Наступники Хора. Єгипетська міфологія
Після Хора на землі стали царювати його наступники — фараони. Хор протегує їх владі і захищає їх своїми розпростертими крилами.
До зображень фараона, що сидить під захистом розпростертих крил сокола (мал. 107), сходить головний убір фараонів немес — смугаста хустка з уреєм і двома фалдами, спадаючими на плечі (див. мал. 37): фалди з рубчиками-смужками не що інше, як символічне зображення оперених соколиних крил.
Мал. 107. Фараон Хафра під захистом Хора,
зображеного у вигляді сокола.
IV династія; Єгипетський музей, Каїр
Хор об’єднав Верхів’я і Пониззя, — тому фараони вінчаються на царство Об’єднаною короною — «Пшент».
Іншою короною фараонів була синя корона «Хепреш» (див. мал. 37); дещо відмінну за формою синю корону носили і «великі дружини» владик — цариці.
Бог Тот наказав єгиптянам піклуватися про фараона і всіляко його оберігати. Повинно безжально каратися будь-яке вимовляння хули на владику. Ім’я його завжди має бути оточене картушем для захисту від злих сил.
Картуш (єгипетськ. спочатку Шен, з XIX династії Менеш) — мотузяна петля у вигляді подовженого овалу, зображенням якої при письмі обводили ім’я фараона (мал. 108). Імена перших фараонів поміщалися в серех — прямокутник, що символізує фасад царського палацу (мал. 109).
Картуші з’являються в V династію, одночасно з появою п’ятичленної царської титулатурою. Спочатку картуші були круглими і символізували мотузяний амулет-оберег, що захищає ім’я фараона від злих сил. Згодом символіка картуша піддавалася реінтерпретації і збагачувалася: Сонце (по схожості знаків Сонця 
і картуша 
, «те, що обходить Сонце» — тобто весь світ (по співзвуччю «Шен» — картуш і «шені» — добовий рух Сонця), «життя, що дарується Сонцем» (в символічних зображеннях знаки 
«життя» і часто взаємозамінні, — див., наприклад, мал. 34) та ін. З подовженням написань імен фараонів картуші придбали свою остаточну овальну форму.
Мал. 108. Ліворуч: Тронне ім’я фараона Тутанхамона —
Небхепрура, поміщене в картуш;
XVIII династія.
Справа: Картуш з ім’ям імператора Траяна,
прикрашений короною Амона і двома уреями;
Римський період
Мал. 109. Стела з ім’ям фараона Джета (ієрогліф «змія»)
усередині сереха — символічне зображення
фасаду царського палацу на якому сидить
Хор у вигляді сокола —
покровителя фараонів.
I династія; Лувр, Париж
Правлячий фараон підтримує світопорядок, встановлений богинею Маат. Відколи він засяяв на єгипетському престолі, Сонце сходить, коли положено, і не звертає зі свого шляху, вчасно змінюються пори року, дає сходи зерно, кинуте в землю, і у встановлений час благодатно розливається Ніл — бо перед початком підйому води фараон кидає в Ніл папірус з наказом, що повеліває Річці розлитися.
«Анх-уджа-сенеб!» — хай живе він, хай буде здоровим і хай благоденствує! Бо в здоров’ї і благоденствуванні фараона — запорука процвітання Обох Земель. Якщо ж фараон постаріє і сили його виснажаться, — то тіло його знов наллється силою бика, і знову він буде сильний, як лев, і могутній, як бик, після святкування тридцятиріччя свого царювання — свята Хеб-сед.
Хеб-сед — «Свято тридцятиріччя» (буквально значення словосполучення «хеб-сед», найімовірніше, — «свято (бога) Сед», тобто Упуаута: штандарт із зображенням цього бога, що «відкривав шляхи» фараонові, грав в хебседних ритуалах найважливішу роль). Обряди, що здійснювалися під час цього свята, — ритуальний біг фараона (символічний: насправді зазвичай бігав не сам фараон), похорони його статуетки в гробниці, підняття стовпа Джед та ін. — мали на меті відродження життєвої сили фараона, воскресіння його після (символічної) смерті подібно до Осіріса і природи. Свято Хеб-сед було пережитком прадавнього звичаю ритуального вбивства вождя, із здоров’ям, життєздатністю і статевою потенцією якого пов’язувалося благополуччя племені — родючість землі, розмноження худоби, дітородіння та ін.: вбитий вождь замінювався здоровим молодим наступником. Висловлювалися припущення, що саме цей звичай є реальною основою міфу про вбивство і воскресіння Осіріса. Свята «тридцятиріччя царювання» відзначалися не буквально через 30 років після початку панування фараона на престолі, а частіше: в Старому царстві — після досить довгого терміну, в Новому — іноді щорічно. Під час свята розігрувалися містерії на сюжет міфу про Осіріса.
Коли фараон після хебседного свята подібно до Осіріса воскресне, богиня Сешет запише на листі Небесного Дерева цю велику подію (мал. 110). А на землі в усіх храмах богиня музики Мерт, покровителька урочистих гімнів богам, тріумфуючи, пуститься в танок, і храмові співачки разом з нею прославлять відродженого владику Півночі і Півдня.
