Століття фараонів. Імхотеп. Єгипетські храми. Єгипетська міфологія

    Століття фараонів. Імхотеп. Єгипетські храми. Єгипетська міфологія

    Фараони споруджували у свою славу палаци — для земного життя, і вічні притулки — піраміди, мастаби і гробниці — для потойбічної. Архітекторам, каменярам і творцям, які працювали заради свого великого владики, допомагали великий Птах і його син Імхотеп (мал. 113) — покровитель ремесел, мистецтв, знань і наук.

    Єгипетська міфологіяМал. 113. Імхотеп в жрецькому одязі
    із сувоєм папірусу на колінах

    Історично Імхотеп — візир фараона Джосера (III династія), який займав, окрім цього, ряд вищих жрецьких і державних посад; архітектор, будівельник ступінчастої піраміди Джосера (мал. 114). Імхотепу приписувалося авторство так званої «Книги планів храму» — зведення архітектурних канонів і настанов для архітекторів і скульпторів. Згідно з пізньою легендою, ця «Книга» впала до стоп Імхотепа з небес, і по її приписах він побудував храм Хора в Едфу. («Книга планів храму» не збереглася; невідомо, чи існувала вона насправді.) Імхотеп шанувався в усі епохи, в XXVI династію був офіційно обожнений і оголошений сином Птаха і Сохмет; з того часу починається виготовлення його статуеток. На честь Імхотепа були побудовані каплиці в храмах, у тому числі в Карнакському (єгипетськ. Епет-есовет). Греки ототожнювали Імхотепа з Асклепієм; каплиця Імхотепа в Саккара вважалася «лікарнею» Асклепія.

    Єгипетська міфологіяМал. 114. Ступінчаста піраміда фараона Джосера в Саккара.
    На передньому плані — розвалини припірамідного комплексу
    (різні будівлі, в основному, неясного призначення).
    Архітектор Імхотеп. III династія

    Усі творці, архітектори і писарі перед початком роботи здійснюють узливання на честь Імхотепа, а під час роботи ототожнюються з ним. Тільки завдяки Імхотепу і великому Птаху-Татенену вони змогли спорудити храми, що вражають своєю пишністю.
    З V династії, в період правління якої почалося підвищення культу Геліопольського Ра, усі фараони стали виявляти свою прихильність Сонцю, іменувати себе його «синами» і споруджувати сонячні храми.

    «Краще всього збереглися залишки храму царя Ніусерра <…> (див. мал. 10). Кам’яне переддвер’я і кам’яний критий хід вели на великий, залитий сонцем двір, частково обведений критим ходом. Стіни ходу вкривали різьблені зображення, зокрема сцени з життя природи в різні пори року, мабуть, для прославляння життєдайної сили Сонця. В глибині двору на усіченій піраміді височів величезний, складений з каменю, приземкуватий, гостроверхий стовп (типу обеліска) — сонячний ідол. У дворі, просто неба, на великому жертовнику Сонцю приносили незліченні жертви, у тому числі цілі стада худоби. Кров закланних і розітнутих тварин струмками текла звідси по відвідних жолобах. У новий рік Сонцю жертвували до 100 тис. «трапез» з хліба і «пива», в інше свято — 30 тис. Поглинути таку кількість приношень ніяке жрецтво було б не в силах. Імовірно, храмові свята супроводжувалися щедрим пригощанням навколишнього населення. В ті часи місцеперебування царя постійно мінялося, переміщаючись по стику нагір’я з річковою долиною від однієї піраміди до іншої. З кожним новим царюванням біля піраміди, що будується, виникало нове місто <…> — «пірамідне місто». <…> Сонячні храми виникали по сусідству з пірамідними містами, так що у свята в храм променистого царського «батька» для пригощання могла стікатися безліч народу. Але такий сонячний храм мав пряме відношення до царя не із-за однієї його спорідненості із Сонцем. По зображеннях в храмі Ніусерра видно, що цей храм було споруджено не лише на славу Сонця, але і на славу царя — на ознаменування «тридцятиріччя» царювання і здавна супутніх цьому святу урочистостей.
    Єгипетський храм Нового царства (мал. 115) розпочинався з алеї сфінксів (мал. 116); величні кам’яні статуї, що стоять в ряд по обидві сторони алеї, чинили психологічну дію на того, хто йде в храм, допомагаючи йому відмовитися від суєтних мирських думок і налаштуватися на спілкування з божеством. У кінці алеї височіли пілони (грец.; єгипетськ. бехен) — плоскі вежі з похилими стінами. Прохід між пилонами був досить вузьким, щоб під час напливу народу в дні релігійних свят натовп, минувши прохід, рідшав і, таким чином, порядок встановлювався сам по собі. Пілони покривалися рельєфами, перед кожним пілоном височів обеліск (мал. 117), щогли з прапорами і стояли статуї фараонів і богів. За пілонами знаходився колонний двір (мал. 118). Тут можна було творити молитви у статуй богів безкоштовно. У кінці колонного двору, навпроти пілонів, був вхід в гіпостильний колонний зал (мал. 119); щоб увійти туди, потрібно було сплатити пеню жерцям. Зал освітлювався через вікна в стелі; вікна прорубувалися навкіс, щоб в приміщення потрапляли тільки косі нежаркі промені. Капітелі колон мали вигляд зв’язок папірусу або бутонів лотоса. «Зали як би відтворювали нільські зарості, де стволи папірусів, які розквітли, височіють над рядами що ще не встигли розпуститися стебел. Таке трактування залу добре поєднувалося із загальною давньою символікою храму як дома божества <…> яке <…> народжується з квітки лотоса. <…> Крилатий сонячний диск, який зазвичай рельєфно зображувався над дверима, як би вилітав з нільських заростей».

