Твір на тему Сенс життя Мцирі. Характеристика образу, 7 клас, зарубіжна література

Твір на тему Сенс життя Мцирі. Характеристика образу, 7 клас, зарубіжна література

Тема поеми М. Лєрмонтова «Мцирі» — воля і зміст людського життя.

Головний герой поеми — Мцирі. Його історія проста: шестирічною дитиною він потрапив у полон, був відданий у монастир, втікав, але збився зі шляху, знесиленим і хворим був знову повернутий до своєї в’язниці. Цікаво, що цей монастир зберігся і зараз. Високо від підлоги розташовані вузькі довгі гратовані вікна — в’язниця! Так і здається, що от стоїть перед нами худенький підліток і, піднявши голову, дивиться туди, де видно вершини його рідних гір… Він дуже самотній у монастирському полоні. Хлопчик тужить за рідним аулом, за спілкуванням з людьми, близькими йому за звичаями і за духом. Мцирі помирає, примиряючись з оточуючими його людьми. Але це примирення — визнання свого безсилля. Він не досяг бажаної волі, але вона, як і раніше, для нього — найдорожче, смисл його життя:

Я мало жил, и жил в плену.
Таких две жизни за одну,
Но только полную тревог,
Я променял бы, если б мог.

Поема побудована як монолог-сповідь. Це сповідь Мцирі про три дні, проведені на волі. Мцирі згадує про дитинство в рідному аулі, про красу рідної землі, про зустріч із грузинкою, про бій з барсом, про те, як він потрапив знову до монастиря. Особливо яскраві його спогади і враження про напівзабуту батьківщину:

Вдали я видел сквозь туман,
В снегах, горящих, как алмаз,
Седой незыблемый Кавказ;
И было сердцу моему
Легко, не знаю почему.

Він розповідає про те, що тільки на волі він жив по-справжньому:

Ты хочешь знать, что делал я
На воле? Жил — и жизнь моя
Без этих трех блаженных дней
Была б печальней и мрачней
Бессильной старости твоей.

Своею втечею він намагався довідатися про те, чи для волі, чи для в’язниці народжується людина. І він зрозумів, що, звичайно, для волі. Навіть умираючи, Мцирі зізнається:

Увы! — за несколько минут
Между крутых и темных скал,
Где я в ребячестве играл,
Я б рай и вечность променял.

Син гір, він не примирився з монастирським полоном, нехай навіть спокійним, тихим і благочестивим. Визнаючи свою поразку, юнак не почуває себе переможеним, тому що ні з чим не примирився. Він просить поховати його в саду, звідкіля видно милий серцю Кавказ і де прохолодний вітерець буде нагадувати йому про батьківщину:

И с этой мыслью я засну,
И никого не прокляну!