Мал. 110. Богиня Сешет записує
на листі Небесного Дерева дату хебседного свята.
Дерево символізують пальмові гілки (ієрогліфи «рік»),
які разом з ієрогліфами «анх»
тримає в руках бог вічності Хех,
що сидить на ієрогліфі «хеб», — «свято».
На голові у Хеха — символи Хеб-седа, що чергуються.
У Старому царстві фараон — божество; у написах іноді навіть говориться, що він «вище усіх богів». Головна його релігійна функція — підтримка світопорядку, він — «провідник» волі богів в земний світ, і тільки він може спілкуватися з богами; жерці звертаються до богів від імені фараона, а прості смертні — за посередництва жерців. «На всьому протязі історії Єгипту між богами і фараонами як би існував непорушний «договір», що неухильно дотримувався, заснований на принципі «do ut des» («даю, щоб ти дав»), — боги дарували фараонові довголіття, особисте благополуччя і процвітання держави, фараон же, зі свого боку, забезпечував богам дотримання культу, будівництво храмів і т. п.
Природно, він робив це не одноосібно — відбувався взаємний обмін послугами «між світом богів і Єгиптом в цілому», проте здійснювати місію посередника між богами і людьми був покликаний фараон — «боголюдина» <…>.
Цікава ще одна деталь, що характеризує божественність фараона. Єгиптяни будували собі усипальню за життя, у тому числі і царські сини. Але коли один із синів наслідував престол, його недобудована усипальня знищувалася і починалося будівництво новою: відтепер він — божество, і для нього не годиться поховання, що зводилося для людини. (Взагалі царський замогильний культ і замогильний культ «простого смертного» — речі абсолютно різні, і розглядати їх в одному ряду дозволено лише в популярній літературі.)
Проте поступово образ фараона втрачає свою «божественність». Вже до кінця Старого царства він в очах знаті вже більше володар і правитель, ніж бог, його починають описувати і як людину. У Середньому царстві фараони вже спілкуються з номархами і представниками знаті, беруть участь у військових походах і т. д., тоді як в Старому царстві споглядати «земне божество» могли тільки обрані з обраних. У Новому царстві фараони вже виявляють себе перед очима натовпу — наприклад, під час релігійних свят.
Приблизно з середини Нового царства фараон вже сприймається головним чином як правитель і військовий вождь; особа фараона героїзується (мал. 111). Тутмес III сам очолює військові походи і в написах зображує себе багатирем; його наступник Аменхотеп II в першому ж військовому поході не лише особисто захоплює полонених і здобич, але і вступає в сутички і б’ється сокирою, і т. п. Проте офіційно образ фараона посилено обожнюється. «В цілях закріплення і посиленого поширення вчення про божественне походження влади фараона, — пише М. Матьє, — бог-творець світу оголошується батьком фараона по плоті, і в релігійній літературі Єгипту образ бога-творця все тісніше і тісніше переплітається з рисами фараона. У коронаційних і переможних гімнах фараонів і в гімнах богам-деміургам ми знайдемо одні і ті самі постійні епітети, одні і ті самі основні порівняння — з левом, биком і соколом, прославляння єдиного і загального образу фараона-бога і бога-фараона як всемогутнього владики і милостивого пана і захисника. Ті самі три основні моменти підкреслюються при оспівуванні і бога-творця і фараона: і той і інший зображується, по-перше, наводячи на ворогів смертний жах всесильними завойовниками, по-друге, володарями світу і, по-третє, дбайливими правителями, під управлінням яких процвітають люди». Але таке обожнювання фараона — швидше літературна гіпербола: людьми, що реально живуть, він вже сприймається не як бог, а саме більше як «боголюдина». А в Пізній період уся «божественність» фараона, мабуть, вже чисто номінальна.
Мал. 111. Тутмес III вражає ворогів.
Рельєф на пилоні в Карнаку; XVIII династія
Долею фараона відає сама богиня Маат (мал. 112), законодавець і володарка правди і світопорядку. В день сходження фараона на престол Маат разом з Тотом і Сешет записує на листі Дерева Ішед ім’я фараона (див. мал. 43), даруючи йому цим безсмертя. Після цього боги вирішують, чому належить статися в країні за роки царювання нового владики, і Маат записує їх рішення на листі доленосного Дерева. Горе тому, хто спробує порушити припис богів, нехай навіть по своєму невіданню! Фараонові належить мати майстерних ворожбитів і тлумачів снів, щоб вони застерігали його від будь-якого діяння, неугодного богам, і він не порушував би призначеного Маат, а якби раптом по незнанню і почав поступати всупереч волі богині, то встиг би вчасно зупинитися, — як це було з фараоном Хуфу (грец. Хеопс).
Мал. 112. Богиня Маат. Стінний рельєф;
Археологічний музей. Флоренція
Наступники Хора. Єгипетська міфологія
Читати далі «Єгипетська міфологія»
Повернутися до змісту «Єгипетська міфологія»