Фіванська космогонія. Єгипетська міфологія
Фіви (єгипетськ. Уасет) були столицею Стародавнього Єгипту в епохи Середнього і Нового царств (хоча деякі фараони і переносили столицю в інші міста, а до кінця Нового царства їх резиденції знаходилися в Поніззі). До висунення Фів як політичного центру там шанувалися: небесний бог Мін, бог Амон («Невидимий» — тобто, очевидно, «Сокровенний», «незбагненний розумом») і бог війни Монту (мал. 15); дружиною Монту у Фівах вважалася богиня Рат-тауі (мал. 16), в Гермонті (єгипетськ. Іуні), другому культовому центрі Монту, — богиня Тененет і богиня Іуніт, що ототожнювалася з нею.
Мал. 15. Статуетка Монту
Мал. 16. Рат-тауі
У Перший Перехідний період (VII—X династії) культ Міна набуває іншу якість: Мін стає божеством родючості, вологи, розмноження худоби і сексуальної потенції людини (мал. 17).
Мал. 17. Мін в короні Амона «Шуті».
Промальовування рельєфу
із залу храму в Редесії; XIX династія
Перше висунення Фів як політичного центру відбувається в XI династію у зв’язку з об’єднанням Півночі і Півдня в єдину державу під егідою цього міста. До цього періоду відноситься найбільший розквіт культу Монту. Фараони XI династії беруть імена на честь Монту: Ментухотеп («Монту задоволений»); Монту стає головним богом пантеону, його шанування робиться загальним і тісно переплітається з сонячним культом: Монту виступає як одна з іпостасей Ра — Монту-Ра (мал. 18), його ім’я супроводжується епітетами Ра, у тому числі «Бик гір Сходу і Заходу»; іноді він втілює могутність Сонця.
З того часу з’являються зображення Монту, іконографія яких схожа з іконографією Ра — у вигляді людини з головою сокола. Поява з цього ж часу зображень Міна, що тримає в одній руці свій фалос (символ акту самопарування бога-творця; порівн. із самозаплідненням Атума в Геліопольській космогонії), а в іншій руці потрійний батіг (символ володарювання над світом), свідчить про злиття до початку Середнього царства образів Міна і Атума і шануванні Міна як бога-творця.
Мал. 18. Монту-Ра
У епоху Середнього царства різко зростає значущість культу фівського Амона; фараони XII династії беруть імена вже на його честь: Аменемхет («Амон попереду»). Очевидно, нові володарі були вимушені рахуватися із космогонічною доктриною Гермополя, якій з Першого Перехідного періоду продовжувала належати одна із головних ролей в загальнодержавній релігії, — фівське жрецтво замінює культ Монту культом Амона — тобто бога з таким же ім’ям, як і у одного з богів гермопольської Вісімки (це одна із гіпотез. Ряд дослідників вважає, що культ Амона фівського виник з культу Амона гермопольського, інші бачать в них різних богів — в цьому випадку культ Амона гермопольського був перенесений у Фіви і посилено популяризувався). У цей же період відбувається ототожнення Амона і Міна. Культ Амона швидко порівнюється за значимістю з давнім традиційним культом бога Сонця Ра, і аж до Нового царства культи Ра і Амона співіснують паралельно; у Новому царстві відбувається їх злиття.
У XVII ст. до н. е. Єгипет завойовують гіксоси (єгипетськ. «хека-хаст»). Це словосполучення іноді переводять «царі-пастухи» — загарбниками були кочові племена скотарів, — проте точним перекладом є «чужі володарі», «володарі-іноземці». (Греки подали слово «гіксоси» буквально, як назву народу.) Гіксоси заснували XV династію, коронувавши одного зі своїх воєначальників, і царювали впродовж Другого Перехідного періоду на півночі — одночасно із фівською династією, що царювала на Півдні. Столицею гіксосів було місто Аваріс (грец.; єгипетськ. Ха-уара, пізніше Пер-Рамсес (?), Джане).
Друге підвищення Фів і повернення йому статусу столиці відбувається на початку XVIII династії у зв’язку з тим, що боротьбу проти гіксосів, яка закінчилася їх вигнанням, очолили фівські правителі — Секененра, Камес і Яхмес (Амасіс) I, які царювали послідовно приблизно з 1580 по 1557 р. до н. е.
У Новому царстві швидко відбувається злиття культів Амона і Ра, виникає божество Амон-Ра; в той же час продовжують існувати культи Ра і Амона як «самостійних» іпостасей. Амон(-Ра) оголошується творцем світу, він — батько батьків і усіх богів, що підняв небо і затвердив землю <…> образ єдиний, що створив усе суще. У прадавніх космогонічних міфах він відтепер виступає як головний персонаж, при цьому різні космогонії часто зливаються воєдино: вийшли люди з (сліз) його очей, стали боги з його вуст (тобто були створені його Словом), — говориться в гімні. Він — наймогутніший бог, цар над усіма богами, владика світу, батько і покровитель фараонів.
Дружиною Амона(-Ра) вважалася богиня Мут, їх сином — Хонсу, місячне божество і бог часу. Амон(-Ра), Мут і Хонсу складали Фівську Тріаду (мал. 19).
Мал. 19. Фівська Тріада. Зліва направо: Амон, Хонсу, Мут. Промальовування рельєфу з бічного залу
скельного храму Рамсеса II в Абу-Сімбелі;
XIX династія
Зображувався Амон у вигляді людини в короні із двох високих пір’їв («Шуті») і у вигляді барана (мал. 20); Амон-Ра — у вигляді людини в короні з двох пір’їв («Шуті ») із сонячним диском (мал. 21). «Вмістищем “душі” (Ба)» Амона-Ра в Новому царстві вважалися бараноголові сфінкси (див. мал. 116), вигляд яких містить в собі символіку: баран — символ родючості і священна тварина Амона, левове тіло — тіло єгипетських сфінксів, які, окрім іншого, пов’язувалися із Ра і сонячним культом. Культ Амона широко поширився за межами Єгипту.
Мал. 20. Амон у вигляді барана. Перед ним —
богиня світопорядку Маат з ієрогліфом «анх»;
позаду — богиня Уаджіт у вигляді крилатого урея
зі знаками влади, життя і вічності.
Розпростерті крила — символ захисту і заступництва
Мал. 21. Статуетка Амона-Ра. XVIII династія;
Британський музей, Лондон
Текст Птолемеївського періоду повідомляє пізній компілятивний космогонічний міф. Згідно з ним, «на початку світу існував змій на ім’я Кем-атеф (іпостась Амона), який, помираючи, заповідав своєму синові Ір-та створити Велику Вісімку. З’явившись, Вісімка відправилася в дорогу до пониззя Нілу, в Гермополь, щоб там породити бога Сонця, а потім в Мемфіс і Геліополь, де вона породила Птаха і Атума. Завершивши цю велику місію, вісім богів повернулися у Фіви і там померли. Богів поховали в Медінет-Абу (арабськ., єгипетськ. Джеме), в храмі їх творця Кем-атефа, і заснували там культ померлих.
Таким чином вирішили жерці Амона питання творіння, підпорядкувавши усі концепції виникнення світу і богів, що існували раніше, Амону, який в Геліопольській космогонії був відсутній взагалі, а в гермопольській відігравав лише третьорядну роль.
Фіванська космогонія. Єгипетська міфологія
Читати далі «Єгипетська міфологія»
Повернутися до змісту «Єгипетська міфологія»