березі цього острова, ми на другий день вирушили далі в путь по безкрайому морю, сумуючи за загиблими товаришами. (одіссея гомера)
Одіссей на острові Еола. Пригоди Одіссея
Незабаром прибули ми на острів Еола. Увесь острів Еола, що плаває по морю, оточений незламним мідним муром, а береги його здіймаються крутими скелями з морських хвиль. На цьому острові живе Еол з дружиною своєю та з шістьма синами й шістьма дочками. Щасливим і безтурботним було життя Еола. Дні проводив він, весело бенкетуючи зі своєю родиною в багатих чертогах. Цілий місяць шанував нас бенкетами Еол і слухав мої оповідання про подвиги героїв під Троєю.
Нарешті, почав я прохати його відпустити нас на батьківщину. Згодився Еол. На прощання дав мені великий міх, зав’язаний срібною мотузкою. В цьому міху були вітри, підвладні Еолові. Тільки один Зефір залишений був на волі. Він мав гнати мої кораблі до рідної Ітаки. Заборонив Еол розв’язувати міх аж поки я прибуду на батьківщину. Та не дав мені великий Зевс повернутися додому. Коли на десятий день плавання показалася вже Ітака, боги наслали на мене глибокий сон. А супутники мої почали говорити між собою, що, мабуть, багато золота й срібла дав мені Еол, поклавши їх у міх, коли я не дозволяю розв’язувати його. Спонукувані цікавістю, розв’язали мої супутники міх. Вирвалися з нього вітри і зчинили страшну бурю на морі. Прокинувся я від шуму бурі й хотів кинутись у розпачі в море, але скорився долі і, загорнувшись у свій плащ, ліг на кормі. (образ одіссея)
Бурею пригнало нас знов до острова Еола. З одним із своїх супутників пішов я до палацу Еола і почав благати його ще раз допомогти мені повернутися на батьківщину. Але розгнівався на мене Еол. Прогнав він мене зі свого палацу і сказав, що ніколи не допомагатиме тому, кого, як мене, ненавидять і переслідують боги. Ллючи гіркі сльози, пішов я з палацу Еола.
Одіссей у лестригонів. Пригоди Одіссея
Викладено за поемою Гомера «Одіссея»
Рушили ми в дорогу по морю. Шість діб пливли ми, нарешті, допливли до якогось острова. Увійшли в тиху затоку. Одинадцять моїх кораблів пристали до берега, і мої супутники повитягали їх на прибережний пісок. А свій корабель я поставив біля входу в затоку. Зійшов я на скелю, щоб поглянути на околиці. Ніде не видно було ні стад, ні оброблених полів, тільки де-не-де вдалині здіймався дим. Послав я трьох моїх супутників довідатися, хто живе на цьому острові. Рушили вони в дорогу. Біля колодязя, недалеко від великого міста, зустріли мої супутники височенну діву; вона відвела їх у місто до палацу батька свого Антіфата, повелителя лестригонів. У палаці побачили вони Антіфатову дружину, на зріст як висока гора. Звеліла вона покликати свого чоловіка, що був на зібранні старійшин. Прибіг він, схопив мого супутника, роздер його і зготував собі з його м’яса обід. Кинулися втікати мої супутники і прибігли до кораблів. А Антіфат скликав лестригонів. Побігли вони на берег моря. Відриваючи цілі скелі, почали вони розбивати кораблі. Почувся тріск снастей, що ламалися, і крики людей. Убили всіх моїх супутників з одинадцяти кораблів лестригони і, нанизавши їх на кілля, понесли у своє місто. Насилу врятувався я на своєму кораблі. Тепер з дванадцяти кораблів залишився в мене тільки один.
