Золоте століття. Міфологія Давньої Греції
Золоте століття — міфологічна вистава, що існувала в античному світі, про щасливий і безтурботний стан первісного людства, безтурботну, повну усіляких благ і безвинного життя перших людей. Звичайно в ознаках, що характеризують це «блаженство», відсутні елементи вищого інтелектуального порядку і «блаженство» зводиться до тваринного добробуту, що доводить глибоку старовину легенд. У грецькій літературі легенда про Золоте століття знайшла свій розвиток у Гесіодівському оповіданні про чотири покоління: золотому, срібному, мідному і залізному. Між двома останніми до нього ще вставлено покоління Героїв, що порушує прогресивне погіршення людського роду. У римській літературі той самий сюжет і дуже близько до Гесіода, оброблений Овідієм. За Гесіодом, перше покоління людей в правління верховного Бога Кроноса насолоджувалось повним блаженством.
«Жили ті люди, як Боги, із спокійною і ясною душею, горя не знаючи, не знаючи праць.
І сумна старість до них наближатись не мала права…
А вмирали, ніби-то обійняті сном…
Великий врожай і рясний самі собою давали хлібні землі…».
Померлі люди Золотого століття існують і натепер у вигляді добрих «демонів», що охороняють порядок на Землі. Але за Золотим століттям наступило срібне, згодом мідне, причому кожне важче і лихіше за попередне. Четвертим було століття Героїв (що воювали під Фівами і Троєю) і, нарешті, настало теперішнє — залізне століття, зіпсоване і жорстоке, коли «ні вдень не припиняються праці і печалі, ні вночі».
Але разом із міфом про Золоте століття народи античності знали і реалістичніше уявлення про «ранні часи» творіння. Таке, що первісні люди тягнули жалюгідне існування, доки їм не надали блага культури Афіна, Деметра, Прометей. За іншими віруваннями греків, земля сама приносила все необхідне, без всякого оброблення. Рясні стада доповнювали добробут перших людей. Зійшовши, по волі Зевса, під землю, Золоте покоління живе там на «Островах блаженних», у державі Кроноса, шановане людьми як покоління демонів, дарувальників усіляких благ. Вираз «життя при Кроносі» увійшло до приказки, як в просторіччі, так і в літературній мові. Платон у своїх працях говорить про ці первісні часи, прославляючи, звичайно, давнє поняття про «блаженство». Дікеарх, між іншим, бачить головною причиною блаженства в тому, що свідомо утримуватись від всяких надмірностей, чистоті душевній і вегетаріанському харчуванні.
У основі античної версії міфу, що дійшла до нас про Золоте століття лежать народні міфологічні вистави. Ранню, зародкову форму таких вистав можна знайти у найбільш відсталих народів у вигляді повір’їв про предків, що жили краще, ніж теперішні люди, і наділених особливими дивними здібностями. Наприклад, у аборигенів Австралії, в їх тотемічних міфах відбилось подвійне уявлення про «предків»: з одного боку, вони зображуються як безформні і безпорадні, «недороблені» істоти, а з іншої — деякі з «предків» володіють особливими здібностями: спускатися під землю, сходити на піднебесся та ін. У такого роду повір’ях і міфах позначається звичайний міфологічний мотив — раніше все було не так, як зараз і було краще, який і був основою розвитку міфологеми Золотого століття. Цей мотив, позначився в епоху розпаду первіснообщинного ладу, в епоху постійних міжусобних війн, коли минулий, більш мирний час повинен був, за контрастом з жорстокою дійсністю «залізного століття», здаватися людям безтурботною, щасливою порою. Як свого роду Золоте століття існує зоря всесвіту у скандинавській міфології (тільки що створений світ гармонійний, аси радісні, все із золота і т. п.). Кінець йому кладе «перша війна» (асів і ванів). У китайській міфології мовиться про довільне життя давніх людей за часів міфічних государів Яо і Шуня. У єгипетській міфології щаслива пора — це час, коли на землі царювали Осирис і Ісида. У Шумерів вірували в існування райської країни Тильмун, «країни живих», що не знає ні хвороб, ні смерті.
Уявлення про Золоте століття можна зустріти і в розвинених релігійно-міфологічних системах. Так, парси описують щасливе правління царя Джамшида, коли люди і худоба були безсмертні, джерела і дерева ніколи не висихали, і їжа не виснажувалась, не було ні холоду, ні жари, ні заздрості, ні старості. Буддисти згадують століття прекрасних повітряних істот, що розвивались в безмежжі, не мали ні опори, ні потреби в їжі до тієї нещасливої хвилини, коли вони, скуштувавши солодкої піни, що утворилась на поверхні землі, впали в зло і згодом приречені були харчуватися рисом, народжувати дітей, будувати житло, ділити власність і встановлювати касти. Подальша історія, згідно буддійській оповіді, була безперервним процесом звиродніння людей. Першу брехню, наприклад, сказав цар Четья, а люди, почувши про це і не знаючи, що таке брехня, запитували, яка вона — біла, чорна чи блакитна. Людське життя ставало коротшим і коротшим.
Уявлення про Золоте століття є також у вавилонській, ацтекській і деяких інших міфологіях. Своєрідний варіант міфу про Золоте століття складає біблейська розповідь про життя перших людей в раю, звідки вони пізніше були вигнані Богом за те, що не послухались. Перейшовши пізніше до християнського віровчення, цей біблейський міф набув у ньому абсолютно виняткового значення, перетворившись на один з найважливіших догматів всієї християнської релігії: «гріхопадіння» перших людей, як основна причина гріховності всього людства, — звідси і втрата раю, і все світове зло. Зображення життя перших людей у раю дуже поширені в середньовічній християнській іконографії.
Продовжений у християнському вченні міф про земний рай, загублений першими людьми, міф про Золоте століття зробив сильний вплив і на європейську науку нового часу. Коли європейські мореплавці в епоху Великих географічних відкриттів зіткнулися з мешканцями інших країн, що жили в первіснообщинному ладі, не знали класового гніту, вони частенько сприймали їх побут як підтвердження знайомої картини біблейського раю — Золотого століття. Звідси ідея про «доброго дикуна», що живе за розумними законами природи. Ця ідея часто зустрічається в літературі ХVI століть (Мартір, Монтень та ін.), у ХVII і ХVIII століттях (Тертр, Руссо, Дідро, Гердер) і навіть у вчених XIX століть, схильних ідеалізувати «природний» стан давнього людства (Морган, Зібер та ін.).
Золоте століття. Міфологія Давньої Греції
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Тефіда — вважалася Богинею, що дає життя всьому, що існує. Одне із прадавніх божеств, Титаніда, донька Геї і Урану, сестра і дружина Океана, мати потоків, річок і трьох тисяч Океанід.
Тітон — божество світла, спочатку, власне «полудень» (Лікофрон), «початок кінця дня» і навіть «світло, що вже згасло».
Тіхе — божество випадку. Не зустрічається в класичній міфології, створено в епоху еллінізму як свідоме протиставлення давньому уявленню про незмінну долю.
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?
Зевс — грецький верховний Бог. У римській міфології йому відповідає… дізнатися
Зефір — грецький Бог бог західного вітру. У римській міфології йому відповідає… дізнатися
Кронос — грецький Бог часу. У римській міфології йому відповідає… дізнатися