Твір на тему Зовнішність поміщиків як відображення їх внутрішнього світу (за твором М. Гоголя «Мертві душі»), 9 клас, зарубіжна література

Твір на тему Зовнішність поміщиків як відображення їх внутрішнього світу (за твором М. Гоголя «Мертві душі»), 9 клас, зарубіжна література

Як цікаво читати людські обличчя! Вони немов вікна будинків, заглянувши в які, можна побачити чиєсь сховане від сторонніх очей внутрішнє життя. Життя людини обов’язково залишає свій слід насамперед на обличчі. Тому таке важливе й у живописі, й у літературі мистецтво портрета. Ним чудово володів М. Гоголь — автор «Мертвих душ». Переходячи від сторінки до сторінки цієї поеми в прозі, ми ніби рухаємося від портрета до портрета в художній галереї майстра. П’ять поміщиків — п’ять таких не схожих один на одного психологічних портретів.

Відкриває галерею поміщиків Манилов — «людина знана», риси обличчя якого «не були позбавлені приємності». Ну просто душечка, а не чоловік: біляве волосся, блакитні очі, приваблива (а може, така, що заманює, як павук муху у своє паву тиння) посмішка. Усім гарний, але настільки солодкий до нудоти, що якось хочеться розбавити цей сироп, інакше він просто не придатний для споживання Через кілька хвилин спілкування з ним тебе долає така нудьга, як при слуханні мелодії, що складається з однієї ноти. «У всякого є своє, але в Манилова нічого і it-було», — пише Гоголь. І портрет його абсолютно точно передає відсутність того, що повинно бути в людині.

Настася Петрівна Коробочка — «жінка літня, у якомусь спальному чіпці, надягнутому нашвидкуруч, із фланеллю на шиї», давно пережила свій час, позначенні! шипінням і хрипінням стінного годинника, якому «заманулося бити». І як спокійно «клацає праворуч і ліворуч» маятник цього годинника, так розмірено спокійно тече в нікуди життя колезької секретарші Коробочки.

Є щось загальне в портретах таких, здавалося б, різних людей, як Манилов і Коробочка: їхня невизначеність, безхарактерність виявляються в зовнішній безформності.

Повна протилежність їм Ноздрьов — «історична людина», що неодмінно створює історії і нескінченно влипає в них. Зустрівся Чичиков з цим поміщиком не в садибі, як з попередніми власниками «мертвих душ», а в трактирі — другому рідному будинку цього запеклого гравця і гульвіси. Ноздрьов тільки-но повернувся з ярмарку, де, за його словами, «продувся в пух». Навіть повертатися довелося не на своїй, а на найнятій підводі, не тільки без годинника, але навіть і без ланцюжка до нього. І все це молодецтво, можливе тільки за чужий рахунок, відбилося в зовнішності Ноздрьова. Асиметричність обличчя Ноздрьова (Чичикову навіть здалося, що «один бакенбард був у нього менший і не такий густий, як другий») немов підкреслює зсув у його душі моральних понять. Гоголь називає Ноздрьова «людина-по-гань». Противний він і зовні, особливо вранці, коли вийшов до Чичикова, «нічого не маючи під халатом, крім відкритих грудей, на яких росла якась борода».

Перейдемо в наступний зал своєрідного гоголівського музею воскових фігур і зустрінемося із Собакевичем. Він здався Чичикову «досить схожим на середньої величини ведмедя». І далі — все, як у барлогу й у його мешканців: і фрак, і панталони, і хода, і навіть ім’я — Михайло Семенович. Це загартована життям людина-скнара — уже не Коробочка зі своїми пістрьовими мішечками, а начебто грубо зроблений одним змахом сокири монстр, над обробкою якого природа не вважала за потрібне працювати: і так зійде. У спілкуванні він такий же неповороткий, сокирний, підминає під себе інших, ніколи ні про що добре не відгукнувся. «Ні, хто вже кулак, тому не розігнутися в долоню», — підводить підсумки автор.

Але «вінець творіння», звичайно ж, Плюшкін. Він увібрав у себе всю паскудність попередніх персонажів, щоб підсумувати її, ставши «дірою на людстві». Якщо починалася портретна галерея поміщиків білозубою посмішкою Манилова, то заве-ршується вона беззубою посмішкою Плюшкіна. Чичиков прийняв його за ключницю — не за поміщика (до речі, одного із найбагатших), не за ключника навіть, а за ключницю в брудному дірявому капоті. У Плюшкіна нічого не було від маниловської благоліпності. Чепець Коробочки трансформувався в старий поношений ковпак, а бакенбарди Ноздрьова в «скребницю з залізного дроту, якою чистять на стайні коней». Маленькі очиці Плюшкіна ще не потухли, але вже втратили, як і власник їх, усе людське і бігають, як миші, що висунули зі своїх нір свої гостренькі морди.

Отже, від майже елегантного Манилова… до власника тисячі з лишком душ, що втратили стать, вік, мету життя і навіть людську гідність…

Твір на тему Зовнішність поміщиків як відображення їх внутрішнього світу (за твором М. Гоголя «Мертві душі»), 9 клас, зарубіжна література

Повернутися на сторінку Зарубіжна література

1. Життя і творчість Миколи Гоголя. Аналіз творчості і творів Миколи Гоголя

2. М. Гоголь і Україна. Вплив М. Гоголя на розвиток української літератури

3. Образ України у творчості М. В. Гоголя

4. «Дубиноголова» Коробочка. Характеристика образу Коробочки (за твором М. Гоголя “Мертві души”)

5. Єдність сатиричного і ліричного у поемі М. В. Гоголя «Мертві душі»

6. Зовнішність поміщиків як відображення їх внутрішнього світу (за твором М. Гоголя «Мертві душі»)

7. Панорамне зображення життя суспільства у поемі М. В. Гоголя «Мертві душі»

8. «Так запряжемо ж підлоту!». Негативний образ Чичикова. Характеристика образу (за твором М. В. Гоголя «Мертві душі»)

9. Чичиков — геніальне пророцтво Гоголя. Характеристика образу Чичикова (за твором М. В. Гоголя «Мертві душі»)

10. Чичиков у гостях у Ноздрьова та Плюшкіна. Характеристика образів (за твором М. Гоголя “Мертві души”)