Твір на тему Мої особисті враження від прочитання оповідання Івана Буніна «Легке дихання», 10 клас, зарубіжна література

Це не оповідання, а осяяння.
К. Паустовський

Я читаю оповідання і думаю: звідкіля виникло це легке дихання, з яких світів долетіло воно, як воно торкнулося землі нашої? Що було в ньому? Уся ніжність, уся краса дівоча, уся свіжість первозданна. Воно легке, невловиме, недосяжне, як вітер, невагоме, як хмари. Зірвалося воно з небес, розчинилося в століттях… десь між минулим і майбутнім — у вічності.

Дивною ясністю, одкровенням увірвалося в наше життя, в наш світ це легке дихання…

А ще залишилися у вічності Олині радісні, незвичайні очі, що дивляться на нас зі страшної, недосяжної висоти. Ці ж очі дивляться на нас з сірої надгробної плити, де час зупинився, де живуть лише примари минулого, а барви перетворилися на тіні.

У божевільному вихорі пронеслося життя Олі Мещерської — обірвалося пострілом. Маленький холодний шматочок металу, пущений рукою безумця, перервав «легке дихання» Олі. Я думаю, що це трапилося навіть раніше, коли Оля записала у своєму щоденнику: «Нині я стала жінкою, почуваю до нього таку відразу, що не можу пережити цього».

І — не пережила. її душу розтерзали, тіло розірвали. За що?

Останній подих злетів з губ, що змертвіли, і понісся… «Тепер цей легкий подих знову розсіявся у світі, у цьому хмарному небі, у цьому холодному весняному вітрі».