Одіссей на острові чарівниці Кірки. Пригоди Одіссея
Викладено за поемою Гомера «Одіссея»
Довго пливли ми безкраїм морем, проливаючи сльози за загиблими товаришами. Нарешті, допливли ми до острова Еєї (Міфічний острів; за уявленням греків лежав на краю моря на далекому заході), де жила прекрасноволоса чарівниця Кірка, дочка бога Геліоса. Два дні провели ми на березі тихої затоки. Третього дня, оперезавшись мечем і взявши спис, пішов я в глиб острова. З високої скелі побачив я вдалині дим, який здіймався з-за лісу. Надумав я вернутися до корабля і послати кількох супутників довідатись, хто живе на острові. По дорозі до корабля вдалося мені вбити списом величезного оленя. Приніс я його на корабель, приготували ми собі трапезу і, підкріпившись їжею й вином, поснули під шум морських хвиль. Уранці поділив я своїх супутників на два загони. Над одним начальником був я, а другим доручив командувати Еврілохові. Кинули ми жереб, кому йти в глиб острова, жереб випав Еврілохові з дванадцятьма товаришами.
Вирушили вони в путь і швидко дійшли до палацу Кірки. Біля нього ходили ручні леви й вовки. Побачивши моїх супутників, підбігли вони до них і почали лащитися, наче собаки, що лащаться до своїх господарів,— так приборкала їх чарівним питвом Кірка. В цей час з палацу донісся до моїх супутників дзвінкий спів. Викликали мої супутники з палацу Кірку. Вийшла вона і привітно просила їх зайти. В палаці подала вона їм вина в чарах, підмішавши в нього соку чарівного зілля. Випили вино мої супутники, а Кірка, доторкнувшись до кожного з них жезлом, обернула їх усіх на свиней, залишивши їм тільки розум. Загнала їх Кірка у хлів і кинула їм, щоб проливали гіркі сльози, жолудів. Один тільки Еврілох урятувався. Він не ввійшов до палацу разом з усіма. (образ одіссея)
Прибіг до корабля Еврілох і з жахом розповів про нещастя, яке спіткало моїх супутників. Зараз же пішов я до палацу Кірки, думаючи тільки про одне: як врятувати моїх товаришів. У дорозі явився мені в образі прекрасного юнака бог Гермес. Він навчив мене, як визволити з-під влади чарівниці товаришів, і дав мені чудодійний корінь, який мав знешкодити для мене чари Кірки. Прийшов я до палацу Кірки. Ласкаво зустріла вона мене, завела до палацу і, посадивши на пишно оздобленому кріслі, піднесла чарівного питва. Спокійно випив я його. А вона доторкнулася до мене жезлом і сказала:
— Іди ж тепер у хлів для свиней і валяйся там разом з іншими.
Але я, вийнявши меча, як звелів мені бог Гермес, кинувся на чарівницю і почав загрожувати їй смертю. Впала переді мною на коліна Кірка.
— О, хто ти? — вигукнула вона.— Ніхто досі не міг врятуватися від мого чарівного питва! О, знаю я, ти хитромудрий Одіссей! Мені давно вже провістив Гермес, що ти прийдеш до мене. Вклади ж свій меч у піхви!
А я, вклавши меч у піхви, змусив Кірку поклястися, що вона не зробить мені шкоди. Дала вона мені незламну клятву богів. Давши клятву, Кірка просила мене лишитися у неї і запропонувала мені відпочити. Я згодився. Поки я відпочивав, служниці Кірки, дочки богів річок і струмків, приготували пишну трапезу. Відпочивши, я вбрався у розкішний одяг, увійшов до бенкетного чертогу, сів до столу, заставленого багатими наїдками, і поринув у тяжку думу.
Не міг я від журби нічого їсти. Запитала мене Кірка, чого я сумую. Я ж відповів, що доти нічого не їстиму, поки не поверне вона попереднього образу моїм супутникам. Зразу ж вивела з хліва свиней Кірка, помазала їх чарівною маззю, повернула їм колишній образ і зробила їх навіть ще кращими й дужчими, ніж вони були раніш. Зраділи мої супутники, побачивши мене. Їх радість зворушила навіть Кірку. Просила мене чарівниця піти на берег моря по решту моїх супутників і привести їх усіх до неї в палац. Зараз виконав я просьбу Кірки і привів до неї всіх своїх супутників, хоч і умовляв їх Еврілох не довірятися лукавій чарівниці. Коли всі ми зібрались у палаці Кірки, справила вона пишний бенкет.
