Харон. Міфологія Давньої Греції
Харон (за грецькою міфологією та історією) — син Нікти, сивий перевізник, що переправляв на човнику через річку Ахерон в підземне царство тіні померлих. Вперше ім’я Харон згадується в одній із поем епічного циклу — Мініпеклі. Особливого ж поширення цей образ набув починаючи з V століття до нашої ери, на що вказує часта згадка Харона в грецькій драматичній поезії і трактування цього сюжету в живописі. У відомій картині Полігнота, намальована їм для Дельфійської Лесхи, що змальовувала вхід в підземне царство, разом із численними фігурами був змальований і Харон. Вазовий живопис, користувався фігурою Харона для зображення стереотипної картини прибуття мертвих на берег Ахерона, де новоприбулих чекав зі своїм човником похмурий старик. Уявлення про Харона і про чекаючу кожну людину по смерті переправі позначається також в звичаї вкладати небіжчикові в рот між зубами мідну монету достоїнством у два обола, яка повинна була служити винагородою Харону за його працю на переправі. Цей звичай був широко поширений серед греків не лише в еллінський, але і в римський період грецької історії, зберігався в середні віки і навіть дотримується в даний час.
Пізніше на образ Харона були перенесені атрибути і риси етруського Бога смерті, який, у свою чергу, мав ім’я Харун. З рисами етруського божества представляє нам Харона Вергілій в VI пісні Енеїди. У Вергілія Харон — вкритий гряззю старик, із скуйовдженою сивою бородою, вогненними очима, в брудному одязі. Охороняючи води Ахерона, він за допомогою жердини перевозить на човнику тіні, причому одних він приймає в човник, інших, що не отримали поховання, відганяє від берега. Лише золота гілка, зірвана в гаї Персефони, відкриває живій людині шлях в царство смерті. Показавши Харону золоту гілку, Сибіла змусила його перевезти Енея. Так, за оповіддю, Харон був на рік закутий в ланцюги за те, що перевіз через Ахерон Геракла, Піріфоя і Тесея, які насильно змусили його переправити їх в Аїд (Вергілій, «Енеїда»). На етруських картинах Харон зображається стариком із зігнутим носом, інколи з крилами і пташиними ногами, і звичайно, з великим молотом. Як представник підземного царства, Харон пізніше перетворився на демона смерті: у цьому значенні він перейшов, під ім’ям Charos і Charontas, до сучасних нам греків, які представляють його то в образі чорного птаха, що спускається на свою жертву, то в образі вершника, переслідуючого в повітрі натовп мерців. Що стосується походження слова Харон, то деякі автори на чолі з Діодором Сицилійським, вважають його запозиченими у єгиптян, інші зближують слово Харон з грецьким прикметником який перекладається «що має вогненні очі».
Харон (за грецькою історією) — грецький історіограф з Лампсака, належав до попередників Геродота, так званих логорифів, від яких до нас дійшли лише уривки. З численних вигадувань, що приписуються йому візантійським енциклопедистом Свідою, справжніми можуть вважатися лише хроніка міста Лампсака.
Харон. Міфологія Давньої Греції
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Кібела — велика матір Богів. Донька Урану і Геї, дружина Кроноса.
Лісса — божество безумства, породження Нікти (Богині Ночі) з крові Урану.
Манія — страшна Богиня підземного світу, персоніфікація безумства, яка насилається на людей, що переступили встановлені закони і звичаї.
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?
Богиня ранішньої зорі. Давні греки іменували її рум’яною зорею, рожевоперстою богинею Еос (за римською міфологією) — дізнатися
Бог царства мертвих, а також само царство (за грецькою міфологією) — дізнатися
Бог-стріловержець, Бог передбачень і оракулів, світлоносний заступник мистецтв (за грецькою міфологією) — дізнатися
Бог війни, син Зевса і Гери (за грецькою міфологією) — дізнатися