Бог Шу, богиня Тефнут, бог Геб і богиня Нут. Єгипетська міфологія
Шу і Тефнут — перша божественна пара на землі. На початку творіння вони були народжені Ра-Атумом. Від них пішли усі найбільші боги Єгипту.
Шу — бог вітру і повітря. Зазвичай він приймає вигляд людини і носить на голові страусине перо — ієрогліф свого імені, яке означає «Порожнеча», — тобто «повітря»; але іноді цей бог приймає вигляд грізного лева. Богиня вологи Тефнут являється перед очима безсмертних небожителів найчастіше у вигляді левиці.
Після того, як світ був створений, настало століття богів (У південніших районах Єгипту дощів практично не буває) — час, коли боги перебували на землі разом із людьми. Боги царювали по черзі, змінюючи один одного на земному престолі. Першою і найдовшою була епоха царювання Ра — бога Сонця, творця світу і Владики усього сущого. Тефнут стала Оком Ра — Сонячним Оком, хранителькою справедливості і законів.
Але одного разу Тефнут посварилася з Ра. Прийнявши вигляд левиці, вона віддалилася на південь — в Нубію (єгипетськ. Куш), в Нубійську пустелю.
Тефнут була богинею вологи, — тому, коли вона покинула Єгипет, на країну обрушилася смертоносна посуха. Припинилися дощі в Дельті Нілу; розжарені промені Сонця висушили грунт на березі — вона порепалася і стала твердою, як камінь; обмілів Ніл і почалися піщані бурі. Люди помирали від спраги і голоду.
Тоді його величність Ра призвав до себе бога Шу і повелів йому:
— Ступай, розшукай Тефнут в Нубії і приведи цю богиню назад!
Шу перетворився на лева і відправився на пошуки сестри. Незабаром йому вдалося її розшукати. Шу довго розповідав богині, які страхітливі лиха терплять єгиптяни, і, нарешті, розжалобив її, переконав повернутися на батьківщину. Коли вони разом повернулися в Єгипет, Велика Річка розлилася і щедро наситила водою рілля, а на землі Дельти хлинув з неба живильний «небесний Ніл» — дощ. Посуха закінчилася, і голод припинився.
Оповіді про втечу Сонячного Ока в Нубію складають окремий великий цикл солярних міфів. Іноді за Сонячним Оком вирушає бог Місяця і мудрості Тот, іноді — Шу і Тот разом. Усі давні версії міфу збереглися уривчасто, повний сюжет відновлений по фрагментах. Далі переказана пізня (I—III ст. н. е.) версія.
Після того, як Шу привів свою сестру з Нубійської пустелі, він одружився на ній (мал. 30). Від цього шлюбу народилася друга божественна пара: Геб, бог землі, і Нут, богиня неба (див. мал. 28). Геб і Нут дуже любили один одного ще в череві матері і з’явилися на світ такими, що міцно обнялися. Тому на початку творіння небо і земля були злиті воєдино.
Мал. 30. Шлюб Шу і Тефнут.
Зліва направо: Тот, Шу, Тефнут, Ра, Онуріс (?)
Нут вечорами народжувала зірки, а на уранішній зорі проковтувала їх. Так тривало день у день, з року в рік. І одного разу Геб розгнівався на Нут за те, що вона поїдає зірки, і назвав її свинею, що поїдає своїх поросят.
Владика усього сущого Ра був дуже незадоволений цією сваркою богів. Він призвав до себе Шу і велів йому негайно розірвати обійми Геба і Нут — розділити небо і землю. Якщо вони не можуть жити в згоді, нехай живуть нарізно.
Шу виконав наказ бога Сонця: відокремив небо від землі і привів в рух створений світ (мал. 31).
Мал. 31. Відділення неба від землі.
У центрі — Геб і Нут; справа — бог вітру Шу
з піднятими руками і перо страуса —
ієрогліф імені Шу; ліворуч внизу — білий гусак,
уособлення Великого Гоготуна,
символ і священний птах Геба і Амона(-Ра);
вгорі — Амон у вигляді барана; потрійний бич у Амона —
символ влади над світом.
Малюнок з «Папірусу Тамені»;
XXI династія; Британський музей, Лондон
Коли це відбулося, богиня Нут у вигляді Небесної Корови вознеслася над землею. Від висоти у неї закрутилася голова. Бог Сонця наказав Шу підтримати Нут. Відтоді Шу завжди тримає свою дочку вдень, а вночі опускає її назад на землю, повертаючи в обійми чоловіка. Тому один із символів Шу — чотири пір’їни: символічні колони, які підтримують небо.
Тефнут іноді допомагає чоловікові тримати Нут над землею, але дуже швидко втомлюється і від втоми починає плакати. Її сльози — дощ — перетворюються на рослини.
Вранці Нут покидає Геба, приймає вигляд Небесної Корови Мехет Урт і народжує сонячний диск (див. мал. 24). Хепрі, бог висхідного Світила, котить Сонце перед собою, як жук-скарабей (грец.; єгипетськ. хеперер) котить свою кулю (див. мал. 27), і, досягнувши зеніту, передає диск великому Ра. Владика усього сущого бере Сонце і у своєму священному Човні Вічності везе його через небесну річку — по животу Нут.
Іноді на Човен нападає одвічний ворог Сонця — велетенський змій Апоп (див. мал. 51). У такі дні небо затягує хмарами або налітає з пустелі піщана буря. Богиня Нут ховається в горах, доки Ра не переможе Апопа. Якщо змію вдається проковтнути Човен, настає сонячне затемнення, — але навіть і тоді Ра врешті-решт все одно здобуває перемогу над Апопом і пливе далі по небесній річці. Увечері, виконавши свою велику місію, бог Сонця віддає диск Атуму, і Атум опускає його за горизонт (мал. 32).
Мал. 32. Земля, небо і Човен Вічності.
Внизу — бог землі Геб, вгорі — богиня неба Нут,
між ними — бог Шу із здійнятими руками.
Ліворуч — Човен висхідного Сонця, справа — «вмираючого».
У Човні сидять Ра, Маат і бог магії Хеку,
увінчаний ієрогліфом свого імені.
Сонце, що заходить, приймає у свої руки бог,
позначений як «бог великий, владика Дуата»
(можливо, Нун, хоча іконографія
більше відповідає Атуму)
Бог Шу, богиня Тефнут, бог Геб і богиня Нут. Єгипетська міфологія
Читати далі «Єгипетська міфологія»
Повернутися до змісту «Єгипетська міфологія»