Цирцея (Джон Вільям Вотерхаус, 1892)
Цирцея пропонує чашу Одісею
(Джон Вільям Вотерхаус, 1891)
Цілий рік прожили ми в палаці Кірки. Через рік почав прохати я в Кірки відпустити нас на батьківщину. Погодилась велика чарівниця. Вона сказала мені, що перш ніж повернутися на батьківщину я повинен відвідати царство похмурого Аїда і там запитати про свою долю тінь фіванського провісника Тіресія. Розповіла мені Кірка, як дійти до входу в підземне царство тіней, і навчила, як повинен я приносити жертви і викликати тіні померлих. Вислухав я повчання богині і почав збирати в дорогу товаришів. Прокинувся від шуму наших зборів Ельпенор, що спав на даху палацу. Поспішно скочив він з ложа і, забувши, що він на даху, побіг на голос товаришів. Упав він на землю з високого даху й розбився на смерть. Гірко плакали ми, бачачи смерть нашого друга. Не могли ми зараз його поховати, мусили швидше вирушати в далеку путь на край землі, до входу в царство похмурого Аїда.
Одіссей сходить у царство Аїда. Пригоди Одіссея
Викладено за поемою Гомера «Одіссея»
Коли я відкрив своїм супутникам, куди тепер маємо рушати, вжахнулися вони, але, слухаючись мого наказу, зійшли на корабель, і відпливли ми на далеку північ. Послала нам чарівниця Кірка попутний вітер. Швидко гнав він наш корабель. Нарешті, допливли ми до вод сивого Океану і пристали до берега сумної країни кіммерійців, де ніколи не світить людям бог Геліос. Вічно вкрита ця країна холодною млою, вічно огортає її густою пеленою нічна темрява. Там витягли ми на берег наш корабель, узяли подаровану Кіркою вівцю і чорного барана для жертви підземним богам, і пішли до того місця, де біля високої скелі в Ахеронт впадають Коціт і Піріфлегетонт (Ахеронт, Коціт і Піріфлегетонт ріки, що протікають у підземному царстві Аїда). Прийшовши туди, вирив я мечем глибоку яму і вчинив над нею потрійне возливання медом, вином і водою, пересипавши все це ячмінним борошном, і заколов над ямою жертви. Кров жертв лилась у яму. Великим натовпом злетілися до ями душі померлих і зняли суперечку про те, кому першому напитися жертовної крові. Тут були душі молодих дів, юнаків, старців і мужів, що загинули в битвах. Жах обійняв мене й моїх супутників. Спалили ми жертви і звернулися з покликом до похмурого бога Аїда і дружини його богині Персефони. Вийняв я меч і сів перед ямою, щоб не допускати до неї душі померлих. Першою наблизилась душа юного Ельпенора. Раніше від нас домчала душа його до брами царства душ померлих. Благав мене Ельпенор поховати його тіло в землі, щоб могла знайти спокій душа його в царстві Аїда. Обіцяв я виконати його просьбу. Прилетіла до ями й душа моєї матері Антіклеї. Вона була жива, коли покидав я Ітаку. Хоч як боляче мені було, але й її не підпустив я до ями, бо першим мав напитись крові провісник Тіресій. Нарешті, з’явилася душа Тіресія. Напившись крові, звернулась до мене безтілесна душа і повідала мені, що гнівається на мене бог Посейдон, землетрясець, за те, що осліпив я його сина — циклопа Поліфема. Але й проти волі Посейдона досягну я батьківщини, так провістив мені Тіресій, якщо тільки мої супутники не зачеплять биків Геліоса на острові Трінакрії. Але коли вб’ють биків мої супутники, то всі вони загинуть, один я врятуюся і після великих бід повернуся додому. Там помщуся я женихам, але опісля, взявши весло, я муситиму мандрувати доти, поки не зустріну народ, який не знає мореплавства й не бачив ніколи кораблів; впізнаю я народ цей по тому, що зустрічний спитає мене, навіщо я несу на плечі лопату. У цій країні я повинен принести жертву Посейдонові і аж після цього повернуся додому. А вдома я повинен принести багаті жертви всім богам; аж тоді тільки я мирно житиму