Дафніс. Міфологія Давньої Греції
Дафніс (за грецькою міфологією) — пастух, творець пастушачих пісень, Герой сицилійської буколічної поезії. За іншою версією Дафніс — фрігійський співець, якому приписували боже походження. Дафніса вважали сином Гермеса і Німфи, що покинула дитя в лавровому гаї біля підніжжя Герейських гір на острові Сицилія (Діодор). Дафніса виховали Німфи, а єдинокровний брат Пан навчив його грати на сопілці і співати пастушачі пісні (Еліан). У юності Дафніса спіткала раптова смерть. У самій давній версії, джерелом якої був Стесіхор, Дафніс помер внаслідок помсти своєї коханої Німфи Наїди (або Номії). Він обіцяв їй не зближуватись з іншою жінкою, але одного дня був сп’янілим і захоплений до порушення обітниці однією царською донькою. Дафніс не дотримав клятви вірності, і Німфа, в помсту, засліпила його. За версією Овідія, перетворила його на камінь. Роздираючись коханням він блукав по острову, намагаючись втішити себе музикою і співом, а згодом кинувся із скелі в море (Діодор). Гермес взяв його на піднебесся, а на місці його загибелі викликав із землі джерело до якого сицилійці щорік приносили жертви. У пізнішій версії міфу (Феокрит), Дафніс вмирає від безнадійної любові до якоїсь Ксенії. Ця безнадійна пристрасть була викликана Афродітою, що мстила за те, що Дафніс не мав наміру любити дівчину, призначену йому Богинею. Він помер, оплакуваний пастухами, стадами і всією природою. Навколо його страждань і смерті обертаються усі головні оповіді і пісні про пастуха незвичайної краси. Вергілій оспівує під ім’ям Дафніса Юлія Цезаря.
Міф про Дафніса в європейській літературі використовували в пасторальній поезії, а також в драматургії 17—18 століть. Великою популярністю користувались в епоху Відродження і подальші часи роман Лонга «Дафніс і Хлоя». Він слугував основою для лібрето кількох опер (Альдобрандіні, Скарлатті, Асторги, Буамортье, Рамо, Глюк), а також спектаклів. У європейському образотворчому мистецтві 16—17 століть втілені сюжети «Пан виучує Дафніса грі на флейті» (Джуліо Романо, Аннібале Карраччі та ін.) і «Дафніс і Хлоя» (Паріс Бордоне та інші художники). Хлоя, за грецькою міфологією, прізвисько Деметри як покровительки зеленіючих посівів. У Афінах було загальне святилище Деметри Хлої і Геї Куротрофи. Крім того, на її честь було встановлено весняне свято Хлої, що припадало на шостий день афінського місяця таргеліона і супроводжувалось приношенням у жертву тварини (барана).
Викрадення Європи
(Джованні Баттіста Тьєполо, 1720—1722)
Тріумф Зефіра і Флори
(Джованні Баттіста Тьєполо, 1734—1735)
Повернутися на сторінку «Міфологія у мистецтві»
Дафніс. Міфологія Давньої Греції
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Менетій (Менетій, Менойтій) — син Титану Іапета і Клімени, брат Прометея, Атланта і Епіметея. Під час Титаномахії Менетій був вражений перуном Зевса і скинутий в Тартар (або відправлений до Ереб).
Паллант — син Геї і Урану. Під час Гігантомахії Афіна скрушила хтивого Палланта уламком скелі, а потім зідрала з нього, ще живого, шкіру, щоб зробити собі егіду.
Перс — молодший Титан. Син Крія і Еврібеї. Муж Астерії, батько Гекати.
Прометей — син Титану Япета і Океаніди Клімени, за іншою версією — Асії або богині правосуддя Феміди. Дарував людям божий вогонь, захований громовержцем Зевсом.
Селена — відома також під ім’ям Мена (Мене). Титаніда, донька Гіперіона і Тейі, сестра Геліоса і Еос. Богиня місяця. Згідно аркадянам, вони народилися раніше Луни. У небесах коханим Селени був сам Зевс.
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?
Вважалася Богинею, що дає життя всьому, що існує (за грецькою міфологією) — дізнатися
Божество однойменної річки у царстві мертвих, уособлення первісного жаху і мороку (за грецькою міфологією) — дізнатися
Божество світла, спочатку, власне «полудень», «початок кінця дня» і навіть «світло, що вже згасло» (за грецькою міфологією) — дізнатися
Богиня правосуддя (за римською міфологією) — дізнатися