Твір на тему Розуміння і зображення патріотизму Л. Толстим у романі «Війна і мир», 10 клас, зарубіжна література

Патріотизм, на думку Л. М. Толстого, не голосні слова, не гучна діяльність і метушливість, а просте і природне почуття «потреби жертви і жалю при усвідомленні загального нещастя». Це почуття — спільне в Наташі і П’єра, воно володіло Петею Ростовим, коли він радів, що потрапив у Москву, де незабаром буде бій; те ж почуття тягло юрбу до будинку графа Ростопчина, який обдурив її, тому що люди з юрби хотіли боротися з Наполеоном. В основі всіх цих учинків, при всій їхній різниці, лежало одне почуття — патріотизм.

Ніхто не змушував москвичів їхати, навпаки, граф Ростопчин молив залишитися і називав боягузами тих, хто залишає місто. Але вони їхали, «тому що для російських людей не могло бути питання: чи добре чи погано буде під пануванням французів у Москві? Під французами не можна було бути: це було гірше за все…»

Як з’ясувалося, пише автор, при трагічних обставинах люди все-таки проявляють себе краще, ніж можна було б подумати: «Наполеонові не скорюся», — говорили ті, від яких ніхто не очікував такої поведінки. І коли Наполеон 2 вересня 1812 року стояв на Поклінній горі, очікуючи депутацію бояр з ключами від Москви, він не міг собі уявити, що вона порожня.

Нет, не пошла Москва моя
К нему с повинной головою.
Не праздник, не приемный дар,
Она готовила пожар
Нетерпеливому герою…

— так писав О. С. Пушкін.

По дорозі до Бородінського поля, де готувався вирішальний бій, П’єр Безухов багато чого побачив і почув. Слова були прості і зрозумілі, їх говорив ополченець: «Усім народом навалитися хочуть…»

Толстой вважає, що патріотизм — це природне почуття людей, що живуть життям свого народу. Тому він відмовляє в ньому Бергові, Курагіним, Растопчину.

Наташа не може і не хоче зрозуміти матір, яка «в таку хвилину» думає про майно і забороняє розвантажувати підводу, на яких хоче вивезти з Москви «добро, що залишилося». Дочка думає про поранених, котрих не можна залишити французам. Думати про себе було «дико і неприродно». «Графиня зрозуміла це і засоромилася», — пише Толстой.

Так відповідає автор на питання про те, що таке патріотизм, і хоче бути зрозумілим читачами.

Опис Бородінського бою, що займає двадцять глав третього тому роману, це — центр твору, вирішальний момент у житті всієї країни і багатьох героїв книги. Тут схрестяться всі шляхи, тут кожен характер розкриється по-новому і тут з’явиться величезна сила: народ, «мужики в білих сорочках» — сила, що виграла війну. На обличчях людей, яких бачив П’єр, був «вираз усвідомлення урочистості хвилини, що наступає», була «схована теплота патріотизму… яка пояснювала, навіщо ці люди спокійно і начебто легковажно готувалися до смерті».

Що ж вирішило цю перемогу? Толстой вважає: не розпорядження командування, не плани, а безліч простих, природних вчинків окремих людей: те, що мужики Карпо і Влас не везли сіно в Москву за великі гроші, а палили його, те, що партизани знищували велику армію Наполеона вроздріб, що партизанських загонів «різних кількістю і характером були сотні…»

Толстой зовсім точно зрозумів значення того почуття, під впливом якого почалася партизанська війна: патріотизм народу. «Дрюк народної війни піднявся з усією грізною і величною силою і, не розбираючи нічого, піднімався, опускався і гвоздив французів доти, доки не загинула вся навала». Хіба це не велике почуття патріотизму, виявлене народом у Вітчизняній війні 1812 року?

Л. М. Толстой відкрив читачам стільки пружин людської поведінки, зокрема патріотизму, про який сьогодні просто не говорять або говорять соромливо. Але ж це горде почуття, що дозволяє людині відчути свою причетність до часу, до подій, життя, визначити свою позицію в ньому.

Здавалося б, що спільного між тим часом, про який писав Л. М. Толстой, і нашим, між війною 1812 року і 1941-го? У 1812 році не було ані бомб, ані літаків, не було жахів і звірств Майданека, Бухенвальда, Маутхаузена — таборів смерті. Але чому ж тоді в землянках і госпіталях сорок першого, при блокадних каганцях люди читали «Війну і мир» як «сьогоднішню» для них книгу, чому улюбленим віршем — від першокласника до генерала довгі чотири роки війни був лермонтовський — «Бородіно»?

Л. М. Толстой писав і про нас, тому що знав про людину таке, чого вистачило на сто з лишком років. І коли почалася Велика Вітчизняна війна, виявилося, що Толстой сказав про кожну людину щось дуже важливе, і люди кинулися до нього. Нам ще черпати і черпати з невичерпного джерела його книги душевні сили, стійкість і те складне почуття, що називається патріотизмом.