в Ітаці до самої моєї смерті. Ось що провістив мені віщий Тіресій і віддалився. Багато бачив я душ. Душа матері моєї розповіла мені, напившись крові, що діялося у рідній Ітаці до її смерті, і заспокоїла мене, сказавши, що живі й батько мій, Лаерт, і Пенелопа, і юний Телемах. Хотів обняти я мою кохану матінку, три рази простягав до неї руки, але тричі зникала легка тінь її. Бачив я в царстві Аїда тіні багатьох героїв, але всіх їх не спроможний я перелічити, на це не вистачило б і цілої ночі. Пізно тепер. Чи не перервати мені своє оповідання — час нам всім іти на спочинок. (образ одіссея)
Так сказав Одіссей. Але всі присутні почали прохати Одіссея оповідати далі, прохали також його цариця Арета і цар Алкіной. Готові були слухати Одіссея аж до самої зорі. Став Одіссей оповідати далі:
— Бачив я в царстві Аїда і душу царя Агамемнона. Гірко скаржився він на жінку Клітемнестру та Егісфа, що вбили царя Мікен у день його повернення. Радила мені душа Агамемнона не звірятися після повернення в Ітаку дружині моїй Пенелопі. Бачив я і душі Ахілла, Патрокла, Антілоха і Теламоніда, Аякса. Ахіллові розповів я про великі подвиги сина його Неоптолема, і зрадів він, хоч гірко перше нарікав на безрадісне життя у царстві померлих і бажав краще бути останнім наймитом на землі, ніж царем у царстві душ померлих. Хотів примиритись я з великим Аяксом — тяжко образив я його, коли сперечалися ми за озброєння Ахілла,— але мовчки відійшов Аякс, не сказавши мені й слова. Бачив я і суддю померлих, царя Міноса. Бачив муки Тантала й Сізіфа. Нарешті, наблизилася до мене і душа найбільшого з героїв — Геракла, а сам він на Олімпі в сонмі безсмертних богів. Чекав я, щоб наблизилися душі й інших великих героїв минулих часів, але душі зняли такий страшний галас, що я, злякавшись, утік до корабля. Боявся я, що вишле богиня Персефона жахливу горгону Медузу.
Швидко спустили ми корабель на води сивого Океану і покинули країну кіммерійців. Незабаром щасливо допливли ми до острова Еєї і, приставши до берега, забулися в спокійному сні.
Плавання Одіссея повз острів Сирен та повз Сціллу і Харібду. Пригоди Одіссея
Викладено за поемою Гомера «Одіссея»
Другого дня поховали ми тіло Ельпенора й насипали над ним високу могилу. Дізнавшись про наше повернення, на берег моря прийшла й чарівниця Кірка. За нею йшли її служниці; вони принесли до корабля багато смачної їжі й міхи з вином. До ночі бенкетували ми на морському березі. Коли ж мої супутники полягали спати, чарівниця Кірка розповіла мені, які небезпеки чекають мене в дорозі, і навчила, як їх уникнути.
Тільки-но розгорілась вранішня зоря на небі, збудив я своїх товаришів. Спустили ми корабель на море, гребці дружно налягли на весла, і швидко понісся корабель у відкрите море. Попутний вітер напнув вітрила корабля, спокійно пливли ми морем. Уже недалеко був і острів Сирен. Тоді я звернувся до своїх супутників і сказав їм:
— Друзі! Зараз ми маємо пропливти повз острів Сирен. Своїм співом заманюють вони моряків, що пливуть біля острова, і завдають їм лютої смерті. Увесь їхній острів усіяний кістками розтерзаних ними людей. Я позаліплюю вам вуха м’яким воском, щоб не чули ви їхнього співу й не загинули, а мене ви прив’яжіть до щогли, мені дозволила чарівниця Кірка почути спів сирен. Якщо я, зачарований їхнім співом, проситиму вас відв’язати мене, ви ще дужче мене зв’яжіть.
Тільки сказав я це, як раптом стих попутний вітер. Товариші мої спустили вітрила і сіли на весла. Видно було вже острів Сирен. Позаліплював я воском вуха моїм супутникам, а вони так міцно прив’язали мене до щогли, що не міг я поворухнути жодним суглобом. Швидко плив наш корабель повз острів, а з нього нісся чаруючий спів Сирен.