    Єгипетська міфологіяМал. 115. Храм Хонсу
    в Карнакському храмовому комплексі.
    Ізометричний розріз.
    1 — алея сфінксів; 2 — пілони; 3 — колонний двір;
    4 — гіпостильний зал; 5 — зал священного Човна бога;
    6 — кімната статуї бога; 7 — освітлювальні вікна.
    Нове царство

    Єгипетська міфологіяМал. 116. Алея бараноголових сфінксів
    і перший пілон храму Амона
    в Карнакському храмовому комплексі.
    XIX династія

    Єгипетська міфологіяМал. 117. Обеліск цариці Хатшепсут
    в храмі Амона в Карнаку;
    XVIII династія

    Єгипетська міфологіяМал. 118. Колонний двір
    в Луксорському храмовому комплексі.
    Нове царство; XIV ст. до н. е.

    Єгипетська міфологіяМал. 119. Головний гіпостильний зал храму Амона
    в Карнакському храмі.
    Нове царство. Реконструкція

    У кінці храму знаходилася кімната з божницею-наосом, де зберігалася статуя бога, якому присвячений храм, — «хену», «святая святих». Входити туди мали право тільки жерці і фараон. (Таким чином, планування давньоєгипетського храму засноване на ідеї прагнення до божества і неможливості його досягти і пізнати.) Під час свят статую бога одягали в парадне одіяння і на священній барці (що теж зберігалася в храмі) виносили до урочистого ходу, іноді — відкриту для загального огляду, іноді — завішену покривалом, щоб її не оскверняли погляди черні.
    «На щоденних богослужіннях в храмах народ не був присутнім. Служба відбувалася усередині храму, і її учасниками були лише жерці. Зображення божества, що служило предметом культу, те саме, в яке, за переконанням єгиптян, вселявся невидимий бог, зберігалося в наосі, невеликій кам’яній споруді з дерев’яними дверцями, яка опечатувалася. Жрець наближався до наосу, знімав печатку і виявляв при мерехтливому світлі свічок (тоді як зовні сяяло яскраве сонячне світло) саме божество. Наближення до наосу і його відкриття вже складали частину культу і здійснювалися за правилами, строго певним ритуалом. Потім слідував уранішній туалет божества — йому міняли одіяння (одіяння було з кращих, тонших тканин), його умащували, тягнулися перед ним, символічно годували принесеними жертовними дарами, давали йому пити і, нарешті, підносили статуетку богині Маат, що втілювала встановлений богами на землі і у Всесвіті світопорядок. Підношення Маат символізувало, що жерці, які здійснювали богослужіння від імені і за дорученням самого фараона, підтримують існуючі у світі божественні встановлення. Потім наос знову опечатувався. Їжу бога відносили, і вона споживалася жерцями. Така була суть щоденного богослужіння. Окрім уранішньої служби існувала ще полуденна і вечірня. Кожен храм мав свій релігійний календар, тобто розклад свят на честь свого божества. Таких свят було багато. У них брала участь велика кількість людей — безліч жерців і значні маси населення. Свята були двох видів: процесії і містерії. Далекі подорожі божества здійснювалися по воді на спеціально призначених для цього судах. По землі божество переміщалося в невеликій священній барці або судні, яке тягнули на руках і плечах».

    Єгипетська міфологіяМал. 120. Поминальний храм фараона Хафра.
    IV династія. Реконструкція

    Поминальні храми (мал. 120) спочатку пристроювалися до пірамід і мастабам зі східного боку, іноді — на значному віддаленні від останніх, і з’єднувалися з гробницею критим ходом-коридором (таким само, як в сонячному храмі Ніусерра). У епоху Нового царства, коли від будівництва пірамід і мастаб відмовилися, поминальні храми будували зазвичай на березі Нілу, в тому місці, куди під час розливу доходила вода (символ межі життя і смерті), а гробницю прорубували в скелі; при цьому гробниця і храм ніяк один з одним не сполучалися (передусім тому, що місце поховання намагалися втаїти щоб уникнути розграбування). Призначення поминальних храмів — місце принесення жертв «душі» Ка покійного.

    Століття фараонів. Імхотеп. Єгипетські храми. Єгипетська міфологія

    Читати далі «Єгипетська міфологія»

    Повернутися до змісту «Єгипетська міфологія»

     

    Комментарии закрыты.