Божество Адоніс. Міфологія Давньої Греції
Адоніс (за грецькою міфологією) — божество сирійсько-фінікійського походження з яскраво вираженими рослинними властивостями, пов’язаними із періодичним вмиранням і відродженням природи. Міф про Адоніс у найповнішому вигляді є у Аполлодора, Овідія (Метаморфози) і Антоніна Ліберала. Адоніс — син Фенікса і Алфесібєї (або царя Ассирії Тіанта і його доньки Смірни або кіпрського царя Кініра і його доньки Мірри). Богиня Афродіта (Венера), розгнівавшись на ту, що не надавала почесті її царській донці (майбутня матір Адоніса), викликає в ній пристрасть до рідного батька, який піддається її спокусі, не підозрюючи, що вступає у зв’язок із власною донькою, і після цього проклинає її (Овідій, Метаморфози). Боги перетворюють нещасну на дерево мірри, а з тріснутого древа народжується дитя дивної краси — Адоніс. Афродіта передає немовля в скринці на виховання Персефоні, що не побажала надалі розлучитися з Адонісом. Суперечку Богинь вирішує Зевс. Призначивши Адонісу частину року проводити в царстві мертвих у Персефони і частина року на землі з Афродітою (у варіанті Фінікії — Астарта), супутником і коханим якої він стає. Розгнівана наданій Афродіті перевазі, Артеміда шле на хлопця дикого кабана, який його смертельно ранить (Аполлодор; Овідій). За іншою версією (Птолемей, Гефест), Адоніс жертва гніву Аполлона (його помста Афродіті за засліпленого нею сина Аполлона Еріманфа) або ревнивого чоловіка Богині Ареса (у варіанті Фінікії — Астара) (Вергілій, «Енеїда»). Афродіта гірко оплакує Адоніса і перетворює його на квітку, окропивши нектаром пролиту кров (Овідій). Хлопця оплакують Харити і Мойри, з крові його розцвітають троянди, а із сліз Афродіти — анемони.
Культ Адоніса існував у Фінікії, Сирії, Єгипті, на островах Кіпр і Лесбос. У Біблі було святилище Афродіти, де відбувалися оргії на честь Адоніса, що супроводжувалися священною проституцією, причому перший день був присвячений плачу, а другий — радощям за воскреслим Адонісом. Розповідається про річку Адоніс, яка щорік забарвлюється у червоний колір, коли, за переказами, в горах Лівану гине Адоніс. Проте тут же є скептичні міркування про червоний ґрунт, яка додає річці кривавого кольору (Лукрецій). У п’ятому столітті до нашої ери культ Адоніса поширився на материкову Грецію. У Аргосі жінки оплакували Адоніса в особливій будівлі (Павсаній). У Афінах під час свята на честь Адоніса під плач і похоронні пісні всюди виставлялися зображення померлих (Плутарх). Адонії — свято на честь Адоніса — були особливо популярні в епоху еллінізму, коли поширилися греко-східні культи Осиріса, Таммуза та ін. Навесні і ранньою осінню жінки виставляли невеликі горщики з зеленню, що швидко розквітає і так же швидко в’яне ( так звані «садки Адоніса» — символ скороминучості життя). У Александрії пишно святкували священний шлюб Афродіти і юного Адоніса, а наступного дня з голосінням і плачем статую Адоніса несли до моря і занурювали у воду, символізуючи повернення його в царство смерті. У міфі про Адоніс відбилися давні матріархальні і хтонічні ознаки поклоніння великому жіночому божеству родючості і залежному від нього набагато слабкішому і навіть смертному (такому, що відроджувався лише на якийсь час) чоловічому коррелату. У міфі і куксі Адоніса виразно простежується розгорнута символіка вічного круговороту і гармонійного єднання життя і смерті в природі.
Адоніс — один з найпопулярніших персонажів античного живопису (помпейські фрески, вазопис) і пластики (рельєфи саркофагів, похоронних урн та ін.). Європейське мистецтво звертається до міфу у середньовічній книжковій мініатюрі (ілюстрації до Овідія). На початку 16 століття міф знаходить втілення у безлічі творів живопису. Найбільше поширення мали сюжети: «Венера і Адоніс» (Рубенс, 1630), «Загибель Адоніса» (Андріанс, 1650), «Венера оплакує Адоніс» (Холштейн Корнеліус, 1655). До міфу зверталися Джорджоне, Тіциан, Тінторетто, Аннібале Карраччи, Веронезе, Рені, Пуссен і інші митці. У 18—19 століттях міф знаходить втілення головним чином в пластиці («Венера і Адоніс» скульптури Антоніо Канови і Бертеля Торвальдсена; «Вмираючий Адоніс» Огюста Родена).
Адоніс
(Музей Торвальдсена в Копенгагені, 1808 р.)
Пробудження Адоніса (Джон Вільям Вотерхаус, 1899)
Венера і Адоніс (Пітер Пауль Рубенс, 1635)
Смерть Адоніса (Пітер Пауль Рубенс, 1610—1612)
Повернутися на сторінку «Міфологія у мистецтві»
Божество Адоніс. Міфологія Давньої Греції
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Пелей — син егинського царя Еака і Ендеїди, чоловік Антігони. За вбивство свого звідного брата Фока, який переміг Пелея в атлетичних вправах, він був вигнаний батьком і віддалився у Фтію.
Пелоп — цар і національний Герой Фрігії, а потім і Пелопоннесу. Син Танталу і Німфи Евріанасси. Пелоп зростав на Олімпі в товаристві богів і був улюбленцем Посейдона.
Персей — син Зевса і Данаї, доньки аргосського царя Акрісія. Здолав медузу Горгону і врятував Андромеду від домагань дракона.
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?
Богиня помсти (за грецькою міфологією) — дізнатися
Бог підводного царства, вважався владикою Морів і океанів (за римською міфологією) — дізнатися
Польовий і лісовий Бог, заступник тих, що пасуться в лісі і в полі стад, володів даром пророцтва (за грецькою міфологією) — дізнатися