— О, пливи до нас, великий Одіссею! — так співали сирени.— До нас веди свій корабель, щоб насолодитися нашим співом. Не пропливе повз острів жоден моряк, не послухавши наших солодких співів! Насолодившись ними, покидає він нас, багато чого дізнавшись. Все знаємо ми — і що перетерпіли з волі богів під Троєю греки, і що діється на землі. (одіссея гомера)
Зачарований їхнім співом, я дав знак товаришам, щоб відв’язали вони мене. Але, пам’ятаючи моє прохання, вони ще дужче зв’язали мене. Аж тоді повиймали віск з вух мої супутники і відв’язали мене від щогли, коли вже зник з наших очей острів Сирен.
Спокійно пливе все далі корабель, але ось почув я вдалині страшенний шум і побачив дим. Я знав, що це Харібда. Злякались мої товариші, випустили весла з рук, і зупинився корабель. Обійшов я моїх супутників і почав їх підбадьорювати.
— Друзі! Багато бід зазнали ми, багато минули небезпек,— так говорив я,— та небезпека, яку зараз маємо ми подолати, не страшніша від тієї, що ми її зазнали у печері Поліфема. Не втрачайте мужності, наляжмо дужче на весла! Зевс допоможе нам уникнути загибелі. Скеруйте далі корабель від того місця, де видно дим і чути жахливий шум! Правте ближче до скелі!
Підбадьорив я супутників. З усіх сил налягли вони на весла. А про Сціллу нічого не сказав я їм. Я знав, що Сцілла вирве в мене лише шість супутників, а в Харібді загинули б ми всі. Сам я, забувши напучення Кірки, вхопив списа і став чекати нападу Сцілли. Даремно шукав я її очима. (одіссея гомера)
Швидко плив корабель вузькою протокою. Ми бачили, як поглинала морську воду Харібда; хвилі клекотали біля її пащі, а в її глибокому череві, неначе в казані, кипіла морська твань і земля. Коли ж вивергала вона воду, то навколо кипіла й вирувала вода зі страшним гуркотом, а солоні бризки злітали аж до самої вершини скелі. Блідий від жаху, дивився я на Харібду. В цей час витягла всі свої шість ший жахлива Сцілла і шістьма величезними пащами з трьома рядами зубів схопила шістьох моїх супутників. Я бачив тільки, як мигнули в повітрі їхні руки й ноги, і чув, як кликали вони мене на допомогу. Біля входу в свою печеру пожерла їх Сцілла; даремно нещасні простирали з благанням до мене руки. З великими труднощами проминули ми Харібду і Сціллу і попливли до острова бога Геліоса — Трінакрії. (образ одіссея)
Одіссей на острові Трінакрії. Загибель корабля Одіссея. Пригоди Одіссея
Незабаром показався вдалині острів бога Геліоса. Все ближче підпливали ми до нього. Я вже виразно чув ревіння биків і мекання овець Геліоса. Пам’ятаючи провіщення Тіресія і пересторогу чарівниці Кірки, почав умовляти я супутників минути острів, не зупинятися на ньому. Хотів я уникнути великої небезпеки. Але Еврілох відповів мені:
— Який жорстокий ти, Одіссею! Сам ти наче вилитий з міді, не знаєш утоми. Ми потомилися; скільки ночей провели ми без сну, а ти забороняєш нам вийти на берег і відпочити, підкріпившись їжею. Небезпечно пливти морем уночі. Часто гинуть навіть проти волі богів кораблі, коли вночі захопить їх буря, знята шаленими вітрами. Ні, ми мусимо пристати до берега, а завтра, ледь зазоріє, вирушимо далі в путь.
