Твір на тему Що є трагедією Анни Кареніної? Характеристика образу (за романом Л. Толстого "Анна Кареніна"), 10 клас, зарубіжна література

Твір на тему Що є трагедією Анни Кареніної? Характеристика образу (за романом Л. Толстого “Анна Кареніна”), 10 клас, зарубіжна література

Но ежели для истинной любви
Страдание всегда необходимо,
То, видно, уж таков закон судьбы.
Научимся сносить его с терпеньем.
В. Шекспір

Трагічність жіночої долі — не новий мотив у російській літературі. До Л. М. Толстого ми співчували пушкінській Тетяні, тургенєвській Олені Інсаровій, героїням О. Островського, некрасовським декабристкам. З Анною Кареніною їх ріднить щирість, природність почуттів і вчинків, чистота думок і глибока трагічність долі. Толстому вдалося розкрити читачам трагедію Анна Кареніної найбільш повно, глибоко і психологічно тонко.

Трагедія Анни, думаю, почалася не тоді, коли вона, одружена жінка, кидає виклик суспільству, пішовши з родини до коханого. А тоді, коли її, зовсім ще дівчинку, одружили з процвітаючим царським чиновником. Анна чесно намагалася покохати чоловіка. Коли зрозуміла неможливість цього, намагалася знайти виправдання своєму життю з нелюбим чоловіком у любові до сина. Каренін, справжнє обличчя якого знала Анна, ображав її на кожному кроці і «залишався задоволений собою». «Він вісім років душив моє життя, душив усе, що було в мені живого», — ось як Анна говорить про своє одруження. Чи це не трагедія?

Анна, світла і жива людина, уперше зрозуміла, що таке кохання. Вона намагається вирватися на волю з того світу, у якому жила. Але закони тоді були суворіші за наші: розлучення з такої причини, як у Анни, означало, що вона втрачає сина. Дехто вважає, що в Анни відняли Серьожу. Думаю, що це не зовсім так. Анна, залишаючи будинок чоловіка, щоб поєднати своє життя з Вронським, розуміла, що ніхто не дозволить їй у цій ситуації забрати дитину, що Серьожу в неї віднімає любов — найдорожче, що в Анни тепер було.

Почавши нове життя, Анна не хоче ховати його від оточення. Це, звичайно, шокує суспільство. Навколо Анни виростає стіна відчуження: її засуджують усі, навіть ті, які в житті вчиняли в стократ гірше. От з цим відчуженням Анна, що кинула виклик світові, не могла примиритися. Але яким би лицемірним не був вищий світ, засуджувати його за таке ставлення до Анни, я думаю, не варто: героїня Толстого розуміла, що не у вакуумі живе, що Бог і доля визначили їй жити в цьому суспільстві. Не хочеш підкорятися його порядкам, але хоча б рахуватися з ними треба.

Мудрий психолог Толстой прекрасно зображує душевні муки Анни, коли в неї не стало ні друзів, ані близьких, ані справи — нічого, крім кохання, яким вона так дорожить і боїться втратити. Але саме це, показує письменник, людина і може втратити. її кохання до Вронського було приречене з самого початку, тому що поза межами цього кохання не було нічого: ні духовних запитів, ні справи, ні навіть заняття якогось.

Чи засуджує Толстой Анну? Він любить її і страждає разом з нею. До дуже сумного висновку приходить її душа. Письменник і нам не радить судити і карати її: про це Толстой попередив читача ще епіграфом з євангельського тексту. Толстой не виправдує Анну, але і не світові з його подвійною мораллю судити її. Анна захотіла уникнути лицемірства, але не вийшло. Кохання, яке тримало її на світі, вона теж утрачає. Більше жити не мало сенсу. І вона ступнула на рейки… Трагедія? Так. Але ще більшу трагедію Анна створила своєю добровільною загибеллю: Врон-ський буде вічно обвинувачувати себе і шукати смерті в бою; осиротілий Серьожа ніколи не взнає материнської ласки і любові; дочка Анни і Вронського виросте, не знаючи ні матері, ні рідного батька.

От за це, а не за засліплююче кохання, її можна засудити. Життя дароване людині Богом, кінець його теж у руках небесних сил. Цьому закону не можна не підкорятися. Я думаю, яким би не було важким життя, треба терпіти. Терпіння буде нагороджене.