Погодилися з пропозицією Еврілоха й інші супутники. Зрозумів я, що біда неминуча. Припливли ми до острова і витягли на берег корабель. Примусив я супутників дати мені велику клятву, що не вбиватимуть вони биків бога Геліоса. Приготували ми собі вечерю, а під час вечері зі сльозами згадували наших товаришів, викрадених Сціллою. Скінчивши вечеряти, усі ми спокійно поснули на березі. (одіссея гомера)
Уночі послав Зевс страшну бурю. Грізно заревів несамовитий Борей, хмари укрили все небо, ще темнішою стала темна ніч. Уранці витягли ми свій корабель у прибережну печеру, щоб не потерпів він від бурі. Ще раз прохав я товаришів не займати стада Геліоса, і обіцяли вони мені виконати мою просьбу. Цілий місяць віяли супротивні вітри, і не могли ми вирушити у путь. Нарешті, скінчилися усі припаси. Доводилось їсти те, що здобували ми полюванням і ловлею риби. Все дужче і дужче починав мучити голод моїх супутників. Одного разу пішов я вглиб острова, щоб на самоті попросити богів послати нам попутний вітер. На самоті почав я благати богів-олімпійців виконати мою просьбу. Непомітно наслали на мене боги глибокий сон. Поки я спав, Еврілох умовив моїх супутників забити кількох биків із стада бога Геліоса, він казав, що, повернувшись на батьківщину, вони вмилостивлять бога Геліоса, збудувавши йому багатий храм і присвятивши коштовні дари. Навіть якщо згублять їх боги за вбивство биків, то краще ж нехай їх поглине море, ніж загинути їм з голоду. (одіссея гомера)
Послухали Еврілоха мої супутники. Вибрали вони зі стада найкращих биків і забили їх. Частину їхнього м’яса принесли вони в жертву богам. Замість жертовного борошна взяли дубового листу, замість вина — води, бо ні борошна, ні вина в нас не залишилося. Справивши жертву богам, вони почали смажити м’ясо на вогнищах. У цей час я прокинувся і пішов до корабля. Здалеку почув я запах смаженого м’яса й зрозумів, що сталося. З жаху вигукнув я:
— О, великі боги Олімпу! Навіщо послали ви мені сон! Великий злочин скоїли мої супутники, забили вони биків Геліоса.
Тим часом німфа Лампетія сповістила бога Геліоса про те, що сталося. Розгнівався великий бог. Він скаржився богам на те, як образили його мої супутники, і погрожував спуститися назавжди в царство похмурого Аїда і ніколи не світити більше богам і людям. Щоб вмилостивити розгніваного бога сонця, Зевс обіцяв розбити своєю блискавкою мій корабель і згубити всіх моїх супутників. (образ одіссея)
Даремно докоряв я моїм супутникам за те, що вчинили вони. Боги послали нам страшне знамення. Як живі, рухались зідрані з биків шкури, а м’ясо жалібно мукало. Шість днів бушувала буря, і всі дні знищували биків Геліоса мої супутники. Нарешті, сьомого дня припинилась буря і повіяв попутний вітер. Зараз же рушили ми в дорогу. Та тільки зник з очей острів Трінакрія (Греки іноді називали Трінакрією нинішню Сицилію), як громовержець Зевс зібрав над нашими головами грізні хмари. Налетів з виттям Зефір. Знялася страшна буря. Зламалася, як палиця, наша щогла і впала на корабель. Падаючи, вона розтрощила голову керманичеві, і він мертвий упав у море. Блиснула блискавка Зевса і розбила на тріски корабель. Усіх моїх супутників поглинуло море. Врятувався тільки я. Насилу впіймав я уламок щогли та кіль мого корабля і зв’язав їх. Ущухла буря. Повіяв Нот. Він помчав мене просто до Харібди. Вона в цей час з ревом глитала морську воду. Ледве встиг я вхопитися за гілки смоковниці, що росла на скелі біля самої Харібди, і повис на них прямо над жахливою Харібдою. Довго чекав я, щоб знову виригнула Харібда разом з водою щогли й кіль. Нарешті, випливли вони з її страшної пащі. Випустив я гілки смоковниці і кинувся вниз просто на уламки мого корабля. Так урятувався я від загибелі в пащі Харібди. Врятувався я з волі Зевса і від потворної Сцілли. Не помітила вона, як плив я по хвилях бурхливого моря. (образ одіссея)
Дев’ять днів носився я безкраїм морем і, нарешті, прибило мене хвилями до острова німфи Каліпсо. Та про це я вже оповідав вам, Алкіною і Арето, оповідав я й про те, після яких великих небезпек доплив я до вашого острова. Нерозумно було б, коли б я знову почав розповідати вам про це, а вам нудно було б мене слухати.
Так скінчив Одіссей оповідання про свої пригоди. (образ одіссея)
Пригоди Одіссея. Одіссея. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції
1. Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)
2. Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)
3. Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)
4. Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)
5. Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції
6. Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)
7. Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)
8. Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)